Особливості формування іхтіофауни малих річок

 

 

 

 

ЗМІСТ

  ВСТУП…………………………………………………………………………..3

1.ЗАГАЛЬНА ГІДРОГЕОГРАФІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА………………...5

2.ПРОБЛЕМИ МАЛИХ РІК УКРАЇНИ………………………………………..7

3. МАЛІ РІЧКИ ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ………………………....9

4. ІСТОРІЯ ФОРМУВАННЯ ІХТІОФАУНИ МАЛИХ РІЧОК УКРАЇНИ…10

5. ЗАБРУДНЕНІСТЬ МАЛИХ РІЧОК І ВОДНА ТОКСИКОЛОГІЯ……….18

6. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ФУНКЦІОНАЛЬНОЇ РОЛІ ІХТІОФАУНИ У ВОДНИХ СИСТЕМАХ ТА ЇЇ КЛАСИФІКАЦІЯ………...20

ВИСНОВКИ…………………………………………………………………….23

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ………………………………….24

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

Характерною рисою  сучасного етапу розвитку людства є зростання антропогенних навантажень на природу. Взаємодія суспільства і навколищнього середовища стає більш інтенсивною, різноманітною і складною. Це треба розглядати як закономірний історичний процес розвитку сусільства. За таких умов особливої актуальності набувають раціональне використання і охорона природних ресурсів,в тому числі водних. Охорона водних ресурсів являє собою комплексну проблему,що пов'язана з усіма галузями народного господарства. Основою водогосподораського балансу є річковий стік. Найбільш доступне джерело водних ресурсів- стік малих річок. У басейні малих річок формується понад 60 % водних рсрсів  України.  

         Завдання водогосподарських систем малих річок – різноманітні: вони забезпечують водою промисловість, комунальне і сільське господарство, значною мірою сприяють соціальному розвитку окремих регіонів.  У нашій країні прийнято два кількісних критерії,за якими річки класифікують за розмірами. За критерієм,в основу якого покладено площу водозбору , до категорії «мала річка» віднесені водотоки з площею басейнів не більше 2000 км кв.,при умові,що річка розташована в одній фізико-географічній зоні з властивим для неї гідрологічним режимо. За критерієм, що базується на довжині водотоку,до малих річок належать річки,довжина яких не перевищує 100 км. Річки,у яких площа водозбору або довжина перевищує названі критерії,відносять до середніх або великих.

Відмінність малих річок від середніх та великих полягає також у ступені залежності властивих їм біопроцесів від навколишнього середовища. У великих ріках на гідрологічний,гідрохімічний режими,а також екологічний стан в  більшій мірі впливають кліматичні умови,а також екологічний стан, в більшій мірі впливають кліматичні умови,а також  процеси,що відбуваються в межах русла та заплави. Малі річки формують водні ресурси,гідрохімічний режим та якість води середніх та великих рік,створюють природні ландшафти великих територій. Існує і воротній зв'язок-функціонування басейнів малих річок визначається станом регіональних ландшафтних комплексів.

Великі річки інтегрують стік різного генезису з окремих  ландшафтів значних за розмірами  водозборів,тому їм властива інерційність в зміні стану водних екологічних  систем під дією зміни клімату  та збільшення антропогенного навантаження на басейн. В деяких випадках можлива  навіть взаємна компенсація дії  окремих факторів. На малих річках,які  розташовані в умовах одного ландшафту  і мають невеликі витрати води,результативна  дія природних та господораських факторів проявляється швидше і більш  виразно.

Більшість малих річок  відчувають вплив забруднення стічними водами промислових підприємств,сільськогосподороського  виробництва, комунального господарства. Багато річок замулюються, тому що транспортуюча  здатність водного потоку знижується під дією відбору значних об'ємів води. «Малі річки України» (довідник), Київ   « Урожай »1991 р.,за ред. А.В. Яцика,ст.3-5.

