Господарське процесуальне право як самостійна галузь права

Законом України “Про міжнародне приватне право” визначено особливості провадження в справах за участю іноземних осіб, підстави визначення підсудності справ судам України, питання виключної підсудності справ та інші питання.

Закон України “Про міжнародний комерційний арбітраж” виходить із визнання корисності арбітражу (третейського суду) як методу, що широко застосовується для вирішення спорів, які виникають у сфері міжнародної торгівлі, та необхідності комплексного врегулювання міжнародного комерційного арбітражу в законодавчому порядку, ураховує положення про такий арбітраж, які є в міжнародних договорах України, а також у типовому законі, прийнятому в 1985 році Комісією ООН з права міжнародної торгівлі та схваленому Генеральною асамблеєю ООН для можливого використання державам у своєму законодавстві. Цей закон застосовується до міжнародного комерційного арбітражу, якщо місце арбітражу знаходиться на території України, однак окремі положення застосовуються і в тих випадках, коли місце арбітражу знаходиться за кордоном [8, с.64-65].

До джерел господарського процесуального права належать також широке коло законів, які вміщують окремі норми, що стосуються провадження в господарських судах.

Переважно це акти, які визначають підвідомчість спорів господарському суду (Господарський кодекс України, Закони України “Про господарські товариства”, “Про інвестиційну діяльність”, “Про зовнішньоекономічну діяльність” тощо).

Джерелом господарського процесуального права є також підзаконні нормативно-правові акти, які містять норми з питань, що сто­суються господарського процесу. Такими можуть бути укази Пре­зидента України, постанови Ка­бінету Міністрів України [7, с.42].

Господарські суди застосовують при вирішенні спорів також міжнародні договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України.

Міжнародним договором України відповідно до Закону України “Про міжнародні договори України” є договір, укладений у письмовій  формі  з іноземною  державою  або іншим суб'єктом міжнародного права,  який регулюється міжнародним  правом,  незалежно  від  того,  міститься договір  в одному чи декількох пов'язаних між собою документах,  і незалежно  від  його  конкретного  найменування  (договір,  угода, конвенція, пакт, протокол тощо). У ст. 19 зазначеного Закону встановлений порядок дії міжнародних договорів України на території України. Відповідно до цієї статті чинні міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною  Радою  України,  є  частиною  національного законодавства  і застосовуються у порядку,  передбаченому для норм національного законодавства.

Господарський  суд  не  застосовує  акти  державних  та інших органів, якщо ці акти не відповідають законодавству України.

Якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому  порядку,  встановлено  інші  правила,  ніж  ті,  що передбачені  у  відповідному  акті  законодавства   України,   то застосовуються правила міжнародного договору [9, с.36].

Такі норми містить, наприклад, Угода про порядок вирішення спорів, пов’язаних зі здійсненням господарської діяльності від 20 березня 1992 року, укладена державами – учасницями СНД у м. Києві, яка регулює питання вирішення справ, що випливають із договірних та інших цивільно-правових відносин між суб’єктами господарювання, з їхніх відносин із державними та іншими органами, а також виконання рішень за цими справами.

У ст. 11 Угоди  встановлено правила застосування цивільного законодавства однієї держави – учасниці СНД на території іншої держави – учасниці СНД.

У випадках, передбачених законом або міжнародним договором, господарський суд застосовує норми права інших держав. У разі відсутності законодавства, що регулює спірні відносини за участю іноземного суб’єкта підприємницької діяльності, господарський суд може застосувати міжнародні торгові звичаї.

Господарському суду згідно з ч. 7 ст. 4 ГПК України заборонено відмовляти в розгляді справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини. У цьому випадку господарські суди мають вирішувати спір за допомогою аналогії закону та аналогії права.

Під аналогією закону розуміється застосування до відносин, які не врегульовані нормами права, але мають бути ними врегульовані, закону, що регулює подібні відносини.

Застосування аналогії закону можливе за таких умов:

-   відносини сторін перебувають у сфері дії господарського права, тобто є господарськими правовідносинами;

- вказані правовідносини не врегульовані господарським та цивільним законодавством;

- існують норми, що регулюють подібні за змістом господарсько-правові відносини.

