Громадські будівлі –архітектурні пам`ятки австрійських Чернівців

 

 

 

 

 

 

 

 

Тема: «Громадські будівлі –архітектурні пам`ятки австрійських Чернівців»

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

План

 

1.Формування нового  архітектурно стилю за часів  Австрійського панування.

2.Архітектурні перлини.

3.Вплив архітектурного  стилю на суспільно-політичне життя міста.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1.Формування  нового архітектурно стилю за  часів Австрійського панування

 

Вступ

 

В період панування на Буковині Австро – Угорської імперії  Чернівці з провінційного містечка переросли в адміністративний центр  на початку XX століття повністю сформувалась невелике місто західно – європейського типу із щільною забудовою, численними домінантами архітектурних веж, куполів, храмів і ансамблем Резиденції Буковинського митрополита.

З XVIII – XIX століть місто розрослось вздовж пологого схилу до вершини Чернівецького плато. Сформовано майже радіальну мережу вулиць від центральної площі Ринок з архітектурною домінантою – міською Ратушею, напрямок яких визначався торгівельними шляхами на Галич, Ясси, Сучаву та приміські поселення Рошу і Клокучку.

На найвищому плато  в середині XIX століття сформувався комплекс споруд Австрія – платц (Соборна площа) з будинком крайового уряду та тюрмою. Утворились нові культурні осередки площі філармонії з домінантою – готелем «Брістоль» та Театральної площі з музично – драматичним театром.

Різноманітна художня  стилістика та висока майстерність виконання, вишукані пропорції та своєрідна  краса характерні чернівецьким шедеврам архітектури та містобудівних комплексів.

Вплив європейської архітектури  та містобудівних комплексів спостерігається і в рядовій забудові. В історичному центрі знаходять відображення тенденції європейського класицизму, ампіру, неоготики, неоренесансну, необароко, модерну, функціоналізму, еклектики, а також нашарування національних мотивів української, німецької, іудейської, польської, чеської, румунської, італійської, французької культур.

Чудовими взірцями архітектури  є споруда: міської Ратуші, церква Св. Параскеви, Свято – Духівський кафедральний Собор, Резиденція Буковинського  митрополита, іудейський Темпль, залізничний вокзал, центральна ощадна каса – один із перших прикладів модерну в архітектурі Європи, Палати Юстицій.

Не дивлячись на складну  історію прикордонного міста, Чернівці сьогодні є добре збереженим, унікальним зразком не лише, як цілісної забудови історичного центру, що утворився протягом кінця XVIII – початку XX століть, але і гарним прикладом багатонаціонального поліетнічного осередку освітнього рівня, який не зазнав значних руйнувань в середині XX століття.

Активний розвиток  на межі XIX – XX століть щільної фронтальної забудови площ та вулиць центру, не позбавив місто великих озеленених просторів в тому числі і внутрішніх кварталів. Ще напередодні Першої світової війни місто придбало ті риси, які в цілому були притаманні тоді для міст такого району в Західній Європі. Незвичайний природний ландшафт, живописний рельєф створюють місту Чернівцям особливий, індивідуальний образ.

Культурна спадщина історичного  центру міста приваблює сьогодні не лише туристів – вона стала центром  наукових пошуків, як українських науковців та фахівців, так і вчених з різних країн світу. Наявність унікального комплексу міської забудови з винятковою художньою та естетичною якістю, привабливість історичних місць, пов’язаних з численними історичними особистостями, та загальноєвропейською культурою, надзвичайно живописні панорами міста дозволяють претендувати на включення комплексу пам’яток історії культури, архітектури та містобудування до списку всесвітньої культурної спадщини ЮНЕСКО. Нове будівництво у Чернівцях ще з середини минулого століття перемістилось за межі середмістя і сучасне місто розкинулось на 153 км² і нині поділяється на три адміністративних райони. Чисельність міста 240.6 тисяч жителів.

Чернівці сьогодні – адміністративний, освітньо – культурний, діловий центр багатонаціонального Буковинського краю.

 

 

 

 

2.Архітектурні  перлини 

 

Резиденция  буковинских митрополитів

Можна рік прожити  в Чернівцях і знати всі  міські вулиці та провулки, але якщо ти не побачив Резиденції, Чернівців ти, вважай, не бачив. Це вам скаже будь-хто з тих, хто Резиденцію бачив. І тим більш той, хто в її стінах вчився.

Зараз в старих стінах розміщений Чернівецький державний університет імені Юрія Федьковича. Її адреса "вулиця Коцюбинського, 2" відома всім жителям буковинської столиці, і саме сюди направляються туристичні групи з усіх усюд.  

В тому, що провінційне  місто, «ведмежий кут», як Буковину іноді презирливо називали в інших провінціях Австро-Угорщини, отримало власний університет, велика заслуга буковинського митрополита Євгена Гакмана (1795-1873). Адже за честь стати університетським містом боролися одночасно з Чернівцями й більш відомі поселення. 

