Кредитоспроможність позичальника

Вступ.

Діяльність підприємства в системі ринкової економіки неможлива без періодичного використання різноманітних форм залучення кредитів.

З економічного погляду кредит – це форма позичкового капіталу (в грошовій або товарній формах), що надається на умовах повернення і обумовлює виникнення кредитних відносин між тим, хто надає кредит, і тим, хто його отримує.

Загальноекономічною причиною появи кредитних відносин є товарне  виробництво. Основою функціонування кредиту є рух вартості у сфері  товарного обміну, в процесі якого  виникає розрив у часі між рухом  товару і його грошовим еквівалентом, відбувається відокремлення грошової форми вартості від товарної. Якщо рух товарних потоків випереджає грошовий, то підприємства – споживачі товарів із настанням моменту плати за них не завжди мають достатні кошти, що може зупинити нормальний процес відтворення. Коли рух грошових потоків випереджає товарні, то на підприємствах нагромаджуються тимчасово вільні кошти.

Таким чином, виникнення і  функціонування кредиту пов'язане  з необхідністю забезпечення безперервного  процесу відтворення, із тимчасовим вивільненням коштів у одних підприємствах і появою потреби в них у інших. При цьому виникнення кредитних відносин зумовлюється не самим фактом незбігу в часі відвантаження товару і його оплати, а узгодженням між суб'єктами кредитних відносин умови щодо відстрочки платежу шляхом укладання кредитної угоди. Але оборот товарів є не єдиною причиною появи кредитних взаємовідносин. Нині кредитні відносини виникають за будь-якої економічної чи фінансової операції, що пов'язана із заборгованістю одного з учасників такої операції.

Поряд з об'єктивною основою  існують специфічні причини виникнення і функціонування кредитних відносин, що пов'язані з необхідністю забезпечення безперервності процесу відновлення .

 

Що ж стосується фізичних осіб, то потреба у отриманні кредиту частіше за все виникає у молодих людей віком до 35 років, тут виділяють два види кредитування: споживче та інвестиційне. Суть споживчого кредитування полягає у тому, що придбані у такий спосіб товари або послуги використовуються для задоволення власних потреб, а інвестиційного – у тому, що товари або послуги вкладаються у розвиток бізнесу.

Для надання кредиту важливе  значення має оцінка кредитоспроможності  позичальника.

Кредитоспроможність – наявність  у потенційного позичальника передумов  для отримання кредиту і здатність  повернути його. Інакше кажучи –  це здатність підприємства у повному обсязі й у визначений кредитною угодою термін розрахуватися за своїм борговим зобов’язанням.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1.Зміст і значення оцінки кредитоспроможності позичальника

З метою управління кредитними ризиками банки мають проводити оцінку кредитоспроможності позичальника як на стадії прийняття рішення про доцільність видачі кредиту, так і на стадії контролю за процесом погашення відсотків і заборгованості за кредитом. У зарубіжній та вітчизняній банківській практиці кредитоспроможність позичальника завжди була і залишається одним з основних критеріїв визначення доцільності встановлення кредитних відносин з клієнтом (рис. 1).

Кредитоспроможність (платоспроможність) - це здатність позичальника повністю та у визначений строк розрахуватися  за своїми борговими зобов'язаннями.

Головна мета оцінки кредитоспроможності  позичальника - оцінка кредитного ризику та виявлення джерел погашення позичальником  відсотків і заборгованості за кредитом.

Оцінка кредитоспроможності  позичальника може проводитись за допомогою  різних методів за вибором банку

Рис.  1. Методи оцінки кредитоспроможності позичальника

Вибір методу залежить від низки чинників: форми власності, особливостей побудови балансу та інших форм звітності клієнта, галузевих особливостей, виду діяльності тощо.

Наприклад, використання методу коефіцієнтів для оцінки кредитоспроможності позичальника зводиться до розрахунку кількісних показників його фінансового стану і порівняння отриманих результатів з нормативними або середніми. Для отримання більш достовірних результатів доцільно використовувати середньогалузеві значення показників, які б враховували особливості технологічних процесів і тривалість виробничого циклу. Переваги і недоліки методу коефіцієнтів наведено у табл.