Якщо використати аналогію закону для регулювання господарсько-правових відносини неможливо, наприклад, через відсутність норм, що регулюють подібні відносини, то застосовується аналогія права. Аналогія права полягає у застосуванні загальних засад господарського та цивільного права, встановлених законодавством. Умовами застосування аналогії права є такі:

- відносини сторін перебувають у сфері дії господарського права;

- зазначені правовідносини не врегульовані господарським та цивільним правом;

- відсутні норми, що регулюють подібні за змістом правовідносини [9, с.38-39].

Важливе значення для розгляду господарських справ, удосконалення правозастосовчої практики господарських судів мають керівні роз’яснення Вищого господарського суду України.

Вищий господарський суд України, відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 32 Закону України “Про судоустрій і статус суддів” дає спеціалізованим судам нижчого рівня рекомендаційні роз’яснення з питань застосування законодавства щодо вирішення справ відповідної судової юрисдикції. Ці роз’яснення можна віднести до нормативного тлумачення норм права. Вони надаються з метою запобігти в процесі розгляду господарських спорів неправильному розумінню та неоднаковому застосуванню правових норм щодо практики застосування положень окремих законодавчих актів, предметом регулювання яких є господарська чи підприємницька діяльність, оподаткування, орендні відносини, захист права власності, правовідносини, що виникають унаслідок банкрутства тощо.

Роз’яснення Вищого господарського суду не належать до офіційних тлумачень. Офіційне тлумачення – це сформульоване в спеціальному акті роз’яснення змісту й мети правових норм, яке здійснюється уповноваженим органом і має загальнообов’язкове значення. І тому офіційне тлумачення є, так би мовити, загальнообов’язковою вказівкою щодо правильного розуміння й застосування певної норми. Відповідно до ст. 147 Конституції України право офіційно тлумачити Конституцію та закони України надано лише Конституційному Суду України.

Роз’яснення ж Вищого господарського суду України можна віднести до нормативного тлумачення норм права, яке має такі види:

- автентичне, за якого зміст норми права роз’яснює той самий орган, який її встановив;

- легальне, за якого загальнообов’язкове тлумачення змісту дає орган, який дану норму не встановлював, але відповідним чином на це уповноважений чинним законодавством [8, с.66].

Отже, джерелом господарського процесуального права є нормати­вно-правові акти, які вміщують правові норми, що регулюють гос­подарське судочинство.

4. Господарське процесуальне право як наука

Господарське процесуальне право розглядається не тільки як галузь права, але і як наука.

Правова наука — це сукупність правових знань, накопичених і поглиблених внаслідок спеціальних досліджень, і узагальнення судової практики, законотворчості й практики їх застосування. Наука господарського процесуального права є самостійною галуз­зю юридичної науки, яка займається вивченням господарського процесу [7, с.43].

Господарське процесуальне право як наука є сукупністю правових знань, що накопичуються та постійно розширюються внаслідок спеціальних наукових досліджень та узагальнень судової практики. Наукові знання відображаються у правових доктринах, концепціях, науково-практичних коментарях, рекомендаціях законодавцю та господарським судам. У матеріалізованій формі вони знаходять своє закріплення у формулюваннях норм господарського процесуального права, конструкціях законодавчих актів, у наукових працях. Правильність висновків та пропозицій представників науки господарського процесуального права підтверджується або спростовується правозастосовчою практикою. Інколи до правових ідей, що були спростовані під час розроблення та прийняття законів, повертаються знову внаслідок прихильності до цієї правової ідеї.

Господарське процесуальне право як юридична наука являє собою сукупність правових знань щодо організації та діяльності господарських судів та інших органів, що вирішують господарські спори. Тому система науки багато в чому збігається із системою господарського процесуального права як галуззю права. Проте система науки охоплює також і інші питання, які не становлять предмета галузі чи навчальної дисципліни. Це, зокрема, питання розвитку господарського процесуального законодавства, організації господарських судів, правового статусу суддів господарських судів, загальної характеристики органів господарської юрисдикції в державах – членах СНД та інші питання, що мають загальнотеоретичне значення [8, с.67].