Старовинна Прага вимагала чеського вищого навчального закладу, батьківщина Моцарта Зальцбург  хотів відродити університет, який функціонував до 1810 року, портовий Трієст теж ходив у претендентах.

 

31 березня 1875 року Франц Йосиф І підписав закон про заснування Чернівецького університету. До сторіччя з приєднання краю до Австро-Угорщини місто отримало розкішний подарунок: alma mater Francisco-Josefina. Подарунку раділи і майбутні спудеї, і прості обивателі.

1873 році Євген Гакман  добився створення незалежної  буковинської православної церкви. Раніше, ще з 1782 року, на цьому  місці стояла стара єпископська  резиденція, тут з 1864 року кипіли будівельні роботи під керівництвом молодого талановитого чеха Йозефа Главки. Проект майбутнього кам’яного дива архітектор створив у 1860-му, маючи всього 29 років. А у віці Христа випускнику Віденської академії мистецтв пощастило почати вттілювати свою мрію у життя.

Масштаб робіт був  грандіозним: спеціально для будівництва  було створено ряд спеціальних кар’єрів на Буковині, в місті запрацювало  два цегельних та один керамічний заводи, а також школа для будівничих. Австро-Угорщина ще не бачила нічого подібного! Майже 18 років Главка творив свій шедевр, і допомогали йому в цьому майстри з усіх усюд: оздоблювальні роботи виконували віденські художники К. Йобст, І. Кляйн, чех К. Свобода, буковинці Е. Бучевський і Є. Максимович; художнє різблення по каменю і ліплення здійснювалось під керівництвом віденського скульптора К. Гофмана.

Будували ретельно та акуратно. Кожна цеглина вимірювалася та перевірялася на звук, а один майстер  міг класти в день не більше сотні  цеглин. У величезні чани з розчином додавали падаль: органіка — супер-клей, така кладка, ще й підкріплена курячими яйцями, простоїть віки.

Споруда складалася з  трьох корпусів: ліворуч знаходились  аудиторії, бібліотека та спальні теологічного факультету та семінарської церкви, посередині — митрополичий палац, праворуч — дяківська школа, монастир, музей та фабрика з виготовлення свічок.

Як шкода, що сам творець  Резиденції так і не побачив своє дітище в завершеному вигляді! Незадовго  до закінчення будівництва (а відбулося  це в 1882 р.) Йозеф Главка важко захворів, підірвавши своє здоров’я виснажливою працею та нестачею сну.  Був змушений повернутися до батькового замку, де провів кілька років у інвалідному візку. Після одужання повернутися в Чернівці майстру вже не судилося. Вдома він заснував благодійний фонд, що і тепер допомагає здібним студентам-архітекторам Чехії.

Чи існує в світі  університет, більш красивий та ошатний? Навряд чи. Резиденція — дух Буковини, симбіоз стилів та культур всіх народів, що заселяли цей край. Можна проводити  паралелі з середньовічними фортецями чи мавританським палацом Альказаром в іспанській Гранаді, відшукувати елементи візантійської чи романської архітектури, знаходити традиційні буковинські орнаменти в оздобі дахів, прикрашених кольоровою черепицею чи дивуватись стелям парадних залів, що так схожі на гуцульські різьблені шкатулки, та разом всі ці елементи творять всеперемагаючий акорд краси та гармонії.

 

 

 

Використано матеріали

http://www.castles.com.ua/bukovyna.html

      Центральний майдан міста 

 
 
Повз цю частину міста проходить головна артерія міста, яка так і називається - Головною вулицею. Ця вулиця виводить нас на Центральну площу – «Площу Ринок».  
 
 
 
Перші міські архітектори не могли не брати до уваги основну функцію, яку впродовж століть виконували Чернівці як місто, а саме - бути митницею на міжнародному торгівельному шляху із Західної Європи до країн Сходу (Леванту). Саме гамірливий ринок став основою для першої впорядкованої площі, а такої пізніше всього її архітектурного ансамблю. З 1825 року тут почали укладати бруківку, а з другої половини XIX століття площа почала набувати свого неповторного вигляду. Вона була не тільки гамірливим базаром, але й центром життя міста.  
Центральною спорудою архітектурного ансамблю площі стає міськаРатуша, яку вважають «Серцем міста».

Використано матеріали

http://prostir.museum/

Ратуша

Ще в 20-х роках ХІХ  сторіччя вирішено було звести у Чернівцях  гарну споруду для магістрату. Планували будівництво, щоправда, в  зовсім іншому районі міста, на окраїні, над високим урвищем над Прутом. Та інженер Адольф Марін, німець з Калуша, розумів: місто буде розвиватися в протилежному, південному напрямку. Він 18 років доводив правоту своєї думки – і таки добився свого. Рішення про будівництво прийняли в 1830 році. 

