Органогенез та системогенез. Провізорні органи – утворення, динаміка, функціонування і редукції, функції. Плацента – будова, джерела утв

У міру зростання зародка  зростає і плацента. Ріст останньої здійснюється за рахунок розгалуження ворсин ворсинчастої оболонки. Зрозуміло, що при цьому в ворсинках збільшується кількість кровоносних судин. У другій половині вагітності плацента товща ніж у першій, в три рази [8].

3.2. Функції плаценти. Плацента формує гематоплацентарний (трансплацентарний) бар'єр, який морфологічно представлений шаром клітин ендотелію судин плоду, їх базальною мембраною, шаром пухкої перикапіллярної сполучної тканини, базальною мембраною трофобласту, шарами цитотрофобласту і синцитіотрофобласту [15].

Він обумовлює такі функції плаценти.

1. Газообмінна. Кисень з крові матері проникає в кров плода за простими

законами дифузії, у зворотному напрямку транспортується вуглекислий газ.

2. Трофічна і видільна. Через плаценту плід отримує воду, електроліти,

поживні і мінеральні речовини, вітаміни.  Також плацента бере участь у видаленні  метаболітів (сечовини, креатину, креатиніну) за допомогою активного і пасивного транспорту.

3. Гормональна. Плацента грає роль ендокринної залози: у ній утворюються хоріонічний гонадотропін, який підтримує функціональну активність плаценти і стимулює вироблення великих кількостей прогестерону жовтим тілом;  плацентарний лактоген, який відіграє важливу роль у дозріванні і розвитку молочних залоз під час вагітності та в їх підготовці до лактації; пролактин, який відповідає за лактацію; прогестерон, що стимулює зростання ендометрію і запобігає виходу нових яйцеклітин; естрогени, які викликають гіпертрофію ендометрію. Крім того, плацента здатна секретувати тестостерон, серотонін, релаксин та інші гормони.
4. Захисна. Плацента володіє імунними властивостями - пропускає до плоду антитіла матері, тим самим забезпечуючи імунологічний захист. Частина антитіл проходять через плаценту, забезпечуючи захист плоду. Плацента грає роль в  регулюванні та розвитку імунної системи матері та плоду. У той же час вона попереджає виникнення імунного конфлікту між організмами матері та дитини - імунні клітини матері, розпізнавши чужорідний об'єкт, могли б викликати відторгнення плоду. Однак плацента не захищає плід від деяких наркотичних речовин, ліків, алкоголю, нікотину і вірусів [8].

3.3. Перехід речовин через плаценту  на прикладі лікарських препаратів. При проведенні раціональної фармакотерапії у вагітних важливо враховувати особливості трансплацентарного переходу лікарських препаратів. Чим більше ступінь переходу фармакологічного агента через плацентарний бар'єр, тим більша ймовірність несприятливого ембріотоксичного та тератогенного впливу ліків на ембріон і плід.

Швидкість і кількість переходу лікарських препаратів через плаценту залежить від слідуючих найважливіших чинників:

- Сумарної поверхні плацентарної  мембрани і її товщини;

- Інтенсивності матково-плацентарного  кровообігу;

- Терміну вагітності в момент  введення лікарського препарату;

- Молекулярної маси фармакологічного  агента;

- Здібності препарату до іонізації  і розчинення в ліпідах;

- Зв'язки з білками крові і  ряду інших моментів.

Обмінна поверхня плаценти (без урахування резорбціонної поверхні мікроворсинок) в процесі розвитку вагітності прогресивно зростає і становить при доношеній вагітності 12-14 м². Плацентарна мембрана в міру розвитку вагітності стоншується, і тому проникність плаценти прогресивно збільшується аж до 35-го тижня вагітності, а потім знижується до 40-го тижня [11].

Велике значення для переходу лікарських речовин через плаценту має інтенсивність  матково-плацентарного кровообігу. При його порушенні (пізні токсикози) дифузія лікарських препаратів значно зменшується. Цьому сприяють дистрофічні і некротичні процеси, що супроводжують дані захворювання [17].

Перехід лікарської речовини від матері до плоду залежить від його молекулярної маси. Чим вона менша, тим більше активно переходить препарат до плоду. Більшість лікарських засобів мають  невелику молекулярну масу і тому проникають через плаценту досить легко.         

Високомолекулярні сполуки майже  не проникають через плаценту. Саме цією причиною можна пояснити відсутність переходу через плаценту інсуліну та гепарину.

Лікарські препарати, які добре розчинні в ліпідах, легше переходять через плаценту, оскільки плацента являється своєрідним бар’єром, тому всі фармакологічні агенти, які мають високу здатність до розчинення у ліпідах (ефір та ін.), дуже швидко проникають до плоду [10]. Процес переходу через плацентарну мембрану лікарських препаратів знаходиться в залежності від ступеня іонізації їх молекул. Недисоційовані та неіонізовані речовини переходять через плаценту набагато краще.

