Видатки бюджету в Україні

- проведення спектаклів  і концертів художньої самодіяльності, театралізованих свят, фестивалів, конкурсів, обрядових заходів,  виставок книг і творів образотворчого  мистецтва, вечорів відпочинку, танцювальних  вечорів, балів, дискотек;

 

- розробка сценаріїв,  постановочна робота і проведення  заходів за заявками підприємств,  установ і організацій;

 

- користування атракціонами, ігровими автоматами, настільними  і комп'ютерними іграми, більярдами, тирами;

 

- обслуговування екскурсійних  груп і окремих відвідувачів  на територіях та в приміщеннях  музеїв, виставок;

 

- додаткові бібліотечні  послуги (позачергове користування  літературою підвищеного попиту  під заставу, нічний абонемент,  продовження терміну користування  документами, користування каталогами  і журналами мод, інформаційно-бібліотечне  обслуговування підприємств, підготовка  аналітичних довідок, надання  послуг в оформленні реєстраційних  документів користувачів бібліотек);

 

- роздрібна торгівля сувенірами, виробами народних промислів,  декоративно-ужиткового мистецтва  в неспеціалізованих магазинах;

 

- прокат музичних інструментів, культурно-спортивного інвентаря, сценічних костюмів, театрального реквізиту, платівок, магнітофонних і відеокасет із записами, експозиційного обладнання;

 

- фотокопіювання, репродукування, ксерокопіювання з книжок, брошур, газет, журналів, музейних експонатів, документів з фондів бібліотек,  музеїв;

 

Доходи, одержані від надання  платних послуг, спрямовуються насамперед на відшкодування витрат, пов'язаних із наданням цих послуг, сплату податків, обов'язкових згідно чинного законодавства  внесків, відрахувань, зборів, платежів. У першу чергу, доходи від надання  платних послуг мають спрямовуватися на покриття потреби в коштах на заробітну плату працівників  і нарахувань на неї, оплату витрат, пов'язаних із господарським утриманням закладу, інші невідкладні витрати закладу в цілому. Прибуток, який залишається після виплат вищезазначених сум, може спрямовуватися на придбання обладнання, капітальний ремонт приміщень, матеріальне заохочення працівників.

 

Розмір витрат на утримання  закладів культури визначається на підставі затвердженого кошторису доходів  і видатків.

 

Згідно бюджетної класифікації до закладів культури і мистецтва  належать:

 

- мистецтво: творчі спілки, театри, філармонії, музичні колективи  і ансамблі та інші мистецькі  заходи;

 

- культура: бібліотеки, музеї  та виставки, заповідники, палаци  і будинки культури, клуби, школи  естетичного виховання дітей;

 

- кінематографія;

 

- архівна справа;

 

- інші заклади та заходи  у галузі культури та мистецтва.

 

Заходи з фізичної культури і спорту фінансуються за рахунок  державного, місцевих бюджетів, коштів професійних союзів, добровільних спортивних товариств, благодійних внесків  і пожертвувань.

 

Згідно з бюджетною  класифікацією до видатків на фізичну  культуру і спорт належать:

 

Фінансування заходів  з фізичної культури і спорту:

 

видатки на утримання національних збірних команд України;

 

видатки на проведення навчально-тренувальних зборів і спортивних змагань;

 

видатки на підготовку і  участь національних збірних команд в Олімпійських і Параолімпійських іграх;

 

видатки на утримання інвалідних центрів;

 

видатки на проведення навчально-тренувальних зборів і спортивних змагань серед  інвалідів;

 

видатки на проведення навчально-тренувальних зборів і спортивних змагань з  нетрадиційних видів спорту;

 

видатки на навчально-тренувальну  роботу спортивних шкіл;

 

видатки на утримання апарату  управління спортивних організацій;

 

видатки на здійснення капітального ремонту, придбання обладнання та інвентаря для баз олімпійської підготовки;

 

видатки на фінансову підтримку  спортивних споруд;

 

інші видатки.

