Переклад сленгу на прикладі роману Дж.Сєллінджера "Над прірвою в житі"

кшталт цього”. Цей вислів, за словами оксфордського професора Д. Балсдона, у мові студентів Оксфорду з’явився саме в повоєнні роки. Учений наводить такий приклад: “Yes, that is professor Higgins. He is ninety-seven, or something, I believe. He travelled terrifically in Turkey and places when he was a young man and hi had a duel with somebody, or something [16, с. 59].

У романі відомого американського письменника Еріка  Сіґала (Erich Segal), до

речі, студента Гарварду 50-х років, “Однокурсники” (“The Class”), написаному, правда, пізніше, 1984 року, але де йдеться про молодих гарвардців та їхні пригоди 1954 року, є лексика, яку вживає і Голден: I mean, ass (дупа) (I mean, I once thought he had a bullet up his ass; To our beloved Jason Gilbert, ace-racket man and incomparable assman), terrific (екстраординарний, жахливий) – I feel terrific today; bastard – oh God, he thought to himself, the bastards killed himself; shit – Shit, thought Jason as he hung up, bursting with frustration тощо.

Звернімося і  до англійської літератури, що здається нам цілком правомірним,

тому що, як вказує А. Костецька, “з уваги на свою новизну  й недовговічність сленг віддзеркалює те, що на цьому етапі модно і є еталоном у конкретній соціальній групі. Америка з її післявоєнними бойовиками і вестернами, які завоювали голови європейських підлітків, манила своїм ідеалом рівних можливостей і духом першовідкривачів… Проникаючи до Європи, насамперед за допомогою кінематографу, американський спосіб життя здійснював і мовну інтервенцію. Тому великий шар у лексиці студентів становлять американізми, взяті, мабуть, із сучасних американських фільмів” [17, с. 98]. У написаному 1976 року романі “Блискучі призи” (“The Glittering Prises”) англійця Фредеріка Рафаела (Frederic Raphael), де також йдеться про студентів Оксфорду 50-х, читаємо такі Голденівські вислови, як to shoot

the bull, dirty as hell, a very big deal, buddy, shoot тощо.

Голденівську  щирість, виразність мови, як і деякі  вислови, що їх уживає герой Селінджера, спостерігаємо в написаній 1955 року автобіографії відомого американського художника Роквелла Кента (Rockwell Kent) “Це я, Господи” (It’s me о Lord”). Це улюблене Голденівське by golly (by God) – and, by golly, he’d proceed to do so!; big deal – it is supposed a very big deal (це вважається чимось надзвичайним), to horse around – клеїти дурня – he started to horsing around; to knock out (відчайдуш намагатися все зробити) – they were knocking themselves out; that was out – це не підходило, це відпадало тощо.

Щоб остаточно  довести, що перед нами зразок молодіжного  та шкільного сленгу саме 40–50-х років ХХ ст., порівняймо деякі вислови, які вживає Голден Колфілд, з висловами, які вживають сучасні американські підлітки. Для цього ми скористаємось такими словниками: “Русско-американский сленговый разговорник” (1993), Macmillan English Dictionary (2002), Digest (2002–2003). Уявімо собі, як би те, що сказав Голден Колфілд, сказали б сучасні підлітки. Замість – to shoot the brееzе – базікати – вони вживають to run off at the mouth, замість іt kills me – це мене вбиває – it knocks me dead, коли хочуть наголосити свою чесність, замість висловів “I really

mеаn it”, “It really doessy”, “if you want to know the truth” – все,  що я кажу –

чистісінька правда – уживають вислови – I’m speaking nothing but the gospel truth, вболівальники спортивних змагань замість you were supposed to commit suicide, if old Pencey didn’t win – (якби наша команда програла, нам слід було б ледве не перевішатися з горя) використовують фразу – the hole team’ll go down the flame – вся команда програє, а про невдачі розповідають замість слів уou mean about my flunking out of Pencey – маєте на увазі, що мене виставили з Пенсі, користуються висловами I’ve got a pink slip, to get thrown out.

Цікава з огляду мовних аспектів художніх творів робота Л. Ш. Адамян

“Порівняльний психолінгвістичний аналіз вокабуляра підлітків” [18], у якій автор розглядає роман Селінджера “Над прірвою у житі” і сучасний роман Меґ Кебот “Щоденники принцеси: утретє щаслива” (Mag Cabot “The Princes Diaries: Third Time Lucky”) надрукований вже у ХХІ столітті – 2002 року, і робить висновок, що 50 років саме сленгові слова й вислови “були частково змінені або витіснені іншими словами”. І наводить приклади: cучасний синонім дієслова hang around – гайнувати час – (I just didn’t want hang around anymorе – lurk; у розмовну мову перейшли дієслова hang out – разом проводити час, slum – сильно вдарити; слово guts – сміливість, хоробрість (he hated Stradleiters guts) стало вживатися у висловах get the gut, have the guts; слова hot, to be hot – бути сильним у чомусь (he wasn’t too hot at it) –

набули емоційнішого забарвлення, тепер вони означають  “бути крутим”; замість nuts, to be nuts – псих, божевільний, придурок, з глузду з’їхати, сьогодні вживається nutcase (псих), іменник buddy (приятель, друзяко) – That’s a professional secret, buddy) замінений на dude.

