Автор: Пользователь скрыл имя, 27 Февраля 2012 в 11:57, курсовая работа
Законом України «Про зайнятість населення» у 1991 р. уперше було визначено правовий статус безробітного. Згідно зі ст. 2 Закону безробітними визнаються працездатні громадяни працездатного віку, які через відсутність роботи не мають заробітку або інших передбачених законодавством доходів і зареєстровані в державній службі зайнятості як такі, що шукають роботу, готові та здатні приступити до підходящої роботи.
Вступ………………………………………………………………………….. 3
1. Поняття та юридичні умови визнання громадянина безробітним…….. 5
2. Основні права та обов’язки гарантії безробітного……………………… 13
3. Порядок та умови страхування на випадок безробіття…………………. 20
4. Проблеми та перспективи подолання безробіття в Україні……………. 22
Висновок……………………………………………………………………… 30
Список використаної літератури……………………………………………. 33
Оплачувані громадські роботи організовуються з метою надання тимчасової роботи громадянам:
а) які втратили роботу і заробіток, у першу чергу безробітним, а також молоді у період до призову на військову службу, випускникам загальноосвітніх шкіл до направлення їх центром зайнятості на професійну підготовку, учням і студентській молоді у вільний від навчання час;
б) які проходять перенавчання за направленням державної служби зайнятості у вільний від навчання час;
в) зайнятим трудовою діяльністю, які виявили бажання працювати у вільний від основної роботи час;
г) предпенсійного віку, пенсіонерам, інвалідам.
Участь в оплачуваних громадських роботах категоріям громадян, вказаним в пунктах "а" і "б", не вважається сумісництвом . Порядок організації і проведення оплачуваних громадських робіт регулюється відповідним Положенням, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 27 квітня 1998 p. №578 (Людина і праця: Інформаційний бюлетень Міністерства праці та соціальної політики України. - 1998. - №7).
У трудову книжку безробітного працівники державної служби зайнятості вносять запис про час початку, припинення, відкладення і закінчення виплати допомоги по безробіттю і матеріальної допомоги по безробіттю згідно з Інструкцією про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, затвердженою наказом Мінпраці, Мінюстиції, Мінсоцзахисту від 29 липня 1993 p. №58.
Питання про масове вивільнення працівників, його критерії регулюється Положенням про організацію роботи по сприянню зайнятості населення в умовах масового вивільнення працівників, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 31 грудня 1993 p.
Законодавством передбачені особливості працевлаштування окремих категорій громадян. Відносно працевлаштування інвалідів потрібно звернутися до Закону України від 21 березня 1991 р. "Про основи соціальної захищеності в Україні", Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 3 травня 1995 p. №314. Цими актами передбачено, що працевлаштування інвалідів здійснюється державною службою зайнятості, органами Міністерства праці та соціальної політики України, місцевими радами, громадськими організаціями інвалідів з урахуванням побажань, стану здоров'я інвалідів, їхніх здібностей і професійних навичок відповідно до висновків МСЕК.
Працевлаштування випускників вищих навчальних закладів проводиться відповідно до Порядку працевлаштування випускників вищих навчальних закладів, підготовка яких здійснювалася за державним замовленням, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22 серпня 1996 p. №992, Положення про сприяння в працевлаштуванні випускників державних вищих навчальних і професійних навчально-виховних закладів України, затвердженого наказом Міністерства освіти України від 23 березня 1994 p. №79. Працевлаштування вивільнюваних працівників здійснюється відповідно до ст. 49-2 КЗпП. Встановлені також особливості працевлаштування і деяких інших категорій громадян (осіб, звільнених з місць позбавлення волі, звільнених з рядів Збройних Сил або з альтернативної (невійськової) служби та інших.
У західних країнах посередництво при працевлаштуванні здійснюють державні та приватні біржі праці. Державні біржі надають послуги з працевлаштування безкоштовно. Їхня діяльність є факультативною, тому не завжди ефективною.
Нині на Заході відбувається інтенсивна приватизація та комерціалізація посередництва при працевлаштуванні (Киселев И. Я. Пит. раб. — С. 57). У деяких країнах, таких як США, Великобританія, ФРН, приватні фірми відіграють активну роль у працевлаштуванні музикантів, акторів, домашніх працівників, сільськогосподарських робітників, більшості конторських службовців, певних категорій висококваліфікованих працівників: юристів, працівників керівного складу підприємств, програмістів. В останнє десятиріччя активізувалася діяльність приватних агентств з працевлаштування в сфері застосування праці тимчасових працівників.