 

Фінансова підтримка громадських  організацій:

 

видатки на проведення навчально-тренувальних зборів і спортивних змагань;

 

видатки на проведення навчально-тренувальних зборів і спортивних змагань з  нетрадиційних видів спорту;

 

видатки на навчально-тренувальну  роботу спортивних шкіл;

 

видатки на утримання апарату  управління спортивних організацій;

 

видатки на фінансову підтримку  спортивних споруд;

 

інші видатки.

 

Зведене планування витрат на фізичну культуру і спорт здійснюється на підставі показників, які характеризують спортивний захід.

 

Узагальнюючи все вищесказане  можна зробити такі висновки: однією з найважливіших функцій держави  є її соціальна функція, яка передбачає реалізацією державою маси заходів, спрямованих на забезпечення кожній людині і громадянину належних умов життя в економічному плані добробуту  та достатку доходів для забезпечення всіх життєвих потреб відпочинку, отримання  відповідної освіти, медичної допомоги, матеріальної допомоги підчас критичних  ситуацій, коли людина втрачає можливість належним чином піклуватися про  себе та свою сім'ю. Це поняття вкладається  в рамки соціального захисту  та соціального забезпечення населення, тобто сукупність мір нівелювання  негативних наслідків впливу ринкового  механізму на рівень життя окремих  категорій населення.

 

Також держава бере на себе відповідальність за можливість кожної людини отримати гарантований обсяг  інших не менш важливих соціальних послуг через мережу соціокультурних  закладів та установ. Конституцією України  за кожним громадянином закріплене право  на освіту, охорону здоров'я, відпочинок, заняття спортом, тощо. Відповідно держава  забезпечує всім певний обсяг доступу  до даних благ загальносуспільного  значення за допомогою фінансування мережі установ, які власне і надають такі послуги для населення та програм освіти, медицини, культурного, спортивного розвитку.

 

Ці дві складові об'єднані воєдино соціальною політикою держави, головною метою якої є забезпечення належної соціальної обстановки в країні, підтримання вразливих верств населення, забезпечення культурного розвитку і самореалізації кожного громадянина, формування здорової спортивної нації, забезпечення ефективного відновлення  продуктивних сил через зниження смертності та зростання рівня народжуваності.

Розділ 3. Проблеми та перспективи  реформування соціальної політики і  соціального захисту в Україні

 

 

3.1 Проблеми фінансового  забезпечення соціальної інфраструктури  та шляхи їх вирішення

 

 

Основними проблемами економічного та соціального розвитку України  протягом всього часу її незалежності були постійні нестачі фінансових ресурсів, акумульованих в централізованих  та децентралізованих фондах, необхідних для виконання державою покладених на неї функцій, в тому числі обов'язків  забезпечення кожній людині відповідного рівня життя та умов відпочинку, розвитку її спортивних, духовних здібностей як особистості. Це викликано в першу  чергу тим, що хоча економіка України  і є ринковою, однак багато елементів  все ще залишилися в тій же формі  в якій були успадковані від командно-адміністративної системи Радянського Союзу, що спричинило утворення макроекономічних диспропорцій. Вони в свою чергу значно зменшують  ефективність бюджетного фінансування соціальної сфери.

 

Також на стан соціальної сфери  впливають непослідовність проведення реформ виконавчими органами влади, їх неузгодженою діяльністю, а іноді  і бездіяльністю, значні вади в реалізації державної соціальної політики. Все це веде до того що в Україні можна виділити низку основних проблем, які з часом приведуть до кризових явищ в соціальній інфраструктурі:

 

1) недостатні розміри  фінансування соціальної сфери;

 

2) непослідовність та  фрагментарність фінансування;

 

3) неефективна його структура  (основна вага витрат припадає  на заробітну плату, що веде  до занепаду матеріальної інфраструктури);

 

4) відсутність стимулів  для переходу до децентралізованого  фінансування частини соціальних  витрат.

