Політика – як суспільне явище і об’єкт дослідження

Політична свідомість  розкриває  засади, цілі й цінності проблем, що їх вирішують учасники  політики, демонструючи мотиви й механізми  винесення політичних рішень, які кладуть в основу своїх дій суб’єкти влади в цій сфері суспільного життя (менталітет, характер, філософські принципи, вартості й установки, політичні знання, концепції і доктрини). Зміст цієї складової політики визначають свідомі/несвідомі дії суб’єктів-учасників  процесу.

Ще інакше основні  елементи політики обґрунтовуються  як її суб’єкт і об’єкт, зв’язані між собою відносинами влади. Тому влада є центральним елементом  структури політики. Влади прагнуть усі політичні сили. Однак сфера  політики набагато ширша. Вона охоплює процеси функціонування і розвитку влади (про це див.: Тема 2).

Оскільки політика –  це діяльність, то вона органічно включає  сукупність соціальних суб’єктів. Останні  становлять соціальну структуру  суспільства, яка постає з’єднувальною ланкою між політичною, економічною і духовною підсистемами суспільства. Реальним суб’єктом політики є той, хто залишає слід у політичному житті, хто спроможний визначити зміст політичних відносин, хто в цілому займає активну позицію. У політиці виділяють чотири рівні суб’єктності: а) цілісна, організована, велика суспільна група, утворена на основі етнічної або соціально-класової диференціації (нація, суспільний клас, населення якої-небудь території, демографічна група тощо); б) організація великої суспільної групи (державні інститути, партії, рухи, професійні спілки, організації та ін); в) органи і ланки політичних організацій від “центру” до “місць”; г) конкретний індивід (визначна особа, звичайна людина-виборець).

Інакше складові політики  висвітлюють галузі політики – внутрішня і зовнішня. Вони різні за своєю спрямованістю. Наприклад, внутрішня і зовнішня політика держави. Отже, галузі політики характеризують процеси, які розгортаються в середині, а також за межами певної системи суспільного життя.

У межах зазначених галузей  дослідники розрізняють сфери політики – економічну, соціальну, національну, демографічну, духовно-культурну, екологічну та інші. Їх здійснюють відповідні суб’єкти політики залежно від властивих  їм інтересів.

Політику можна тлумачити і як одну з функцій суспільної системи. Під цим кутом зору функції політики такі: утримання ладу в суспільстві; розв’язання конфліктів; встановлення принципів соціальної справедливості; визначення і досягнення мети, яка має вирішальне значення для якоїсь одної або кількох сфер суспільного життя; створення механізму управління суспільством з боку держави з конкретною метою. Ясна річ, у різних ситуаціях на перше місце виходить та чи інша функція. 

Отже, політика ─ це складне  суспільне явище, яке виникло на певному етапі розвитку людства, особливого появою міської цивілізації. Політику, як суспільне явище викликають до життя соціальні структури, інститути, закони і норми, з допомогою яких людина адаптується до умов колективного життя, що змінюються в просторі і часі. Політика існує автономно від інших суспільних підсистем. Поняття політики має свої матеріальні та ідеальні підстави. На політику впливають географічне розміщення суспільного осередку, історична епоха, демографічний фактор, ідеологічні установки і традиції, рівень правосвідомості населення, міжнародне оточення і діяльність міжнародних організацій. Суть політики – у прийнятті й утіленні рішень щодо різних суспільних груп і суспільства в цілому. При цьому вона виступає силою, здатною прискорити або загальмувати всі сторони життя суспільства.

 

Схема 1.1.