Істотну роль в трансплацентарного переходу лікарських препаратів відіграє їх здатність зв'язуватися з білками плазми крові. Чим вище цей зв'язок, тим повільніше переходить препарат через плаценту. Наприклад, антибіотик оксацилін. який зв'язується з білками крові на 80-90%, переходить до плоду в обмеженій кількості (всього 10%), у той час як тетрациклін, що зв'язується з білками крові всього на 25%, переходить через плаценту в значно більшій кількості (70%).

Перехід лікарських препаратів через  плаценту здійснюється більш активно  при швидкому збільшенні їх концентрації в крові матері, тобто при внутрішньовенному  введенні, тому для швидкого підвищення концентрації лікарського препарату  в крові плода необхідно використовувати  внутрішньовенне введення антибіотиків при лікуванні внутрішньоутробних бактеріальних інфекцій [11].

Деякі ліки проходять через плаценту тільки шляхом метаболічних перетворень. Так, глюкоза, вступаючи з крові  матері, фосфорилюється в плаценті і перетворюється у фруктозу перед надходженням в кров плоду [10]. Метаболізм лікарських препаратів в плаценті людини включає чотири основні процеси: окислення, відновлення, кон'югацію і гідроліз. У результаті цих перетворень можуть виникнути проміжні продукти обміну хімічних речовин, які являються токсичними для плоду [9].

Для характеристики ступеня переходу лікарських препаратів через плаценту застосовують індекс проникності плаценти (ІПП) - відношення концентрації лікарської речовини в крові плода до відповідної  концентрації в крові матері, виражене у відсотках. У середньому ІПП  для більшості лікарських препаратів складає близько 50%. Однак цей  показник може коливатися в дуже широких  межах - від 10 до 100% [11].

Після завершення процесів органогенезу починається тривалий фетальний період розвитку (від 12-го тижня вагітності до її закінчення). У цей період реакції плода на дію лікарських препаратів значною мірою визначаються ступенем зрілості тих органів і систем, на які переважно впливає той чи інший препарат. Вплив лікарських речовин під час фетального періоду може мати віддалені наслідки на поведінково - психологічні реакції дитини [17].

Велике значення у здійсненні фармакологічного впливу на плід в пepіoд розвитку мають особливості метаболізму лікарських речовин в його організмі. У цих процесах важливу роль відіграє функція печінки, яка у плода є незрілою як у морфологічному, так і функціональному відношенні. Функціональне дозрівання печінки і поява ферментів, які метаболізують ліки, відбувається паралельно з гістологічним дозріванням до моменту народження. В період постнатального онтогенезу печінка дитини поступово починає повністю метаболізувати ліки за рахунок активації існуючих та синтезу нових ферментів.

Недостатня інактивація речовин  печінкою призводить до того, що лікарські  препарати здійснюють на плід більш  виражену дію, ніж на материнський організм [13].

Вплив лікарських препаратів на плід здійснюється не тільки через плаценту, але і параплацентарним шляхом (дифузія препарату через плідні оболонки в амніотичну рідину). Плід активно поглинає амніотичну рідину через трахеобронхіальне дерево і легені, а також через шлунково-кишковий тракт. Якщо лікарський препарат потрапив в амніотичну рідину, то звідти він може проникнути і в організм плоду, де створюються додаткові концентрації цієї речовини. Зазвичай вміст лікарських препаратів в навколоплідних водах буває значно нижче, ніж у крові плода. Лише деякі препарати (оксацилін і ампіцилін) мають властивості підвищеного накопичення в амніотичній рідині, що використовують при лікуванні внутрішньоутробних бактеріальних інфекцій плоду.

Таким чином, призначення ліків  під час вагітності має проводитися  з урахуванням особливостей функціональної системи «мати - плацента - плід - амніотична рідина».

Велика кількість лікарських препаратів має згубний вплив на організм плоду. Прийом таких ліків може призвести  до спотворення плоду, затримки його розвитку та формуванню. Тому перед  початком лікування зважуються всі  «за» і «проти» такого лікування  і величину можливого ризику [11].

3.4. Плацента людини та тварин.

Плацента людини - placenta discoidalis, плацента гемохоріального типу: материнська кров циркулює навколо тонких ворсин, що містять плодові капіляри [8].

У промисловості з 30-х  років розроблені професором В. П. Філатовим і випускаються препарати екстракт плаценти і наважка плаценти. Препарати плаценти активно використовуються у фармакології [17].

