З метою наведення порядку в ліцензуванні суб'єктів підприємницької діяльності Кабінет Міністрів України 25 травня 1998 р. прийняв постанову і затвердив Положення про державну реєстрацію суб'єктів підприємницької діяльності. Згідно з цими актами державну реєстрацію повинні пройти всі суб'єкти підприємницької діяльності. Ті з них, державна реєстрація яких проведена до 29 квітня 1994 р. і які не мають свідоцтва про державну реєстрацію, а також ті, які одержали такі свідоцтва до 29 квітня 1994 р повинні одержати (обміняти) їх в органи державної реєстрації, в якому вони перебувають на обліку Заміна та одержання свідоцтв про державну реєстрацію проводиться на підставі документів, що засвідчують державну реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності При цьому за одержане свідоцтво про державну реєстрацію суб'єктів підприємницької діяльності зобов'язаний сплатити реєстраційний збір.

     Державна  реєстрація суб'єкта аграрного права  як аграрного підприємця є визначальним юридичним фактом для їх відмежування від тих утворень, що не мають  і не можуть мати такого статусу. Саме реєстрація селянською (фермерського) господарства і/або аграрного підприємця зі статусом юридичної особи приватного права кооперативного і/чи акціонерного типів є юридичним фактом для визнання їх суб'єктами аграрного права і аграрного підприємництва. Тому будь-які внутрішньогосподарські утворення, наприклад, внутрішньогосподарські кооперативи, підрядні орендні колективи,   підсобні   цехи   (промисли),   не  є   самостійним суб'єктами аграрного права і підприємництва (попри надані  їм повноваження з боку цих юридичних осіб).

     На  відміну від законодавства інших  країн, в Україні не визнаються суб'єктом  права різноманітні кооперування селін  без створення (заснування) ними юридичної  особи і державної реєстрації останньої. На відміну від України, наприклад у ФРН, суб'єктом права (без статусу юридичної особи) визнаються: а) так звані кільця, які є формою кооперування фермерів у вигляді договірного утворення для надання взаємної допомоги технікою; б) кооперування зусиль та майна батька й сина для ведення фермерського господарства. З позиції українського закону, у наведених вище випадках має місце лише кооперування фермерів на підставі договору (по суті, про спільну діяльність); і така кооперація не визнається суб'єктами права, оскільки здійснюється без створення (заснування) та легалізації юридичної особи — справжнього суб'єкта права як за українським, так і за німецьким законодавством.

     Державна  реєстрація є необхідною умовою визначені  правового становища кожного  сільськогосподарського підприємства. З моменту вчинення державної реєстрації у підприємств виникають права юридичної особи. Державна реєстрація є свого роду юридичним фактом, спрямованим на забезпечення права сільськогосподарському товаровиробникові проводити свою господарчо-підприємницьку діяльність і бути учасником ринкових економічних відносин.

     Чинне законодавство України покладає обов'язок кожного підприємства здійснити його державну реєстрацію і таким чином набути прав юридичної особи. Першорядним у цьому відношенні є Закон "Про підприємництво", в ст. 8 якого йдеться про державну реєстрацію. Цьому обов'язку присвячені також ст. 6 Закону "Про підприємства в Україні", ст. З Закону "Про сільськогосподарське підприємство", ст. 6 Зако ну "Про господарські товариства", ст. 9 Закону "Про селянське (фермерське) господарство", ст. 6 Закону "Про сільськогосподарську кооперацію".

     З метою наведення порядку в  ліцензуванні суб'єктів підприємницької  діяльності Кабінет Міністрів України  від 25 травня 1998 р. прийняв постанову  і затвердив Положення щю державну реєстрацію суб'єктів підприємницької діяльності. Згідно з цими актами державну реєстрацію повинні пройти всі суб'єкти підприємницької діяльності. Ті з них, державна реєстрація яких проведена до 29 квітня 1994 р. і які не мають свідоцтва про державну реєстрацію, а також ті, які одержали такі свідоцтва до 29 квітня 1994 р. повинні одержати (обміняти) їх в органі державної реєстрації, в якому вони перебувають на обліку. Заміна та одержання свідоцтв про державну реєстрацію проводиться на підставі документів, що засвідчують державну реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності. При цьому за одержане свідоцтво про державну реєстрацію суб'єкт підприємницької діяльності зобов'язаний сплатити реєстраційний збір. 
 

