Бюджетний дефіцит,його причини і наслідки. Методи управління

Трохи докладніше необхідно  зупинитися на проблемі з так званого  «прихованого дефіциту». За оцінками зарубіжних фахівців до її появи наводить невміле  упорядкування бюджету, зрадлива оцінка макропоказників використовуваних під час упорядкування статей доходів, і навіть використання останніх над обсязі. Надалі, під час бюджетного процесу уряд змушене виробляти періодичний перегляд видатковій частині бюджету, що в результаті призводить до секвестру окремих статей останнього. Натомість сукупність скорочених статей бюджету призводить до накопичуваному чи що дефіциту бюджету, але це нічим іншим, як зростання державного боргу перед і збільшення витрат за його обслуговування, як наслідок, збільшення реального дефіциту бюджету.

Більше глибокий аналіз досвіду  передових країн показує, що слід зважати на як внутрішнього Державного боргу заборгованість держави перед  своїми громадянами з виплати  пенсій заробітної плати працівників  бюджетних установ. Такі заборгованості не що інше, як зростання видатковій частині бюджету та взагалі природно збільшувати реальний бюджетний  дефіцит.

На закінчення розгляду другого  розділу слід зазначити таке:

Як показує світовий досвід, бюджетний дефіцит проблема міжнародної  та є у усіх країн із розвиненими  ринковими відносинами. Актуальність його скорочення відзначається урядами  багатьох країн, зокрема і урядом Сполучених Штатів Америки, найпотужнішої  й економічно розвиненою країни у  світі.

Рішення проблеми дефіциту бюджету (чи навіть зменшення його у  бюджет держави) залежить від правильності підходу уряду її оцінки якості та запровадження цивілізованих заходів  вкладених у скорочення бюджетного дефіциту.

 Прийняття продуманих  законів вкладених у підтримку  національному виробникові та  розвитку виробництва, у цілому, а як і розробка механізму  їх виконання, найпевніший шлях, що веде до збалансованого  бюджету держави. 

 Сутність державного  бюджету кожної країни визначається  її соціально-економічним строєм, природою, завданнями і функціями  держави.

Слід зазначити, державні бюджети країн з розвиненою ринковою економікою усе ще хронічно дефіцитними. Однак за умов щодо стійкого економічного становища, динамічно що розвивається економіки зі сталими і ефективними  міжнародних зв'язків бюджетні дефіцити (звісно, у припустимих межах) не сприймається як вкрай негативні  фінансові показники. У борг мешкали  й хто продовжує жити багато економічно розвинені держави, хоча справедливо  було б вирізнити яка намітилася останнім часом тенденцію до зменшення  бюджетного дефіциту економічно розвинутих країн. Приміром, в 1992 року дефіцит бюджету  становив 4.9 % до ВВП. Виступаючи влітку 1995 року у конгресі Б. Клінтон запропонував збалансувати бюджет в подальші десятиліття. Президент заявив, що уряд і конгрес зобов'язані збалансувати бюджет, але основі підтримки розвитку американської економіки та за збереження традиційних американських цінностей.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 3 ВДОСКОНАЛЕННЯ УПРАВЛІННЯ БЮДЖЕТНИМ ДЕФІЦИТОМ В УКРАЇНІ

 

Теоретично можна виділити чотири основних напрямки подолання  дефіциту бюджету:

• збільшення дохідної частини бюджету;
• скорочення видаткової частини бюджету;
• здійснення внутрішніх і зовнішніх позик;
• проведення грошової і кредитної емісії..

Перший напрямок — збільшення дохідної частини бюджету — може бути пов'язаний з проведенням оптимальної  податкової політики, яка б стимулювала  виробників до розвитку виробництва  і збільшення його обсягів. Це стане  передумовою збільшення національного  доходу як основного джерела поповнення бюджетних ресурсів. Сюди ж варто  віднести проведення реформи заробітної плати, зростання доходів основної частини населення, що прямо пов'язано  із заінтересованістю виробників у  збільшенні випуску продукції, а  також із підвищенням платоспроможного попиту населення і, як наслідок, зростанням обсягів виробництва і бюджетних  засобів за рахунок бюджетних  відрахувань.

Другий напрямок — скорочення витрат державного бюджету. Сюди варто  насамперед віднести скорочення витрат на народне господарство, зменшення  до мінімуму участі держави у виробничих інвестиціях. Винятком повинні стати  лише окремі об'єкти інфраструктури, пріоритетні  напрямки у структурі промислового виробництва, охорона навколишнього  середовища, включаючи витрати, пов'язані  з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи.

