Практика формування місцевих бюджетів

• висока ступінь концентрації фінансових ресурсів у державному бюджеті країни, що знижує значення регіональних і місцевих бюджетів у вирішенні життєво важливих для населення завдань;
• регулюючі доходи відіграють домінуючу роль у структурі надходжень до регіональних і місцевих бюджетів, в той час як частка закріплених за територіями податкових платежів  низька;
• практично щорічна зміна видів податків, що зараховуються до місцевих бюджетів;
• відсутність єдиних та досить стабільних нормативів (наприклад, на кілька років) відрахувань від загально державних податків до місцевих бюджетів;

Сьогодні найбільш проблемним є питання взаємовідносин між  бюджетами різних рівнів з приводу  розподілу між ними доходів і  видатків. Як показали результати досліджень, нині діючий бюджетний механізм, при  якому місцеві ради вищого рівня встановлюють нормативи відрахувань від регулюючих податків і зборів та суми дотацій, призводить до погіршення функціонування місцевих бюджетів нижчого рівня. Це, в свою чергу, не дає змоги профінансувати всі необхідні видатки, що тягне за собою погіршення стану соціально-економічного розвитку. Тобто суми надходжень від місцевих податків і зборів не можуть розглядатися як стабільне джерело наповнення місцевих бюджетів [17, стор.22].

Перспективними інструментами  зростання фінансового забезпечення регіонів могли би стати місцеві екологічні податки та місцеві акцизи. Використання місцевих екологічних податків стимулюватиме покращення екологічної ситуації в регіонах та забезпечить додаткові надходження місцевих бюджетів. Зокрема, важливим аспектом податкової політики місцевих органів влади повинні стати питання екологічного менеджменту, охорони навколишнього середовища [24].

Досвід багатьох країн  підтвердив ефективність введення податку  на нерухомість та віднесення його до місцевих. Але цей податок потребує надзвичайно виважених підходів до формування методології його справляння. Чого не було враховано при розробці Податкового кодексу України.

Отже, Податковим кодексом було введено новий місцевий податок - податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, який набере  чинності  з  1  січня  2012 року. При цьому місцеві ради повинні будуть встановлювати даний податок в обов'язковому порядку. Але вже зараз даний податок піддається критиці щодо бази оподаткування та подвткових пільг. Адже квартири площею менше 120 кв.м і будинки площею менше 250 кв.м оподаткуванню не підлягають, що значно звужує базу оподаткування.  При цьому неминуче виникають технічно складні проблеми повного охоплення об’єктів оподаткування, точної оцінки їх вартості та дійового механізму стягнення податків [2].

Функціонування органів місцевої влади в рамках характерного для  ринкової економіки жорсткого бюджетного обмеження змушує їх звертатися до ринкових механізмів залучення додаткових коштів для розвитку територіальних громад. У світовій практиці однією із форм залучення інвестицій є випуск і розміщення так званих «муніципальних» позик.

Акумуляція коштів через  випуск облігацій місцевих позик — явище нове для розвитку  економіки України. У ринкових умовах обмеженість коштів державного бюджету створює до життя різноманітні способи поповнення місцевих бюджетів, у тому числі й такий інструмент, як місцеві цінні папери.

Застосування муніципальних позик дозволяє вирішити низку проблем соціального характеру, абсолютно не суперечить засадам промислової політики та її інвестиційного забезпечення. Однак на сьогодні в Україні цей інструмент застосовувався епізодично. Така ситуація логічно пояснюється рядом об'єктивних і суб'єктивних факторів.

Так, об'єктивні обмеження обумовлює сам перехідний характер економіки: не варто очікувати широкого розповсюдження такого інструменту, як місцеві позики, коли фондовий ринок перебуває у стадії становлення. Крім того, недосконалість нормативно-правової бази, відсутність відповідної інфраструктури ринку цінних паперів, у тому числі і механізмів реєстрації, дефіцитний характер бюджетів усіх рівней, вкрай обмежені фінансові можливості потенційних інвесторів, відсутність досвіду та практики подібної діяльності аж ніяк не сприяють поширенню місцевих позик. Серед суб'єктивних факторів спостерігається в цілому негативне ставлення потенційних інвесторів до будь-яких позик, цінних паперів, облігацій тощо, недовіра до органів влади різного рівня та слабка інформованість.

