Ринок праці на сучасному етапі економічного розвитку України

     Інфраструктура  ринку праці — це державні установи i недержавні структури сприяння зайнятості (фонди, служби i т.д.). Основні завдання інфраструктури: регулювання ціни робочої сили, умов праці, підготовки i перепідготовки, захист прав суб’єктів ринку праці.

     Сегментація ринку праці — це поділ працiвникiв i робочих місць за стійкими замкнутими секторами або зонами, межі яких стримують мобiльнiсть робочої  сили. Первинний i вторинний ринки праці можна розглядати в певному сенсі як сегменти загального ринку праці.

     Первинний ринок праці — це ринок зі стабільним рівнем зайнятостi, високим рівнем оплати, можливостями просування по роботі, професійного росту, прогресивною технологією, органiзацiєю управління та ін.

     Вторинний ринок праці характеризується низьким  рівнем зазначених вище характеристик.

     Причинами поділу ринку праці на сегменти є:

     - розходження в рiвнi економічної  ефективності виробництва;

     - розходження в рiвнi соціальної ефективності праці;

     - розходження в рiвнi соціальної  ефективності виробництва.

     Сегментація передбачає наявність внутрішнього i зовнішнього ринку праці.

     Внутрішній  ринок праці обмежується рамками  одного підприємства, у якому адмiнiстративними правилами визначаються: ціна робочої сили, склад i її рух, створення i лiквiдацiя робочих місць та ін.

     Зовнішній ринок праці — система соцiально-трудових відносин між роботодавцями i найманими  робітниками в масштабі країни, регіону, галузі. Він визначає рух робочої сили між підприємствами, регіонами, галузями i породжує безробіття.

     Внутрішній  ринок праці обумовлюється наявністю  і складом працiвникiв на пiдприємствi, їхнім рухом усередині нього, причинами переміщення, рівнем зайнятостi, ступенем використання устаткування, наявністю вільних, знову створюваних i лiквiдованих робочих місць. При розгляді процесів формування ринку праці будь-якого рівня важливо мати на увазі, що становище працівника обумовлено такими станами: ступенем пiдготовленостi до роботи, пошуком роботи, пропозицією на ринку робочої сили, зайнятістю в трудовому процесі на конкретному мiсцi.

     Економічна  ситуація останніх років викликала  сегментацію ринку праці у  зв’язку з появою нових форм власності, розвиток малого підприємництва, неформального виробництва (тіньового сектора) та ін. [3]

     Національні ринки праці в різних країнах  мають свої вiдмiнностi й особливості. Найбільш iстотнi з них мають такі моделі ринку праці:

     1. Японська модель характеризується  принципом «довічного найму». Оплата  праці i соцiальнi виплати в японських фірмах залежать від стажу роботи на пiдприємствi. Професійна підготовка i перепідготовка працiвникiв здійснюється усередині фірми. Така політика розвиває прихильність працiвникiв до фірми, патріотизм, творче ставлення до роботи. При скороченні виробництва фірми не йдуть на звільнення, а скорочують лише оплачувану тривалість праці.

     2. Американська модель є жорсткою  стосовно працiвникiв. Законодавство  приймається кожним штатом. При  скороченні виробництва робітник  може бути звільнений, що веде до безробіття. Фірми мало опікуються підготовкою i перепідготовкою працюючих.

     3. Шведська модель характеризується  активною політикою держави в  питаннях зайнятостi, в результаті  рівень безробіття в країні  мiнiмальний. Головна турбота держави — запобігання безробіттю, що досягається такими методами:

     — обмеженням фіскальної політики, підтриманням малорентабельних підприємств, стримуванням високоприбуткових фірм i зниженням iнфляцiйної конкуренції в пiдвищеннi зарплати;

     — встановленням рівної оплати за рiвноцiнну працю;

     — підтримкою слабоконкурентних працiвникiв  на ринку праці

     та  ін.

     Шведська  модель органiзацiї праці випливає зі шведської моделі соцiалiзму. [8]

     Сегментування ринку праці проводиться з  урахуванням таких характеристик:

     - демографiчнi характеристики, що включають стать, вік, склад родини;

     - географічне положення (регіон, місто, район та ін.);

     - соцiально-економiчнi характеристики (освіта, професiйнi знання, рівень квалiфікацiї,  стаж роботи та ін.);

     - економiчнi показники, що характеризують фінансовий стан роботодавців (форми власності, забезпеченість найманих робiтникiв та ін.);

     - особисті якості працiвникiв (фізична  сила, темперамент, приналежність  до певної верстви суспiльства  та ін.);

     - поведiнковi характеристики з позиції  мотивації зайнятостi.

     Сегментування дозволяє проводити аналіз факторів, що визначають мобiльнiсть робочої  сили (табл. 1.1). [3] 

     Таблиця 1.1

Модель  сегментації пропонування праці

     Дослідження ринків праці починається i закінчується аналізом попиту та пропозиції праці. Що відносно попиту на ринку праці, то тут представлені роботодавці, що приймають рішення про наймання робочої сили в залежності від того стану, в якому знаходяться всі три ринки.