Отже, зміни в  мові підлітків за минулі п’ятдесят  років очевидні. Як вважає Ю. Волошин: “Кожний хронологічний відрізок у житті суспільства – це культурний зріз цього періоду, адже він віддзеркалює, передає світосприйняття, менталітет носіїв мови того часу, ставлення до тих чи тих понять, подій, фактів. Дякуючи культурі, віддзеркаленій у мові, наступні покоління… спроможні мати повну уяву про культурні смаки, пристрасті, тенденції у літературі, мистецтві, світі культури поколінь, що відійшли” [19, с. 54]. Отже, використовуючи різні джерела – засоби масової інформації, документальну прозу, художні твори, і докладно розглянувши їхню мову, можемо зробити висновок, що в романі “Над прірвою у житі” представлено мову підлітків 1950-х. Селінджер, показуючи в романі зародження ери

масової, або, як її часто називають, поп-культури з  її відносним примітивізмом, легкістю розуміння та простотою, зробив це в різних аспектах, зокрема й через мову головного героя. “Характерно, що сам термін “масова культура” з’явився в американській пресі наприкінці 30-х років ХХ ст. І закріпився 1944 після виходу в світ статті Д. Макдональдса “Теорія популярної культури” [15, с. 20].

Велике місто  завжди накладає відбиток на своїх  мешканців, їхній спосіб життя та мислення, тим паче, такий мегаполіс, як Нью-Йорк. Про це пише американський лінгвіст Ірвін Аллен, який розглядає сленг як невід’ємну частину мови мешканців міста й стверджує, що сленг – характерна риса саме міської мови, тому що “віддзеркалює весь досвід життя у великому місті” [16, с. 1] і є його “мовним образом (word image)” [16, с. 11], має назви для будь-якого аспекту міського життя” [16, с. 4] .Тому, говорячи про особливості мови в романі “Над прірвою у житі”, ми не можемо не торкнутися і цього її аспекту. Перед нами Америка кінця 1940-х, і

саме настроям післявоєнного часу й відповідає психологічна атмосфера роману.

Друга половина 1940-х, як відомо, епоха “маккартизму”, епоха “холодної війни”, коли щораз очевиднішим стає егоцентризм суспільства, прагнення кожного до особистого комфорту. Відомо, що прикметою маккартизму стало так зване “полювання на відьом”, тиск на тих, хто думає інакше. За словами американського критика Максвелла Гайсмара це призвело “інтелігенцію до морального падіння”. У суспільстві поширився (і Селінджер це зумів яскраво показати) дух специфічної резиґнації – покірності. Саме до цього – до примиренння з дійсністю, закликає Голдена вчитель Антоліні, вважаючи за обов’язок переконати його в тому, що бунтувати марно. Тому його мова звучить занадто безапеляційно, коли Антоліні суворим “учительским” тоном, навіть не власними словами, а словами психолога Вільгельма Штекеля намагається довести, що “ознака незрілості людини – те, що вона хоче благородно вмерти за праведну справу, а ознака зрілості – те, що вона хоче

смиренно жити заради праведної справи” (“The mark of the immature man is that he wants to die nobly for a cause, while the mark of the mature man is that he wants to live humbly for one” [8, с. 190]. Голден не розуміє цього. У Селінджера діти і дорослі – ніби мешканці різних планет, що їх відокремлює глибока прірва. І мова – один із засобів показати цю прірву. На відміну від нервового, вкрай збудженого юнака, який говорить схвильовано, вторюється, помиляється, мова дорослих – грамотна, розважлива, ввічлива. У ній нема жаргонізмів, вульгаризмів, діалектизмів. Так нейтрально говорять Антоліні, Спенсер, сусідка Голдена в купе, інші дорослі.

Прикмети великого міста можемо побачити і в іншій  лексиці, яка називає життєві реалії того часу: the car zoomed – машини з ревінням пролітали повз; bycoming attraction – рекламний фільм про найближчі кінопрем’єри; pinball machine –автоматична рулетка; dope-fiend – наркоман (як відомо, наркоманія поширена в мегаполісах); dump – трущоба, a one way – так у великих містах називають вулиці з одностороннім рухом та ін.

Не менш важливими  є і сімейні стосунки, адже сім’я  – показник розвитку

суспільства. І  проблеми тогочасного суспільства, зрозуміло, відбиваються на родині.

