Господарське процесуальне право як самостійна галузь права

26

                                                   План

    Вступ………………………………………………………………………………….3

1. Поняття та система господарського процесуального права………………………5

2. Предмет та метод господарського процесуального права………………………...9

3. Джерела господарського процесуального права…………………………………13

4. Господарське процесуальне право як наука…………...…………………………20

    Висновки………………………………………………………………………….....24

    Список використаної літератури……………………………………………..........26

                                                           Вступ

Після набуття Україною незалежності перед нею постало складне завдання побудови правової демократичної держави та забезпечення якісного судового захисту прав шляхом швидкого, ефективного судочинства.

Закон України “Про арбітражний суд” від 4 червня 1991 р. уперше започаткував здійснення правосуддя в господарських відносинах спеціалізованими судовими установами. У цьому акті були закріплені прерогативи арбітражного суду саме як самостійної ланки судової влади. Зазначений Закон, а також Арбітражний процесуальний кодекс України від 6 листопада 1991 р. визначали систему арбітражних судів і процесуальну форму їх діяльності. 21 червня 2001р. було прийнято ряд законів з питань формування судів загальної юрисдикції України відповідно до Конституції України. Були внесені зміни до ряду законів України, а також до Цивільного процесуального, Арбітражного процесуального та Кримінально-процесуального кодексів України.

Законами України “Про внесення змін до Закону України “Про арбітражний суд” та “Про внесення змін до Арбітражного процесуального кодексу України” від 21 червня 2001р. самостійну ланку арбітражних судів було перетворено у ланку господарських – спеціалізованих судів у системі судів загальної юрисдикції, та відповідно внесено зміни у процесуальну форму їх діяльності. До того ж змінено назву зазначених правових актів на Закон України “Про господарські суди” і на Господарський процесуальний кодекс України.

Зараз господарське судочинство здійснюється  відповідно до Конституції України, Господарського процесуального кодексу України, Закону України “Про судоустрій і статус суддів”, інших законодавчих актів України та міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. 

Рішення питання щодо судоустрою спричинило формування нової галузі права, що визначає порядок діяльності спеціалізованих судів.

Актуальність теми дослідження обумовлюється тим, що інтенсивний розвиток галузі господарського процесуального права відбувається й у сучасних умовах.

Проблема поняття і змісту господарського процесуального права протягом тривалого часу була предметом наукових дискусій.

Об'єктом дослідження в курсовій роботі являються предмет, метод, система господарського процесуального права, а також джерела регулювання господарських процесуальних правовідносин.

Метою дослідження є розгляд теоретичних питань, розкриття поняття господарського процесуального права, визначення його предмету та методу, а також визначення кола джерел господарського процесуального права, що на даному етапі не є досконало дослідженими.

Поставлена мета зумовила необхідність розв’язання таких головних завдань:

- з’ясувати поняття та систему господарського процесуального права України;

- дослідити предмет та метод господарського процесуального права України;

- проаналізувати джерела господарського процесуального права;

- дослідити господарське процесуальне право як науку.

1. Поняття та система господарського процесуального права

Господарське процесуальне право розглядається як галузь права, наука та навчальна дисципліна.

Галузь права - сукупність правових норм, що регулюють організацію господарських судів, їх діяльність та діяльність осіб, які приймають участь у розгляді господарських спорів, з метою захисту порушених прав та інтересів суб'єктів господарювання

Наука - це сукупність правових знань, що накопичені та постійно поглиблюються в результаті спеціальних досліджень та узагальнення практики господарських судів. Охоплює вивчення законодавства про господарський процес, його задач, принципів, історії виникнення та розвитку.

Навчальна дисципліна - являє собою сукупність навчальної програми та різних форм і методів викладання при здійсненні підготовки юридичних кадрів. Призначена для освоєння студентами, слухачами та курсантами з метою вмілого та ефективного використання придбаних знань у своїй майбутній практичній діяльності [11, с.11].

Проблема поняття і змісту господарського процесуального права протягом тривалого часу була предметом наукових дискусій. Матеріали цих дискусій та обговорень дозволяють дійти попереднього висновку, який надає можливість для змістовного обговорення зазначеної проблеми. Навряд чи без усвідомлення змісту, опису правових конструкцій можна вирішити питання щодо галузевої належності господарського процесуального права. Більш того, питання щодо наявності чи відсутності ознак галузі права видається важливим, але все ж вторинним з погляду соціально-економічного призначення права, його ефективності, оскільки це питання є за своєю правовою природою техніко-юридичним і його вирішення необхідне передусім правознавцям. Тому видається доцільним розглянути основні проблеми та підходи до визначення поняття та місця господарського процесуального права в системі права. Але слід зауважити, що проблема галузевої структури права ніколи не може бути вирішена остаточно.         