 

 

 

 

 

 

 

 

ЗАГАЛЬНА ГІДРОГЕОГРАФІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА

Моря та контенинтальні водойми  формують гідрогрфачіну мережу України, яка істотно впливає на клімат,екологічний  стан території та водоресурсний  потенціал країни. Територія України з півдня омивається водами Чорного та Азовського морів, які в системі  Світового океану  займають ізольоване внутрішньоматерикове положення. Берегова лінія Чорного моря в межах кордонів країни має довжину 1540 км. З берегової лінії Азовського моря,яка становить  2686 км,більше половини належать території України. Континентальні водні об'єкти України  представленні природними (річки,озера,болота) та штучно створеними водосховищами річкового типу,водоймами – охолоджувачами теплових і атомних електростанцій,ставами рибгосподарського призначення,каналами територіального перекидання водного стоку. По території України протікає 63119 річок різної довжини,які формують густу сітку водотоків загальною довжиною 1 км 2 території. За винятком Західного Бугу,який відноситься до басейну Вісли,всі інші річки належать до басейнів Чорного і Азовського морів.                                                                                                                       Усі річки поділяються на три категорії: малі,середні і великі. В основу такого поділу покладено розмір водозбірної площі. До малих річок належать водотоки,водозбірна площа   яких не більша від 2 000 км 2. При цьому вона повинна розміщуватись в одній геоморфологічній зоні з характерним гідрологічним режимом. Водозмірні площі середніх річок відрізняються від малих значно більшою площею ( 2 001-50 000 км2). Вони розташовані, як правило, в межах однієї геоморфологічної зони. На  відміну від малих і середніх річок.великі річки охоплюють не одну,а кілька геоморфологічних зон,які можуть істотно відрізнятись за характером водозбірної площі,яка перевищує 50 000 км 2. За уточненими даними в України налічується 63 029 малих річок,81- середніх і 9- великих. Великі річки-це Дніпро ,Прип’ять, Десна, Дунай, Тиса, Дністер, Південний Буг, Західний Буг, Сіверський Донець. За виключенням Десни, Прип’яті, Тиси вони є головними річками відповідних басейнів і мають густу мережу притоків першого,другого і наступних порядків. Річки,що впадають в Азовське море та його лимани і затоки  (Салгир, Молочна, Кальміус,Міус) належать до приазовського басейну. Геоморфологічна будова території та кліматичні особливості різних регіонів обумовили нерівномірність розгалуження річкової системи України та її водний стік. «Основи гідроекології» В.Д.Романенко,Київ,2001 р.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ПРОБЛЕМИ МАЛИХ РІК  УКРАЇНИ

 Вода - основа життя,  і дають її підземні джерела,  озера, ріки - малі та великі. Це  вимагає дбайливого ставлення до їхніх ресурсів, відновлення, бо саме вони забезпечують життєві потреби більшої частини населення і саме цієї води недостатньо для забезпечення всіх потреб господарства держави, зокрема південного регіону, який є самим маловодним в Україні. На один квадратний кілометр Північного Приазов'я припадає в середньому від 5-10 до 40 тис. куб. м за рік, а на одного мешканця - від 120 до 400 куб. м, що в 15-20 разів менше, ніж в західних областях держави. В маловодні роки ці цифри стають ще меншими. Основним джерелом питної води залишається поверхневий стік, тобто річки, озера. Тільки по території Північного Приазов'я протікає близько 1900 річок, ручаїв, які ділять за гідрологічними характеристи­ками на великі (довжина понад 500 км - у Північному Приазовї відсутні), середні (довжина від 101 до 500 км, таких - 18, наприклад Кальміус), малі (довжина від 26 до 100 км, їх 100, наприклад Берда, Обитічна), але найбільше надмалих - з довжиною менше 25 км - їх 1781. Водний кодекс України встановив класифікацію річок України. Згідно з ним до великих рік належать такі, що розташовані у кількох географічних зонах і мають площу водозбору понад 50 тис. кв. кілометрів; середні - мають площу водозбору від 2 до 50 тис. кв. кілометрів, а малі - мають площу водозбору до 2 тисяч квадратних кі­лометрів. Вода річок зрошує 600 тис. га родючих земель. Живляться ріки Північного Приазов'я за рахунок джерельних підземних вод та поверхневого стоку опадів. Найбільш повноводні вони у березні - квітні, найменше - в серпні - вересні. В ріки з Азовського моря на нерест або для нагулу заходять промислові риби: тарань, шемая, ри­бець, сазан, судак, лобань. Отже ріки не лише поять, а й годують. Наприклад, фауна вод лише Приазовських рік нараховує 46 видів понто-каспійської фауни: в Берді - 31, Обіточній - 29, Молочній - 24, Кальміусі - 20, Великому Утлюці - 14, Лозоватці - 7, Міусі - 6 видів. Малі ріки Приазов'я виконують важливу функцію у відтворенні іхтіофауни Азовського моря. Як показали спостереження, максимальний риб­ний промисел пов'язаний з гирловими зонами річок і балок, через які теж відбувається поверхневий стік. Це відноситься до вилову бичків, камбали, кефалі, судака, тарані, що пов'язано з високою кон­центрацією живильних речовин, високою концентрацією кисню. Не менш важливим фактором тут є наявність конкрецій, в яких містяться біогенні сполуки: SiO2 - 84%, Al2O3 - 6,5%, CaO - 3,3%, MgO - 2,2%, Fe2O3 - 2,1%, К2О - 1,1%, Р - 0,15%, Mn - 0,08-0,05%. Конкреції не тільки джерело цих елементів, а й субстрат для про­дукування водоростей, які є харчовим компонентом для риб і для відкладання ікри в період нересту. Особливе значення у відтворенні рибних стад мають Берда, Молочна та Обитічна. Але вже на про­тязі багатьох років вони, а також Молочний лиман, поступово замулюються, міліють та заростають гідромакрофітами, через що погір­шуються екологічні умови для нересту, нагулу. Для їх збереження необхідно здійснити заходи з їх меліорації, щоб створити нормальні, природні умови для нересту риб.

