Місце і роль малого бізнесу в економіці

     За  функціями всіх юридичних осіб приватного і юридичних осіб публічного права  слід поділити на учасників та неучасників цивільно-правових, товарно-грошових відносин. На відміну від інших юридичних осіб публічного права, наділених управлінсько-розпорядчими функціями, всі аграрні підприємці статусом юридичних осіб приватного та публічного права саме як товаровиробники наділені загальними функціями бути учасниками цивільно-правових відносин і задовольняти інтереси власника юридичної особи.

     Крім  зазначених ці аграрні підприємства за законодавством, статутами та іншими локальними нормативно-правовими актами наділені також і спеціальними функціями. Серед останніх виділяються дві основні групи функцій, а саме: виробничо-підприємницького та соціального спрямування. До першої групи належать функції організації виробництва і власне самого виробництва товарної маси продуктів харчування, продовольства і сировини та рослинного і тваринного походження, здійснення власної переробки цієї продукції та сировини, зберігання, транспортування, реалізації продуктів, продовольства, сировини, в тому числі у переробленому вигляді або через власну торговельну мережу, виконання інших робіт та надання послуг стороннім з метою одержання прибутку. До другої групи належать такі функції як поліпшення обслуговування сільського населення, формування повноцінного життєвого середовища для селян шляхом стимулювання всіх форм житлового будівництва, розвитку матеріальної бази закладів соціально-культурного призначення, прокладення інженерних мереж з метою комплексного облаштування сільських населених пунктів та територій, поліпшення їх планування і забудови, а також фінансування розвитку соціальної сфери села, допомоги селянам у веденні приватного підсобного господарства.

     За  суб'єктним складом аграрні товаровиробники  можуть бути поділені на українські та спільні з участю іноземного інвестора тощо. Спільним у них є тільки те, що, по-перше, всі вони мають бути зареєстровані в Україні і тільки у такий спосіб набути загальну і спеціальну правоздатність і, по-друге, що вони за Законом "Про підприємництво" та за іншими законами є підприємцями, предмет і статутна діяльність га спеціальна правоздатність яких пов'язана з аграрним товаровиробництвом, тобто вони є аграрними підприємцями.

     За  організаційно-правовими формами  всіх аграрних товаровиробників — юридичних осіб згідно з законами "Про власність", "Про підприємства в Україні", "Про господарські товариства", "Про сільськогосподарську кооперацію", "Про колективне сільськогосподарське підприємство", "Про селянське (фермерське) господарство", а також з проектом Цивільного кодексу 1997 р. можна поділити на господарські товариства, кооперативи, підприємства, селянські (фермерські) господарства.

     Аграрне підприємство може бути засновано на будь-якій формі власності (в тому числі й на змішаній) та у легальних  організаційно-правових формах. Воно відрізняється від інших підприємств, по-перше, предметом діяльності — виробництвом, а потім уже переробленням та реалізацією (з метою одержання прибутку) продуктів харчування рослинного і тваринного походження; по-друге, використанням у своїй діяльності природних ресурсів, їхніх властивостей, насамперед землі та водних об'єктів як головного засобу аграрного виробництва. А тому під аграрним підприємством слід розуміти комплекс майна (сільськогосподарські землі, риболовні та мисливські угіддя, інші матеріальні та нематеріальні елементи, які мають грошову (вартісну) оцінку (ціну), що використовується власником(-ами) або створеним(-и) юридичною особою для виробництва продуктів харчування, продовольства і сировини рослинного і тваринного походження, а також для виконання інших робіт, надання послуг, заняття торгівлею з метою одержання прибутку. Суб'єктом аграрного права, носієм прав і обов'язків є власник(-и) аграрного підприємств, а при створенні (заснуванні) ним(-и) юридичної особи — сама юридична особа.

