Правовий статус безробітного

Водночас, допомога особам, які звільнилися з останнього місця роботи за власним бажанням без поважних причин, призначається відповідно до законодавства та виплачується, починаючи з 91-го календарного дня.

У середньомісячну заробітну плату (доход) для обчислення допомоги  враховуються  всі  види  виплат, на які  нараховувалися страхові внески. Допомога не може бути  вищою  за  середню  заробітну  плату,  що склалася в галузях національної економіки відповідної області за минулий місяць, і  нижчою за прожитковий мінімум, встановлений законом.

Також безробітним надається одноразова виплата допомоги для організації підприємницької діяльності і здійснюється у розмірі допомоги,  нарахованої відповідно до закону  в  розрахунку на рік.

 Допомога з часткового безробіття і особливі гарантії

До загальних гарантій належить також виплата безробітним допомоги  з часткового безробіття. Її призначення може мати місце у разі втрати ними  частини заробітної плати внаслідок вимушеного тимчасового скорочення нормальної  чи  встановленої  на  підприємстві   відповідно  до законодавства  України тривалості  робочого часу та (або) перерви в отриманні заробітної  плати чи скороченні її розмірів у зв'язку з тимчасовим припиненням  виробництва без переривання трудових відносин з причин економічного, технологічного та структурного характеру.

Право на допомогу з часткового безробіття мають застраховані особи, які протягом 12 місяців, що передували місяцю, в якому почався простій, працювали не менше 26 календарних тижнів, сплачували страхові внески та в яких ці простої  становлять  20  і  більше відсотків робочого часу.

Загальна тривалість виплати допомоги не може перевищувати 360 календарних днів протягом 2 років. Для осіб передпенсійного віку (за 2 роки до настання права на пенсію) тривалість виплати допомоги  з безробіття не може перевищувати 720 календарних днів

Допомога з часткового безробіття надається з першого дня простою,   тривалість її виплати не може перевищувати 180 календарних днів протягом року.

Особливими гарантіями наділяються  працівники, з якими було розірвано з ініціативи власника або уповноваженого ним  органу  в  зв'язку  із змінами в організації  виробництва  і  праці, зокрема, ліквідацією,  реорганізацією, перепрофілюванням підприємств, установ, організацій, скороченням  чисельності або штату працівників, і військовослужбовцям, звільненим з військової служби  у зв'язку із скороченням  чисельності  або штату без права на пенсію, за умови їх реєстрації в службі зайнятості протягом 7 календарних днів після звільнення як таких, що шукають роботу.

Наостанку відзначимо, що створення дієвої системи гарантій як для тих, хто працює, так тих, хто втратив роботу і в силу цього визнані безробітними, є важливим аспектом формування в Україні ефективної моделі національного трудового права.

3. ПОРЯДОК ТА УМОВИ СТРАХУВАННЯ НА ВИПАДОК БЕЗРОБІТТЯ

Загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття являє собою систему прав, обов'язків і гарантій, що передбачає матеріальне забезпечення на випадок безробіття з незалежних від застрахованих осіб обставин та надання соціальних послуг за рахунок коштів Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття.

Видами забезпечення за чинним законодавством є:

- допомога по безробіттю, у тому числі одноразова її виплата для організації безробітним підприємницької діяльності;

- допомога по частковому безробіттю;

- матеріальна допомога у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації безробітного;

- матеріальна допомога по безробіттю, одноразова матеріальна допомога безробітному та непрацездатним особам, які перебувають на його утриманні;

- допомога на поховання у разі смерті безробітного або особи, яка перебувала на його утриманні.

Правові засади здійснення соціального страхування визначаються Законом України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття", який набрав чинності з 1 січня 2001 р.
Платники. Страхуванню на випадок безробіття підлягають особи, які працюють на умовах трудового договору (контракту), включаючи тих, які проходять альтернативну (невійськову) службу, а також тих, які працюють неповний робочий день або неповний робочий тиждень, та на інших підставах, передбачених законодавством про працю. Особам, які підлягають страхуванню на випадок безробіття, видається свідоцтво про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, яке є єдиним для всіх видів соціального страхування і зразок та порядок видачі якого затверджує Кабінет Міністрів України.

Функції з управління страхуванням на випадок безробіття, справляння збору та акумуляції страхових внесків, здійснення контролю за використанням мобілізованих коштів, надання соціальних послуг тощо покладено на Фонд загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття, який став правонаступником Фонду сприяння зайнятості населення.

