Механізм доходів бюджету

Наслідком невиваженої державної економічної політики є те, що підприємці, намагаючись вижити в складній господарській ситуації, ухиляються від сплати податків. Саме ухилення від податків з боку підприємницьких структур  спонукає владні органи приймати жорсткі  рішення по адміністративній та кримінальній відповідальності, утримувати для цього значний корпус контролюючих органів, які в процесі багаточисленних перевірок  посилюють не тільки тиск на реально функціонуючих підприємців, але і встановлюють власні вимоги, утворюючи корумповані структури. Все це призводить до зниження ефективності функціонування як державних,  так і підприємницьких структур.

Досвід зарубіжних країн, а  в найбільшій мірі вітчизняна  практика господарювання, показують, що окремим підприємцям складно приймати раціональні рішення щодо розподілу фінансових ресурсів, опираючись лише на власні сили і можливості.

Тому більшість дрібних підприємств інтегруються в різні об’єднання, залишаючи за собою можливість самостійного вибору напрямків діяльності, режимів роботи. Головні завдання об’єднаних структур дрібних підприємців полягають в тому, щоб  досягнути узгодженості їх економічних і політичних інтересів в прийнятті законодавчої бази на рівні держави; опануванні ринків збуту; створенні спільних фінансових структур для взаємодопомоги у вирішенні складних проблем. В соціально орієнтованих державах з розвинутими ринковими інституціями значну підтримку підприємці отримують не тільки від владних структур, а й суспільних організацій, діяльність яких є незалежною від останніх. Чим складніший вплив суспільних організацій на урядові владні структури, тим коректніша їх поведінка стосовно суб’єктів економіки, тим більша міра раціональності їх позицій, дій задоволення суспільних інтересів.

Бюджет об’єктивно необхідний для забезпечення існування держави, розвитку економіки і соціально-культурних заходів. Утворення централізованого державного фонду грошових коштів необхідне не тільки для задоволення фінансових потреб держави, воно викликане передусім економічними потребами підвалин суспільного відтворення.

Економічне оновлення безпристрасно вимагає зміцнення дохідної частини Державного бюджету як основної складової. Оскільки в перехідний період функції держави набувають вагомішого змісту, це підтверджує практика життєдіяльності України, то похідним є обов’язкове забезпечення фінансовими ресурсами тих потреб, які не можуть задовольнятися завдяки ринковому механізму, а також можливістю кожної людини.

Будучи головною ланкою фінансової системи, державний бюджет визначає ефективність функціонування бюджетів усіх рівнів і окремі види централізованих фондів фінансових ресурсів. Пошук оптимального співвідношення бюджетів різних рівнів має ґрунтуватися на визначенні оптимального співвідношення процесів централізації та децентралізації державного управління, на відповідному розподілі повноважень і функцій органів державного управління і місцевого самоврядування. Саме розмежування їхніх функцій повинно стати основою для визначення доходів різних рівнів влади. При цьому розподіл повноважень між ними, а також система їхніх видатків повинні бути закріплені законодавчо. Ефективному використанню фінансових ресурсів на основі саморегулювання заважають монопольні, регіональні, галузеві, групові інтереси підприємців в їх розподілі на свою користь. Ринковий механізм не в змозі забезпечити в повній мірі перерозподіл коштів на користь цілей і завдань держави, особливо в період кризи. В таких умовах виникає об’єктивна необхідність підсилювати державні методи фінансового регулювання, втручання держави в економіку і проводити жорстку фінансову політику. Держава в особі законодавчих і виконавчих органів встановлює загальні правила поведінки учасників ринку у вигляді певних обмежень.

Дослідження економічних криз світового господарства розкриває ще одну особливість, яка полягає в тому, що криза є наслідком дії ринкових сил і, як правило, всі країни виходили з кризового стану за допомогою активної участі держави, в умовах жорсткого державного регулювання, особливо у фінансовій сфері. Тому не варто сподіватися на пошук безболісних рішень, що забезпечують миттєвий соціальний добробут і динамічний розвиток без великих зусиль усіх і кожного упродовж певного періоду часу, а також не слід покладатися на ринок як на панацею від усіх негараздів у суспільстві, бо ринок - це механізм виявлення суспільних потреб і пристосування до них суспільного виробництва, а не мета суспільного розвитку.

Соціально-ринкова економіка в Україні визначається як проміжний шлях між класичною ринковою економікою, що відстоює лібералізм, і керованою державою плановою економікою, яка відповідає марксистським традиціям. Це оптимальний вибір для України, оскільки він передбачає врахування і поєднання свідомості  й менталітету громадян із принципами ринкової економіки, яка має стати передумовою розвитку українського суспільства, та відживаючими твердженнями, що держава за все піклується.