Професор І.Я. Кисельов відзначає значну диверсифікацію приватних компаній, які займаються працевлаштуванням. Їх можна поділити на три категорії. По-перше, це агентства, які відіграють роль посередника між попитом і пропозицією на ринку праці. По-друге, агентства, які укладають з працівниками звичайний трудовий договір і направляють їх на певний час підприємствам на підставі договору підряду. По-третє, агентства, які надають різні кадрові послуги: агентства з пошуку та відбору працівників, агентства з працевлаштування вивільнюваних працівників тощо.
Загалом, у західних країнах накопичений цінний досвід здійснення посередництва при працевлаштуванні: організація роботи бірж праці, надання допомоги громадянам у підборі підходящої роботи, їхньої профорієнтації та профконсультації, професійної підготовки, організація самозайнятості (див. Никифорова А. А. Рынок труда: занятость и безработица. - М., 1991. - С. 147-166).
2. ОСНОВНІ ПРАВА ТА ОБОВ’ЯЗКИ ГАРАНТІЇ БЕЗРОБІТНОГО
До державної служби зайнятості за сприянням у працевлаштуванні можуть звертатись усі громадяни, які бажають працювати або змінити місце роботи, працевлаштуватися за сумісництвом чи у вільний від навчання час.
Послуги, пов'язані із забезпеченням зайнятості населення, передбачені Законами України "Про зайнятість населення" та "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття", надаються державною службою зайнятості безоплатно.
Права громадян
1. Особи, які звернулися до державної служби зайнятості, мають право, зокрема, на:
пошук підходящої роботи та сприяння у працевлаштуванні;
інформаційні та консультаційні послуги, пов'язані з працевлаштуванням;
оскарження дій працівників державної служби зайнятості шляхом звернення до відповідного за підпорядкуванням органу цієї служби або до суду в порядку, встановленому законодавством.
2. Особи, зареєстровані у державній службі зайнятості як безробітні, крім того, мають право на:
пошук підходящої роботи та сприяння у працевлаштуванні, в тому числі шляхом надання роботодавцю дотації Фондом загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття на створення додаткових робочих місць для працевлаштування безробітних та фінансування організації оплачуваних громадських робіт для безробітних;
професійну підготовку або перепідготовку, підвищення кваліфікації у професійно-технічних та вищих навчальних закладах, у тому числі в навчальних закладах державної служби зайнятості, на підприємствах, в установах, організаціях та профорієнтацію;
допомогу по безробіттю, в тому числі одноразову її виплату для організації безробітним підприємницької діяльності;
матеріальну допомогу у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації безробітного;
допомогу на поховання у разі смерті безробітного або особи, яка перебувала на його утриманні.
Особи, які втратили роботу у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці та яким на день вивільнення залишилося не більше ніж півтора року до досягнення встановленого законодавством пенсійного віку, мають право на достроковий вихід на пенсію.
Обов'язки громадянина
1. Особи, зареєстровані в державній службі зайнятості як такі, що шукають роботу, зобов'язані:
при кожному відвідуванні районних, міськрайонних, міських і районних у містах центрів зайнятості (далі - центр зайнятості) пред'являти паспорт і трудову книжку;
сприяти своєму працевлаштуванню, виконувати рекомендації спеціалістів центру зайнятості, відвідувати центр зайнятості у строки, встановлені спеціалістом;
брати участь у семінарах та інших заходах, які проводяться центром зайнятості;
у разі неможливості відвідати центр зайнятості з поважних причин, що підтверджується відповідними документами, у період пошуку роботи, у день надання статусу та у строк, встановлений для відвідування центру зайнятості, звернутися до цього центру у день, що настає після видужання чи закінчення обставин, зумовлених поважною причиною;
своєчасно повідомляти спеціаліста центру зайнятості про всі зміни своїх даних, внесених до персональної картки (зміна прізвища, місця проживання, переоформлення паспорта, вступ до навчального закладу тощо).
2. Особи, зареєстровані в установленому порядку як безробітні, крім того, зобов'язані:
своєчасно подавати відомості про обставини, в тому числі повідомляти про перетин державного кордону України у період, визначений спеціалістом центру зайнятості для самостійного пошуку роботи;
при направленні на роботу своєчасно відвідати підприємство, установу, організацію;
розробляти за допомогою спеціалістів центру зайнятості та виконувати план самостійного пошуку роботи;
відповідно до законодавства України відшкодовувати суму виплаченого матеріального забезпечення та вартості наданих соціальних послуг унаслідок умисного невиконання особою своїх обов'язків та зловживання ними;
відшкодувати суму витрат на професійну підготовку, перепідготовку або підвищення кваліфікації у разі припинення професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації за направленням центру зайнятості без поважних причин або відмови працювати за одержаною професією (спеціальністю).
