Механізм доходів бюджету

Втім, зменшення частки надходжень відбулося не тільки в Донецькій, але й в інших областях: у Запорізькій, Закарпатській, Луганській, Львівській, Рівненській, Херсонської тощо. Відповідно, внесок деяких інших регіонів, навпаки, помітно збільшився. Це стосується Харківської, Полтавської, Сумської, а також Чернігівської областей. Якщо в 2004 р. сумарно частка цих чотирьох областей у доходах загального фонду Державного бюджету стано­вила 14,2 %, то в І кварталі 2010 р. - 22,8 % (рис. 2. 5).

Таблиця 2.4

Регіональна структура збирання доходів у Загальний фонд Державного бюджету України, %

Проаналізуємо суму платежів у Державний бюджет за регіонами в розрахунку на одного мешканця. Зрозуміло, порівняно з 2004 р., більше по­датків стали платити всі. По-перше, за цей час істотно зросли бюджетні дохо­ди, а по-друге в Україні зменшилась чисельність населення. Загалом по кра­їні платежі, що припадають на одного мешканця, у Зведений бюджет з 2004 р. по 2009 р. зросли в 2,75 раза (від 1,35 тис. грн до 3,73 тис. грн на рік), а в Загальний фонд Державного бюджету - майже в 2,4 раза (від 0,91 тис. грн до 2,17 тис. грн). Щоправда, за регіонами це зростання істотно відрізнялося. Скажімо, у Харківській області відрахування в розрахунку на одного меш­канця зросли в 3,2 і 3,4 раза відповідно, а в Донецької - в 1,7 і 1,2 раза.

Рис. 2.5 Регіональна структура збирання доходів до Зведеного бюджету, %

Найнижчі показники надходжень в усі види бюджетів традиційно має Тернопільська область. До речі, ці показники досить наочно демонструють ефективність вітчизняної податкової системи й стан справ з агально дер­ням податків у країні. Відношення податків, що сплачуються в тій же Терно­пільській області, до валового регіонального продукту втроє нижче, ніж у се­редньому по країні. А це, своєю чергою, означає, що легальне споживання товарів і послуг в області впевнено прямує до нуля.

Зменшення регіональних економічних і соціальних диспропорцій на­лежить до ключових завдань державної регіональної політики України. Пог­либлення дисбалансу соціально-економічного і культурного розвитку істотно ускладнює проведення єдиної політики соціально-економічних перетворень, формування загальнодержавного ринку товарів і послуг, збільшує загрозу ре­гіональних криз, дезінтеграцію національної економіки.

Висновки за розділом 2

1.                  Аналіз доходів державного бюджетів за 2008-2010 роки свідчить про те, що  доходи державного бюджету протягом досліджуваного періоду мали різноспрямований характер змін.Так, у 2009 році їх динаміка набула скорочення, а у 2010 році – вони навпаки зросли як порівняно із 2009 роком, так і порівняно із 2008.

2.                  В структурі доходів бюджетів на 2008, 2009 та 2010 роки основне навантаження з заповнення дохідної частини бюджету лягало на податкові надходження – вони складали 60-75% від загальної суми доходів відповідно.

3.                  Проведений у дослідженнях аналіз показав, що в Ук­раїні існує значна диспропорція у ролі регіонів у наповненні дохідної статті Державного бюджету. Вирівнювання регіональної структури економічного розвитку повинне передбачати такі кроки у сфері зміцнення прибуткової бази місцевих бюджетів наповнення Державного бюджету: формування ресурсно­го мінімуму (мінімальної ресурсної бази) в органах місцевої самоврядності, яка охоплює місцеві податки і збори та комунальну власність; впровадження механізмів зацікавленості місцевих органів виконавчої влади і органів місце­вого самоврядування в зростанні ролі місцевих фінансів шляхом закріплення за місцевими бюджетами на довготерміновій основі частки загально держав­них податків і зборів; визначення нормативів відрахувань від загально дер­жавних податків до місцевих бюджетів на основі диференційованих коефі­цієнтів, які враховують особливості того чи іншого регіону, рівень його роз­витку і самодостатності; надання місцевим органам влади великих прав щодо регулювання ставок, закріплених за місцевими бюджетами, податків, розши­ренню податкової бази місцевих бюджетів за рахунок введення податку на майно і спадок.