Таблиця Переваги і недоліки методу коефіцієнтів для оцінки кредитоспроможності позичальника

Переваги	Недоліки
Простота розрахунку фінансових коефіцієнтів	Ускладнене порівняння показників у динаміці внаслідок впливу інфляції
Порівнянність отриманих  результатів	Різноспрямованість і закорельованість показників, що описують фінансовий стан позичальника
Різноспрямованість і закорельованість показників, що описують фінансовий стан позичальника	Проблеми визначення критеріїв  оцінки кредитоспроможності для  різногалузевих підприємств
Прогностичність і динамічність, тобто придатність показників для відображення зміни процесу або явища в часі	Перекручені дані фінансової звітності не завжди дають змогу виявити тенденції до погіршення фінансового стану позичальника

Метод експертних оцінок зводиться  до суб'єктивної оцінки експертами ймовірності  погашення позичальником заборгованості за кредитом у встановлений строк.

Методи оцінки можуть використовуватися  паралельно або частково доповнюючи один одного. Наприклад, у вітчизняній практиці найбільш поширеною є рейтингова методика оцінки кредитоспроможності позичальника, орієнтована на врахування як кількісних, так і якісних (суб'єктивних) характеристик клієнта. Визначення рейтингової оцінки, на відміну від методу коефіцієнтів, дає можливість врахувати показники суб'єктивного характеру (репутацію, кредитну історію позичальника та ін.). Рейтингові методики оцінки кредитоспроможності позичальника формуються з урахуванням підходу конкретного банку до оцінки рівня кредитного ризику і можуть суттєво відрізнятися у різних банків залежно від кредитної політики, стратегічних планів і загальних вимог до якості кредитного портфеля. Наприклад, клієнт, кредитоспроможність якого є надто низькою для одного банку, може відповідати вимогам, встановленим іншим банком.

Оцінюючи кредитоспроможність  позичальника, банк фактично визначає рівень кредитного ризику, який він візьме, надавши кредит. Крім того, необхідно враховувати, що рівень ризику позичальника може трансформуватися у ризик самого банку за умови встановлення кредитних відносин. У цьому випадку розробка власної рейтингової системи оцінки кредитоспроможності позичальника дає банкам можливість встановлювати критерії та вимоги до клієнта відповідно до положень кредитної політики з урахуванням власних кредитних можливостей. У зарубіжній практиці для обґрунтування рішення про видачу кредиту банки проводять оцінку кредитоспроможності позичальника з урахуванням кредитного рейтингу, встановленого спеціалізованими компаніями, наприклад, рейтинговими агенціями "Standard & Poor", "Moody's", "Fitch, Duff and Phelps". У вітчизняній банківській практиці кредитний рейтинг, встановлений рейтинговими агенціями "Standard & Poor", "Moody's", "Pitch, Duff and Phelps", враховується під час оцінки кредитоспроможності позичальників-банків.

Основними критеріями оцінки кредитоспроможності позичальника можуть бути:

- забезпеченість власними  коштами не менш як 50 % усіх  видатків;

- відмінна репутація керівництва  (кваліфікація і здібності керівника,  дотримання ділової етики, договірної  та платіжної дисципліни);

- конкурентоспроможність  продукції/послуг, що випускається (надаються), на внутрішньому та  зовнішньому ринках, попит на продукцію/послуги, наявність державних замовлень, обсяги експорту тощо;

- економічна кон'юнктура (перспективи розвитку позичальника, наявність джерел фінансування капіталовкладень тощо) та ін.

Оцінка кредитоспроможності  позичальника проводиться у двох напрямах (рис. 2).

Рис.  2 . Напрями оцінки кредитоспроможності позичальника

Перелік показників оцінки кредитоспроможності позичальника та критерії їх оцінки визначаються кожним банком самостійно і мають бути документально  закріплені в окремому положенні, яке  входить до стандартів кредитної  політики банку.