 

Основні етапи	Особливості та характерні риси	Основні представники
Політичні вчення Стародавнього  Сходу (Єгипет, Вавилон, Ассирія, Іран, Китай)	Політична думка не виділилась в самостійну галузь знання, відображалась в міфологічній формі, панувало розуміння божественного походження влади.	Хаммурапі, Соломон, Заратустра, Конфуцій,  Лао-цзи, Шан Ян, Шен Бхай
Політичні вчення Древньої Греції і Древнього Риму	Поступове звільнення політичних поглядів від міфологічної форми, відокремленість їх як відносно самостійної частини філософії. Аналіз устрою держави, класифікація форм державної влади, визначення найкращої ідеальної  форми управління.	Гомер, Піфагор, Геракліт, Демокріт, Протагор, Сократ, Платон, Аристотель, Лукрецій, Цицерон.
Політичні вчення середньовіччя	Розвиток соціально-політичної думки в основному зусиллями  релігійних діячів. Обґрунтування теологічної  теорії політичної влади. Роль релігії і держави  в політиці.	Аврелій Августин (Блаженний, Фома Аквінський.
Політичні вчення епохи  відродження та Просвітництва	Розвиток гуманістичних  начал в політичній теорії звільнення її від теології. Аналіз проблем прав та свобод людини, закону і держави, демократичного устрою суспільного  життя.	Н.Макіавеллі, М.Лютер, Т.Мор, Т.Кампанела, Ж.Боден Т.Гоббс, Г.Гроцій, Дж. Локк.
Політичне вчення Нового часу	Формування ліберальної  політичної ідеології. Обґрунтування необхідності розподілу влад. Характеристика правової держави. Аналіз цінностей і  механізму функціонування буржуазної демократії. Формування концепції  прав людини та громадянина	Ш.Монтеск’є, Ж.-Ж. Руссо, К. Бонетан,  І.Бентам, Е.Кант, О.М. Радищев, М.Г. Чернишевський.

 

Схема 1.2.

Політологія: об’єкт, предмет і структура

 

 

 

Схема 1.3.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Схема 1.4.

 

Схема 1.5.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Схема 1.6.

 

 

Схема 1.7.

 

 

 

 

 

Схема 1.8.

 

 

Схема 1.9.

 

 

 

 

 

Словник найбільш уживаних термінів

 

Об’єкт політології – сфера політичних відносин.

Предмет політології – 1) універсалістсько-сумативний підхід: політологія є інтегральною наукою, що інтерпретує різні аспекти філософських, соціологічних, економічних досліджень політичних процесів та інститутів; 2) аналітико-концептуальний підхід: політологія є автономною наукою, предметом якої являються закономірності структури, функції розвитку політичного життя у всіх його проявах.

Суб’єкт політики – особистість, організація чи суспільна група, яка здатна створити політику, тобто постійно і відносно самостійно брати участь у політичному житті відповідно до своїх інтересів, впливати на становище та поведінку інших, викликати своїми діями важливі зміни в політичних відносинах.

Політологія – цілісна, логічно обґрунтована сукупність знань про суть, форми, закономірності функціонування і розвитку політики і політичної влади, політичних інститутів, відносин, свідомості, діяльності, їх місце і роль в житті суспільства; наука про процеси формування, функціонування і поділу політичної влади, боротьбу за владу та участь у ній, формування та розвиток міжнародних політичних відносин.

Політика – організаційна, регулятивна, контрольна сфера суспільства, в межах якої здійснюється соціальна діяльність, спрямована головним чином на досягнення, утримання і реалізацію влади індивідами і соціальними групами задля здійснення власних запитів і проблем.

Політична філософія – дисципліна, що вивчає політику в цілому, її природу, значення для людини, взаємовідносини між людьми, суспільством і державною владою. Політична філософія розробляє ідеали і нормативні принципи політичного устрою. Її завданням є відповідь на питання: чому і для чого існують певні політичні явища, і якими вони повинні бути? Політична філософія історично була першою формою існування політичної науки.

Політична соціологія – наука, яка досліджує вплив суспільства на політичні інститути і процеси, а також вплив політики на соціальну сферу суспільства. Як самостійна галузь науки, політична соціологія утворилася на поч. ХХ ст. на перетині таких наук як політологія і соціологія.

