Практика формування місцевих бюджетів

Життєвий рівень народу багато в чому залежить від розміру  реальних доходів громадян, тривалості та умов життя, кількісного та якісного складу послуг соціально-культурного  спрямування, рівня зайнятості, стану довкілля, тощо. Цільове спрямування коштів місцевих бюджетів підтверджує їхню безпосередню причетність до вирішення цих проблем.

42% видатків місцевих бюджетів спрямовується на освіту, 29% - на охорону здоров’я та 28% - соціальний захист, соціальне забезпечення населення, утримання об’єктів, що належать до соціально-культурної сфери(табл.1); Кошти місцевих бюджетів також використовуються на розвиток економіки територій і сприяє забезпеченню нормального функціонування промисловості, транспорту, дорожнього, житлового та комунального господарства[8].

 

 

 

 

 

Таблиця 1.1

Динаміка видатків місцевих бюджетів України на соціальні  цілі¹

Роки	Видатки на соціальні  цілі, млн.грн. %		У тому числі,%:
			освіта	Охорона здоров’я	Соціальний захист та забезпечення
2006	35375,1	100	45,9	33,2	20,9
2007	48 489,4	100	44,7	33,2	23,1
2008	68 877,4	100	42,4	29,6	28,0

 

Тобто повноваження органів  місцевого самоврядування – це децентралізоване виконання соціальних зобов’язань  держави щодо своїх громадян.

Місцеві бюджети сприяють досягненню пропорційності у розвитку територій, і є одним з інструментів міжтериторіального перерозподілу виробленого валового внутрішнього продукту та здійснення фінансового вирівнювання. На практиці ця функція місцевих бюджетів реалізується через диференціацію нормативів відрахувань від регулюючих доходів, що надходять до бюджетів різних адміністративно-територіальних утворень в Україні, а також за допомогою надання бюджетних трансфертів (дотацій та субвенцій) з державного бюджету України. У процесі бюджетного регулювання проводиться вирівнювання бюджетної забезпеченості територій і поступове усунення відмінностей соціально-економічного розвитку[12].

Місцеві бюджети стають головним інструментом реалізації регіональної політики та вирішення таких важливих завдань, як структурна перебудова економіки, вирівнювання економічного розвитку регіонів та ефективності територіального поділу праці, розвиток місцевого господарства, здійснення житлового будівництва, благоустрій міст, проведення природоохоронних заходів тощо. Місцеві бюджети відображають політику органів місцевого самоврядування, є основним інструментом її реалізації. Органи місцевої влади самостійно визначають пріоритети у своїй діяльності, ставлять цілі та завдання, втілення яких забезпечується за допомогою бюджетних коштів [6, стор.10].

За допомогою місцевих бюджетів втілюються і загальнодержавні програми, пов’язані з розвитком галузей народного господарств, насамперед сільського; здійснюється підтримка вітчизняних виробників, фінансуються програми з підвищення життєвого рівня населення, створення нових робочих місць, реабілітації та працевлаштування інвалідів, виплачуються допомоги реабілітованим, незаконно депортованим особам, біженцям. За рахунок місцевих бюджетів фінансуються проведення превентивних, оздоровчих, спортивних, культурних заходів[23].

Отже, місцеві бюджети  найяскравіше втілюють політику органів  місцевого самоврядування, є фінансовим планом розвитку певної території, в  якому відображаються найважливіші завдання місцевих органів влади та очікувані результати діяльності.

На даний момент, існує дуже багато питань, щодо вирішення проблем місцевих бюджетів, зокрема районних, міських, сільських, селищних. Насамперед це питання закріплення за ними постійних джерел доходів, а також питання вдосконалення взаємовідносин як з державним бюджетом, так і з обласними.

В нашій країні проблемою  є також те, що основна увага  у наявному бюджетному механізмі  зосереджується на обсягах фінансування, тоді як показники якісні, що характеризують економічну та соціальну ефективність бюджетних витрат, до уваги майже не беруться.

Однак, незважаючи на важливу  роль місцевих бюджетів як в соціальному, так і в економічному розвитку держави, сьогодні вони не є самодостатніми і не мають тієї самостійності, якої вимагає ринкова економіка.

 

РОЗДІЛ ІІ.    Аналіз формування і виконання місцевих бюджетів на прикладі бюджету Міжводненської сільської ради Автономної Республіки Крим  за 2007 – 2009 роки.

