Міжбюджетні відносини в Україні

Можливі рекомендації щодо вирішення проблем міжбюджетних відносин полягають в організації системи міжбюджетних відносин в умовах обмеженості бюджетних ресурсів.

Реформування системи міжбюджетних відносин повинно передбачати реалізацію окремих заходів за такими цілями.

1. З метою встановлення відповідності між видатками та доходами місцевих бюджетів:

– активізувати економічну та господарську діяльність місцевих органів влади на підвладній території з метою збільшення частки власних та закріплених джерел доходів у місцевих бюджетах і зменшення частки трансфертів, а також збільшення загалом кількості регіонів, які не потребують трансфертів із державного бюджету;

– запровадити державні гарантії фінансового забезпечення виконання делегованих повноважень місцевими органами влади;

– покласти в основу політики фінансового вирівнювання критерій зацікавлення бюджетів-донорів віддавати кошти, залишаючи певну частку сум перевиконання доходів у розпорядженні місцевих органів влади.

2. З метою удосконалення формули розподілу обсягів міжбюджетних трансфертів:

– внести зміни до формули розподілу обсягу міжбюджетних трансфертів щодо використання індексів відносних видаткових потреб, які дадуть змогу враховувати місцеві особливості розвитку – зокрема, щільність населення, що проживає на території, рівень екологічного забруднення;

– спростити показники та окремі формули, що використовуються при обрахунку міжбюджетних трансфертів;

– встановити мораторій на внесення змін до формули упродовж одного бюджетного року.

3. З метою раціоналізації структури трансфертів:

– забезпечити пріоритетність надання цільових субвенцій, збільшити частку субвенцій на соціально-економічний розвиток, сформувати механізм запровадження конкурсних процедур фінансування місцевих програм;

– застосовувати вибірковий механізм фінансування окремих проектів, ініційованих місцевими органами влади, з наданням переваги тим, які спроможні найшвидше дати економічний ефект і, відповідно, сприяти розвитку інших місцевостей.

4. З метою впорядкування механізму забезпечення соціальних видатків: безпечення соціальних видатків:

– встановити жорстку відповідність між фінансуванням видатків, які спрямовані на вирішення питань місцевого значення і не враховуються при розрахунку обсягу міжбюджетних трансфертів, і обсягом власних доходів місцевих бюджетів.

Інші видатки доцільно фінансувати за рахунок закріплених доходів місцевих бюджетів та міжбюджетних трансфертів, що дасть змогу уникати зустрічних фінансових потоків і посилити контроль за використанням коштів та наданням трансфертів;

– покласти в основу бюджетного вирівнювання нормативи соціальних стандартів надання громадянам послуг;

– ініціювати внесення змін до Бюджетного кодексу України: у ч. 1 ст. 86 замінити “соціальних послуг” (п. 1) і “основних соціальних послуг” (п. 2) на словосполучення “громадських послуг”, у ч. 3 п. 2 ст. 98 замінити “споживачів соціальних послуг” на “споживачів громадських і соціальних послуг”.

5. З метою заохочення територіальних громад до наповнення бюджетів, передусім, у частині доходів, які не враховуються при визначенні міжбюджетних трансфертів, і збільшення частки видатків, які враховуються при визначенні міжбюджетних трансфертів:

– встановити частку відрахувань від надходжень із податку на доходи фізичних осіб до другого кошика доходів місцевих бюджетів;

– включити до переліку видатків першого кошика видатки на соціальний захист, соціальне забезпечення, культурномистецькі та спортивні заходи, а також видатки на утримання об’єктів соціальної інфраструктури, що переходять у комунальну власність.

6. З метою подальшої децентралізації бюджетної системи:

– впорядкувати застосування термінів “міжбюджетні трансферти”, “міжбюджетні відносини” у різних законодавчих актах;

– розробити заходи (формування механізму, визначення відповідальних осіб, формування інформаційної, кадрової та технічної бази) щодо встановлення прямих відносин між державним бюджетом та бюджетами міст районного значення, сіл і селищ.

