Громадські будівлі –архітектурні пам`ятки австрійських Чернівців

Від вулиці Панської відходить вулиця Кафедральна. Вона виводить до найбільшої культової споруди Буковини – Кафедрального собору Святого Духа.  
 
 
Собор будувався у стилі пізнього класицизму протягом 1844-1866 років. Автор проекту – видатний віденський архітектор Ферденант Реаль (Roell).  
 
Споруда складається із трибаного нефу, типового для буковинської культової архітектури та двох однакових дзвіниць біля головного фасаду. Над головним входом у тімпанс, на синьому фоні, вміщена корона над схрещеними митрополичою палицею та хрестом.  

Внутрішнє розкриття висотного простору іде на всю висоту центрального нефу і куполу. Інтер'єр був розписаний групою віденських художників на чолі з Карлом Йобстом. Розписи виконані у дусі академізму, олією по штукатурці. Спочатку це був один із конкурсних проектів Ісаакіївського собору у Санкт-Петербурзі. Така споруда не може не вразити.  
 
На протилежному боці Собору розкинувся сквер, який поступово переходить у Соборну (колись Австрійську ) площу. Це найбільший майдан міста. Колись тут був пустир, на якому влаштовували ярмарки, які супроводжувались музикою, штовханиною та розвагами. Ярмарок влаштовували влітку кожного року і тривав він 14 днів. На тимчасових дерев’яних помостах, прямо під відкритим небом, виступали мандрівні артисти та народні музики.  
 
 
 
В центрі площі, до 100-річчя приєднання Буковини до Австрії було встановлено монумент, який символізує Австрію. Його висота була більше 8 метрів, головна фігура виготовлена з білого каракського мармуру, а рельєфи із золота. Саме тоді ця площа стала площею Австрії. Ця офіційна назва, як і сам пам'ятник, проіснувала до румунської окупації 1918 року. За радянських часів на цій самій площі був споруджений обеліск Перемоги (у 1946 р.). 
  
Блакитна чотирьохповерхова споруда біля обеліска – будинок колишнього буковинського Ландтагу (органу провінціального самоврядування). Проект будівлі був підготовлений Йозефом Главкою разом із Гаубіцом. Сама споруда виконана у строгих класичних формах. Колони центрального ризаліту, тимпани та сандраки над вікнами другого поверху – все це надає споруді урочистості та величності. Нині тут знаходиться корпус № 14 Чернівецького Національного Університету.  

http://prostir.museum

Площа «Філармонії»

Площа Філармонії - затишна  і кокетлива. Не дивно, що вона (до речі, одна з найстаріших у місті) так  часто змінюнала своє „прізвище": була то Рудольфпляц, то Дачія, потім - площею Перемоги. Хоча старожили по-свійськи називали це місце Мельпляц, Мучна площа. Саме мукою торгували тут у першій половині XIX століття, коли цей клаптик землі взяли під варту: порохівня, продуктовий склад (1777р.), цегельня, а ще військові казарми (1787 р.) та в'язниця (1787 р.). Невеселе оточення, що й казати.

Ситуація змінилася  лише в 60-х роках XIX століття, коли Мельпляц стала не околицею, а практично  центром міста. Казарми та порохові склади переселилися на територію сучасного парку ім. Шевченка, на місці в'язниці виросла чепурна кам'яниця готелю „Національ" (вул. Л. Толстого, 2, нині це один з корпусів фінансово-юридичного університету) 

 

Буковина - пісенний край. Чи дзвінке повітря з близьких Карпат тому причиною, чи дивна суміш говірок та мелосів представників безлічі народів, що здавна мирно співіснували на цій землі, та кожен буковинець - музика в душі. Ну добре, майже кожний. В далекому 1862 році чернівчани створили  „Товариство сприяння музичному мистецтву", а у квітні 1876 року на Мучній площі заклали перший камінь у фундамент майбутнього притулку товариства. Урочиста подія відбулася під звуки "Хвали музики", яку скомпонував керівник товариства, композитор Алальберт Гржімалі. В грудні 1877 року будівля була готова. Її стіни та зали, які розмалював професор історичного живопису Карл Йобст, пам'ятають найзначніших музичних зірок XIX століття: Соломію Крушельницьку, Енріке Карузо, Артура Рубінштейна... Пройде більше ста років, і це приміщення, віддане Чернівецькій філармонії, позичить своє ім'я для площі, на якій стоїть. 

