Зміст 
 

 

       

1. Соціальна відповідальність бізнесу

 

     Особливу  увагу підприємців мають привертати біржі праці, які формуються державою. В україні ця інституція інфраструктури ринку отримала назву державної  служби зайнятості. Важливо зазначити, що у службі зайнятості не відбуваються процеси безпосередньої торгівлі таким специфічним товаром, як робоча сила. Послуги, зв’язані із забезпеченням зайнятості населення, подаються державною службою безкоштовно. На ринку праці великого значення набуває також державний фонд зайнятості, який формується за рахунок асигнувань з бюджетів різного рівня, внесків суб’єктів підприємницької діяльності та добровільних пожертвувань громадських організацій, окремих фізичних осіб і т.ін. він використовується для фінансування таких заходів: проведення профорієнтації населення, професійного навчання вивільнених працівників і безробітних, сприяння їх працевлаштування., виплати тимчасової допомоги по безробіттю, створення додаткових робочих місць, фінансування інших витрат, пов’язаних із соціальним захистом прав громадян.

     В законі України “Про підприємництво” сказано: ст.9 і 10 держава законодавчо забезпечує свободу конкуренції між підприємцями, захищає споживачів від проявів несуміжної конкуренції та монополізму, в будь-яких сферах підприємницької діяльності. Для здійснення підприємницької діяльності підприємець має право укладати з громадянами договори про використання їх праці. При укладанні трудового договору (контракту, угоди) підприємець зобов’язаний забезпечити умови та охорону праці, її оплату, не нижче встановленого в республіці мінімального рівня, а також інші соціальні гарантії, включаючи соціальне й медичне страхування та соціальне забезпечення відповідно до чинного законодавства.

     конкуренція має здійснюватись чесно за встановленими  правилами;

     необхідно, щоб техніка слугувала людині, а не навпаки;

     морально-етичні норми завжди мають перевагу перед  економічними інтересами.

     Висока  культура підприємницької діяльності є неодмінною умовою досягнення великого господарсько-комерційного успіху, на багатьох підприємствах.

     Відомі  такі передумови виконання високої культури підприємництва:

     наявність позитивних прикладів;

     забезпечення  молоді можливості ознайомлення з основами бізнесової діяльності, її привабливості  і корисністю для всіх верств населення  у період професійного навчання;

     створення системи навчання і виконання, яка б сприяла розвитку підприємницьких нахилів протягом усього періоді формування особистості.

     Професійна  репутація підприємця створюється  роками, її нелегко набути, але втратити можна миттєво. Підприємець з  високим рівнем культури має пам’ятати і виконувати певні “заповіти”:

     у своїй діяльності керуватись насамперед інтересами клієнтів;

     постійно  працювати над власним бізнесом, а не в ньому;

     використовувати дійову рекламу безпосереднього  реагування;

     гарантувати клієнту повне задоволення його потреб;

     щотижня мати звіт про прибуток і збитки, ніколи не залишатись без готівкових коштів;

     заохочувати дії, що відповідають інтересам власного бізнесу;

     не  ототожнювати фінансове благополуччя і власні успіхи, пам’ятаючи, що благополуччя і успіхи не те саме.

     І порядності в системі відносин між  фірмами, банками та окремими фізичними  особами ефективна і тривала  підприємницька діяльність просто неможлива.

     Етика підприємництва означає здійснення господарської діяльності фірми, її керівництва, окремого підприємця відповідно до етичних, тобто ціннісних (духовних) критеріїв поведінки, соціально відповідальних дій у дусі того культурного середовища, до якого підприємець тяжіє. Як свідчить досвід країн з розвиненою ринковою і соціально спрямованою економікою, протягом останніх років триває широка дискусія з питань культури підприємства як в теорії, так і в практиці господарювання. в поняття “підприємницька культура” вкладають неоднаковий зміст, але вихідною позицією неодмінно залишається уявлення про культурний світ, як про світ людської гідності.