3. Місце і роль малого бізнесу в економіці

     Світова практика переконливо свідчить, що навіть в країнах з розвиненою ринковою економікою малий бізнес впливає  істотний чином на розвиток народного  господарства. По-перше, як вже відмічалося, він забезпечує необхідну мобільність в умовах ринку, створює глибоку спеціалізацію і кооперацію, без яких немислима його висока ефективність. По-друге, він здатний не тільки швидко заповнювати ніші, що утворюються в споживчій сфері, але і порівняно швидко окупатися. По-третє, - створювати атмосферу конкуренції. По-четверте (і це, мабуть, саме головне), він створює те середовище і дух підприємництва, без яких ринкова економіка неможлива. По чисельності працюючих, по обсягу і товарів, що реалізовуються, що виробляються, що виконуються робіт суб'єкти малого підприємництва в окремих країнах грають ведучу роль.

     Суб'єкти малого підприємництва як суб'єкти ринкової економіки мають як переваги, так  і недоліки. Зарубіжний і вітчизняний  досвід розвитку малого бізнесу вказує на наступні його переваги: більш швидка адаптація до місцевих умов господарювання; велика незалежність дій суб'єктів малого бізнесу; гнучкість в прийнятті і виконанні рішень, що приймаються; відносно невисокі витрати, особливо витрати на управління; велика можливість для індивідуума реалізувати свої ідеї, виявити свої здібності; більш низька потреба в капіталі і інш. Власники малих підприємств більш схильні до заощаджень і інвестування, у них завжди високий рівень бажання в досягненні успіху, що позитивно загалом позначається на діяльності підприємства. Суб'єкти малого бізнесу краще знають рівень попиту на місцевих (локальних) ринках, вони дають кошти для існуванню більшій кількості людей, ніж великі підприємства, тим самим сприяють підготовці професійних працівників. Малі підприємства в порівнянні з великими в окремих країнах займають домінуюче положення як по числу, так і по питомій вазі у виробництві товарів, виконанні робіт, наданні послуг.

     У той же час суб'єктам малого бізнесу  властиві і певні недоліки, серед  яких потрібно виділити самі істотні: більш високий рівень ризику, тому висока міра нестійкості положення на ринку; залежність від великих компаній; недоліки в управлінні справою; слаба компетентність керівників; підвищена чутливість до змін умов господарювання; труднощі в залученні додаткових фінансових коштів і отримання кредитів і інш. Звичайно недоліки і невдачі суб'єктів малого бізнесу пов'язані як з внутрішніми, так і із зовнішніми причинами, а також з умовами формування.

     Як  показує досвід, головними причинами  невдач діяльності малих підприємств частіше за все називають:

     - некомпетентність;

     - незбалансований досвід (наприклад,  досвідчений інженер, але недосвідчений  комерсант);

     - недостача досвіду в комерції, фінансах, постачанні, виробництві,  умінні заводити і підтримувати  ділові зв'язки контакти.

     Іншими  причинами банкрутств малих фірм є:

     - занедбаність бізнесу; 

     - погане здоров'я або шкідливі  звички;

     - катастрофи, пожежі, крадіжка і т.д.

     - шахрайство.

     Практика  діяльності малих американських  фірм свідчить про те, що наявності  одного підприємницького досвіду і  хватка недостатньо. У сучасному  малому бізнесі надто необхідні  спеціальні знання. Звичайно новий  бізнес починає або комерсант, майже нічого не знаючий про виробництво, або інженер, який нічого не знає про комерцію. Нерідко власник малої фірми має дуже мало досвіду в управлінні особливими структурами бізнесу.