Витрати ж, пов'язані з  проведенням інноваційної політики та подальшим розвитком виробництва, повинні бути покладені переважно  на самі підприємства, які для цього  можуть використовувати частину  амортизаційних відрахувань, частину  прибутку, а також частину дивідендів і прибутку від операцій з цінними паперами, банківські кредити.

На сучасному етапі  економічного розвитку скорочення видаткової частини бюджету може бути пов'язане  з тимчасовим скороченням витрат на соціально-культурні заходи (освіту, охорону здоров'я тощо) і зі скороченням  витрат на управління.

Скорочення видаткової частини  бюджету може бути досягнуте за рахунок  зменшення усіх видів дотацій, субсидій. Мова йде насамперед про скорочення дотацій підприємствам-виробникам і переділу дотацій споживачам.

Третій напрямок скорочення дефіциту бюджету — здійснення внутрішніх і зовнішніх позик, тобто пошук  джерел фінансування дефіциту, що склався. [3, c. 174]

При виробленні стратегії  боротьби з бюджетним дефіцитом, на мою думку, необхідно керуватися наступним:

1. Злом для економіки і фінансів країни є мниме усунення дефіциту бюджету шляхом чисто математичних операцій, тому що в цьому випадку замість "лікування" економіки її хвороба переходить у приховані форми, боротися з якими набагато важче;
2. Баланс бюджету і навіть перевищення бюджетних доходів над витратами не слід розглядати як невід'ємну рису здорової економіки, що динамічно розвивається. Світовий досвід показує, що на окремих етапах розвитку суспільства, в умовах специфічних для кожної країни, бюджетний дефіцит цілком допустимий;
3. Величина бюджетного дефіциту, про що свідчить світовий досвід, не повинна перевищувати гранично припустимого розміри, обумовленого 2-3% ВВП.
4. Для покриття бюджетного дефіциту можуть використовуватися різні форми державного кредиту (як внутрішнього, так і зовнішнього). Робота друкарського верстата, що приводить до емісії, не обумовленої потребами товарообігу, повинна розцінюватися як міра, що грубо порушує закони грошового обігу, а тому, неприпустима.
5. Для подолання бюджетного дефіциту необхідно "лікування" самої економіки, тому що без забезпечення динамізму в її розвитку і реально відчутної ефективності неможливо домогтися фінансової стійкості країни, які б прогресивні фінансові міри ні застосовувалися при цьому.

Перераховані принципи повинні  обов'язково реалізовуватися при  розробці конкретної програми заходів  для зниження бюджетного дефіциту і  керуванню їм.

Швидка ліквідація бюджетного дефіциту, не підкріплена реальними  кроками в напрямку стабілізації самої економіки лише ускладнить і без того важку фінансову  ситуацію в країні, створить непотрібні перешкоди на шляху гідного виходу з кризи.

У програму конкретних заходів  щодо скорочення бюджетного дефіциту варто включити такі міри, що з одного боку, стимулювали б приплив коштів у бюджетний фонд країни, а з  іншого, сприяли скороченню державних  витрат, наприклад:

• зміна напрямків інвестування бюджетних коштів у галузі державного господарства з метою значного підвищення фінансової віддачі від кожної бюджетної гривні;
• більш широке використання фінансових пільг і санкцій, що дозволяють повніше враховувати специфічні умови господарювання і стимулюючих зростання суспільного виробництва;
• збереження фінансування лише найважливіших соціальних програм; мораторій на прийняття нових соціальних програм, що вимагають значного фінансування;
• заборона НБУ надавати кредити урядовим структурам оформлення заборгованості державними цінними паперами.

У світовій практиці для  зниження бюджетного дефіциту використовується така форма, як залучення в країну іноземного капіталу. З його допомогою  вирішуються відразу кілька задач:

• скорочуються бюджетні витрати, призначені на фінансування капіталовкладень (а значить зменшується розрив між доходами і витратами)
• розширюється база для виробництва товарів і послуг;
• з'являється новий платник податків (отже, збільшуються дохідні надходження в бюджет);
• поліпшується стан платіжного балансу.

Розуміючи виняткову вигідність політики залучення в країну іноземного капіталу, усі країни, включаючи  і розвиті економіки, прагнуть заохочувати  імпорт капіталу.

Розробка і послідовна реалізація мір спрямованих на збільшення доходів бюджету і скорочення його розмірів, регулювання бюджетного дефіциту, цілеспрямоване керування  його розміром у сукупності з іншими економічними антикризовими заходами дозволить стабілізувати фінансове  положення нашої країни.

