Кукурудза

Одні вчені  відносять кукурудзу до посухостійких  рослин, інші — до вологолюбних. Кукурудза  в ранні фази росту й розвитку (до утво­рення генеративних органів) справді може тривалий час перебувати у стані в'янення, а при випаданні опадів відновлювати життєздатність і продовжувати вегетацію. Крім того, кореневе система кукурудзи глибоко проникає у ґрунт і добре засвоює вологу з глибоких його шарів. 

На утворення  одиниці сухої речовини кукурудза  витрачає майже удвічі менше води, ніж хліба першої групи. Коефіцієнт її транспіра­ції становить у середньому 246 (174 — 406). Це він міг стати підставою для віднесення кукурудзи до посухостійких рослин. Проте після утворення на рослинах 8 — 9 листків і особливо з появою волоті потреби кукурудзи у волозі різко зростають, досягаючи максимуму в період від початку цвітіння (викидання волоті) до початку молочної стиглості. Триває він приблизно місяць і є найбільш критичним для кукурудзи за її потребою у волозі. В цей період кукурудза використовує близько 70 % вологи від загальної спожитої її кількості. Встановлено, що навіть короткочасна (2 - 3-денна) ґрунтова посуха у період викидання волотей чи запилення (якщо при цьому спостерігається в'янення рослин) може призвести до зниження врожаю на 22 %. Кукурудза дуже чутлива до вологи також під час наливання зерна. Оптимальна вологість ґрунту в період активної вегетації має становити 75 — 80 % НВ, що забезпечується випаданням улітку до 300 мм опадів. 

Разом з тим  надлишок вологи, зокрема близьке залягання ґрунтових вод, негативно впливає на розвиток кукурудзи. У надмірно зволоженому ґрунті через поганий доступ повітря дуже повільно проростає насіння, що призводить до його загнивання; слабко роз­вивається коренева система; рослини погано засвоюють фосфор і погіршується їх білковий обмін; вони жовкнуть і дають низький врожай. За надмірних опадів у період достигання та збирання врожаю качани ушкоджуються грибними хворобами, що призводить до зниження врожаю зерна і погіршення його якості. 

Високі врожаї зерна і зеленої маси кукурудза дає на всіх ґрунтах, придатних для вирощування інших польових культур. Проте най­краще вона росте і розвивається на ґрунтах з глибоким гумусовим горизонтом, які добре затримують вологу і не заболочуються при цьому, проникні для повітря, мають достатню кількість легкозасвоюваних поживних речовин і нейтральну або злегка кислу реакцію ґрунтового розчину (рН 5,5 — 7). Такими ґрунтами є чорноземи, темно-каштанові, темно-сірі. Кукурудза краще росте на добре аерованих ґрунтах. При нестачі кисню в ґрунті припиняється ріст її кореневої системи, порушується засвоєння рослинами води і поживних речовин. Кукурудза вибаглива до родючості ґрунту. З урожаєм зерна 50 — 60 ц/га або 500 — 600 ц/га зеленої маси з ґрунту виноситься 150 - 180 кг/га азоту, 50 - 60 кг/га фосфору, 150 - 180 кг/га калію та багато інших поживних речовин. На дерново-підзолистих і сірих лісових ґрунтах, вилугуваних чорноземах найбільш ефективними для кукурудзи є азотні добрива, на звичайних чорноземах —фосфорні, на торфових і легких супіщаних заплавних — калійні добрива. 

Кукурудза —  світлолюбна рослина. Для утворення  листкової поверхні та нагромадження  достатньої кількості органічних речовин  вона потребує інтенсивного сонячного  освітлення в усі фази росту і  особливо в початкові. Навіть незначне затінення молодих рослин призводить до їх «стікання» — витягування і пожовтіння, що негативно позначається на продуктивності посівів. Тому для вирощування високих врожаїв важливо дотримувати оптимальної густоти стояння рослин, знищувати бур'яни протягом усього періоду вегетації. 

