Архітектура борокко

Архітектура бороко

Наприкінці XVI ст. в Італії, в результаті кризи гуманістичної  ренесансної культури, на зміну стилю  Відродження прийшов стиль бароко.

У XVII ст. стиль  бароко поширився в більшості  європейських країн. Причому одні художники  наслідували Італійські першоджерела, інші — сприйняли тільки ті особливості стилю, що найбільше відповідали смаку й художнім традиціям їхньої рідної країни. Так, у Франції у XVII ст. бароко знаходить вираження лише в деяких архітектурних елементах церков і в Інтер'єрах будинків при тому, що основним стильовим напрямком Франції XVIIст. був класицизм.

Стиль бароко був  суперечливим і неоднозначним: у  різних країнах він яскраво виражав  Ідею дворянської культури часів  розквіту абсолютизму (боротьби за національну  єдність) і відбивав смаки бюргерства.

У порівнянні з  ренесансом у бароко класичні форми  ніби перетворюються, вони набувають  іншого характеру й іншого композиційного бачення. На зміну раціональній тектонічності  приходить атектонічність, мальовничість  змінює ренесансну графічність, пластику, що стала основним засобом художньої виразності, створює неспокійну гру світлотіні, у планах і формах панують складні криволінійні обриси, статичність ренесансних композицій змінюється бурхливою динамікою форм, групуються колони й пілястри (прямокутні виступи в стіні у вигляді вправлених у них колон), фасади й інтер'єри будинків доповнюються скульптурами, в інтер'єрах будинків рясно використовуються позолота, ліплення, різьблення, мальовничі плафони, які ілюзорно зображують небо з ангелами, що летять по ньому, тощо.

Переваги стилю  проявилися у винятково сильних  за художньою виразністю принципах  створення архітектурних ансамблів  і дивному вмінні органічно вписувати  архітектуру в навколишню природу. Головне в ньому — вразити  уяву людини незвичайністю, багатством, розкішшю і вплинути на її почуття.

В Україні бароко набуло своєрідних особливостей, зокрема, у цей стиль були привнесені традиції народного мистецтва. Найбільш яскраво  цей самобутній стиль проявився  в архітектурі Лівобережжя і Слобожанщини, возз'єднаних із Росією (1648—1654 pp.).

На західних землях України, що залишилися під владою польських магнатів, архітектура  розвивалася в іншому напрямку. Тут  були замовники з іншими смаками  й вимогами, іншими були й архітектори (частіше іноземці), іншими були традиційні прийоми будівництва й будівельні матеріали, до того ж на той момент посилювалася політика католицької експансії. Саме цією політикою пояснюється будівництво великої кількості католицьких монастирів у Галичині, на Поділлі й Правобережжі, на Волині.

Однією з  перших будівель, що повністю відповідали  запозиченому архітектурному стилю, був  єзуїтський костьол Петра і Павла  у Львові, побудований у 1610—1630 pp. італійським зодчим Джакомо Бріано. Костьол був побудований у  вигляді видовженого прямокутника з двома подовжніми рядами колон усередині (василька), із типовим для середньовічної архітектури, високо піднятим центральним нефом (колонадою або аркадою) і зовнішніми підборними арками над бічними нефами, тобто рисами, що сягають готичної архітектури. Будівля костьолу майже повністю копіює римську церкву капітулу єзуїтів Іль Джезу, побудовану в 1575 р. одним із засновників стилю бароко Джакомо делла Порта. Іль Джезу стає прикладом для численних католицьких церков у багатьох країнах. У Львові за його зразком, але з кількома незначними відмінностями, будуються костьол Стрітення (1642—1644 pp., архіт. Дж. Б. Джізлені), Вознесенський костьол у Рудках (1728 p.).

Риси бароко привносилися в палацові, замкові  й інші будівлі.

Після возз'єднання України з Росією почався новий етап в історії української архітектури. На возз'єднаних землях активно зводилися міста, розвивалися ремесла, торгівля, формувався новий уклад життя. З Правобережної України, Що залишилася під владою Польщі, на Лівобережні землі потягнулися цілими селами й містами переселенці. Західні центри української культури — Львів, Луцьк, Острог поступово втрачають своє значення, поступаючись місцем Києву, Чернігову, Переяславу, Полтаві й новозбудованим містам — Харкову й Сумам.

Повсюдно починається будівництво церков, православних монастирів, будинків козацької старшини — тепер вони стають основними замовниками. Якщо раніше кам'яні будинки були поодинокими, то тепер їх зводять масово.

У XVII ст. у Росії  будівництво було централізоване, ним управляв Приказ кам'яних справ. До обов'язків цієї організації входила підготовка кваліфікованих майстрів, їхня робота у замовників, нагляд за будівництвом. Після возз'єднання юрисдикція Приказу кам'яних справ поширюється і на українські землі. Але у зв'язку з тим що обсяг будівництва був дуже великий, поряд з основною масою місцевих будівельників працювали російські майстри і навіть провідні архітектори Росії. Цілком природно, що приїжджі майстри використовували в роботі нові прийоми будівельної техніки й форми, характерні для російської архітектури того часу.

