Громадські будівлі –архітектурні пам`ятки австрійських Чернівців

30 травня 1904 року в  місто прибув пан Гельмер –  з новим проектом. Ось, як і  просили – зала на 813 глядачів. Але й кошторис виріс: 600 000 крон.

Гроші на омріяний проект все ж знайшлися – не без допомоги буковинських меценатів.

Споруду звели за рекордні строки – 14 місяців

Перший камінь заклали 1 серпня 1904 року – а вже 3 жовтня 1905р. театр відкрився п’єсою Шьонтана «Марія-Терезія». Такої швидкості будівельники досягли за допомогою спеціального металічного каркасу.

Під час урочистого відкриття  театру в споруду заклали грамоту: 

«...Нехай цей  театр служить справжнім храмом істинного мистецтва і культурним центром для усіх національностей  і віросповідань, для усіх мешканців  міста і села».

А яким розкішним був зал, що виблискував сусальним золотом! Сюди піднімалися по біломармуровим сходам, дивуючись бароковому декору приміщень. Художнє оформлення інтер’єрів театру виконали чеські майстри Гудячек та Ягода.

З сторіччям, яке відзначалося в 2005 році, театр вітали не лише чернівчани: 3 жовтня 2005 року Національний Банк України ввів в обіг срібну ювілейну монету номіналом 10 гривень а «Укртелеком» випустив ювілейну телефонну картку. Хоча й негода постаралася внести свої корективи у театральне життя міста (в липні 2005 року деякі театральні приміщення та все електрообладнання були затоплені внаслідок кількаденних злив), свято відбувалося. Бо Чернівці – театральне місто.

http://www.castles.com.ua/bukovyna.html

Чернівецький  вокзал

Ми можемо заочно покохати місто, розглядаючи ілюстровані альбоми чи листівки, та наше перше реальне враження про нього найчастіше так чи інакше буде пов’язане з вокзалом. Автовокзалом, аеропортом, залізничною станцією — місцем, де сходяться шляхи, де зустрічаються і розстаються, де завжди гамірно і велелюдно. Автовокзали, дітище ХХ століття, нечасто дивують нас естетичною „картинкою”, а от з двірцем справа інша. Недарма це слово раніше навіть писали з великої літери, недарма натякали на схожість з палацом.

 
В ХІХ столітті залізниця була символом прогресу, і місту, через яке пролягав її шлях, був гарантований торговий та промисловий розвиток. Чернівцям в цьому сенсі поталанило: 1 вересня 1866 року кілька сотень підданих Австро-Угорської імперії здійснили незабутній 12-годинний вояж, ставши першими пасажирами цуга (тоді казали саме так) „Львів – Чернівці”. На всіх дев’яти станціях, які поїзд минув під час свого „дебюту”, його вітали юрби народу. Побачити справжній локомотив намагався кожний. Лише в Станіславові (сучасний Івано-Франківськ), майже на півдорозі між столицею Галичини та столицею Буковини, цуг стояв цілих 47 хвилин, адже місто так готувалося до візиту цього дітища науки, влаштувало з цього привода ціле свято. Києву ще 4 роки чекати на перший потяг, Харкову — три... 

 

За іронією долі, через 140 років після першого поїзда, що прибув під рев натовпу та марш запрошеного оркестру до чернівецького вокзалу, пасажирський поїзд „Львів – Чернівці” все так само долає 280 кілометрів шляху за довгі 12 годин. Сніданком, як то було 1 вересня 1866 року, пасажирів вже не пригощають, проте можна добряче виспатись перед насиченим відкриттями днем.

 

(...) Та повернімося до шумного перону. Попереду — сам вокзал. Представницький, розкішний, як і личило столиці герцогства. Перші чернівецькі пасажири прибували зовсім не до нього — первісна дерев’яна споруда двірця находилася на сучасній вул. Нікітіна.

Будівництво залізничної гілки  зі Львова через Ходорів та Станіславів велося такими шаленими темпами (в дві зміни), що ці 267 не самих простих кілометрів — через мочари, гори та ліси — підкорилися за два роки. Роботами керував англієць Томас Брессей, що до того вже працював на залізницях Австралії та Канади.