     Підприємницька  культура охоплює широкий спектр питань ділової етики та стилю. У кожній галузі чи сфері підприємницької діяльності існують свої правила поведінки, але майже у всіх конкретних випадках вони базуються на:

     чесності  й законопослушності підприємця;

     забезпечені високої якості й технічного рівня  своєї продукції;

     забезпечення  безпеки праці;

     чесних  і порядних відносин з постачальниками, клієнтами, партнерами по бізнесовій справі.

     Варто звернути увагу на те, що ділова етика (етика бізнесу) є одночасно і духовною, і економічною категорією. На думку зарубіжних підприємців, існують певні етичні норми бізнесу, котрих треба обов’язково дотримувати. Основні з них такі:

     найвища продуктивність і найбільший прибуток не повинні досягатись за рахунок завдання шкоди довкіллю.

     У сучасних умовах (як ніколи раніше) слово  “підприємець” має народжувати  суспільну повагу. Тільки культура бізнесової діяльності допомагає зберегти постійний інтерес партнерів  і клієнтів. За підрахунками спеціалістів, утримати наявних клієнтів набагато дешевши, ніж залучити нових. Сучасна підприємницька діяльність може ефективно здійснюватись і розвиватись за умови належного дотримання вимог не тільки економічного, а й соціально-духовного та політичного характеру.

     Будь-який підприємець, безперечно, повинен уміти  професійно (і завдяки цьому успішно) вести справу у своїй фірмі. Постійно брати активну участь у задоволенні  потреб ринку щодо нових товарів  і послуг за можливо низькими (помірними) цінами. Зрозуміло, що це вимагає від нього новаторського підходу до власної діяльності та ретельного обліку витрат виробництва. Проте до конкретних дій підприємця господарська реальність висуває не лише важливі вимоги (критерії оцінки діяльності) морально-етичного та духовного характеру. Йдеться про те, що у своїй діяльності підприємець має обов’язково керуватися у всіх цивілізованих країнах нормами поведінки.

     Ясна  річ, підприємницька діяльність значною  мірою регулюється комплексом норм законодавства (трудового, господарського тощо). Проте далеко не всі норми можуть бути строго сформульовані. У практичній діяльності підприємця великого значення набувають неформальні контакти між бізнесменами, створення особливої атмосфери довіри, чесності, порядності у ділових стосунках, вірність слову, поважання законів і традицій, тобто тих неписаних правил поведінки і дій, котрі становлять суть поняття “етика підприємництва”. Без чесності

     При втраті працездатності підприємець  забезпечує потерпілому відшкодування  у випадках і порядку, передбачених чинним законодавством. Підприємець зобов’язаний не задавати шкоди навколишньому середовищі, не порушувати прав та інтересів громадян підприємств, установ, організацій держави, що охороняються законом.

     За  завдані шкоду і збитки підприємець несе майнову відповідальність, в межах установлених законом.

 

     

2. Закони, що обумовлюють поведінку підприємців-товаровиробників

 

     Основними виробниками продуктів харчування, сировини і продовольства рослинного і тваринного (в тому числі водного й мисливського) походження в Україні є аграрні підприємці усіх форм власності та легальних організаційно-правових форм господарювання. В Україні за обсягами та асортиментом виробництва аграрними підприємцями є колективні, державні та сільськогосподарські, рибальські та мисливські підприємства, сільськогосподарські (аграрні) виробничі кооперативи і господарські товариства, спілки селян, селянські (фермерські) агрооб'єднання, асоціації, а також спільні з іноземними інвестиціями аграрні підприємства. Цих аграрних товаровиробників об'єднує те, що всі вони, по-перше, є юридичними особами, по-друге, аграрними підприємцями, по-третє, що всі вони створені чи засновані власником(-ами) для досягнення статутної мети, завдань та функцій.