З пуповинної крові та плаценти можна отримувати стовбурові клітини, що зберігаються у Банках пуповинної крові. Стовбурові клітини теоретично можуть бути використані пізніше їх власником для лікування тяжких захворювань, таких як діабет, інсульт, аутизм, неврологічні та гематологічні захворювання [21].

Плацентарні екстракти  володіють також антибактеріальною  і противірусною діями. Дія препарату  з плаценти поєднується із забезпеченням  організму необхідними субстратами (вітамінами, амінокислотами), що дозволяє здійснювати стимуляцію організму  без виснаження його енергетичних, пластичних та інших ресурсів. Наявність  в плаценті амінокислот, ферментів, мікроелементів і унікальних біологічно активних речовин, особливо білків-регуляторів  дозволяє препаратам з плаценти активувати «сплячі» клітини дорослого організму, що призводить до їх розмноження, оновлення клітинного складу, і в кінцевому результаті - до омолодження [10].

У деяких країнах плаценту пропонують забрати додому, щоб, наприклад, виготовити гомеопатичні ліки  або  закопати її під деревом - цей звичай поширений в самих різних регіонах світу. Крім того з плаценти, яка є цінним джерелом білка, вітамінів і мінеральних речовин, можна виготовити поживні страви [21].

Плацента тварин. Існує кілька типів плаценти у тварин. У сумчастих - неповна плацента, що зумовлює такий нетривалий період вагітності (8-40 днів). У парнокопитних - placenta diffusa епітеліохоріального типу, placenta zonaria у хижаків (ендотеліохорального типу), placenta discoidalis (гемохоріальний тип) у гризунів і людини та placenta cotyledonaria або multiplex у жуйних тварин [8].

Більшість самок ссавців, включаючи рослиноїдних (корови та інші жуйні), поїдають свій послід (плаценту) одразу після облизування новонародженого. Вони роблять це не тільки для того, щоб знищити запах крові, що привертає хижаків, але і з метою забезпечення себе вітамінами і живильними речовинами, яких вони потребують після пологів [20].

3.5. Плацента в нормі та в патології.

Плацента доношеного плоду (в нормі). Процес розвитку плаценти - досить повільний. Розвиток плаценти, як правило, завершується десь між дванадцятим і чотирнадцятим тижнем. До кінця вагітності дитяче місце досягає в товщину 3 - 4 см. Вага плаценти при цьому дорівнює приблизно 500 г. Плацента має форму диска, діаметр якого може бути до 18 см. У плаценті є дві поверхні. Одна повернена до плоду, що розвивається і називається плодовою поверхнею, а інша повернена до стінки матки - ця поверхня носить назву материнської. З того боку, що повернений до матки, плацента розділена особливими перегородками на частини; кількість частин - в середньому п`ятнадцять - шістнадцять. Незважаючи на відносно невеликі розміри плаценти, загальна площа ворсин велика - до 7 квадратних метрів; зрозуміло, що в обмінних процесах задіяна вся ця площа [12].

Плацента в патології. Плацентарна недостатність – синдром, при якому плацента не здатна підтримувати адекватний обмін між організмом матері та плоду. Розрізняють первинну та вторинну плацентарну недостатність. Первинна – характеризується анатомічними змінами будови, розташування, прикріплення плаценти, дефектами васкуляризації і порушенням достигання хоріона. Це сприяє виникненню вагітності, яка не розвивається та вроджені пороки плода. Вторинна плацентарна недостатність обумовлена дією екзогенних факторів на плаценту, яка сформувалася, що як правило спостерігається у другій половині вагітності. Плацентарна недостатність може наступити гостро чи розвиватися хронічно [13].

До проявлень плацентарної недостатності відносять передчасне  відшарування нормально розташованої плаценти з утворенням ретроплацентарної гематоми, обширні циркуляторні порушення – крововилив в міжворсинковий простір, децидуальну оболонку, строму ворсинок, тромби, свіжі інфаркти, повнокрів'я, агніоматоз ворсинок [16].

До вроджених пороків розвитку плаценти можна віднести аномалії маси (гіпо- і гіперплазію плаценти). Гіпоплазією плаценти вважають зменшення її величини в порівнянні з нормальною для даної маси плоду. При середній масі доношеної плоду про гіпоплазії плаценти говорять в тому випадку, якщо маса її менше 400 г, а діаметр менше 16 см. Причинами гіпоплазії плаценти є порушення імплантації в разі неповноцінності ендометрію; ембрітоксичні чинники (деякі лікарські препарати, хімічні отрути і ін.), що діють в I триместрі вагітності; судинні порушення (пізні токсикози вагітних, нефрити, гіпертонічна хвороба). Функція плаценти при її гіпоплазії знижена, що призводить до гіпотрофії плода. При значній гіпофункції плаценти може наступити загибель плода.