Водність річок, як і стан флори та фауни в них, залежить від характеристик рельєфу, стану  їх зв'язків з підземними водними  горизонтами, але передусім від  кліматично-погодних умов. При середній сумарній сонячної радіації близько 120 ккал/см2 та кількості опа­дів 300-350 мм/рік  випарність складає 900-1000 мм, що в 2-3 рази більше річної суми опадів.

http://imanbooks.com/book_304_page_59

 

 

 

 

 

МАЛІ РІЧКИ ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ  ОБЛАСТІ

В обасті нараховується понад 200 малих річок довжиною понад 10 км. Основними є Самара Дніпровська,Вовча, Бик, Оріль, Мокра Сура, Інгулець, Базавлук, Саксагань, Кільчень та інші.

Найзначнішими притоками  Дніпра, басейни яких повністю розташовані  у межах області ( на правобережжі ) є р. Мокра Сура ( довжиною 136 км ) та р. Базавлук ( 157 км ). До найбільших річок  області, які входять до басейну  Дніпра, можна також віднести Оріль ( довжина в межах області 292 км ), Вовчу ( 219 км ), Інгулець ( 150 км ), Самару Дніпровську ( 187 км ), Саксагань ( 144 км ), Кільчень (109,6 км ).

Поверхневий стік малих річок  становить близько 1,6 млрд.м куб., у тому числі 0,83 млрд.м куб- місцевий стік.

За даними аналізів паспортизації  малих річок та обстеження їх у  натурі загальний стан річок можна  охарактезувати наступним чином: 26 річок загальною довжиною понад  385 км майже поністю замулені й  втратили своє значення водних джерел ( Омельник, Водяна, Любимівка, Тернівка, Ворона та ін.), 88 річок загальною  довжиною 1873 км повністю зарегульовані  системою малих водосховищ та ставків ( Камянка, Берестова, Тамарка, Чаплинка, Тритузна, Артилерійська та ін.),ріки Суха Сура, Широка, Чортомлик використані  під будівництво водойм-накопичувачів  стічних вод міст Кривий Ріг та Дніпродзержинськ, ріки Самара Дніпровська, Вовча, Оріль, Базавлук, Саксагань,Інгулець, Камянка мають постійний плин  води (за винятком маловодних років) і  є основними джерелами водопостачання в Петропавлівському, Павлоградському, Покровському, Межівському, Васильківському,Новомосковському, П'ятихатському та Софіївському районах  Дніпропетровської області. В.Л. Булахов, Р.О.Новіцький, О.Є. Пахомов, О.О.Христов « Біологічне різноманіття України, Дніпропетровської обл. Круглороті (Cyclostomata), Риби (Pisces) ст.9-10.