     У розв’язанні сучасних проблем забезпечення України продовольством власного виробництва  приймають саму безпосередню участь суб'єкти суспільних аграрних відносин. Останні як безпосередні учасники таких відносин та як суб'єкти права є одночасно суб'єктами аграрного права і суб'єктами аграрних правовідносин. У цьому зв'язку не потребує доведення думка проф. Кечек'яна С. Ф., що поняття "суб'єкт аграрного права" і "суб'єкт аграрних правовідносин" є тотожніми. Разом з тим поняття "суб'єкт аграрного права", "суб'єкт аграрного господарювання" та "суб'єкт аграрного підприємництва (агробізнесу)" не є рівнозначними. Останні (за умови їх належної легалізації) мають загальну право- та дієздатність. Однак саме як аграрні товаровиробники ці юридичні особи у різних організаційно-правових формах за законодавством України наділені спеціальною правоздатністю, межі якої визначені метою, завданням та предметом статутної діяльності. Тому є всі підстави твердити, що поняття "суб'єкт господарювання (господарюючий суб'єкт) на землі" має інтерпретуватися як похідне від поняття "суб'єкт права", "суб'єкт аграрного права". Саме як суб'єкт аграрного права та чи інша юридична особа приватного права кооперативного або акціонерного типу (маючи загальну правоздатність) уже на підставі своєї спеціальної правоздатності наділена правом бути суб'єктом господарювання на землі, учасником саме аграрних ринкових суспільних відносин.

     В Україні відповідно до змісту національного  законодавства поняття "суб'єкт підприємництва", "суб'єкт аграрного підприємництва (аграрний підприємець)" за своїм юридичним змістом і значенням майже тотожні поняттю "суб'єкт аграрного права". Такий висновок випливає зі змісту законів "Про підприємництво" (ст. 2), "Про підприємства в Україні" (статті 1, 21), "Про колективне сільськогосподарське підприємство" (ст. 1), "Про сільськогосподарську кооперацію" (ст. 1), "Про господарські товариства" (ст. 1), "Про селянське (фермерське) господарство" (ст. 1), а також зі змісту Постанови Кабінету Міністрів №740 від 25 травня 1998 р. "Про порядок державної реєстрації суб'єктів підприємницької діяльності". Він також випливає зі змісту проекту Цивільного кодексу України (1997 p.).

     Згідно  з цими законодавчими та підзаконними актами "суб'єктами підприємницької  діяльності" в аграрному секторі України визнаються всі легалізовані аграрні товаровиробники, незалежно від їхніх форм власності та організаційно-правових форм господарювання.

     Визначальним  у тому, хто належить до суб'єкта аграрного підприємництва (тобто  хто, по суті, є аграрним підприємцем), є, по-перше, легалізація цього підприємця-товаровиробника шляхом його державної реєстрації, зокрема, як юридичної особи у організаційно-правовій формі, обраній власником(-ами) та визнаваній державою; по-друге, — предмет діяльності цього підприємця (насамперед, виробництво продуктів харчування, продовольства і сировини рослинного і тваринного походження), по-третє, — використання землі та інших природних ресурсів у якості основного засобу виробництва, по-четверте, — органічне поєднання у своїй діяльності підприємницької і соціальної діяльності, оскільки трудові колективи цих суб'єктів підприємництва, як правило, є їх членами або учасниками/акціонерами, комплектуються із населення населених пунктів, довкола яких розташовані землі цих суб'єктів аграрного підприємництва.

     Слід  зазначити, що поняття "учасник аграрних правовідносин" не у всіх випадках можна віднести до кола суб'єктів аграрного права та, відповідно, — аграрних підприємців і суб'єктів аграрних правовідносин. Учасниками аграрних правовідносин у визначених законодавством та локальними нормативно-правовими актами межах можуть бути визнані структурні підрозділи суб'єктів аграрного підприємництва, їхні члени, учасники/акціонери та члени їх сімей. Йдеться виключно тільки про відносини, що складаються у процесі організації праці, коли за договором між виконавчим органом управління і структурним підрозділом визначаються певні правомочності останнього щодо надання підрозділу основних засобів виробництва (в тому числі земель) у оренду, щодо реалізації виробленої продукції, продовольства, сировини, щодо розподілу прибутку між членами цих підрозділів. Однак ці підрозділи не є суб'єктами права та суб'єктами підприємництва; вони не можуть бути стороною в загальних та арбітражних судах, оскільки за законом такими визнаються тільки юридичні та фізичні особи.

     Відповідно  до чинного законодавства всі  суб'єкти аграрного права за організаційно-правовими формами можна поділити на суб'єктів у сфері виробництва та у сфері сервісу (див. схему 5). У свою чергу за змістом суб'єкти виробничо-підприємницького та соціального спрямування включають у себе певні групи.