 

Зазвичай найголовнішою  проблемою здійснення соціальної політики, яка, як правило, і визначає межі її здійснення, є проблема фінансування соціальних витрат. Згідно зі світовою практикою, джерелами прямого та непрямого фінансування соціальної сфери є:

 

- безпосередні бюджетні  видатки; 

 

- «податкові видатки»  у вигляді пільг, відшкодувань, відстрочок;

 

- страхові внески до  державних та недержавних страхових  фондів;

 

- усуспільнення коштів  підприємств у вигляді їх зобов'язання  щодо виконання соціальних функцій; 

 

- благодійність приватних  осіб, фірм та організацій; 

 

- громадські ініціативи - різного роду фонди та збори; 

 

- особисті кошти та  зобов'язання громадян;

 

- кредити; 

 

- надання державного майна  для функціонування соціальної  сфери, використання державної  інфраструктури тощо.

 

Звичайно, держава в теперішніх економічних умовах не в змозі  профінансувати усі соціальні гарантії в повному обсязі, проте забезпечити  поступове наближення основних соціальних стандартів та гарантій (пенсій, допомоги) до прожиткового мінімуму зобов'язана. Нині ж прожитковий мінімум використовується лише для загальної оцінки рівня  життя, а не як соціальний стандарт, який лежав би в основі забезпечення конституційних соціальних гарантій

 

Невідкладними заходами щодо реформування системи соціального  захисту є вдосконалення механізмів адресної допомоги найбільш незахищеним  верствам населення з одночасною поступовою ліквідацією практики надання  її через дотації та пільги всім категоріям населення, що їх потребують. Основними шляхами реалізації цих  заходів слід вважати такі:

 

ѕ запровадження і фінансове  забезпечення на державному рівні мінімальних  соціальних гарантій (пенсій, стипендій, допомоги малозабезпеченим непрацездатним громадянам, безробітним);

 

ѕ встановлення науково обґрунтованих  пропорцій між середніми мінімальними рівнями заробітної плати і пенсій, допомогою по безробіттю та допомогою  малозабезпеченим громадянам пенсійного віку і сім'ям з дітьми, різними  оцінками рівнів бідності;

 

ѕ запровадження, виходячи з  динаміки споживчих цін, попереджувальних заходів соціального захисту  населення, адресної допомоги і субсидій;

 

ѕ захист купівельної спроможності малозабезпечених непрацездатних громадян і сімей.

 

Ці пропозиції є тактичними завданнями. Стратегічними завданнями реформування системи соціального  захисту слід вважати значне зростання  ролі страхових підходів у її механізмах та створення законодавчих, інституційних  і фінансових засад для нової  системи соціального страхування, що передбачає обов'язкове страхування, пов'язане зі стажем роботи громадянина  і його участю у створенні фондів соціального страхування; державне страхування окремих категорій  громадян і відповідне забезпечення гарантій, які бере на себе держава (щодо військовослужбовців та ін.), добровільне  страхування. Така система соціального  страхування має забезпечити  більш ефективний соціальний захист населення, об'єктивну диференціацію  пенсій та інших соціальних гарантій відповідно до внеску кожного громадянина, його страхового статусу та інше.

 

Ще однією з проблем  соціального характеру є безробіття. В Україні спостерігається скорочення працюючих та зростання обсягів  прихованого і відкритого безробіття. Отже, проблема неповної зайнятості і  прихованого безробіття і згодом виявлятиметься як проблема часткового (тимчасового зменшення або установлення законом скороченої тривалості робочого дня) або тимчасового повного  безробіття (перерви в одержанні  заробітної плати або зменшення  її розміру з причини тимчасового  припинення виробництва без розірвання трудових відносин).

 

Загалом сучасному ринку  праці в Україні притаманні такі ознаки:

 

- перевищення пропозиції  робочої сили над попитом;

 

- низька ціна робочої  сили, її невідповідність реальній  вартості;

 

- зниження зайнятості  у сфері суспільного виробництва,  зростання чисельності незайнятого  населення;

 

- низька частка офіційно  зареєстрованих безробітних за  великих масштабів зростання  прихованого безробіття;

 

- наявність значних масштабів  нерегламентованої зайнятості;

 

- зростання молодіжного  безробіття;

 

- регіональні диспропорції  між наявністю і потребою в  робочій силі;

 

- низька професійна й  особливо територіальна мобільність  трудових ресурсів;

 

- відсутність або недостатня  спрацьованість правових норм  та організаційно-економічних механізмів, що регулюють трудові відносини,  тощо;