 

2.1    Характеристика  соціально-економічного стану Чорноморського району, зокрема Міжводненської сільської ради.

Чорноморський район - один з найбільш екологічно чистих районів  Криму, віддалений від основних залізничних  і автомобільних магістралей  та портів, з курортно-рекреаційним господарством, яке розвивається. Він розташований в західній частині степового Криму і представляє півострів Тарханкут.

Територія району становить 150,9 тис. га, в тому числі сільськогосп. угідь - 127,3 тис. га.

На території району розташовані  смт Чорноморське та 32 сільських населених пункти; функціонують районна, селищна та 10 сільських рад народних депутатів.

Населення району становить 34112 чол., в тому числі міське – 11 643 чол., сільське – 22 469 чол. Густота 22,61 осіб/км².

Обсяг реалізованої промислової продукції  становив у 2010 році 5,8 млн.грн. напротивагу до 3,3 млн. у 2009 році.

Шодо інвестиційної діяльності, то у 2010 році в основний капітал було вкладено 112,4 млн.грн.(177 млн. у 2009р.), житлове  будівництво – 4,2 млн.грн. Причому  обсяг прямих іноземних інвестицій у 2010р. склав 10,8 тис.дол.США.

Однією з найважливіших сфер економіки Чорноморського району є агропромисловий комплекс. Центральною його ланкою є сільське господарство, основне призначення якого - забезпечення населення Чорноморського району і відпочиваючих якісними продуктами харчування, створення стабільної сировинної бази підприємств харчової промисловості, нарощування експортного продовольчого потенціалу. Сільське господарство спеціалізується на вирощуванні зернових культур і тваринництві. У тваринництві наибільший розвиток отримало свинарство. На сьогодні в районі зареєстровано 35 підприємств АПК різних форм власності, з них стабільно працюють 32. Зареєстровані і починають свою діяльність нові підприємства: ТОВ «Сармат Агро Плюс»,ТОВ «Агро-Індиго».

За 2010р обсяг валової продукції по всіх категоріях господарств склав 110,9 млн.грн, що в порівнянні з аналогічним періодом 2009 року на 4,6% менше, у тому числі в галузі рослинництва 89,9млн.грн (на 0,3% менше, ніж за 2009р), в галузі тваринництва - 44,2 млн.грн. (На 0,2% більше, ніж за 2009р). У Чорноморському районі по всіх категоріях господарств діє сільгоспугідь -127,1 тис.га, з них ріллі 76,5 тис.га.

За своїми природними, кліматичними, гідромінеральними ресурсів Чорноморський  район є дуже перспективним і  привабливим щодо рекреаційного освоєння. Використання унікального рекреаційного потенціалу стимулює будівництво гостинічних комплексів, розвиток торгівлі, ресторанного господарства, сфери надання послуг, розвиток індустрії розваг, створення відповідної сучасної інфраструктури. На території району в 2010 році функціонувало 25 курортно-оздоровчих установ і організацій, зареєстровано 1134 приватних домоволодіння, господарі яких надають послуги з тимчасового розміщення туристів, що на 192 більше ніж за звітний період 2009 р. Всього в курортний сезон у районі відпочило понад 118 тис.чол До бюджету района від курортно-туристичної галузі в 2010 році надійшло 6967,6 тис.грн., що на 1108,8 тис.грн. більше в порівнянні з аналогічною датою 2009 року

Туристичну діяльність, здійснюють 6 туристичних фірм. Діяльність з організації екскурсійного обслуговування здійснюють 6 суб'єктів господарської діяльності.

Позитивною тенденцією є збільшення обсягу додаткових послуг. Збільшення наданих послуг в свою чергу привело  до зростання робочих місць. Так, в галузі у 2009 році працювало 11 297  осіб, а в 2010 році кількість працівників складала 13 465 осіб.

Малий бізнес сформувався як самостійний  сектор економіки. Останнім часом спостерігається підвищення ділової активності населення, особливо збільшення кількості суб'єктів малого підприємництва. Станом на 01.12.2010г. в районі зареєстровано 1750 фізичних осіб - підприємців, юридичних осіб 622. У малому бізнесі функціонує 187 підприємства [5].