Розмір допомоги по безробіттю застрахованим особам визначається у відсотках до їх середньої заробітної плати (доходу), визначеної відповідно до порядку обчислення середньої заробітної плати (доходу) для розрахунку виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, затвердженого Кабінетом Міністрів України, залежно від страхового стажу. Встановлено такі розміри допомоги по безробіттю залежно від страхового стажу: до 2 років - 50% відсотків; від 2 до 6 років - 55%; від 6 до 10 років - 60%; понад 10 років - 70%. Допомога по безробіттю виплачується залежно від тривалості безробіття у відсотках до визначеного розміру: перші 90 календарних днів - 100%; протягом наступних 90 календарних днів - 80%; у подальшому - 70%. У разі несвоєчасної сплати страхових внесків страхувальниками, у тому числі через ухилення від реєстрації як платника страхових внесків, або неповної їх сплати страхувальники сплачують суму донарахованих контролюючим органом страхових внесків (недоїмки), штраф та пеню. Право накладати фінансові санкції та адміністративні штрафи від імені Фонду мають керівник виконавчої дирекції Фонду, його заступники, керівники робочих органів виконавчої дирекції Фонду в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі та їх заступники.

Суб’єктами страхування на випадок безробіття є:

застраховані особи, а також члени їх сімей;

страхувальники;

страховик.

4. ПРОБЛЕМИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ ПОДОЛАННЯ БЕЗРОБІТТЯ В УКРАЇНІ

У 2008 році за рівнем безробіття у країнах світу (Forbes) Україна посіла 10 місце із рівнем безробіття  2,5% і 75 місцем у рейтингу найкращих країн для бізнесу. На сьогодні ж рівень безробіття (за методологією МОП) економічно активного населення працездатного віку в середньому за І півріччя 2010 року становить 9,2%.[6]

Український ринок праці та зайнятість мають свої особливості. Йдеться про ті з них, що виявились упродовж 90-х років ХХ ст. Акцентування уваги саме на цьому періоді зумовлене тим, що раніше в Україні існувала інша економічна система. Отже, в останнє десятиріччя відбулись такі зміни:

- Скорочення зайнятості і зростання рівня безробіття, починається з середини 90-х років. Основною причиною звільнень працівників є розпочата структурна перебудова економіки: припинення діяльності підприємств, продукція яких не знаходить збуту або виявляється неконкурентоздатною, перехід до інших форм власності. Такі процеси переживали всі країни перехідної економіки і скрізь, де вони розпочинались, зростала кількість безробітних, але в умовах, коли перехід до ринку відбувається послідовно, працездатні, звільнені з державних установ та підприємств, знаходять роботу на нових підприємствах недержавної форми власності, розпочинають власну справу тощо.

- Існування в Україні вимушеної неповної зайнятості (прихованого безробіття). До тих, хто є неповно зайнятими, належать люди, які перебувають у вимушених відпустках з ініціативи адміністрації, працюють неповний робочий день або тиждень.

- Зміна структури зайнятості, тобто співвідношення між людьми, що працюють у різних сферах (галузях) економіки.

Завданням сучасного етапу в сфері регулювання зайнятості є перехід до активної політики на ринку праці, яка, на жаль, не здійснюється наразі. В основу має бути покладена модель управління, центральними елементами якої є основні регулятори ринкової організації праці: заробітна плата як ціна послуг праці, конкуренція на ринку праці, трудова мобільність, рівень безробіття. Саме за цими параметрами здійснюється, з одного боку, саморегулювання на ринку праці, а з іншого - відбувається втручання держави, яка реалізує координуючу, стимулюючу чи обмежуючу роль у процесі управління. Пріоритетними напрямками реформування українського ринку праці є вдосконалення системи оплати праці, розширення можливостей отримання населенням офіційних основних і додаткових доходів, соціальна підтримка окремих груп, підвищення якості та конкурентоспроможності робочої сили; сприяння ефективним і доцільним переміщенням працездатного населення; запобігання зростанню безробіття через створення робочих місць за рахунок різних джерел фінансування, впровадження механізмів звільнення і перерозподілу, реструктуризації економіки і піднесення вітчизняного виробництва.

Досить цікавим є те, що збільшення кількості робочих місць в українській економіці протягом 2002-2005рр. досягалося шляхом розширення сфери самозайнятості та малого бізнесу. У 2005 році 40% робочих місць було створено у сфері самозайнятості, і лише 20-25% у економічній діяльності, пов’язаній з високими технологіями.[14]

Аналізуючи тенденції, можна дійти висновку, що заходи, вжиті для подолання безробіття, пере­важно сприяли його пом’якшенню, а не усуненню основних причин, що його продукують. Другим висновком є те, що українське безробіття з цик­лічного за характером перетворилося на структурне. Вже сьогодні поряд з безробітними на ринку праці існують численні вакансії, замістити які досить проблематично. Можна передбачити, що в перспективі загальний рівень без­робіття в Україні залишиться помірним, тоді як невідповідність робо­чих місць та робочої сили зростати­ме.