     Шанси фірми на успіх підвищуються по мірі її дорослішаючого. Фірми, довго існуючі при одному власникові, приносять більш високий прибуток, ніж фірми, які часто міняють власників.

     На  невдачах малого бізнесу позначається невисока кваліфікація підприємців. Підприємці, ті, що вже нагромадили досвід ведення  подів в маленьких фірмах, як правило, більш удачливі. Якщо в управлінні фірми бере участь не одна людина, а підприємницька команда складається їх двох, трьох або чотирьох облич, шанси на виживання вище, оскільки колективне прийняття рішення більш професійне.

     На  тривалість функціонування фірми впливають і розміри фінансування на першому етапі. Чим більше первинний капітал, вкладений в фірму, тим більше можливостей її збереження в кризові періоди.

     У цей час навіть в країнах з  розвиненою ринковою економікою відбувається посилення ролі малих підприємств, хоч їх стійкість відносно низька. При зростанні чисельності малих підприємств, розвиненій інфраструктурі і державній підтримці малий бізнес є важливим чинником рішення економічних і соціальних задач.

     Як  правило, розвиток малого бізнесу є умовою розв'язання наступних проблем:

     - формування конкурентних ринкових  відносин, які сприяють кращому  задоволенню потреб населення  і суспільства; 

     - підвищення якості товарів, робіт,  послуг (прагнучи до задоволення  запитів споживачів, малий бізнес сприяє підвищенню якості товарів, робіт, послуг і культури обслуговування);

     - наближення виробництва товарів  і послуг до конкретних споживачів;

     - сприяння перебудови економіки  (малий бізнес додає економіці  гнучкість, мобільність);

     - залучення особистих коштів населення на розвиток виробництва (партнери в малих підприємствах вкладають свої капітали в справу з більшою зацікавленістю, ніж у великих);

     - створення додаткових робочих  місць, скорочення рівня безробіття;

     - сприяння розкриттю таланту людей, розвитку різних видів ремесел;

     - формування соціального шара  власників, власників, підприємців; 

     - активізація науково-технічного  прогресу;

     - освоєння і використання місцевих  джерел сировини і відходів  великих виробництв;

     - звільнення держави від збиткових підприємств за рахунок їх оренди і викупу.

     Дрібні  і середні підприємства грають помітну  роль в зайнятості, виробництві окремих  товарів, дослідницьких і науково-виробничих розробках.

     Незважаючи  на те, що велика частина наукового  потенціалу зосереджена на великих компаніях, малі і середні фірми по широкому колу продукції частіше починають комерціалізацію нових товарів. Дослідження 500 значних технологічних нововведень і винаходів, зареєстрованих протягом останнього двадцятиріччя в Німеччині і США, виявило важливу роль невеликих фірм навіть у втіленні в життя істотних технологічних нововведень.

     Успіх малого бізнесу в цій області  можна пояснити наступними причинами. Поглиблення спеціалізації в  наукових розробках привело до того, що в багатьох випадках невеликі фірми йдуть по більш простому або ризикованому шляху, працюють в неперспективних галузях. Дрібні фірми також охоче беруться за освоєння оригінальних нововведень, оскільки при випуску принципово нового виробу знижується значення великих лабораторій з напрямами досліджень, що устоялися. До того ж малі фірми прагнуть як можна швидше налагодити масове виробництво. Тим самим, значення розробок, що проводяться дрібними підприємствами досить важливо, передусім, з точки зору розширення ринку товарів, що пропонуються і послуг, що в свою чергу активно стимулює процес виробництва з метою найбільш швидкого задоволення (знову народженого) попиту, що мотивується розробками, що проводяться фірмами малого і середнього підприємництва.

     Відношення  нововведень до витрат на наукові дослідження і розробки малих підприємств в 3-4 рази вище, ніж у великих. Якщо прослідити шлях винаходу, використаного великими монополіями, то нерідко воно виявляється результатом роботи окремих вчених або дрібних фірм. Однак подальше впровадження здійснюється компаніями, що володіють необхідними для цього фінансовими і матеріальними ресурсами.