Національним банком України  в Положенні "Про порядок формування та використання резерву для відшкодування  можливих втрат за кредитними операціями банків", затвердженому постановою від 6 липня 2000 р. № 279і, запропоновано  систему кількісних показників для  оцінки кредитоспроможності позичальника, врахування яких обов'язкове для банків. Встановлені у положенні вимоги є мінімально необхідними, і кожен банк може самостійно визначити додаткові критерії оцінки кредитоспроможності, що підвищують вимоги до позичальників для адекватної оцінки рівня кредитного ризику і належного контролю за ними.

Як правило, вибір системи показників оцінки кредитоспроможності позичальника залежить від специфіки того сегмента ринку, який обслуговує банк (галузевої особливості, категорії позичальника), а також від рівня спеціалізації банку (іпотечний, інвестиційний, ощадний), форми (іпотечні, споживчі, лізингові тощо) та строків кредитів (коротко -, довгострокові), кредитної стратегії та політики банку (обережна, помірна чи агресивна), рівня кваліфікації працівників кредитного відділу, рівня організації та технічного забезпечення аналітичної роботи в банку.

Банки самостійно визначають значущість кожного показника за бальною шкалою з огляду на його вплив на загальну оцінку кредитоспроможності для кожної групи позичальників, з урахуванням галузі, сезонності виробництва, ліквідності балансу, рентабельності виробництва, конкурентної позиції тощо. Наприклад, у випадку надання короткострокового кредиту більш значимими є показники ліквідності та ділової активності позичальника, а за довгострокового кредитування - рентабельність виробництва та фінансова стійкість.

Оцінку кредитоспроможності  позичальника банк здійснює кожного  разу під час укладання кредитного договору, а далі для:

- банків - не рідше ніж один раз на місяць;

- юридичних осіб - не рідше ніж один раз на три місяці;

- фізичних осіб - не рідше ніж один раз на рік (або за результатами фінансового року).

Якщо обслуговування кредитної  заборгованості супроводжується простроченням  або пролонгацією кредиту, то оцінка кредитоспроможності позичальника - фізичної особи має здійснюватися  постійно (щомісяця або щокварталу) протягом усього періоду несвоєчасного  погашення боргу, крім випадків, пов'язаних з поважними причинами (документально  підтверджені факти відрядження, хвороби тощо).

За операціями з урахування векселів здійснюється оцінка кредитоспроможності  визначеної банком особи з числа  зобов'язаних за векселем осіб. Оцінка кредитоспроможності контрагентів за факторинговими операціями може не проводитися.

Результати оцінки кредитоспроможності  позичальника мають зберігатися  в кредитній справі клієнта протягом визначеного законодавством строку. Особливо це стосується великих кредитів і кредитів, наданих інсайдерам.

Під час оцінки кредитоспроможності позичальника пріоритетне значення має його здатність до генерування сталих грошових потоків. У зарубіжній практиці зафіксовано випадки, коли банки охоче кредитують компанії, які за фіксованими звітами збиткові, але здатні генерувати потужний грошовий потік. Прикладом може бути кредитування авіаційних компаній США, які внаслідок значних амортизаційних відрахувань, зумовлених високою вартістю літаків, за фінансовий результат мають збитки. Але ці компанії генерують достатні грошові потоки для погашення заборгованості за кредитом, що робить їх привабливими і надійними позичальниками.

У вітчизняній практиці частіше  трапляється навпаки - прибуткове підприємство не може розрахуватися за кредитом, оскільки його фінансова діяльність супроводжується наявністю прострочених і сумнівних до повернення боргів. Але в будь-якому разі аналіз динаміки грошових потоків позичальника дає банку цінну інформацію щодо його спроможності вчасно погасити заборгованість за кредитом.

Також оцінка кредитоспроможності  позичальника має враховувати і  його бажання виконати зобов'язання за кредитом. При цьому ймовірність  погашення позичальником заборгованості за кредитом прямо пропорційно залежить від його моральних принципів, репутації, порядності, чесності та професіоналізму.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2. Переваги та недоліки статистичних методів аналізу кредитоспроможності позичальника

На практиці багато комерційних  банків формально проводять оцінку кредитоспроможності клієнтів, яка зводиться, як правило, до розрахунку відповідних коефіцієнтів на основі даних бухгалтерської звітності.