Перші роки вокзал був не лише транспортним вузлом, а й своєрідним атракціоном  для чернівчан, з обов’язковим оркестром, що проводжав цуг о сьомій годині сорок хвилин веселою та популярною мелодією (в книзі Василя Селезінки "Місто моєї любові" йдеться навіть про те, що „Сім-сорок” є чернівецькою мелодією, бо поїзд йшов з вокзалу о 7-40, його приходило проводжати чимало народу, а оркестр на пероні грав різні мелодії. Ця, жвава і колоритна мелодія, запам'ятовувалася чернівчанам більш за все.)

Залізниця за ті роки простягнулася  до Новоселиці та Сучави, в місті  створили навіть товариство „Буковинські місцеві залізниці”. Чернівчани подорожували до Відня, Ясс, Бухареста та Берліна. Поїзд потроху з екзотики перетворився на звичайний транспортний засіб. Виникла потреба в новому, більшому приміщенні вокзалу.

16 вересня 1906 року урочисто закладають фундамент, а 30 листопада 1909 року вже відкривають вокзал-красень. В віденському стилі. Модерновий і модерний. Великий — він і тепер один з найбільших в Західній Україні. Двоповерховий.

Зелений купол вокзалу  помітно здалека: висота 20 метрів. Напівоголена Ірида, богиня-вісниця, привітно махає рукою приїжджим з високого фронтону: мовляв, в нас тут гостей люблять, не дарма на гербі Чернівців – відчинена міська брама. Її почет, чотири янголятка теж налаштовані цілком дружелюбно.

Модерн царює й в  інтер’єрах, відновлених під час  ремонту 1999 року. Вишуканий акорд білого та світло-зеленого кольорів доповнює позолота. Стіни вкривають рослинні орнаменти та маскарони зі стилізованими крильцями. Про нескінчений рух нагадують кадуцеї та стилізовані колеса.

Сьогодні головний чернівецький вокзал розташований поблизу центра міста, а в 1866 році ця місцевість була самісінькою околицею. Дорога до передмістя безжально підіймалася вгору, багаж не сприяв кілька-кілометровій прогулянці. Перед Чернівцями постала проблема громадського транспорту. На допомогу прийшли фіакри. Скажімо, в 1872 році нараховувалося 68 таких легких кінних екіпажів, чиї тарифи, маршрути та стоянки чітко регулювали постанови магістрату.

http://www.castles.com.ua/bukovyna.html

Центральна ощадна каса

Поруч з міською Ратушею, в самому центрі міста знаходиться будинок, який вражає навіть зовсім далеких від мистецтва та культури людей які приїхили до столиці Буковинського краю. І нехай досередини, в зали Художнього музею зайде не кожен, проте кожен підніме голову і спробує роздивитись розкішну фреску, що прикрашає цей ошатний будинок.

У 1900-1901р. у місті зводять  одну з найгарніших споруд всієї  Австро-Угорської імперії: приміщення дирекції ощадного банку в стилі  віденської сецесії. "Bukowiner Sparkass" зводив Хьюберт Гесснер, учень батька сецесії Отто Вагнера.

Доктор філософії, знавець  архітектури Бо Ларссон, що проводив дослідження "Архітектурна і культурна спадщина як ресурс для міського планування і розвитку в західноукраїнських і молдовських містах", недаремно відносить цю споруду до найбільш важливих індивідуальних архітектурних пам'ятників Чернівців у європейському контексті. Багато хто впевнений - і не безпідставно - що споруди, рівній Ощадному банку, не було у всій тодішній імперії.

Чернівчани дуже полюбляли  персонажів античної міфології в  якості кам'яних прикрас для своїх  будинків, і Ощадний банк не є  винятком. Вже на карнизі помічаємо  дві скульптури: праворуч богиня піднесенного кохання Афродіта - Уранія з кужелем у лівій руці, ліворуч - огрядна богиня родючості Деметра з кошиком плодів у руках.  
Будинок прикрашає фриз у вигляді мальовничо розкиданого листя, що колись було вкрите позолотою. Головний вхід стережуть два орли. Окрасу споруди, майолікове панно, створив у 1904р., як вважалося, французький художник І.Лано. Митець лишив свій автограф на власному шедеврі: зліва внизу біля третіх дверей.     Там справді є підпис J. LANG.