Та мусило пройти ще 11 років, перш ніж 14 березня 1841р. Чернівецький магістрат підтвердив контракт, складений між доктором Христофом фон Петровичем і магістратом стосовно земельної ділянки, що належала братам Христофу, Якобу і Петру фон Петровичам. Декретом від 24 квітня 1841 року вона була куплена магістратом за 8000 флоринів для будівництва ратуші. 19 квітня 1843 року було закладено перший камінь у фундамент майбутнього магістрату. За старою традицією туди вклали кілька золотих монет і пергаментну грамоту з посланням до нащадків. І хоча зводили ратушу за типовим проектом, розробленим у Відні, та місце для будинку було вибрано ідеально. 

За 4 роки в центрі бурхливо розвиваючихся Чернівців виросла  ошатна споруда в стилі пізнього класицизму з високою баштою та внутрішнім подвір'ям. Спочатку магістрат мав бути двоповерховим, рішення про третій поверх з'явилося вже під час будівництва, у 1847-му році. 

І з того часу споруда  завжди використовувалась за своїм  прямим призначенням: бачила чернівецька  ратуша і австрійських урядників, і румунських окупантів, і російських чиновників. Зараз над нею майорить український синьо-жовтий прапор, а фасад прикрашає греб міста. З старих поштівок відомо, що ратуша за часів своєї молодості була прикрашена величезним мідним двоголовим орлом, символом Австро-Угорської імперії. Ця покрита золотом "пташка" оселилася на даху відразу після зведення магістрату – у 1847— 1848 роках, і покинула своє "гніздо" лише у 1914р. Позолоту, яку змивали сніги та дощі, відновили під час реставрації споруди у 1903-му, а потім... Потім почалася Перша світова, під час якої місто тричі потрапляло до рук російських військ.

http://www.castles.com.ua/bukovyna.html

Міський театр

Навіть якщо Чернівці і не завжди були містом в європейському значенні цього слова, вони завжди мали певну претензією на європейскість. Претензія цілком виправдана. Про це свідчить не лише символічна для справжнього міста Ратуша, а й ще одна перлина буковинської столиці – театр.

Театр – він навдивовиж пасує місту, а місто неначе припасувало його під себе. Місце – чудове: якраз поміж Ринком та університетом, як на центральний район тут дуже спокійно – вічний поспіх натовпів, суєтні гонки автомобілів залишаються десь осторонь.

Буковинці любили театральне мистецтво – ще в 1784р. міщани дивувались спектаклю заїжджого італійського театру тіней, а в 1803р. Філіп Бернт зі своєю трупою розважав чернівчан.

Певно, неабияким театралом  був підприємець Марторель, який в 1819 році віддав під театр приміщення своєї конюшні та навіть пожертвував 20 флоринів, отриманих за 40 вистав, у фонд бідних. Спектаклі відомих труп ставилися і під відкритим небом у Фольксгартені, і в міському казино, і в готелях «Молдавія» та «Чорний орел».

Міська управа не лишалася осторонь: у 1878р. на розі Шкільної та Турецької  зводиться за проектом Йозефа Грегора театр на 547 місць. Споруда була скромною, одноповерховою, вибудованою з дерева. Цей театр, який з 13 лютого 1910 року використовувався як перший в місті кінотеатр «Комета», розібрали в 30-х роках ХХст.

Якщо місто мало театр, навіщо було зводити новий? Трагедія в Чікаго, коли в 1890 р. дерев’яний театр спалахнув як сірник і поховав у попелі не одне людське життя, змусила вдатися до певних заходів. Президент Буковини принц Гогенлоге Шилінґсфюрст у 1904 році наказав закрити міський театр. На той час вже 7 років діяла спеціальна театральна комісія. Замість «тендеру» на найкращий проект члени комісії оглянули нові споруди у Зальбурзі, Белиці та Цайні – і спорядили експедицію у Відень, в ательє Фердинанда Фельнера та Германа Гельмера.

 

В 1900 році Ф. Фельнер прибув у місто над Прутом, щоб самому вибрати гарну ділянку під забудову. Сподобався парк Франца Йосипа (сквер на теперешній Соборній площі), та місто відмовило: занадто дорога захцянка, прийдеться переносити не лише каналізаційні лінії, а й цілу вулицю Головну. Тоді, може, площа Австрії (теперішля Соборна)? Теж ні.

Омпромісним рішенням стало місце на площі Єлизавети. Архітектор вислухав побажання комісії: залу хотілося б на 700 глядачів, а загальний кошторис – не більше 560 тисяч крон. Немає в міста більше.

В травні 1902 року проект був готовий, як і домовлялись. Неготовим  виявилось місто: незважаючи на наказ  самого цісаря обміняти ділянку на Фішпляц, будівельний майданчик  все ще не був готовий. Фельнер  та Гельмер отримують нові побажання  від чернівчан: залу збільшити, а крісла та ложі розташувати більш зручно.