Кукурудза —  рослина короткого світлового дня. Вона швидше закінчує вегетацію при  тривалості світлового дня 8 — 9 год, а  при 12 — 14 год вегетаційний період її подовжується. 

Особливості росту  і розвитку. Розрізняють такі фенологічні фази росту кукурудзи: проростання насіння, сходи, утворення 3-го лист­ка, кущення, вихід у трубку (11 — 13-й листок), викидання волотей, цвітіння, формування і достигання зерна молочної, воскової і повної стиглості. 

У розвитку чоловічих суцвіть виділяють 9 етапів органогенезу: І — конус наростання недиференційований; ІІ — диференціація конуса наростання; ІІІ — швидкий ріст конуса наростання в довжину і формування бічних гілок волоті; IV — формування колоскових лопатей; V — формування квіток у колосках; VI — утворення пилку в пиляках; VII — ріст у довжину всіх члеників суцвіття, витягування тичинкових ниток, завершення формування статевих клітин; VIII — викидання волотей; ІХ — цвітіння волоті. 

У розвитку жіночих  суцвіть визначено 12 етапів: І — конус наростання качана недиференційований; ІІ — диференціація вкороче­ного пагона качана на вузли й міжвузля; ІІІ — витягування конуса наростання; IV — утворення і формування колоскових лопатей; V — закладання маточкового і тичинкового горбочків; VI — формування зародкового мішка і ріст стовпчика маточки; VII — завершення формування статевих клітин; VIII — викидання стовпчиків; ІХ — цвітіння, запилення; Х — формування зернівки; ХІ — молочна стиглість; ХІІ — перетворення поживних речовин зернівки на запасні. 

Сорти й гібриди. В Україні переважають посіви гібридів кукурудзи, які за врожайністю  зерна й зеленої маси значно перевищують  сортові. Це пов'язано з явищем гетерозису, яке виявляється у високій  життєздатності гібридних рослин у  першому поколінні. Розріз­няють гібриди: сортолінійні — отримані схрещуванням сорту та самозапильної лінії; прості лінійні — схрещуванням двох самозапи­льних ліній; подвійні міжлінійні — схрещуванням двох простих міжлінійних гідридів; трилінійні— схрещуванням простого міжлі-нійного гібрида й лінії; п'ятилінійні— схрещуванням трилінійного і простого міжлінійного гібридів. 

За тривалістю вегетаційного періоду гібриди  й сорти кукурудзи поділяються  на ранньостиглі, середньоранні, середньостиглі, серед­ньопізні та пізньостиглі з вегетаційним періодом відповідно 90 — 100, 105 - 115, 115 - 120, 120 - 130 і 135 - 140 днів. 

В Україні районовано, зокрема, такі гібриди кукурудзи: ранньостиглі—  Валентина (№ 410), Дніпровський 177 СВ, Експ 178, Коле­ктивний 95 М, Луч 170 МВ, Оксана, Планета 180, Радіус, Рая, Тетяна (№ 188), ТОСС 235 М, Харківський 199 МВ, ЦЕ 1190, Славутич 162 СВ та ін.; середньоранні— Авантаж, Анжела, Акцент МВ, Галина, Вектор МВ, ДК 250, Дніпровський 273 АМВ, Олена, Зему 2241, ЛГ 22.76, Мартон, Колективний 225 МВ, ЛГ 22.08, Мона, Сум 9402, Харківський 290 МВ та ін.; середньостиглі— Борисфен 301 МВ, Закарпатський 381 МВ, Краснодарський 321 СВ, Крос 292 МВ, Молдавський 380 МВ, ОдМа 338 МВ, Розвіта, Сефаріс, Юпітер М та ін.; середньопізні — Алтон, Борисфен 433 МВ, ДНОД 453 СВ, Одеський 411 С та ін.; пізньостиглі— Луч 630 МВ, Машук АМВ, Перекоп СВ, Призма та ін. 

Із сортів кукурудзи  в Україні районовано тільки 3: середньорання  Дніпровська 298, середньопізня Закарпатська жовта зубоподіб­на, пізньостигла Одеська 10. 