Аби здійснити реальну розбудову економіки за допомогою соціально-ринкової спрямованості й досягнення соціального добробуту, необхідно не вдосконалювати розподіл і перерозподіл валового внутрішнього продукту, а налагодити виробництво і не заважати відродженню вітчизняного виробника. Державний бюджет - це надзвичайно складне й чутливе соціально-економічне явище, що виступає головною ланкою фінансової системи держави. Вона опосередковує понад 70% усіх фінансових відносин і містить різноманітні фінансові інституції, за допомогою яких держава здійснює свою фінансову діяльність і перерозподіляє значну частину ВВП.

Державний бюджет потребує насамперед чіткого правового оформлення, адже він тісно пов’язаний з правовими відносинами. Проте, як свідчить аналіз чинного законодавства в Україні, упродовж останніх років у сфері державних фінансів ми маємо повну відсутність правових гарантій з боку держави. Великою проблемою є надмірна централізація фінансових ресурсів у державному бюджеті. Їхня  децентралізація має відбуватися  не перерозподілом засобів державного бюджету, як законодавчим закріпленням джерел бюджетних доходів територіальних громад, а завдяки  докорінній зміні підходу до правового регламентування управління державним бюджетом.

Сконцентровані в бюджеті кошти призначаються для здійснення державної соціально-економічної політики, забезпечення оборони і безпеки держави. За допомогою бюджету виконуються державні та місцеві програми з розвитку і успішного функціонування галузей економіки з проведення конверсії військово-промислового комплексу, охорони здоров’я, зміцнення науково-технічного потенціалу і культури, покращення матеріального  становища населення та окремих його груп, підтримки соціально-економічного розвитку регіонів.

Акумуляція в державому бюджетні значних грошових коштів створює можливість для забезпечення рівномірного розвитку економіки і культури на всій територій країни. Бюджет є могутнім інструментом державного управління. Значення державного бюджету обумовлено не тільки величиною коштів, які концентруються у ньому. В безпосередньому взаємозв’язку з бюджетом і під його впливом функціонують всі інші ланки фінансової системи. Він є провідником фінансової політики держави.

Державний бюджет України розробляється на базі наявної дохідної час­тини, тому важливим є її реальне визначення та повне виконання. В основу мають бути покладені об’єктивні оцінки прогнозних макроекономічних по­казників. Тому прирозробці державного бюджету слід враховувати таке:

                  річні проекти мають складатися лише на основі існуючої податкової бази,

                  поступове впровадження нових податкових змін, особливо тих, що стосуються значного скорочення надходжень до бюджету ;

                  поступове скасування податкових пільг із переходом до диференційо­ваної сплати податків у відповідних галузях ;

                  проста й доступна система оподаткування, контроль за дотриманням сплати податків.

Пошук шляхів забезпечення стабільності надходжень до державного бюджету необхідно здійснювати через призму аналізу та оцінки політики державних доходів, ефектив­ності суспільно-економічних відносин і фінансово-економічних реформ. Цю проблему треба розглядати та оцінювати з врахуванням об'єктивних економічних законів суспільного розвитку та суспільного відтворення з обох боків.

По-перше, це поточні завдання та зобов'язання держави із за­безпечення виконання доходів бюджету згідно із затвердженими пока­зниками бюджету на відповідний бюджетний рік. У цьому випадку від­бувається процес виконання планових зобов'язань шляхом мобілізації надходжень до бюджету.

По-друге, це довгострокова програма визначення стратегії політи­ки державних доходів, забезпечення стабільності джерел їх надходжен­ня, окреслення напрямів зростання та тенденцій приросту доходів бю­джету та загальнодержавних цільових фондів за рахунок інтенсивних та екстенсивних факторів впливу.

Політика доходів державного бюджету, її стратегія, мета й цілі досягнення в країні залишається невизначеною. Невиконання бюджету останніми роками, зростання бюджетної заборгованості, а також заборгованості по пенсійних та інших соціальних і прирівняних до них виплат, є одним наслідків відсутності Концепції управління державними доходами, породжує неоднозначність, постійні зміни та неоднакові підходи при формуванні й використанні державних фондів України та визначенні міжбюджетних відносин на черговий плановий рік.