     Такими  спільностями для них є власне виробництво товарної маси продуктів харчування, сировини і продовольства рослинного і тваринного походження та їх реалізація в тому числі й у переробленому вигляді. Спільним для них є також отримання прибутку від здійснення такого виробництва, реалізації продукції та інших видів діяльності на засадах підприємництва, а також їх участь в цивільно-правових і товарно-грошових відносинах. Поряд із задоволенням статутних членських і корпоративних прав та інтересів, є також здійснення цими аграрними підприємцями-товаровиробниками певних соціальних функцій забезпечення своїх членів, акціонерів та учасників, найманих працівників та працівників соціальної сфери (вчителів, лікарів та ін.).

     Чинне законодавство України цих аграрних товаровиробників зі статусом юридичної особи водночас називає та визнає підприємствами, господарськими товариствами, кооперативами, селянськими (фермерськими) господарствами, суб'єктами права, господарюючими суб'єктами, суб'єктами підприємницької діяльності (суб'єктами підприємництва), суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності, учасниками аграрних та ринкових правовідносин тощо. З'ясування понятійного апарату агарного права, виявлення спільних рис і аналіз їх відмінностей та співвідношення змісту наведених вище понять (термінів) є вкрай необхідним для розуміння суті суб'єктів аграрного права, повноважень та їх розмежування за певними ознаками, з'ясування їхньої правосуб'єктності.

     Правосуб’єктність цих аграрних товаровиробників-підприємців  зі статусом юридичних осіб є однією з визначальних вихідних для з'ясування сутності та особливостей цих аграрних товаровиробників. З позиції теорії аграрного права правосуб'єктність цих аграрних товаровиробників-підприємців становить собою сукупність правових норм Конституції України, законів і підзаконних актів, правових норм установчих документів (статутів та установчих договорів), покликаних визначити суб'єктивні права і обов'язки аграрних товаровиробників зі статусом юридичних осіб (різних видів та їх типів), що органічно поєднують та реалізують виробничо-підприємницькі та притаманні їм соціальні функції через свою спеціальну правоздатність.

     Розмежування  аграрних товаровиробників із статусом юридичної особи можна чинити за різними критеріями, і зокрема, за формою власності, спеціальною правоздатністю та функціями, суб'єктним складом, організаційно-правовою формою.

     Так, за формою власності всі юридичні особи, зокрема аграрні товаровиробники згідно з чинним Законом України "Про власність" поділяються на: приватні, колективні, державні та змішані, а згідно з проектом Цивільного кодексу України, прийнятим Верховною Радою України 5 червня 1997 р. у першому читанні (надалі — проект Цивільного кодексу 1997 р.) — на юридичні особи публічного права та на юридичні особи приватного права, і у тому числі зі змішаною формою власності. До перших відносяться юридичні особи, що створені за правилами норм публічного права, розпорядчим способом і тільки на підставі рішення державних органів. До других відносяться — такі, що засновані, створені за ініціативою приватних осіб, як правило, на договірних засадах, за правилами норм цивільного приватного права, а до третіх — також такі, що створені як правило за ініціативою приватних осіб та за участю юридичних осіб публічного права (державних органів) виключно на договірних засадах і також за правилами норм цивільного приватного права, оскільки юридичні особи публічного права вступають у цивільно-правові відносини, що породжують виникнення юридичної особи зі змішаною формою власності.

     За  спеціальною правоздатністю розрізняються юридичні особи публічного права від юридичних осіб приватного права. Так, перші наділені, головним чином, спеціальною управлінською правоздатністю для здійснення спеціальних завдань, не обумовлених їх участю у цивільному обороті (наприклад, управлінських правомочностей МінАПК та їх органів на місцях). На відміну від них, юридичні особи публічного права, що створені з метою одержання прибутку (наприклад, державні сільськогосподарські підприємства тощо), так само як і юридичні особи приватного права наділені правоздатністю брати участь у різноманітних цивільно-правових, товарно-грошових відносинах, будувати їх виключно на договірних засадах за правилами норм цивільного приватного права з метою отримання прибутку. Ця група юридичних осіб, що діє на засадах підприємництва, наділена також спеціальною правоздатністю щодо використання земель та інших природних ресурсів як основних засобів виробництва.