     Що  стосується пропозиції робочої сили на ринку праці, то тут представлені такі групи, як працівники i майбутні працівники, чиї рішення щодо того, де працювати i чи працювати взагалі, приймаються з урахуванням власних можливостей: професійних i бiологiчних.

     Попит — це платоспроможна потреба покупця  в конкретному товарі при заданій цiнi. Попит праці — це кiлькiсть праці, яку роботодавці хочуть i можуть найняти при альтернативних рівнях зарплати й інших рівних умов на даний період часу. Попит на працю (робочу силу) формується виходячи з попиту на кiнцевi продукти i послуги, вироблені підприємством, фірмою.

     У своїй дiяльностi фірми прагнуть реалізувати власну продукцію, що залежить від попиту, тобто від того, скільки  праці i капіталу вони можуть одержати за даними цінами.

     Коли  вивчається попит на працю, то з’ясовують, яким чином кiлькiсть робiтникiв на підприємствах залежить від таких факторів як праця, капітал i попит. Розглянемо окремі зміни, кожну автономно.

     Зміни в зарплаті: зарплата зростає, не змінюються iншi умови (технологія, кредити, цiна, податки, попит на продукт). З підвищенням зарплати зростає собiвартiсть виробництва i ціна товару. Ціна зростає, споживач купує менше, роботодавці скорочують обсяги виробництва. Зниження обсягів виробництва призводять до зниження зайнятостi. Скорочення зайнятостi при зниженні обсягу виробництва називається ефектом масштабу, тобто переважання меншої зайнятостi при меншому масштабі виробництва.

     При пiдвищеннi зарплати фірма прагне запровадити  нові технології i нове обладнання, тобто  відбувається зрушення до капітального виробництва. Це ефект заміщення — у міру зростання рівня зарплати в процесі виробництва капітал заміняє робочу силу.

     Крива попиту на працю показує, яким чином  необхідний рівень зайнятостi, вимірюваний  кiлькiстю робочих годин або  кiлькiстю працiвникiв, змінюється у зв’язку зі змінами у вартості робочої сили при інших незмінних факторах, що впливають на шкалу попиту.

     Еластичністю  попиту на працю називається здатність  попиту на працю реагувати на змiни рівня зарплати.

     Пропозиція  праці — висловлене працівником  бажання i можливість працювати певну кiлькiсть часу при альтернативних рівнях зарплати за інших рівних умов.

     Як  відомо, кiлькiсть будь-якого товару або послуг, пропонованих до продажу, звичайно підвищується в міру підвищення їх ціни. Пропозиція праці реагує в такий же спосіб.

     На  рис. 1.2 крива попиту показує, скільки  працiвникiв необхідно роботодавцям при певній ставці за умови, що ціна капіталу i рівень попиту на продукт  праці залишаються незмінними. 

Рис. 1.2 Попит і пропозиція на ринку праці 

     Крива пропозиції показує, скільки працiвникiв може вийти на ринок праці на кожному рiвнi ставки зарплати за умови, що по інших професіях вона залишається незмінною.

     При рiвнi зарплати настає рівновага попиту та пропозиції. При пiдвищеннi зарплати до рівня — пропозиція зростає доти, доки наймач не задовольнить попит. Утворюється надлишок робочої сили. Потім зарплата знижується до при цьому пропозиція знижується, утворюючи дефіцит робочої сили.

     Пропозиція  робочої сили кiлькiсно визначається кiлькiстю осіб, які виходять на відкритий ринок праці i звертаються в службу зайнятостi та безпосередньо на підприємство. Ця кiлькiсть включає таких осіб, які:

     - не мають роботи;

     - вивільнюються;

     - звiльнюванi з причин плинності або закінчення договору;

     - випускники навчальних закладів; прибулі з інших територій.

     Попит на робочу силу формується по галузях. Визначається потреба в нових  працiвниках — замінюваних робітниках. [11]

     Безробіття - це соцiально-економiчне явище, яке  полягає у тому, що деяка частина активного населення певний час або постійно не має роботи і заробітку.

     Безробіття  виникає, коли пропозиція перевищує  попит як у кiлькiсному, так i в  якісному вiдношеннi.

     До  безробітних належать особи, що не мають  роботи і заробітку, зареєстровані в службі зайнятостi.

     Показник  рівня безробіття (Рб) розраховується за формулою (1.2): 

, (1.2) 

     де  - чисельність економічно активного населення, чол.;

      - чисельність зайнятих, чол.

     Рівень  безробіття, що вiдповiдає фазам економічних  циклів, називається природним рівнем безробіття.

     Основними типами безробіття є фрикційне, структурне i циклічне.

     Фрикційне безробіття - це безробіття добровільне. Звільнення відбувається з волі найманого робітника, який прагне знайти кращу, високооплачувану роботу.

     Структурне  безробіття викликається падінням попиту на товари, а отже, на вiдповiдну робочу силу. Виникає дисбаланс попиту та пропозиції. Це безробіття тривале і небажане.

     Циклічне  безробіття викликається спадом виробництва, зниженням iнвестицiї в економіку. Як його різновид — приховане безробіття. Відзначається iнфляцiя, падіння реальної зарплати. Приховане безробіття включає втрати робочого часу, виробництво утримує зайву робочу силу. Як правило, це неофiцiйне приховане безробіття.