 

Фасад філармонії, як груди  старого солдата, прикрашають ордени-меморіальні  дошки: на честь перебування Миколи Лисенка 1904 року, в пам'ять засідання Ради військових депутатів 1917 року та на честь видатної артистки Чернівецького єврейського театру Сіді Таль. Найяскравішою примою Чернівецького єврейського театру була в 30-60-х роках XX століття Сіді Таль (справжнє ім'я Сореле Біркенталь, 8.09.1912 - 17.08.1983).

Грою корінної чернівчанки захоплювалися Леонід Утьосов і Аркадій Райкін. В її честь названа одна з вулиць міста та встановлена зірка на Театральній площі.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

http://prostir.museum

 

Колишній готель «Брістоль»

Власником нерухомого майна на розі вулиці Кароліни та площі Рудольфа у червні 1886 року числится Лейб Зальтер.  

Рішення повітового суду від 5 квітня 1904 року, власниками нерухомості стали Йозеф Ландау та Макс Майснер. 14 жовтня 1905-го вони отримали дозвіл Чернівецького міського магістрату на розбір купленої власності і побудову чотириповерхового будинку з твердих матеріалів та вогнестійким даховим покриттям. Саме вони і спорудили архітектурну домінанту цієї частини міста – чотириповерховий житловий будинок зі стилізованою вежею, – майбутній готель „Брістоль”. 14 березня 1906 року власники отримали дозвіл магістрату на добудову трьох невеликих балконів напроти нерухомості Адели Гординської на вулиці Кароліни 7. Варто відзначити, що пані Гординська без ентузіазму сприйняла виданий дозвіл, про що свідчить її скарга до Чернівецького міського магістрату з цього приводу. В будинку було встановлено 3 ліфти, які обслуговували Йоганн Ілічук та Георг Герман. Це було ознакою нового етапу розвитку архітектури і будівництва в Чернівцях. 31 липня 1906 року Йозеф Ландау та Макс Майснер отримали дозвіл Чернівецького міського магістрату на право проживання в новозбудованому будинку на площі Рудольфа, №1. Право власності на готель „Брістоль” від них перейшло до Карла та Ернестіни Білгрей. Серед власників готелю були також Аурел та Альберт Решкану, Соломон Кінсбрунер, Амалія Лінкер. У 1940 році приміщення готелю „Брістоль”, що налічувало 57 кімнат, було націоналізовано й оцінено в 4000000 лей та передано для використання міській владі.

http://prostir.museum                                                                  

3.Вплив  архітектурного стилю на суспільно-політичне життя міста.

 

« У Чернвцях існував  синтез національної свідомості та більш  вищого, можна сказати, європейського  погляду. Тут, у різнонаціональному місці, було доведено, що народи можуть досягти величезного в дусі спільної культури, що різні мовні й віросповідні спільності можно мирно привести до великої спільної ідеї».

Отто  фон Габсбург. «Чернівці, або що таке толерантність»

 

«Чернівці – це місто, де недільний день починався з  Шуберта, а закінчувався дуеллю. Це місто – на півдорозі між Києвом і Бухарестом, між Краковом і Одессою – було негласною столицею Європи, де тротуари підмітали букетами троянд і де книгарень було більше ніж кав’ярень.

Чернівці – це місто  постійної інтелектуальної дискусії, яка вранці починалася з нової  теорії естетики, а до вечора вона була остаточно відхилена.

Чернівці – це був  корабель задоволеньз українською  командою, німецькими офіцерами і  єврейськими пасажирами на борту, який під австрійським прапором постійно тримав курс між Заходм і Сходом»

Георг Гайцен