Таким чином, розвиток ринку муніципальних цінних паперів потребує прискорення, оскільки кошти, зібрані під відповідальність місцевої влади, можуть бути спрямовані на збереження і розвиток виробничого потенціалу регіону, що відповідає інтересам не тільки влади, а і населення певної території [14].

Важливим напрямом розв’язання проблем фінансового забезпечення місцевих бюджетів є посилення зв’язку між соціально–економічним і бюджетним плануванням адміністративно–територіальних одиниць. На розрахунок доходів місцевих бюджетів практично не впливає соціально-економічна ситуація на території місцевого самоврядування та виконання програм розвитку адміністративно – територіальних одиниць.

Для підвищення зацікавленості органів місцевого самоврядування у збільшенні надходження доходів до місцевого бюджету, розвитку місцевої економічної бази потрібно виділяти їм кошти, пропорційно значенню показника, що відображав би внесок територіальних об’єднань у досягнення встановлених державою цілей. У ролі такого показника повинен використовуватися або обсяг додатково зібраних доходів із територій конкретних територіальних громад, або порівняльні темпи економічного зростання. Слід зазначити, що той самий ефект дає закріплення за місцевими бюджетами єдиних нормативів відрахувань від регулюючих податків на довготривалий термін [20, стор.32].

Варто додати, що планування доходів бюджету на основі індексу податкоспроможності не стимулює місцеві органи влади докладати більших зусиль зі збору податків, тому що в разі підвищення збирання податків на певній території в нинішньому році в майбутньому її індекс податкоспрможності зростатиме. Тому показник податкоспроможності регіону повинен враховувати потенційні можливості надходження доходів на певній території, а не фактичні значення податкових надходжень [15].

На мою думку, застосування місцевими органами влади податкових паспортів та показника податкового  потенціалу дасть змогу підвищити  ефективність бюджетно – податкового  планування, виявити резерви зростання  податкового потенціалу і сприятиме  поліпшенню фінансового становища місцевих бюджетів.

Проблемою є також  те, що бюджетним законодавством не передбачено методику розрахунку прогнозних розмірів податкових та неподаткових надходжень. Тому на практиці кожний фінансовий орган розраховує майбутні доходи самостійно, за своєю власною методикою. Вищий орган влади має на меті не тільки зменшити дохідну частину свого бюджету, а й завищити дохідну частину залежних від нього нижчестоящих бюджетів, для зменшення суми трансфертів.

Тому, виходячи з принципу єдності бюджетної системи, необхідно розробити єдиний порядок розрахунку прогнозних показників доходів, який би забезпечив реальність проведених розрахунків[22, стор.65].

Отже, подальший розвиток реформи підходів до формування як доходної, так і видаткової частин місцевих бюджетів, пов’язаний із реалізацією можливостей розширення самостійності органів місцевої влади, а найважливішими проблемами, які необхідно вирішити в найближчі бюджетні періоди, є:

• підвищення впливу місцевих органів влади на формування місцевих бюджетів;
• підвищення стимулювання нарощування доходної частини місцевих бюджетів;
• створення можливостей для використання ринкових механізмів залучення додаткових коштів для розвитку територіальних громад.

Тому з метою формування моделі ефективного використання обмежених  бюджетних ресурсів місцевої влади  та максимального їх спрямування  на задоволення потреб людського  розвитку, які висуває ринкове  середовище, пропонуємо здійснити наступні заходи:

1. вдосконалити систему розподілу видаткових зобов’язань з фінансуванням соціальної сфери між державним та місцевими бюджетами. Для цього необхідно виробити чіткі критерії надання державної підтримки розвитку регіонів з метою децентралізації виконання соціальних зобов’язань держави;

У зв’язку з цим  необхідно розподілити джерела  податкових надходжень між центральними і місцевими владами в жорсткій ув’язці з виконуваними ними функціями, що повинно знайти своє відображення у законодавстві про місцеве  самоврядування.

2. оптимізувати мережу установ, організацій та закладів соціальної сфери, що знаходяться на бюджетному фінансуванні;
3. визначити допустиму частку видатків на соціальний захист та соціальне забезпечення, яка не впливала б на інвестиційну активність;
4. запровадити формування дохідної частини місцевих бюджетів на основі об’єктивної оцінки їхнього податкового потенціалу й визначення видаткових зобов’язань регіональної влади;
5. закріпити застосування стабільних базових нормативів відрахувань від державних податків до місцевих бюджетів.