Та повернімося до Олімпу. Ця міфологічна композиція уособлює паралель між Римською та Австро-Угорською імперіями часів цісаря Франца Йосифа. У образах 12 богів Олімпу зображено 12 найважливіших провінцій імперії, які уособлювали її суть. Функції богів переплітаються з особливостями регіонів, які вони символізують. Дослідники вважають, що навіть розташування небожителів на панно групами має смислове значення, вже не кажучи про те, що є втіленням основного принципу модерну: динамічної рівноваги.

 

Обласний художній музей відкрився в столиці Буковини у 1988р. - спочатку у приміщенні Святодухівського кафедрального собору. Нарешті місто мало хоч якийсь притулок для художніх скарбів краю, що до того тіснилися у залах краєзнавчого музею на вул.Кобилянської. Перша виставка запрацювала вже у листопаді 1988-го, але невдовзі по тому храм було повернено релігійній громаді, тож музей опинився на тодішній вулиці Жуковського (нині Й.Главки) в колишньому готелі облкому партії. Площі приміщення були замалі для нормальної експозиції, і 1991 року музейники знову пакували наповнені художнім скарбом чемодани: переселення, цього разу музей відкрився у стінах, які дійсно гідні музею.

 

 

Використано матеріали

http://www.castles.com.ua/bukovyna.html

Будинок корабель

Від церкви далі вверх виходимо до першої кам’яниці Чернівців –„генеральського дому”. В часи приєднання Буковини до Австрії (це відбулося у 1774 році), у Чернівцях нараховувалося близько 290 будинків, споруджених переважно з дерева. Це, за словами К.Фон Енценберга, надавало місту нужденного вигляду.  
 
З призначенням К. Фон Енценберга генерал-губернатором Буковини розпочалася політика заохочування переселення до краю ремісників та торгівців. Збільшення населення міста спричинило його розширення на південь. У 1780 році на розі сучасних вулиць Шкільної та Шолом–Алейхама було споруджено перший цегляний будинок – «генеральський дім», резиденцію генерал-губернатора.  
"Будинок - корабель" 

Звертає на себе увагу будинок, який знаходиться на розі вулиць Головної та Шолом-Алейхема, відомий чернівецьким старожилам як „Шіфа” (від німецького Schiff - корабель).  
Про будинок корабель складено легенди…

Варіант №1. Жили-були в Австро-Угорщині два брати, щиро закохані в море. Один став відомим капітаном і водив кораблі по всьому світу, а другий став успішним фінансистом. Коли брати, що так і не завели сімей і не мали дітей, вийшли на пенсію, вони вирішили оселитися разом в неймовірному, вартому їх будинку - будинку-кораблю  
Довго брати мандрували імперією в пошуках потрібного унікального місця - і нарешті знайшли його в Чернівцях. Невдовзі на перетині двох вулиць виріс дім-лайнер, що не належав жодному архітектурному стилю. Він і не мусив: головною для братів була форма. А еклектика... Між іншим, досить гарно вийшло.  
Висока вежа-ліхтарик, прикрашена колись вітражами - мачта. На носовій частині - голова лева, царя звірів, а ще - грифони, алегорія зіркості, такої необхідної в морі. Про водну стихію нагадують ще й дельфіни та водорості. Злам ХІХ-ХХ століть характерний любов'ю до таких "водяних знаків" (згадайте Будинок з химерами у Києві чи кам'янецький Палац Піонерів).  
Сухопутний лев парадоксально став наймокрішим жителем шіфи - з левячого зеву лилася у чaшу фонтанчика чиста питна вода.  
Брати мешкали на другому поверсі, де на площадці над вулицею були два містки, два штурвали та два рулі. Певно, ще живі в місті ті, хто пам'ятає (серед них і відомий краєзнавець Іван Снігур), як щоранку дідусі виходили на фіззарядку, а у свята вдягали парадну форму і ставали до штурвалів

 

А тепер - легендарні факти. 
 