     Першу, основну групу таких суб'єктів  становлять засновані на приватній (у можливих її різновидах — кооперативній, колективній тощо), державній та муніципальній формах власності аграрні підприємці, головним завданням і предметом діяльності яких є виробництво товарної маси продуктів харчування, продовольства і сировини рослинного і тваринного (в тому числі водного й мисливського) походження. Саме як виробники продуктів харчування (насамперед сільськогосподарської продукції, сировини і продовольства) приватні аграрні підприємці кооперативного (колективні сільськогосподарські підприємства, спілки селян, пайові підприємства, сільськогосподарські виробничі кооперативи тощо) і акціонерні товариства, товариства з обмеженою відповідальністю, державні сільськогосподарські підприємці, діяльність яких заснована на змішаній формі власності (в тому числі із залученням іноземного капіталу), виступають основними суб'єктами аграрного права й аграрних правовідносин та аграрного підприємництва виключно як юридичні особи. До цієї групи суб'єктів входять також фермерські господарства.

     Приватні  підсобні господарства громадян як виробників продуктів харчування і продовольства, чия діяльність пов'язана з використанням природних об'єктів як головного засобу виробництва таких продуктів харчування і продовольства, також слід віднести до цієї групи суб'єктів аграрного права. А ці господарства не визнані формально аграрними підприємцями, оскільки вони de jure не зареєструвалися як такі.

     Другу групу суб'єктів аграрного права  і аграрних правовідносин формують підприємці, діяльність яких заснована . різних формах власності та організаційно-правових форм, правосуб’єктність і статутна діяльність котрих націлена на забезпечення нормальної сучасної виробничо-технічної діяльності аграрних підприємців-товаровиробників. До цієї групи належать підприємці, предметом статутної діяльності яких є виконання робіт з агрохімічного, меліоративного, гідромеліоративного, технічного та іншого забезпечення виробничої діяльності підприємців, що безпосередньо займаються виробництвом продуктів харчування, сировини і продовольства, незалежно від їх форм власності та організаційно-правових форм.

     Третю групу суб'єктів аграрного права  і аграрних ринкових правовідносин  становлять установи-підприємці, головним чином акціонерного типу, правосуб'єктність і статутна діяльність яких спрямовані на надання всіляких фінансово-кредитних, страхових, комерційних, посередницьких та інших послуг для забезпечення саме підприємницької (в тому числі й виробничо-господарської, фінансової) діяльності аграрних підприємств-товаровиробників. До цієї групи входять, зокрема, акціонерний банк "Україна" та інші комерційні банки, агро- та інші біржі, страхові компанії (наприклад, страхова компанія "Селянський дім"), холдінгові аграрні (така нині створюється на Чернігівщині).

     Віднесення  цих елементів ринкової інфраструктури до суб'єктів аграрного права та аграрних ринкових правовідносин базується на тому, що самі аграрні підприємці-товаровиробники є, по-перше, співвласниками (акціонерами) названих банків, бірж, страхових і холдінгових компаній, по-друге, є одночасно клієнтами цих елементів ринкової інфраструктури. Крім того, аграрні підприємці як акціонери (співвласники) і як клієнти з метою забезпечення своєї власної конкурентоспроможності, гарантованого ринку збуту продуктів харчування, сировини, продовольства аіасного виробництва об'єднують свій капітал безпосередньо і опосередковано через засновані ними банки, біржі, страхові компанії та створюють формування виїцого рівня — холдшгові компанії, де вони (аграрні підприємці) і співвласники (акціонери), і клієнти.

     Державна  реєстрація є неоднаковою умовою визначення правового становища  кожного сільськогосподарського підприємства. З моменту вчинення державної реєстрації у підприємств виникають права юридичної особи. Державна реєстрація є свого роду юридичним фактом, спрямованим на забезпечення права сільськогосподарському товаровиробникові проводити свою господарчо-підприємницьку діяльність і бути учасником ринкових економічних відносин.

     Чинне законодавство України покладає обов'язок кожного підприємства здійснити його державну реєстрацію і таким чином набути прав юридичної особи. Першорядним у цьому відношенні є Закон "Про підприємництво", в ст. 8 якого йдеться про державну реєстрацію. Цьому обов'язку присвячені також ст. 6 Закону "Про підприємства в Україні", ст. З Закону "Про сільськогосподарське підприємство", ст. 6 Закону "Про господарські товариства", ст. 9 Закону "Про селянське (фермерське) господарство", ст. 6 Закону "Про сільськогосподарську кооперацію.