ІСТОРІЯ ФОРМУВАННЯ ІХТІОФАУНИ МАЛИХ РІЧОК УКРАЇНИ

Оскільки в малих річках України є похідні як від морської, так і від наземної фауни, розрізняють  первинноводних і вторинноводних представників  тваринного світу. Перші досить часто не мають навіть далеких родичів серед морської чи сухопутної фауни і неспроможні існувати в морських чи в наземних умовах. Наприклад, деякі коропові риби – вівсянка, лин, голян. До вторинноводних належать водні комахи, щелепні п'явки, легеневі м'якуни, павукоподібні та інші.

За віком проникнення  в прісні води виділяються три  групи тварин.

Палеолімничні тварини пристосовані до всього розмаїття життя у прісних  водах – пересихання, нестачі  кисню, коливання температури; вони лабільніші при забрудненнях. Великий  діапазон пристосувань, відсутність  близьких морських родичів і чимале поширення їх високих таксонів (особливо в рангах роду, триби чи родини по континентальних водоймах) підтверджує, що це найстародавніші мешканці прісних  вод. До них належать малощетинкові  й кільчасті черви, ряд м'якунів, коропових риб.

Мезолімничні – трапляються  лише в деяких типах водойм. Вони потребують постійного високого вмісту кисню і стабільної температури, чутливіші до змін середовища і практично  не живуть у забруднених водах. Ці відносно недавні вихідці з моря не втратили ряду особливостей, характерних  для морських тварин. Серед них  такі молюски, як дрейссена, теодоксуси, фаготії, а з риб – деякі  окуневі.

Неолімничні організми –  недавні вихідці з моря. Це досить часто солонуватоводні види, дуже чутливі до наявності кисню, які  не зносять забруднень (наприклад, деякі  оселедцеві та бичкові риби).

За характером сучасних зв'язків  організмів з морем їх поділяють  на туводних (що постійно живуть у прісних  водах), напівпрохідних, прохідних і  морських. До напівпрохідних (лиманних) належать сазан, лящ, білизна, рибець, сом, судак, тараня, які мешкають у чорноморських солонуватоводних лиманах, а на нерест піднімаються з лиманів у річки; до прохідних – осетрові, оселедцеві, чорноморський лосось та деякі інші. Вони характеризуються анадромними міграціями: з моря, де постійно мешкають, ідуть на нерест у прісні води. Єдина у нас риба, яка має катадромну міграцію, – це вугор, що живе у прісних водах, але мігрує на нерест саме в море.

В цілому малі річки України  населені досить поширеною європейською, європейсько-сибірською, голарктичною та палеоарктичною флорою і фауною. Всі ці види загалом визначають нинішній біом даного регіону земної кулі. Однак  сучасний органічний світ, в силу своєї  діалектичної єдності з умовами  життя, має здатність відображати  своїм складом, біологією та розповсюдженням  характер і послідовність розвитку й формування окремих територій  в минулому. У річках живуть організми  або комплекси організмів, самобутні  для певної території. Це так звані  ендеміки (ендемічні види). Є також  група видів, що існують з часів  тих чи інших геологічних подій. Вони дістали назву релікти (реліктові  види), тобто залишки минулих епох і подій.

Кожному природному районові України властивий своєрідний склад  біоценозів. Особливо цікаве в цьому  плані Полісся, що має низинний рельєф, велику кількість боліт, заболочених  і перезволожених земель, густу річкову  мережу. Заплави поліських річок  до початку великомасштабних меліоративних  робіт були широкі, рівні й сильно заболочені. Останній момент пояснював  значне заростання поліських річок  вищою водною рослинністю. Тут спостерігалися три пояси. Перший становлять зарості  повітряно-водних рослин, що мають ценози з тим чи іншим домінуванням очерету  звичайного, стрілолиста, лепешняка  великого з домішкою омега водного, сусака зонтичного, плавушника болотного  та незабудки болотної. Пояс рослинності  з плаваючим листям (другий) представлений  глечиками жовтими, лататтям білим, рдесником плавучим, а в застійних зонах також і різухою алоевидною. Місцями досить широко тут розвиваються вільноплаваючі види - елодея канадська, ряска триборозенчаста, ряска мала, жабурник звичайний. Третій пояс - занурених рослин - складають рдесники (блискучий і гребінчастий), водопериця колосова, водяний жовтець та інші.