Реальною противагою безробіттю може бути лише система продуктивної зайнятості. Також слід звернути увагу на те, що останнім часом формуються негативні тенденції:

-       скорочується питома вага населення працездатного віку, зокрема осіб 30-44 років;

-       збільшення питомої ваги самозайнятих, що супроводжується скороченням питомої ваги найманих робітників та роботодавців. Наприклад, коли чисельність самозайнятих збільшилась з 9,6 до 15%, при цьому частка працюючих за наймом скоротилася з 87,5 до 83,6%;

-       складається нераціональна структура за видами економічної діяльності.

Враховуючи  особливості безробіття в Україні, можна виокремити деякі підходи до його обмеження.

З боку попиту:

— інвестиційна політика.

При цьому створення робочих місць має відбуватись у високотехнологічних виробництвах, у сільській місцевості та у моноструктурних населених пунктах.

— податкова політика.

Прогресивним кроком став би перехід на пряме оподатковування сукупного валового доходу родини, як це прийнято в європейських країнах;

— підтримка виробництва в моноструктурних містах, а також підприємств на стадії кризи замість того, щоб стимулювати міграцію населення з цих міст;

З боку пропозиції:

— упровадження єдиної інформаційно-аналітичної служби зайнятості;

— удосконалення статистики робочих місць, виведення її з тіні;

— підготовка робочої сили, кваліфікація і перекваліфікація працівників відповідно до потреб ринку праці i заявлених потреб роботодавці.

Для введення в дію цих заходів державі потрібні кошти, потрібно компенсувати ці витрати за рахунок введення диференційованих ставок податків, тобто більшим доходам відповідатиме більша ставка податку, накопичення коштів за допомогою державних депозитів з вищими ставками, а також збільшення розмірів штрафів за порушення чинного законодавства.

Отже, впроваджуючи запропоновані заходи, ми можемо досягнути зменшення рівня безробіття, збільшення кількості працевлаштованого населення і, як наслідок, загального покращення економічної і соціальної ситуації у країні, проте ще потрібно багато працювати, тому що багато проблем залишаються не розв’язаними: поява тіньової зайнятості, сучасний стан зайнятості молоді, проблема зайнятості жінок, проблема бідності населення. Ці та інші проблемні запитання ми плануємо розглянути в подальших дослідженнях. 

Політика сприяння молодіжній зайнятості є стратегічним напрямом молодіжної політики в більшості розвинених країн. Вирішення проблеми працевлаштування молоді має велике значення з точки зору реалізації трудового потенціалу і є важливою умовою економічного зростання. За оцінками МОП, якби рівень молодіжного безробіття в усьому світі вдалося знизити удвічі і тим самим привести його у відповідність до рівня безробіття серед дорослих (з урахуванням деяких природних розходжень), то світовий ВВП зріс би на 2,2-3,5 трлн дол. США в цінах 2003 року, або на 4,4 %-7 %.

Для посилення ефективності державної політики зайнятості міри подолання молодіжного безробіття повинні включати[16]:

1) пільгове оподатковування підприємств та матеріальне заохочування підприємців, що приймають на роботу молодих фахівців. Проблема працевлаштування молоді полягає сьогодні не тільки у відсутності робочих місць, а й у нездатності держави, роботодавців та самих молодих спеціалістів знайти спільну мову. Роботодавці бажають відразу мати відданого суперпрофесіонала, який був би готовий працювати за середню зарплату 12 годин на день без вихідних. Натомість молоді спеціалісти бажають здебільшого протилежного. Збалансувати цей очевидний конфлікт інтересів має насамперед держава. Пільгове кредитування – вагомий інструмент державного регулювання. На правах пільгового оподатковування повинні здійснювати свою діяльність підприємства, де від 20 до 40% (орієнтовно) працюючих складають випускники навчальних закладів усіх рівнів акредитації, що не мають досвіду роботи. Така міра буде сприяти працевлаштуванню найменш привабливої для роботодавців частини робочої сили, прийом якої на роботу пов’язаний з додатковими витратами на навчання. У випадку пільгового оподатковування ці витрати будуть компенсовані низькими податковими відрахуваннями;

2) полегшення переходу від навчального закладу до роботи. У цьому зв’язку варто вжити заходів:

- щодо удосконалення якості і структури освіти, зробити її адекватною вимогам до робочої сили на сучасному ринку праці. Недостатня прив’язка програм підготовки до потреб виробництва, падіння престижу професій науково-технічного напряму, надмірне розширення платної освіти і тому подібне в умовах кризи вітчизняного виробництва закладають серйозну проблему структурної невідповідності майбутнього попиту і пропозиції робочої сили в професійно-кваліфікаційному розрізі;