Технологія  вирощування. Основою сучасної технології вирощування високоврожайних гібридів і сортів кукурудзи є використання високопродуктивних сільськогосподарських машин і знарядь, ефективних, екологічно доцільних, енергоресурсозберігаючих технологій вирощування. 

Попередники кукурудзи. Найвищі врожаї кукурудзи в Степу  після озимої пшениці, попередниками  якої були чорний пар або бага­торічні трави. У північно-західних степових районах, де більш сприятливі умови  зволоження, пшениця забезпечує високий урожай після другої озимини в ланці з багаторічними травами, а також після цукрових буряків і гороху. 

На родючих  ґрунтах при достатньому удобренні  і високій культурі землеробства кукурудзу можна вирощувати повторно протягом 3 — 4 років, що застосовується у господарствах з високорозвиненим тваринництвом. У південному Степу не слід сіяти кукурудзу після культур, які сильно висушують ґрунт (суданська трава, соняшник, цукрові буряки). 

Кращими попередниками  кукурудзи в Лісостепу і на Поліссі є озима пшениця, зернобобові культури, картопля, а в районах достат­нього зволоження — цукрові буряки. У степових та лісостепових районах кукурудзу на силос вирощують також післяукісно і післяжнивно. 

Кукурудза у  сівозміні є добрим попередником для ярих зернових культур, а при своєчасному збиранні — для озимих. 

Обробіток ґрунту. Кукурудза, розвиваючи велику кореневу систему, 70 % якої розміщується в орному шарі, дуже реагує на глибину оранки. У зв'язку з цим основний обробіток  ґрунту включає глибоку зяблеву  оранку з попереднім лущенням або без нього, якщо кукурудзу розміщують після картоплі чи цукрових буряків. 

На чистих полях  обмежуються одним лущенням на 6 — 8 см, на забур'янених кореневищними  бур'янами проводять дворазове  лу­щення важкими дисковими боронами БДТ-3, БДТ-7 або лущильниками ЛДГ-10, ЛДГ-15 на глибину 10- 12 см. На полях, забур'яне­них багаторічними коренепаростковими бур'янами, перший раз лущать поле дисковими лущильниками на 6 — 8 см, а другий — ле­мішними ППЛ-10-25 при з'явленні розеток бур'янів на глибину 12 — 14 см. Якщо проростання бур'янів продовжується, їх знищують плоскорізним обробітком. На чорноземах звичайних і південних оранку проводять плугами з передплужниками ПЛН-5-35, ПЛН-6-35 на глибину 27 — 30 см; на чорноземах змитих малогумусних, каштанових ґрунтах 25 — 27 см; на дерново-підзолистих ґрунтах Полісся на 20 — 22 см з поглибленням орного шару до 35 — 40 см (краще двоярусними плугами ПНЯ-4-40 із знятими полицями на нижніх корпусах). 

Для повного  знищення осоту перед лемішним лущенням площу, засмічену бур'янами у фазі розеток, обприскують розчином гербіциду — амінної солі 2,4Д у дозі 4,0 - 6,0 кг/га за препаратом (у 200 -300 л води). Проти багаторічних злакових вегетуючих бур'янів вносять раундап (6-8 кг/га за препаратом) або фосулен (3-6 кг/га в 150 - 200 л води). 

Зяблеву оранку проводять плугами з передплужниками (ПЛН-4-35, ПЛН-6-35, ПГК-9-35, ПЯ-3-35) на глибину 27 - 30 см, а на змитих дерново-підзолистих  ґрунтах — на глибину орного шару. При розміщенні кукурудзи після  кукурудзи краще проводити зяблевий обробіток ґрунту двоярусними плугами, які при глибині оранки 27 — 32 см повністю заорюють післяжнивні рештки навіть без їх подрібнення дисковими лущильниками.У районах поширення вітрової ерозії застосовують плоскорізний обробіток ґрунту, який включає розпушування ґрунту після збирання зернових культур голчастими боронами (БИГ-3) на 5 — 6 см, дворазове розпушування плоскорізами (КПЕ-3,8, КПП-2,2): перше на глибину 10 — 12 см, друге — в агрегаті з боронами БИГ-3 і кільчас-то-шпоровими котками на 12 — 14 см та зяблевий обробіток плоскорізами (ПГ-3,5, КПГ-250, КПГ-2,2) на 27 - 30 см. 