Отже, необхідність перегляду порядку фінансового вирівнювання існує і одним із основних принципів, який мусив би бути в ньому закладений, є принцип підвищення стимулу для органів місцевого самоврядування здійснювати заходи, які б сприяли покращенню роботи підприємств, які знаходяться на їх території, а також залученню в них інвестицій.

За результатами реформ децентралізація управління та передача повноважень на нижчий рівень повинна стати основою подальших демократичних перетворень у країні. Місцева влада, будучи найбільш наближеною до потреб громадян, повинна забезпечити найефективніший рівень надання послуг при управлінні територіальними громадами.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВИСНОВКИ

В зультаті проведеного  дослідження виявлено, що місцеві  бюджети є не порсто фондами коштів, які формуються на певній території та контролюються місцевою владою, місцеві бюджети є основним каналом доведення до населення кінцевих результатів суспільного виробництва, що спрямовуються на суспільне споживання. Через місцеві бюджети  суспільні фонди споживання розподіляються в територіальному і соціальному розрізах.

Виявлено, що саме місцевим бюджетам і, зокрема, соціальним  видаткам із цих бюджетів надається важливе  значення у реалізації концепції  людського розвитку.

Крім того, саме з місцевих бюджетів фінансується розвиток галузей виробничої сфери, в першу чергу місцевої промисловості і комунального господарства, реалізується державна політика соціально – економічного розвитку не лише територій, але й країни загалом.

Однак, незважаючи на важливу роль місцевих фінансів як в соціальному, так і в економічному розвитку держави, сьогодні вони не є самодостатніми і не мають тієї самостійності, якої вимагає ринкова економіка.

На тлі цього виникає  дуже багато проблем пов’язаних з функціонуванням місцевого фінансового інституту. Насамперед це проблема закріплення постійних джерел доходів, а також питання вдосконалення взаємовідносин як з державним бюджетом, так і з обласними.

Практичне дослідження  процесу формування місцевих бюджетів довело, що на сьогоднішній день місцеві органи влади не володіють достатніми фінансовими ресурсами для організації управління економікою  і соціальною сферою на своєму рівні. Це обумовлено цілою низкою обставин:

• регулюючі доходи відіграють домінуючу роль у структурі надходжень до регіональних і місцевих бюджетів, в той час як частка закріплених за територіями податкових платежів  низька;
• відсутність єдиних та досить стабільних нормативів (наприклад, на кілька років) відрахувань від загально державних податків до місцевих бюджетів;
• практично щорічна зміна видів податків, що зараховуються до місцевих бюджетів;
• відсутність єдиної методики розрахунку прогнозних розмірів податкових та неподаткових надходжень;
• низький рівень розвитку місцевих запозичень, інвестицій та пасивність місцевої влади;
• планування доходів бюджету на основі індексу податкоспроможності, що не стимулює місцеві органи влади докладати більших зусиль зі збору податків.

З метою вироблення оптимальних  рішень для подолання проблем, що на даний момент існують у сфері місцевих фінансів було вивчено зарубіжний досвід формування місцевих бюджетів.

На думку автора, прикладом  для наслідування може слугувати  німецька модель бюджетного федералізму, оскільки вона має чітке позиціювання функцій на різних рівнях влади і відповідальності за результат, змішану систему фінансування та середньострокове планування бюджету.

Варте уваги залучення  приватного сектору до комунальної  сфери, яке в Україні не набуло широкого розвитку, в той час як розвинені країни світу, такі як Великобританія, Франція та США вже давно освоїли подібну практику.

Таким чином, аналіз проблем  функціонування місцевих бюджетів базового рівня бюджетної системи, а також  теорії та практики існування бюджетних  систем в країнах з ринковою економікою дає змогу зробити висновки щодо здійснення заходів, спрямованих на покращання умов формування місцевих бюджетів.

По-перше, щоб вдосконалити систему розподілу видаткових зобов’язань з фінансуванням соціальної сфери між державним та місцевими бюджетами необхідно виробити чіткі критерії надання державної підтримки розвитку регіонів з метою децентралізації виконання соціальних зобов’язань держави. Тобто на законодавчому рівні розподілити джерела податкових надходжень між центральними і місцевими владами в жорсткій ув’язці з виконуваними ними функціями.