Незважаючи  на те що приїжджі майстри вкладали в будівництво свою індивідуальність, усе-таки стиль, що сформувався на Україні  в другій половині XVII ст., мав свої особливості, стійку спільність конструктивних і художніх рис, що дало повну підставу назвати його українським бароко. Однією з причин, що сприяла розвитку нового архітектурного стилю, стало те, що український народ зруйнував практично всі католицькі будівлі й палаци ненависних йому польських магнатів. Тому стає цілком зрозумілим, чому нові будівлі не повинні були повторювати або нагадувати католицьке бароко. У зв'язку з цим українське бароко швидко виробило свої стильові особливості, включаючи в себе деякі риси російської архітектури, що виразилися в характері декору.

Нові міста  Наддніпрянщини й Лівобережжя, на відміну  від європейських міст, які зберігали  регулярність вулиць і тісне розташування будинків, мали садибний характер. У  придніпровських містах був запроваджений  принцип давньоруського планування — радіально-порядковий, що мав мальовничий характер.

На сьогодні чудовим архітектурним пам'ятником  кінця XVII ст. є будинок Якова Лизогуба, що знаходиться в Чернігові. Це колишній житловий одноповерховий будинок, пластика фасадів і фронтонів якого близька за характером до форм російської архітектури XVII ст., але значно більша й соковитіша, що створює мальовничу гру світлотіні.

До будівель цивільної архітектури того ж  часу можна зарахувати численні трапезні палати в православних монастирях. Дуже цікава трапезна чернігівського Троїцького монастиря. Спочатку була побудована трапезна (1677—1679 pp.), а потім уже — монастирський собор. До трапезного залу із західної сторони примикають сіни й господарські приміщення, а зі східної — Введенська церква з високим верхом над центральною частиною.

Найбільш яскраво  й самобутньо стиль українського бароко проявився в XVII — на початку XVIII ст. у культовому зодчестві. Майстри  прагнуть створювати виразні, вражаючі образи. Будуються монастирські собори, що за типом ближчі до традицій давньоруської архітектури, інші церкви — до типу українських дерев'яних церков. До першого типу належать давньоруські святині: київський Софійський собор, собор Єлецького монастиря в Чернігові і, особливо, Успенський собор Печерського монастиря, який здавна вважався найпопулярнішою будівлею на Русі. Усі ці споруди мали хрестокупольний тип, після відновлення (XVII ст.) вони були «прикрашені» бароковим «одягом»: фасади збагатилися декором, з'явилися прибудови, надбудувалися верхи. Одним із найстаріших зразків такого типу є собор Троїцького монастиря в Чернігові.

Але все-таки головним типом в українській архітектурі, що яскраво виражає національні  риси, вважаються кам’яні храми  які походять віл дерев'яних церков, що бути на гой час найбільш розповсюдженими Найкращим пам’ятником цього типу є мальовничий триверхий Покровський собор ν Харкові (1684р. це найдавніша й єдина збережена споруда міста, що залишилася від забудови Харківської фортеці С обор поставлений за російським звичаєм на підкліть. оточену арковою галереєю Три високі, тісно приставлені бані тричі звужуються. Сам храм і всі яруси бань добре осиплені вікнами обрамленими наличниками В об ємно-просторовому вирішенні відбилися традиції української триверхої багатозаломної церкви.

Більш розповсюдженим типом був п’ятикамерний храм що утворює у плані хрест, часто  і додатковими комірками у  кутках и центричною об’ємною динамічною композицією, що завершується в більшості  випадків п’ятьма верхами. Зводилися такі храми, як правило, на місцевостях які оглядаються однаково добре з усіх боків, що визначило однакову будову фасадів.

Найстарішим будинком цього типу є Миколаївський собор  у Ніжині (1168, 670рр. архіт Устинов) Конструкцію складають п’ять  широких восьми граних барабанів, перекритих банями з високими традиційними верхівками Композиція собору має виражену пірамідальність у пластиці фасадів нема· тих елементів, що зближували б їх з московською архітектурою XVIIст.

Спасо Преображенська церква в Сорочинцях (1732р. і вважається останнім за часом пам'ятником п'ятиверхих церков) прикрашає чудовий декор що зберігає стиль українського народного мистецтва.

У зв’язку з  тим, що і в Україні, й у Росії  працювали україно-російські бригади  будівельників, то в культовому зодчестві  України присутні елементи пластики й декору російської архітектури, а в Роси композиційні риси української архітектури, яскравим прикладом чого є московська Надвратна церква Новодівочого монастиря.

