Структура державного бюджету України

Спроможність мобілізації тимчасово  вільних фінансових ресурсів залежить насамперед від наявності довіри до держави з боку її кредиторів. Характер кредитних взаємовідносин визначається в першу чергу довірою. Якщо кредитор не довіряє позичальнику, то не може бути і мови про нормальні умови надання кредитів, чи взагалі про їх виділення. Але проблема полягає в тому, що кредитні взаємовідносини носять ризиковий характер. Кожний кредитор при продажі своїх тимчасово вільних ресурсів вибирає між ризиком втрати цих ресурсів і бажанням отримати доход від їх продажу. Тобто не може бути ні абсолютної довіри, ні абсолютного небажання надавати кредити.

Виходячи з необхідності забезпечення довіри держава завжди повинна дбати  про свій імідж надійного і  вигідного позичальника. Це досягається  насамперед своєчасним поверненням  боргів і забезпеченням збереження вартості грошей. Разом з тим, як показує досвід, держава практично не може повністю втратити довіру своїх кредиторів. Наприклад, важко уявити в цьому питанні ситуацію, гіршу чим в Україні. Практично знецінились державні борги бувшого СРСР, оскільки фінансова ситуація не дозволяє повністю розрахуватись з ними. Здавалось би у держави немає жодного шансу на отримання внутрішнього кредиту. Разом з тим, користуються попитом облігації державної внутрішньої позики. Досвід роботи Ощадного банку свідчить, що операції по вкладах населення хоча і скоротились, не відмерли повністю. Стосовно будь-якого іншого позичальника такого просто не могло б бути. Феномен іміджу держави пояснюється просто - в будь-яких випадках її надійність в цілому вище інших позичальників. Сама сутність держави гарантує їй певну довіру навіть здавалось би в безнадійних ситуаціях, що і створює відповідні передумови для державного кредиту.

Важливою передумовою випуску  позик є наявність стимулів до надання державі кредиту. Якщо довіра до держави відображає кредитний ризик, то стимули характеризують доцільність вкладання коштів в державні цінні папери. Доцільність, в свою чергу визначається їх доходністю, надійністю і ліквідністю. Між  доходністю та надійністю існує зворотньопропорційна залежність: чим вище надійність, тим менша доходність. Оскільки державні цінні папери вважаються найбільш надійними, то для них встановлюється найменший рівень доходності. На фінансовому ринку державні цінні папери відіграють роль стандарту доходності, свого роду відправної точки. Інші емітенти змушені встановлювати рівень доходності своїх цінних паперів на більш високому рівні, інакше їх ніхто не буде купувати. Таким чином, державні цінні папери стабілізують і регулюють фінансовий ринок. Нормальне його функціонування неможливе без випуску державних позик.

Отже, основним стимулом до надання  позик державі виступає досить висока надійність державних цінних паперів. Водночас держава прагне встановити і високу їх ліквідність. Як правило, державні цінні папери вільно продаються і вільно купуються. Держава приймає на себе зобов`язання викупити їх з першого пред`явлення свого кредитора. В сучасних умовах забезпечення ліквідності має надзвичайно важливе значення. Недаремно на фінансових ринках світу значне поширення набули так звані комерційні папери, котрі мають дуже високу ліквідність. Саме висока ліквідність знімає перепони на шляху розвитку ринку цінних паперів, адже інвестори можуть спокійно вкладати гроші в подібні цінні папери, знаючи, що можуть їх повернути в будь-який час.

Заключною і найбільш важливою передумовою випуску державних позик є спроможність держави своєчасно повернути борги та виплатити проценти. Якщо наявність бюджетного дефіциту потребує встановлення джерел його покриття, то використання державного кредиту вимагає визначення джерел погашення боргу. Такими джерелами можуть виступати: прибуток, отриманий від інвестування коштів в державний сектор; додаткові доходи бюджету за рахунок зростання ВВП і податкової бази від інвестування коштів в економіку; надходження від спеціально введених податків чи підвищення ставок оподаткування для погашення державного боргу; скорочення видатків; залучення нових кредитів для покриття попередніх боргів.

Доходи від інвестування коштів, залучених з допомогою державних  позик, відображають результативність діяльності держави в сфері економіки. Проблеми з боргом за таких умов можуть виникати внаслідок непродуктивності інвестиційної діяльності держави. Якщо ж політика інвестицій носить продуманий і цілеспрямований характер, то погашення боргів теж здійснюється планомірно і гарантовано. Необхідність в підвищенні ставок оподаткування чи у введенні нових податків, а також у скороченні видатків пов`язана саме з проблемами відсутності поворотних джерел від використання позик, чи внаслідок неефективності інвестицій, або в результаті "проїдання" позикових коштів. Необхідність же залучення нових позик для покриття попередніх боргів пов`язана, або з небажанням, або з неможливістю підвищувати рівень оподаткування. Однак реально погасити державну заборгованість новими позиками неможливо. Навпаки, це тільки збільшує цю заборгованість. Реальне погашення може відбуватись тільки за рахунок додаткових надходжень в бюджет, чи від інвестицй, чи від підвищення рівня оподаткування.

¹ Другою формою державного кредиту може виступати державна ощадна справа. Віднесення її до державного кредиту залежить від спрямування мобілізованих коштів. По-перше, приріст коштів на вкладах може використовуватись Міністерством фінансів для прямого покриття бюджетного дефіциту, тобто тоді це є форма державного кредиту на дефіцитне фінансування. По-друге, приріст коштів на вкладах може використовуватись для збільшення кредитних ресурсів державних кредитних установ. Це теж форма державного кредиту, але фінансування бюджетного дефіциту може відбуватись тільки опосередковано через надання банками кредитів уряду. По-третє, приріст коштів на вкладах є джерелом приросту кредитних ресурсів безпосередньо Ощадного банку і використовується ним відповідно до його інтересів. Ця форма не відноситься до державного

редиту. Саме таки варіант в даний  час набув поширення в Україні  з переходом Ощадного банку на комерційні засади діяльності.