Висновки:

У реальній ситуації, яка склалася в Україні у сфері розвитку місцевих бюджетів, доречно звернутися до вивчення і практичного застосування досвіду фінансового регулювання відносин “центру” і “території” інших держав. Конкретні моделі фінансового вирівнювання у різних країнах ґрунтуються на рівні децентралізації бюджетно-податкової системи, обсягу повноважень місцевих органів, виборі між економічною ефективністю та соціальною справедливістю, розмірами міжрегіональної асиметрії, унітарним чи федеративним устроєм держави. Однак спільним принципом моделі міжбюджетних відносин є те, що державні органи несуть відповідальність за вирішення питань місцевого розвитку, однак не застосовують прямі методи контролю за діяльністю місцевих органів. Умовою надання фінансової підтримки регіонам є ефективне використання ресурсів. Фінансова підтримка місцевостей здійснюється за допомогою нецільових переданих коштів, які орган влади місцевого рівня може використати на власний розсуд, і цільових фінансових ресурсів, призначення яких обумовлене законодавчим актом. Бюджетні дотації (нецільовий трансферт) найбільше застосовуються у Німеччині та Швеції. Особливо слід відмітити високий рівень досконалості та усталеності нормативно-правової бази регулювання міжбюджетних відносин, яка прямо впливає на ефективність функціонування місцевих бюджетів.

Серед країн із сформованим нормативно-правовим регулюванням місцевих бюджетів можна відзначити Німеччину, Францію, Швецію. Так, у Німеччині визначення основних видів бюджетних трансфертів землям закріплені в основному законі (так звана фінансова конституція). Механізм надання бюджетних трансфертів визначається спеціальними законами (“Про вирівнювання різної економічної сили земель”, “Про фінансову допомогу Федерації”), законами про окремі види грошових виплат, віднесених до спільної компетенції. У Франції основні види бюджетних трансфертів визначаються спеціальними законами, які зведені в Адміністративний кодекс місцевого самоврядування, Кодекс комун тощо. Цікавим досвідом щодо врегулювання питань зміцнення фінансової бази місцевих бюджетів на основі перерозподілу ресурсів можна вважати Італію. Бюджетна система цієї країни, так само як і бюджетна система України, відзначається жорсткою централізацією: частка центрального бюджету в ній становить 66,4%, а власні доходи місцевих бюджетів (перш за все комун) не перевищують 20,7%, з яких 10,7% припадає на місцеві податки. В Італії здійснювалися заходи з відновлення податкової автономії місцевих органів влади, пригніченої попередніми податковими реформами. З метою виходу зі складного становища і підвищення економічної самостійності місцевих бюджетів в Італії був прийнятий ряд законів у руслі політики “фіскального федералізму”. Так, наприклад, трансферти місцевим бюджетам були заморожені, а місцевим органам влади було запропоновано ввести місцеві податки або вдосконалити старі. В економічний план розвитку країни було внесено положення про подальший розподіл функцій між центральними, обласними і місцевими органами влади з метою забезпечення населення якісними послугами.

В Україні доцільним є вивчення позитивного досвіду унітарних держав, які впроваджували в життя теорію “фіскального федералізму” і знижували ступінь перерозподілу національного доходу через державний бюджет.

Список використаної літератури:

1.  Алєксєєв І.В., Ярошевич Н.Б., Чушак-Голобородько А.М. Бюджетна   система:  Навчальний   посібник. – К.: „Прес”, 2007. – 376 С.

2. Баліцька В. В. Реформування міжбюджетних відносин у контексті фінансової

політики / В. В. Баліцька // Міжбюджетні відносини центру та регіонів : матер.

міжнар. наук.-практ. конференції. – К., 2009. – С. 20.

3. Деякі питання врегулювання міжбюджетних відносин : Постанова Кабінету Міністрів України від 31.12.2004 р. № 1782, зі змінами та доповненнями.

4. Електронний ресурс: http://www.nbuv.gov.ua/portal/Soc_Gum/Dtr_du/2010_2/files/DU210_19.pdf

5. Про схвалення Концепції реформування місцевих бюджетів : Розпорядження Кабінету Міністрів України від 23.05.2007 р. № 308-р.

22