Відомо три класичних  концептуальних підходи до збалансування  державного бюджету:

1) збалансування на щорічній  основі;

2) збалансування в ході  економічного циклу;

3) функціональні фінанси

Допустимо, що економіка раптово стикається з тривалим періодом безробіття та зниженням доходів. Тоді держава з метою збалансування бюджету має або збільшити податки, або обмежити власні видатки, або використовувати поєднання цих заходів. Проблема полягає в тому, що ці заходи є стримуючими за характером і кожний з них ще більшою мірою зменшує, а не стимулює ділову активність і сукупний попит. Можна уявити іншу ситуацію. Економіка стикається з інфляційними процесами, внаслідок яких зростають грошові доходи та автоматично підвищуються податкові надходження до бюджету. Щоб збалансувати бюджет і ліквідувати майбутні бюджетні надлишки, держава має зменшити податкові ставки або збільшити державні видатки. Однак кожний з цих заходів (або їх поєднання) зумовить зростання ділової активності, зайнятості та в кінцевому підсумку не зменшить інфляції, а лише посилить її тиск на економіку. Отже, концепція щорічно збалансованого бюджету не є економічно ефективною, вона має суттєві суперечності та не може забезпечити стабільність економіки в довгостроковому періоді. Не зважаючи на зазначені проблеми, ця концепція має прихильників. Ряд консервативних економістів, виступаючи за підтримку бюджету, що збалансовується на щорічній основі, вважає, що викликати сумнів має не зростаючий дефіцит державного бюджету та державний борг, а збільшення видатків, пов'язаних з проведенням різних урядових програм. Зростання кількості урядових програм, а особливо тих, що потребують значних витрат, має бути суспільне контрольованим.

Інша концепція, а саме бюджет, збалансований на циклічній  основі, має цілком протилежний підхід. Обґрунтування цієї концепції логічне, просте та зрозуміле. Ідея бюджету, збалансованого на циклічній основі, передбачає, що уряд реалізовуватиме антициклічну політику та водночас збалансовуватиме бюджет. У цьому разі бюджет збалансовується  не щорічно, а впродовж економічного циклу. Для того щоб протистояти  спаду, уряд має зменшити податки  та підвищити державні видатки. Отже, фактично цілеспрямовано збільшують бюджетний  дефіцит, проте водночас стимулюється ділова активність і підприємництво (ставка на майбутнє). Протягом наступного інфляційного піднесення також логічно  буде збільшити податкові ставки та зменшити державні витрати. Це дасть  змогу, по-перше, вилучити з обігу  частину надлишкової грошової маси, а по-друге, створити деякий бюджетний  надлишок, за допомогою якого можна  буде покрити державні борги, що з'явилися  в період спаду. Але навіть при такій привабливій бюджетній концепції ми стикаємося з серйозними проблемами.

Перша з них полягає  в тому, що підйоми та спади в  економічному циклі найчастіше неоднакові як за глибиною, так і за тривалістю. Тому тривалий та глибокий спад, за яким спостерігатиметься відносно короткий та скромний період підйому, безсумнівно, призведе до значного збільшення дефіциту державного бюджету й водночас до незначного позитивного сальдо бюджету (надлишку). Таке протиставлення не на користь даної концепції, бо воно свідчить про появу циклічного дефіциту державного бюджету.

 Сутність другої проблеми полягає в перевагах, які можна отримати внаслідок інфляції. За природою інфляція сприяє перерозподілу доходів між дебіторами та кредиторами.

Не передбачувана інфляція дає вигоду дебіторам (позичальникам) за рахунок кредиторів (позивачів). Наслідки інфляції в галузі перерозподілу  є довільними та не передбачуваними. Держава також може отримати вигоду від інфляції, якщо вона є отримувачем  позик від населення (позивача). Упродовж багатьох років у кожної держави  накопичується значна сума державного боргу (як зовнішнього, так і внутрішнього).

Інфляція дає змогу Міністерству Фінансів сплатити борги грошима, що втратили частину своєї купівельної спроможності. Тобто, уряд отримує від населення "дорогі" гроші, а повертає за допомогою інфляції "дешеві". При інфляції національний доход номінальний (офіційний); як наслідок, зростають податкові надходження, а розміри державного боргу не збільшуються. Це означає, що через інфляцію уряду вдається зменшити реальну величину державного боргу та істотно полегшити собі його сплату (йдеться лише про внутрішній державний борг).