Місце перетину доріг приваблює торговців. Ще б пак: тут ніколи не переведеться рідка риба клієнт. До побудови шіфи цей участик був весь заставлений ятками. Легендарним капітанам довелось заплатити грубі гроші відкупних лоточникам. Напевно, немало дісталося й невідомим архітекторам: будинок зведено дуже вдало, не відчувається різкої зміни рельєфу під ним. Безім'яний для історії єврей-коваль з вулиці Шептицького виконав гарну залізну огорожу та поруччя. А постоялий двір напроти як працював до шіфи, так і функціонував при ній.  
Місце швидко стало дуже популярним, портрети шіфи входили до всіх наборів листівок. А ще колись поруч був гарний сквер зі скульптурами, улюблене місце зустрічей чернівчан. Там було так чисто, що багато хто не відмовляв собі у задоволенні пройтися по траві босоніж. Ще одним сусідом дома-корабля була румунська будка торговців нафтою.  
За совєтів лева помістили в клітку з цегли: на такому гарному місті влаштували рекламний щит. Містки зруйнували, штурвали знищили, залізні світильники відкрутили. Чи є в українській мові термін "кораблекрушение"?  
Через кого лев постраждав, завдяки тому й звільнився: до сторіччя з дня народження Леніна у 1970 році щити зняли, до дивом збереженого левячого язика знову підвели воду: знову тут можна було напитися в спеку. До речі, за Румунії це місце було єдиним у місті, де можна було попити безкоштовно.  
...Ось такий архітектурно-географічний парадокс: сухопутний корабль, візитка Чернівців, поруч з яким і сьогодні гамірно та жваво. 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Використано матеріали

книги "Місто моєї любові" Василя Селезінки. 

Поштамт –  площа Філармонії —                                                                                            музична площа Чернівців

Вулиця Поштова (нині Худякова) веде до історичної будівлі Поштамту. За свідченнями сучасників це одна із найкращих будівель міста. Споруджена була у 1884-1889 роках у неокласичних формах, із фігурами персонажів грецької міфології, які розміщені на рівні 2-го поверху. Над центральним входом у будівлю висить старовинний годинник. Ця будівля й нині викликає захоплення у чернівчан та гостей міста.  
 
Далі від поштамту маленькою вуличкою, ми вийдемо на площу Рудольфа (нині - площа Філармонії). Вона стала центром музичного життя міста. Саме тут, у 1876-1877 роках було збудовано приміщення для Буковинського музичного товариства (філармонії), де давали свої концерти М.Лисенко, А.Рубінштей, Сіді Таль та інші славетні музиканти та співаки. В ансамблі площі яскраво виділяється колишній готель «Бристоль», із стилізованою баштою, у цоколі тепер якої розташовувався першокласний ресторан.  
http://prostir.museum 
 

«Будинок з левами»

(Колишній Палац Юстиції)

2 березня 1904 року розпочато  будівництво досить значного  за розмірами (88,7м на 45,4м) Палацу Юстиції. Воно тривало порівняно недовго: роботи розпочали у квітні 1905 і закінчили 7 жовтня 1906 року.Архітектурний проект був замовлений Францу Сковрону з Відня. Деталі проробляв Артур Вілеман. Франц Губіш підібрав матеріали і склав методику будівництва. Будівельні роботи проводили Кроритнянський, Гісенберг та Маркус Кіслінгер – власник заводу «Патрія», який випустив екстра цеглу для кладки і глазуровану цеглу.

Проект Палацу  побудований в стилі неоренесансну, цегельний, цоколь облікований каменем, прямокутний в плані з двома квадратними внутрішніми двориками, чотирьохповерховий. Внутрішнє планування коридорне з одностороннім розміщенням приміщень. В центрі парадний вестибюль. Загальна система побудови фасадів, поверховий розділ, обрис вікон, виступаючий венчаючий карниз, є стилізацією архітектурних форм флоронтійськіх плацо XV століття. В шатрах черепичних дахів, в поліхромних майолікових вставках вбачається вплив архітектури модерну.Головний вхід актдентований дуже виступаючим ризалітом. До нього ведуть парадні входи з фігурами левів по сторонах.

Пам’ятник є прикладом  архітектури еклектики, цікавим зразком суспільної громадської споруди початку XX століття. Нині тут урядує обласна державна адміністрація. 

 

Кафедральний собор Святого Духа