Ми вже казали про те, що після страхіть Другої світової війни американці прагнули спокою, розваг і особистого щастя, не шукаючи собі “зайвих проблем”. Тому в очі впадає насамперед прагнення спокою, якась “поверховість” взаємин. Містер Антоліні та його дружина Ліліан – люди досить молоді – розмовляють між собою ввічливо, доброзичливо, але занадто “холодно” – немов чужі люди. Голден дуже чітко це вловлює, роздумуючи, для чого, власне, одружився його вчитель. Окремі кімнати, як символ роз’єднаності, мають і старі Спенсери, яким вже за сімдесят і які не одне

десятиліття прожили  разом. Спенсер – людина іншого покоління, тому його мова дещо “старомодна”, тому він ласкаво називає Голдена “мій хлопчик” – “boy”, каже, що він “мав честь” познайомитись з батьками Голдена – (I had the privilege of meeting your mother and dad), вважає його батьків чудовими, вживаючи старомодне французьке “grand”.

Не хочуть обтяжувати себе зайвими проблемами й представники старшого

покоління родини Колфілдів. Коли Фібі, бажаючи приховати, що це Голден курив у кімнаті, повернувшись додому, зізнається, що це робила вона (десятирічна дівчинка!) мати лише мимохідь спокійно зауважує, що це, мовляв, недобре так робити і переводить розмову на інше. Вона не гарячкує, не намагається переконати дитину, називає доньку “young lady” – мила моя, юна дівчинка (так англійці й американці називають дівчат, коли вони ними незадоволені). Жодним словом більше не показує вона свого ставлення. “Фібі, ти, здається, курила? Кажи правду, люба моя.” “Так, я на хвилинку закурила. Один-єдиний раз пустила дим. “Ти засмучуєш мене, Фібі, – сказала мама. Дати тобі другу ковдру?” (“Phoebe, have you been smoking a cigarette in here? Tell me the truth, please, young lady”. “I just lit one for one second. I

just took one buff”.  “I don’t like that, Phoebe, Mother said. “Do you want another blanket?” [16, с. 181]).

Тож бачимо: Голден Колфілд уживає сленг, характерний  для підлітків Америки 40-х, відповідну шкільну лексику, нові для того часу поняття –

психоаналіз, ексгібіціонізм тощо. Мовою, яка відповідає їхньому оціальному та сімейному станові та місцю проживання – великий мегаполіс – говорять містер Антоліні, Спенсер, Оссенбергер, Стредлейтер, Фібі, місіс Колфілд.

Отже, мова Голдена  Колфілда та інших героїв твору допомагає  нам краще

зрозуміти час, вона сама є віддзеркаленням епохи, однією з головних її ознак,

важливим знаком культури. Мова героїв твору – це соціально-історичне явище, яке треба розглядати в рамках конкретного часу, конкретної епохи. І вивчення мови літературного твору з культурологічного погляду неодмінне для вияву цінностей і пріоритетів саме конкретної соціальної групи в конкретну епоху – в нашому випадку – Сполучених Штатів Америки кінця 40 – початку 50-х – часу початку розвитку поп-культури.

Розглянувши мову підлітків – школярів і студентів того періоду, бачимо, що

найважливішим чинником, який визначив смаки й  мовні особливості молодого покоління, – це поп-культура, яка саме й почала творитися в повоєнний період.

Сленг та розмовна лексика, яку ми виявили і в мові Голдена Колфілда, і в мові тогочасних ЗМІ, і в інших документальних та художніх творах складається і з “нейтральних” cленгізмів, і з вульгаризмів, табуйованої лексики, а також специфічних американізмів, які згодом (вже від середини 50-х років) почали вживатися не тільки в Америці, а й у Великобританії, що вказує на те, що цього періоду американський стиль життя, проникаючи у Старий Світ завдяки кінематографові, охоплював дедалі ширші території. 

2.2. ПОРІВНЯННЯ ПЕРЕКЛАДІВ ВІДРИВКУ З ОПОВІДАННЯ

“Над прірвою в житі” – надзвичайна знахідка для поціновувачів художнього перекладу, але в той самий час – значний виклик для перекладача. Це може підтвердити й те, що перекладачі всього світу навіть не сходяться єдиної думки щодо перекладу назви твору.

Італійський переклад назви книги звучить як "Il giovane Holden" ("Молодий Холден"), що досить розпливчасто.

У Данії книгу  назвали "Forbandede ungdom" ("Проклята юність"), хоча пізніше з'явився більш  близький за змістом переклад "Griberen i rugen" ("Ловець у житі"(?))

Турки переклали як "Çavdar Tarlasında Çocuklar" ("Діти у житньому полі").

Велелюбні французи назвали книгу "L'Attrape-cœurs" ("Ловець сердець").

Угорська назва  звучить так - "Zabhegyező" (слово  близьке в венгрській мові до понять "малокорисний", "даремний").

Шведська назва - "Räddaren i nöden" ("Рятівник", підрядковий переклад - "Рятуй потребують").

У Норвегії цю книгу  знають як "Hver tar sin - så får vi andre ingen" (підрядковий переклад "Кожен  бере своє - інші не отримують нічого").

В інших мовах  ми не знайшли суттєвої відмінності від звичного перекладу.