На схилах різної крутизни проводять щілювання ґрунту щілері-зами ЩН-2-140, ЩП-3-70 на глибину 45 — 50 см, при відстані між щілинами 1,4 — 4 м. Щілювання поліпшує вологопроникність ґрунту і зменшує руйнівний стік води. 

На схилах складної конфігурації застосовують контурний  обробіток ґрунту, рекомендований Українським  інститутом землеробства УААН. 

Рано навесні, як тільки настає фізична стиглість  ґрунту, вирівнюють поверхню ріллі вирівнювачами-планувальниками ВПН-5,6, ВП-8 або волокушами ВВ-2,5, зубовими боронами БЗТС-1,0, спрямовуючи агрегати під кутом 45° до напрямку оранки. На важких ґрунтах використовують комбіновані ґрунтообробні машини РВК-3, РВК-3,6 або ВГ-5,6. 

Під час весняної підготовки ґрунту застосовують основні (базові) гербіциди проти однорічних злакових і двосім'ядольних бур'янів — так звані гербіциди ґрунтової дії, наприклад, ерадикан в дозі 4,5 — 8 л/га, прімекстра (4-5 кг/га), трофосупер (2,5 - 3,4 л/га), харнес (1,5 - 3 кг/га) та ін. Вносять їх машинами ПОУ, ОШТ-1, ОПШ-15, ОПШ-15-01 при настанні оптимальних строків сівби кукурудзи і не пізніше як через 15-20 хв заробляють у ґрунт дисковими боронами БДТ-3, БДТ-7 або комбінованими агрегатами РВК-3, РВК-3,6, КПШ-8,4, КАПП-8,8 на глибину 10 — 12 см. Передпосівну культивацію проводять на глибину 5 - 7 см культиваторами УСМК-5,4, КПС-4, що обладнані вирів-нювальними дошками та роторними котками. 

Замість ґрунтових  застосовують технологічні гербіциди, які вносять безпосередньо під  передпосівну культивацію. Це, зокрема, дуал (1,6-2,1 кг/га), ротаприм (6 — 8 кг/га), ацетал (3 — 4 кг/га) та ін. Їх вносять у вигляді водних розчинів з витрачанням 200 — 300 л води на 1 га. 

Удобрення. За інтенсивної технології вирощування під кукурудзу використовують органічні й мінеральні добрива. Гній або тор­фогнойові компости вносять зазвичай під зяблеву оранку. Норму гною розраховують за вмістом у ньому азоту (5 кг в 1 т). У середньому вона становить 30 — 40 т/га. Така норма азоту у складі гною забезпечує найбільшу віддачу добрив і не забруднює навколишнє середовище. 

Для вирощування  кукурудзи після неудобрених попередників на дерново-підзолистих, сірих лісових ґрунтах Полісся і північно-західних районів Лісостепу необхідні норми підстилкового гною не менше 40 — 50 т/га, на чорноземах Лісостепу 30 — 40 т/га, на чорноземах звичайних, каштанових ґрунтах півдня 25 — 30 т/га. Рідкий гній вносять з розрахунку 80 — 100 т/га і негайно заробляють у ґрунт. З органічних добрив використовують також різні компости, а на Поліссі приорюють зелену масу післяукісного люпину, яку за ефективністю можна прирівняти до внесення 20 — 30 т/га гною. 

Повні мінеральні добрива під заплановану врожайність  вносять: у степових і лісостепових районах недостатнього і нестійкого зволоження під зяблевий обробіток  або навесні локальним способом на глибину 10 — 12 см перед внесенням базового гербіциду. При розкиданні добрив їх заробляють у ґрунт одночасно із базовим гербіцидом.