Гарантії безробітним
Для забезпечення гарантій безробітним Верховна Рада України ухвалила два базових закони у цій сфері, зокрема, в 1991 р. «Про зайнятість населення» (далі – Закон про зайнятість), та в 2000 р. «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» (далі – Закон про страхування від безробіття). Вони закладають законодавчу основу для вирішення проблем соціального захисту безробітних, надання їм певної матеріальної та іншої допомоги, а також створення умов для забезпечення їх роботою.
Ураховуючи, що ці закони регламентують однорідні, по суті, відносини, слід наголосити, що нині питання щодо змісту та порядку здійснення гарантій безробітним визначаються на підставі Закону про страхування від безробіття (набув чинності 14 квітня 2000 р.). У зв’язку з цим Закон про зайнятість діє у частині, що не суперечить зазначеному Закону.
Законом про страхування від безробіття матеріальне забезпечення на випадок безробіття покладено на Фонд загальнообов'язкового державного соціального страхування України (далі – Фонд). На відміну від цього Закону, Закон України про зайнятість покладав повноваження і забезпечення на державну службу зайнятості, правонаступником якої став Фонд.
До компетенції Фонду належить забезпечення страхування осіб, які працюють на умовах трудового договору (контракту), включаючи тих, які проходять альтернативну (невійськову) службу, а також тих, які працюють неповний робочий день або неповний робочий тиждень, та на інших підставах, передбачених законодавством про працю (ст. 4), а також виконання гарантій безробітним щодо надання матеріального забезпечення та соціальних послуг (ст. 7).
Зміст гарантій
Конкретизуючи зміст загальних гарантій, слід зазначити, що застраховані особи, визнані у встановленому порядку безробітними, які протягом 12 місяців, що передували початку безробіття, працювали на умовах повного або неповного робочого дня (тижня) не менше 26 календарних тижнів та сплачували страхові внески, мають право на допомогу з безробіття (далі – допомогу) залежно від страхового стажу.
Право на допомогу зберігається у разі настання перерви страхового стажу з поважних причин, якщо особа протягом місяця після закінчення цієї перерви зареєструвалась в установленому порядку в державній службі зайнятості як безробітна.
Загальна тривалість виплати допомоги не може перевищувати 360 календарних днів протягом 2 років. Для осіб передпенсійного віку (за 2 роки до настання права на пенсію) тривалість виплати допомоги не може перевищувати 720 календарних днів.
У разі чергового визнання в установленому порядку застрахованої особи безробітною у межах 2 років, протягом яких виплачується допомога, тривалість її виплати враховується сумарно.
Закон передбачає виплати і незастрахованим особам (наприклад, військовослужбовцям, звільненим із військової служби у зв'язку із скороченням чисельності штату або без права на пенсію. Тривалість виплати такої допомоги не перевищує 180 календарних днів. Матеріальна допомога у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації незастрахованим особам, зареєстрованим у встановленому порядку в державній службі зайнятості, виплачується в розмірі допомоги.
Допомога може виплачуватися одноразово для організації підприємницької діяльності безробітними, які не можуть бути працевлаштовані у зв'язку з відсутністю на ринку праці підходящої роботи. Допомога виплачується особам, яким виповнилося 18 років, за їх бажанням.
Допомога на поховання у разі смерті безробітного або особи, яка перебувала на його утриманні, виплачується особам, які здійснювали поховання, у розмірі прожиткового мінімуму.
На відміну від застрахованих осіб, особам, які шукають роботу вперше, та іншим незастрахованим особам, визнаним у встановленому порядку безробітними, допомога встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Розміри допомоги з безробіття
Застрахованим особам розмір допомоги визначається у відсотках до їх середньої заробітної плати (доходу), визначеної відповідно до порядку обчислення середньої заробітної плати (доходу) для розрахунку виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, затвердженого КМ України, залежно від страхового стажу: до 2 років – 50%; від 2 до 6 років – 55%; від 6 до 10 років – 60%; понад 10 років – 70%. Допомога виплачується залежно від тривалості безробіття у відсотках до визначеного розміру: перші 90 календарних днів – 100%; протягом наступних 90 календарних днів – 80%; у подальшому – 70%.