Наука господарського процесуального права вивчає поняття господарського процесуального права як галузі права та його місце у загальній системі права, систему і зміст господарсько-процесуальних правових інститутів; джерела господарського процесуального права, їх види і значення, засоби та методи тлумачення господарських процесуальних норм і ефективність їх вивчення [9, с.41].

Як юридична наука, господарське процесуальне право має свій предмет і об’єкт дослідження. Предметом науки є система нормативно-правових актів, за допомогою яких здійснюється правове регулювання процедур господарського судочинства, тобто правове регулювання процесуальної діяльності, механізм якої передбачає формування та реалізацію господарського процессуального законодавства, а також охоплює питання історичного розвитку законодавства про господарське судочинство, організацію господарських судів, правового статусу суддів господарських судів, загальної характеристики органів господарської юрисдикції та інші питання, що мають загальнотеоретичне значення. Іншими словами, предметом науки господарського процесуального права є господарське процесуальне право в нерозривному зв’язку з іншими суспільними явищами в його історичному розвитку і практичному застосуванні.

Об’єктом дослідження є правовідносини, що виникають під час вирішення господарських спорів. Як наука, господарське процесуальне право має мету – теоретичне відображення всіх основних проявів правового регулювання, здійснення господарського судочинства, а також досудового врегулювання господарських спорів [8, с.67-68].

Сучасна наука господарського процесуального права не обмежується вивченням господарського процесуального права лише якоїсь однієї країни. Тому предметом науки господарського процесуального права є також форми господарського процесуального законодавства і практика їх застосування в інших державах. У зв’язку з цим органічною частиною науки господарського процесуального права повинно стати порівняльне господарське процесуальне право, що має на меті визначення загального і особливого у різних системах права, можливість імплементації концепцій, засад господарського процесуального права, окремих правових рішень або їх сукупності.

Крім того, важливою складовою господарського процесуального права є історія становлення і розвитку господарського (арбітражного) процесу. Вивчення історії господарського процесуального права дає можливість як запозичати позитивний досвід минулого, так і ( хоч би деякою мірою) уникнути повторення помилок. До того ж вивчення історії і характеру розвитку господарського процесуального права дозволяє визначити його тенденції на сучасному етапі.

Отже, предмет науки господарського процесуального права істотно відрізняється від предмета господарського процесуального права як галузі права і об’єкта господарського процесуального законодавства як сукупності норм, що регулюють господарські процесуальні відносини [9, с.41].

Соціальне призначення, місце і роль науки господарського процесуального права в суспільстві, гуманітарних та юридичних науках найбільш повно і конкретизовано розкриваються через функції, які виконує галузева наука. Наука господарського процессуального права здійснює як загальнонаукові функції, що властиві будь-якій науці (пізнавальна, інтерпретаційна, прогностична, евристична, комунікативна, прикладна, ідеологічна, виховна), так і спеціальні юридичні функції. Спеціально-юридичні функції розкривають ті особливості призначення науки господарського процессуального права, які зумовлені їх спрямованістю на дослідження держави і права як особливих соціальних явищ, що мають власну природу і тенденції розвитку. До цих функцій належать:

- правоорієнтуюча функція, яка відображає роль господарського процесуального права як частини юриспруденції у визначенні правових орієнтирів, правових цінностей, правових ідей і принципів, шляхів удосконалення господарського процесуального законодавства, правового регулювання вирішення господарських спорів, створення надійних правозахисних механізмів тощо;

- практикозабезпечуюча (інструментальна) функція, яка визначає значення цієї галузевої науки як інструмента суспільства і держави щодо наукового забезпечення державно-правової практики, наприклад, на державне замовлення вчені досліджують певні правові проблеми практичного характеру, опрацьовують відповідні рекомендації, створюють нові технології державно-правової практики, розробляють нові методи та засоби її здійснення;

- критично-експертна функція, яка означає, що господарським процесуальним правом як галуззю юриспруденції не тільки пізнаються загальні закономірності й тенденції державно-правового розвитку чи визначаються правові орієнтири, прогнози, а й критично осмислюється стан господарського процесуального законодавства, організації та діяльності господарських судів, їх відповідність загальноприйнятим правовим і демократичним принципам, проводиться наукова експертиза проектів нормативно-правових актів та державної й правової практики [8, с.68-69].