РОЗДІЛ 3

НАПРЯМИ УДОСКОНАЛЕННЯ ФОРМУВАННЯ ДОХІДНОЇ ЧАСТИНИ ДЕРЖАВНОГО БЮДЖЕТУ В УМОВАХ ЕКОНОМІКИ РИНКОВОГО ТИПУ

  Сучасному етапу економічного розвитку в Україні притаманні деякі пози­тивні зрушення у фінансовій сфері: певна стабілізація грошової системи зав­дяки монетарній політиці, зупинення темпів інфляції, поступове залучення неемісійних джерел покриття дефіциту бюджету, розробка й затвердження ря­ду законопроектів, що розширюють фінансову базу держави. Перші успіхи є лише початком і основою для вирішення найважливі­ших питань фінансової політики, для їх продовження необхідні структурні зміни в економіці країни та в самій фінансовій сфері.

Серед першочергових завдань бюджетної політики провідне місце посі­дає розробка науково-обґрунтованих концепцій доходів держави, побудова оптимальної моделі податкової системи, чітке дотримання податкового законодавства.

Одним з основних інструментів державного регулювання соціально-економічних процесів в ринкових умовах є бюджет. Формування бюджету належить до відання органів державної виконавчої влади, які згідно з основними напрямами бюджетної політики визначені відповідно Верховною Радою України. Ці органи відповідають також за виконання бюджету та контроль за цільовим, економічним і ефективним використанням виділених бюджетних коштів. За допомогою державного бюджету здійснюється різнобічний регулюючий вплив на ринкові відносини та процес розширеного відтворення. Бюджетна система є тією організаційною основою, що дозволяє наукове обгрунтування раціональної й ефективної системи впливу фінансів на підвищення продуктивності суспільного виробництва.

Структура бюджетної системи та взаємозв’язок окремих бюджетів мають і практичне значення і становлять основу для розробки фінансової політики держави і вдосконалення фінансової бази бюджетів. Саме від рівня досконалості такого механізму залежать темпи економічного та суспільного розвитку, а також добробут громадян. Основним інструментом державного регулювання соціально-економічних процесів є бюджет як фонд грошових коштів, що створюється з метою забезпечення стабільного фінансування всіх заходів. Це дає змогу маневрувати бюджетним ресурсами, створює передумови для динамічного розвитку економіки. Основу цьому процесу становлять фінансово-господарські відносини.

Характер їх зумовлює наповнення бюджету та формує державні інституційні структури стосовно розвитку підприємництва, одночасно структуризують пропорції, які склалися в суспільстві  між адміністративними важелями господарювання. В країнах з розвинутими ринковими інституціями і стабільною економікою фінансово-господарські відносини між державою і підприємством формуються під переважним впливом ринкових важелів, принципів демократизації і соціального захисту непрацездатного населення, надання з боку держави соціальних послуг на безоплатній основі і створення сприятливих умов для розвитку підприємницьких структур.

В державах з тоталітарним режимом господарювання підприємство, як форма господарювання, що заснована на принципах ініціативності, відповідності за результати господарювання, можливості вільного вибору сфери діяльності і форми її організації, не має сприятливих умов для розвитку, оскільки всі основні функції господарювання обмежуються владними структурами.

В умовах утвердження в Україні економіки ринкового типу ситуація стосовно розвитку підприємництва докорінно змінилася, відносини, що сформувались між державою і підприємництвом, залишаються невизначеними. Найважливішим є те, що перехід від адміністративно-командної економіки виявився надто складним, а прийняті аксіоми щодо визначення мінімальної ролі держави у формуванні ринкових відносин і, в першу чергу, у сфері підприємництва, зазначенні  ефективності господарювання, виявились хибними. Досвід світової економіки показує, що ефективний розвиток суспільства, бюджетне благополуччя потребує активної ролі держави у вирішенні не тільки соціальних проблем, але і у створенні сприятливих умов для розвитку всіх корисних для суспільства суб’єктів економіки. Саме держава повинна відігравати активну роль помічника, стимулюючого і доповнюючого діяльність недержавного підприємницького сектора економіки і окремих підприємців для наповнення бюджету.