Соціальна сфера характеризується наступними даними. На території Чорноморського району діють:

• 15 загальноосвітніх шкіл, музична та спортивна школи, 10 дитячих дошкільних заклади, школа-інтернат, філіал професійно-технічного училища;
• 50 установ культури, з них 23 бібліотеки, кінотеатр, 27 клубних закладів, інші культурно-освітні заклади;

22 установи охорони здоров’я, в т.ч. 2 лікарні, 5 амбулаторій та 15 фельдшерсько-акушерських пунктів.

Середньмісячна номінальна заробітня  плата становить 2414 грн., причому темп росту складає 110%.

На території Чорноморського району функціонує Міжводненська сільська рада, підпорядковуючи 5 сіл.

Населення становить 5000 ос. На даній  території функціонує 1 амбулаторія і 3 фельдшерсько – акушерські пункти, 3 загальноосвітні заклади, а також комунальне підприємство та підприємства сфери послуг, фермерські та мисливсько-риболовні господарства. Основним напрямком діяльності є розвиток санаторно– курортного комплексу.

Останнім часом активізувалась діяльність місцевої влади у напрямку розвитку інфраструктури, благоустрою населенного пункту та покращення соціального забезпечення населення. Неодноразово місцеві органи виступали спонсором проведення програм покращення соціального розвитку території.

Крім того, підвищилась зацікавленість органів місцевого самоврядування у повноті залучення податкових надходжень та розширення податкової бази.

 

 

 

 

 

2.2    Оцінка  процесу складання, розгляду, затвердження  та

виконання місцевого  бюджету.

Бюджетний процесс на місцевому рівні – це регламентований бюджетним законодавством процесс складання, розгляду, затвердження та виконання місцевих бюджетів, звітування про їх виконання, а також конролю за дотриманням бюджетного законодавства.

Учаниками бюджетного процессу на місцевому рівні є органи, установи та посадові особи, наділені бюджетними повноваженнями, а саме:

- Міністерство  фінансів  України;

- Державне казначейство України;

- Верховна  Рада  Автономної Республіки Крим;

- Рахункова палата Верховної  Ради  Автономної Республіки Крим;

- місцеві  фінансові  органи ;

- головні розпорядники бюджетних коштів;

- місцеві  державні адміністрації;

- виконавчі  органи відповідних місцевих  рад; 

- міські голови;

Процесс складання  проектів місцевих бюджетів є багатоетапним і регламентується Бюджетним Кодексом України.

Робота по складанню проекту  бюджету села здійснюється виконавчим органом відповідної ради  в порядку і терміни,  встановлені бюджетним законодавством. Сільський голова очолює виконавчий комітет відповідної ради[3].

     Перш за  все, згідно з  типовою  формою  бюджетних  запитів,  визначеною Міністерством  фінансів  України та з урахуванням особливостей складання проектів  місцевих бюджетів  місцеві фінансові органи  розробляють  і  доводять  до головного розпорядника бюджетних коштів  інструкції  з підготовки бюджетних запитів.

     Головний    розпорядник   бюджетних   коштів   організує розроблення бюджетних запитів для подання місцевим  фінансовим органам у втановлені терміни та порядку.  Бюджетні запити мають містити достовірну інформацію, необхідну для аналізу показників  проекту місцевого бюджету,  згідно з вимогами місцевих фінансових органів та подаватися своєчасно(1, п.4 ст.75).

     Задачою місцевих фінансових органів на данному етапі є аналіз бюджетного запиту,  поданого головним розпорядником бюджетних коштів, з точки зору його відповідності меті,  пріоритетності, а також дієвості та ефективності використання бюджетних коштів.

 На основі результатів  аналізу  керівник місцевого  фінансового органу приймає рішення  про включення  бюджетного  запиту  до  пропозиції  проекту   місцевого бюджету перед поданням його на розгляд  місцевій  державній  адміністрації та виконавчому органу відповідної місцевоїх ради.

Бюджетні установи фінансуються на основі складених кошторисів.

Мінфін та місцеві фінансові  органи доводять до головних розпорядників дані про граничні обсяги видатків загального фонду проекту відповідного бюджету на наступний рік, що є підставою для складання проетків кошторисів (додаток Б).

Головний розпорядник, керуючись цими вказівками встановлює для розпорядників нижчого рівня граничні обсяги видатків із загального фонду, термін подання проектів кошторисів і дають вказівки щодо їх складання, а також забезпечують складання проектів кошторисів на бюджетні програми, що здійснюються безпосередньо головним розпорядником[4].