Україна знаходиться на новому етапі свого розвитку, який потребує відчутного збільшення абсолютного обсягу бюджет­них видатків з метою фінансування цілей реалізації соціальних програм, державного будівництва та соціально-економічного розвитку. Тому особливо важливим на даному етапі є як без­посереднє наповнення бюджету держави завдяки послідовній політиці оптимізації податкового навантаження контроль за да­ними процесами з метою недопущення порушень та зростання необгрунтованого податкового навантаження. Зокрема першо­черговим на даному етапі розвитку економіки України є:

-                      створення умов для формування сприятливого інституційного середовища оподаткування шляхом забезпечення деталь­ної законодавчої регламентації всіх аспектів податкових пра­вовідносин з метою запобігання вирішенню спірних питань на розсуд контролюючих органів;

-                      вдосконалення структури системи оподаткування шляхом збільшення частки місцевих податків і зборів у структурі дохо­дів місцевих бюджетів, поступового зменшення частки податку на прибуток підприємств і збільшення частки податку з доходів фізичних осіб у структурі податкових надходжень.

Отже, мобілізуючи доходи до бюджету, держава впливає на фінансові можливості господарських структур і громадян за допомогою об'єктів оподаткування, ставок податків, пільг при оподаткуванні тощо. В сучасних умовах питання оптимізації складу та структури бюджетних доходів, раціоналізації бюджет­ного процесу, забезпечення ефективної діяльності усіх органів влади, що наділені бюджетними повноваженнями набуває осо­бливого значення, зокрема тому, що Державний бюджет нашої держави значно менший за обсягом за бюджети окремих євро­пейських країн, що за територією поступаються Україні. Ни­нішня українська бюджетна практика багато в чому продовжує ґрунтуватися на засадах адміністративно-командної економіки, про що свідчить відсутність реального бюджетного планування на довгостроковий та середньостроковий період. Для покращен­ня системи формування доходів Державного бюджету України важливим є вивчення як позитивного так негативного зарубіж­ного досвіду у даній сфері, оскільки бюджетні системи розви­нутих країн світу сьогодні є сформованим динамічним механіз­мом, який дає змогу вирішувати основні соціально-економічні завдання держави. Доходи їх державних бюджетів формуються в основному за рахунок податкових надходжень [4, с. 519]. Та на відміну від України ставки на них є значно диференційовани­ми, що своїм наслідком має значний позитивний ефект.

Висновки за розділом 3

1.      Основним інструментом державного регулювання соціально-економічних процесів є бюджет як фонд грошових коштів, що створюється з метою забезпечення стабільного фінансування всіх заходів.

2.      Аналізуючи взаємовідносини держави і підприємництва, слід констатувати, що уряд України приймає жорсткі заходи по наповненню бюджету. При цьому основним джерелом наповнення Державного бюджету є реально функціонуючі підприємства і, в першу чергу, підприємницькі структури.

3.      Економічне оновлення безпристрасно вимагає зміцнення дохідної частини Державного бюджету як основної складової. Оскільки в перехідний період функції держави набувають вагомішого змісту, це підтверджує практика життєдіяльності України, то похідним є обов’язкове забезпечення фінансовими ресурсами тих потреб, які не можуть задовольнятися завдяки ринковому механізму, а також можливістю кожної людини.

4.      Першо­черговим завданням для зростання доходів державного бюджету України є створення умов для формування сприятливого інституційного середовища оподаткування шляхом забезпечення деталь­ної законодавчої регламентації всіх аспектів податкових пра­вовідносин з метою запобігання вирішенню спірних питань на розсуд контролюючих органів та вдосконалення структури системи оподаткування шляхом збільшення частки місцевих податків і зборів у структурі дохо­дів місцевих бюджетів, поступового зменшення частки податку на прибуток підприємств і збільшення частки податку з доходів фізичних осіб у структурі податкових надходжень.

ВИСНОВКИ

Економічне оновлення України об’єктивно потребує зміцнення державного бюджету  як основного важеля ефективного розвитку господарства країни, що прагне до соціально орієнтованої економіки.    

Обсяг ресурсів, що концентрується в дер­жавному бюджеті - одна із ключових про­блем діяльності держави в умовах ринку. Доходи державного бюджету - це фінансові ресурси держави, щ о використовуються для виконання функцій, закріплених законами за державою. Доходи державного бюджету утворюються за рахунок надходжень на безповоротній основі, справляння яких передбачене законодавством України. Завдяки бюджету відповідно до Конституції України держава повинна мати можливості зосередити фінансові ресурси на важливих ділянках економічного та соціального розвитку.

Об'­єктивність процесу концентрації частини ва­лового внутрішнього продукту в розпоря­дженні держави є сьогодні загальновизнаною. Це зумовлено загальною метою суспільного виробництва, яку коротко можна подати так: зростання добробуту всіх і кожного громадя­нина зокрема.