У XVII ΧVΙΙΙ ст. у монументальному зодчестві  Києва. Лівобережжя України яскраво проявитися риси українського бароко. Він знайшло прояв у конструктивних особливостях, декорі. Але головна особливість стилю це почуття пропорції, розкриття внутрішньою простору що не порушує зовнішніх форм

У XVIII ст. в архітектурі  Західної України продовжував розвиватися стиль бароко з рисами, характерними для пізнього бароко в архітектурі Італії Польщі й Австрії. До початку XVІІІ ст різко посилилася католицька експансія і українське духівництво прийняло унію. Католицька церква тримає у своїх руках усе громадське життя у Львові наприклад, на 25 тисяч жителів припадає 40 костьолів і католицьких монастирів. І в Інших містах Західної України працюють великі зодчі того часу, що споруджують ряд видатних церковних і цивільних споруд, у які «забувають» вносити національні українські риси.

У стилі західного  бароко зводяться численні костьоли наприклад львівський Миколаївський  костьол 1739 1745 рр. із традиційною базилікальною  структурою будівлі, костьолами у стилі  пізнього бароко й ін.

Найбільш яскравим і цінним пам’ятником барочної архітектури того часу став будинок Домініканського костьолу у Львові. Будувався він за проектом Яна де Вітте майстром Мартіном Урбанником 15 років (1749-1764рр). План костьолу має еліптичну форму з капелами з боків будинок має пластичний західний фасад із портиком і лукоподібним фронтоном. Будинок вінчає величезний купол на високому барабані Інтер'єр Домініканського костьолу величний, урочистий, прикрашений численними скульптурами.

Найбільш плідно працював на Західній Україні Бернард Меретин, який за порівняно короткий час побудував храми у Львові, Лопатині, Годовиці, Бусці, ратушу в Бучачі Меретин у своїй творчості віддавав перевагу скульптурам, том;, він у більшості випадків працював зі скульптором І. Пінзелем. Меретин — майстер того напрямку пізнього бароко, у фасадах якого вже бачиться наближення класицизму. У 1746—1764 pp. він будує на пагорбі південно-західної частини Львова один Із найкращих будинків барокової архітектури — собор Святого Юра. У плані храму спостерігається уступчаста композиція, переважають плавні криволінійні обриси, простежуються традиції українського зодчества.

До видатних пам'ятників пізнього бароко належить Успенський собор Почаївського монастиря  на Тернопільщині. Собор був зведений у 1771 — 1783 pp. за проектом архітектора Готфріда Гофмана. Керував будівництвом львівський майстер П. Полейовський. Собор поставлений на двоповерховій терасі й прекрасно гармонує з навколишньою природою. Стрункі, ошатні вежі й фігурний фронтон, восьмигранний купол зі світловим ліхтарем, декор і білосніжний колір стін створюють життєрадісний образ, далекий від монастирського аскетизму.

У Чернівцях  зберігся цікавий пам'ятник, побудований  у 1767 р. на засоби, виділені Катериною II, — це Рождественська церква монастиря  в передмісті Гореча. За планом і композицією церква типова для українського зодчества, але цікава вона деякими відмінностями: план більш витягнутий, є нижній цокольний поверх І верхній обхідний на стінах галереї, а також бійниці.

Трохи інакше в XVIII ст. розвивалася барокова архітектура в Наддніпрянщині й Східній Україні. Сюди нові віяння прийшли разом із петербурзькими зодчими. Але ще до співробітництва з ними в українській архітектурі відходять у минуле прийоми цегельної пластики, майстри штукатурять! прикрашають ліпленням фасади будинків. Прикладом може служити чудовий декор трапезної і собору Видубицького монастиря в Києві.

Невдовзі Києво-Печерська  лавра задумала будівництво великої  дзвіниці. Для цього були притягнуті закордонні майстри. У 1731 р. до Києва приїжджає великий петербурзький зодчий Іоганн-Готфрід (Іван Іванович) Шедель, і стиль українського бароко значно змінюється. Через те що Шедель був вихованцем німецької архітектурної школи, у його творчості виявлялася деяка сухість орнаменту.

Дзвіниця була найвищою будівлею, її висота складала 96,5 м. Така масивна споруда, вперше побудована в Україні, зводилася за принципом ордерної архітектури. Нижній ярус у вигляді п'єдесталу, другий ярус витриманий у формах римсько-доричного ордера, третій — іонічного й четвертий — коринфського Звідси видно, що для будівництва дзвіниці була використана класична схема ордерної архітектоніки, відома ще з споруди римського Колізею. У будівлі спостерігаються лише деякі елементи барокового стилю: спарені колони, розкріплені карнизи, обриси завершення глави. У будівництві дзвіниці застосовані нова для того часу техніка, зокрема, були спеціально виготовлені цільні керамічні коринфські капітелі, що були 154 см заввишки і 140 см завширшки. Сам Шедель сказав, що «ця дзвіниця» єдина й у Європі, і в Росії, іншої такої немає

Крім зведення дзвіниці, Шедель займається будівництвом Брами — західних воріт Софійського  монастиря. Це замовлення він одержав (1745 р.) від київського митрополита  Рафаїла Забаровського. Брама ε  одним із найкращих.