 

Питання для  самоконтролю

 

1. Які науки висвітлюють проблеми політики ?
2. Що відрізняє політологію від історії (правознавства, філософії, соціології, релігієзнавства ?
3. Коли організаційно визначилася наука про політику ?
4. Які труднощі об’єктивного змісту в середині ХХ століття постали перед політичною наукою ?
5. Що вивчає політологія ?
6. Назвіть структурні складові політології.
7. Розкрийте зміст практичного й аналітичного напрямків дослідження політики.
8. У чому зміст історичного (термінологічного, структурно-функціонального) методу дослідження політики ?
9. Розкрийте зміст гносеологічної (інструментальної, прогностичної, ідеологічної) функції політології.
10. Як історично відбувалося визначення політичної сфери з-посеред інших сфер суспільного життя людей ?
11. У чому полягає зміст “мистецтва політики” ?
12. Що таке політика ?
13. Розкрийте зміст політики як сфери суспільної діяльності людей.
14. Визначте зміст складового елементу політики: політична організація (політичні відносини, політична свідомість).
15. У чому полягає зміст поняття “об’єкт” (“суб’єкт”, “засоби”) політики ?
16. Як співвідносяться сила, мораль, право як засоби політики ?
17. В яких ситуаціях людина стає суб’єктом політики ?
18. Які рівні суб’єктності визначено у політиці ?
19. Назвіть сфери політики.
20. Яку роль відіграє політологія у житті суспільства ?
21. Розрийте зміст  інструментальної ( прогностичної, ідеологічної) функції політології.
22. За яких умов політика може бути моральною, а за яких – аморальною ?
23. З якою метою в Україні впроваджено курс політології ?
24. Яке майбутнє політичної науки в Україні ?

 

Література

 

1. Брус Т. Питання термінології аналізу державної політики (Public policy analisis) в контексті науки з державного управління // Актуальні проблеми державного управління: Збірник наукових праць. Вип. 9. – Одеса: ОРІДУ УАДУ, 2002. – С.101-111.
2. Габриэлян О.А. Развитие и преподавание политической науки в Украине как индикатор демократизации образования // Розвиток демократії та демократична освіта в Україні: Матеріали ІІ міжнародної наукової конференції (Одеса 24-26 травня 2002 р.). — К.: Ай Бі, 2003. — С. 679-690.
3. Грацианский П.С. Политическая наука во Франции: Критичесие очерки. – М.: Наука, 1975.–183с.
4. Дем’янчук О.П. Політичні та інституційні обмеження реформ в українській вищій освіті // Наукові записки НАУКМА. Т. 20. Сер. Політичні науки. – К., 2002. – С. 44-48.
5. Климончук В.  Проблема політичних цінностей в історії становлення політичної науки // Українська національна ідея.: реалії та перспективи розвитку. Вип.  14. – Львів: НУ “Львівська політехніка”, 2003. – С. 75-81.
6. Копистянський С.  Становлення і розвиток політичної науки в Західній Україні: кінець ХІХ – поч. ХХ ст // Політичний процес в Україні: стан і перспективи розвитку. — Львів: ПАІС, 1998. – С.41-45.
7. Лузан А. Політика і суспільство (до засад політичної науки) // Політологічні читання. – 1993. -- № 1. – С. 211-231.
8. Потічний  П.Й. (Канада) Що таке політика // Студії політологічного центру Генеза. – 1993.  – С. 34 – 42.  
9. Примуш Н.В. Современная западная политическая теория. Основные парадигмы исследования. (На примере англо-американской и французской политологических школ). – Донецк: ДонГУ, 1994. – 36 с.
10. Рябов С. Структура і функції знань про політику // Політологічні читання. – 1994. – № 1. – С. 48-63.
11. Рябов С. Політика як соціальне явище // Політологічні читання. – 1994. – № 2. - C 32-57/
12. Тягло О.С. Як розбудувати громадянську освіту в Україні ? // Наукові записки НАУКМА. Т.18. Сер. Політичні науки. – К., 2000. – С. 84-90.
13. Хекер Е. Що є політична теорія ? // Політологічні читання.—1993. - № 1. – С. 3-27.