Для господарського комплексу країни найбільш вразливим місцем у формуванні фінансово-господарських відносин є нездатність держави реалізовувати на даному етапі законодавчі акти і норми поведінки всіх суб’єктів у вирішенні проблем підвищення ефективності господарювання і розвитку суспільства, які вже прийняті Верховною Радою України. Саме відсутність механізмів, які здатні забезпечувати реалізацію законодавчих актів на теперішньому етапі реформування економіки, слід віднести до гальмуючих факторів, що знижують результати бюджетного процесу.

Аналіз бюджетних взаємовідносин дає основу констатувати відсутність механізмів, які мають оцінювати раціональність економічних і, перш за все, фінансово-господарських відносин, що виникають між основними суб’єктами і державою.  Такі механізми повинні функціонувати, перш за все, в сфері відносин “держава – підприємництво”, оскільки саме в цій сфері відбуваються глобальні перетворення у відносинах власності, формуються механізми розподілу і перерозподілу доходів, створюються нові відносини між власниками і найманими працівниками. Визначення та оцінка раціональності фінансово-господарських відносин, що виникають між суб’єктами підприємницької діяльності та державою, дають можливість позбутись дії негативних факторів в їх стосунках, формують основи для побудови ефективних механізмів їх взаємодії на базі забезпечення юридичної захищеності інтересів кожного суб’єкта.

Форми і методи організації відносин на рівні “держава – підприємництво” передбачають певні ієрархічні залежності. При цьому прийнято розподіляти підприємницьку структуру як юридичну особу, яка в свою чергу може мати різні організаційні і управлінські форми, і підприємця як фізичну особу, що здійснює виробничо-господарську діяльність згідно встановлених у чинному  законодавстві правил.

Характер фінансово-господарських відносин, що встановлюються між державою і підприємницькими структурами, може проявлятися в наступних аспектах: директивного підпорядкування; економічного заохочення, сприяння розвитку; спонсорства.

Директивний характер носить відносини між державою і підприємницькими структурами, які формуються на базі обов’язковості виконання директив і постанов урядових ланок, законів, прийнятих Верховною Радою України. В першу чергу це стосується повноти і вчасності сплати податків до державного бюджету, дотримання правил ведення бухгалтерського обліку і звітності, надання достовірної інформації статистичним і контролюючим органам. За порушення правил ведення підприємницької діяльності, які встановлені законодавством України, підприємці несуть різні форми кримінальної, адміністративної, матеріальної відповідальності.

Держава, що зацікавлена в розвитку підприємництва, розробляє програми розвитку його найбільш пріоритетних напрямків, формує механізми сприяння і підтримки підприємництва. Фінансово-господарські відносини між відповідними об’єктами формуються на економічній основі і для підприємницьких структур носять рекомендаційний характер. Підприємці мають можливості самостійно вирішувати питання щодо участі  в державних або регіональних програмах формування взаємовідносин із постачальниками сировинно-матеріальних ресурсів, споживачами, найманими працівниками. Однак, головне, підприємці мають дотримуватись чинного законодавства України, яке регламентує їхні фінансові стосунки з бюджетом.

Аналізуючи взаємовідносини держави і підприємництва, слід констатувати, що уряд України приймає жорсткі заходи по наповненню бюджету. При цьому основним джерелом наповнення Державного бюджету є реально функціонуючі підприємства і, в першу чергу, підприємницькі структури. Вирішується це шляхом посилення податкового тиску на підприємців. За роки незалежності в Україні відбулось декілька змін уряду, кожний з яких пропонував свої програми виходу країни з кризи, посилюючи при цому податковий тиск на підприємців. Наслідком такої політики урядів є посилення тінізації в сфері підприємництва. Аналіз свідчить, що в країні функціонує найвищий рівень тіньової економіки, який складає 60-70% ВВП . Тіньові структури успішно функціонують в різних секторах економіки, використовуючи суспільні фонди і не вкладаючи коштів в їх нагромадження.