До прийняття Господарського процесуального кодексу України                 діяв Арбітражний  процесуальний кодекс України, і, відповідно, йшлося про арбітражний процес чи арбітражне процесуальне право. Але з часу прийняття в червні 2001 року Господарського процесуального кодексу України мова йде про господарський процес, господарське судочинство або господарське процесуальне право.

Термін “арбітраж” у перекладі з французької мови означає третейський суд. В широкому розумінні цей термін застосовується також і в назвах органів, що не входять до системи господарських судів, але реалізують судову владу в державі, наприклад, Міжнародний комерційний арбітраж при Торгово-промисловій палаті України, Морська арбітражна комісія при Торгово-промисловій палаті України. Останні вирішують господарські спори згідно зі своїми правилами і регламентами. Таким чином їх діяльність не охоплюється поняттям господарський (арбітражний) процес. Однак у юридичній літературі зустрічаються випадки, коли діяльність цих органів розглядається як арбітражний (господарський) процес [8, с.42-43].

Господарське процесуальне право як галузь права можна визначити насамперед за предметною ознакою, тобто за сукупністю суспільних відносин, що регулюються нормами господарського процесуального права. Як було згадано вище, тривалий час ця дисципліна визначалася як “арбітражний процес” або “арбітражне процесуальне право”. Тому видається доцільним проаналізувати існуючі в юридичній літературі поняття господарського процесуального права.

У юридичній літературі тривалий час дискусійними були питання щодо змісту поняття “арбітражний процесс”, а також щодо правової природи державного арбітражу. Усе це не могло не позначитися на визначенні представниками юридичної науки галузевої належності правових норм, які регулювали організацію та діяльність арбітражу.

За радянської доби не існувало єдиного погляду стосовно галузевої належності норм, але твердження щодо існування арбітражного процесуального права, яке охоплює норми процедурного характеру у сфері управлінської діяльності, з’явилося в наукових працях у 70-ті роки. Але, незважаючи на це, у юридичній літературі відсутнє загальноприйняте й чітке визначення поняття “господарський (арбітражний) процес”.

Одні автори (В.М. Гапєєв, А.О. Добровольський, І.М. Зайцев, П.В. Логінов) визначали арбітражний процес як діяльність арбітражного суду щодо розгляду й вирішення господарських спорів, яка нерозривно пов’язана з арбітражними правовідносинами. Інші автори (наприклад, Т.Є. Абова) визначали арбітражний процес як порядок вирішення арбітражем, третейським судом спорів, що виникають між організаціями при укладенні, зміні та розірванні господарських договорів чи з інших підстав, а також порядок безпосереднього врегулювання цих розбіжностей учасниками господарських відносин.

Але з таким підходом не погоджувався М.К. Треушников, який вважав, що діяльність таких органів, як міжнародні комерційні арбітражні суди та морські арбітражні комісії при торгово-промислових палатах, біржові арбітражі, що за своєю природою є третейськими судами, не входять до поняття арбітражного процесу.

М.С. Шакарян, виходячи з управлінської природи державного арбітражу, вважає, що правові норми, які регулюють порядок організації та діяльності одного з органів управління – арбітражу, не можуть бути визнані не чим іншим, як частиною адміністративного права.

А.Т. Боннер, ураховуючи чинне на той час законодавство, також вважав, що арбітражні процесуальні норми є складовою галузі радянського адміністративного права. Деякі вчені розглядали порядок вирішення спорів в арбітражі як одну з форм господарського управління або господарського керівництва і тому норми, які регулювали процес, представники цієї точки зору відносили до сфери господарського права. І.М. Зайцев, Н.Б. Зейдер, Р.Ф. Каллістратова, В.М. Щеглов намагались ототожнювати арбітражний процесс з цивільним процесом, вважаючи, що цивільне процесуальне право містить у собі й норми, які регулюють діяльність арбітражу. Ще одна група вчених-процесуалістів (Д.М. Чечот, В.Д. Сорокін) висловлювала думку про те, що арбітражний процес є частиною адміністративного процесу [8, с.44].

А.О. Добровольський, піддаючи критиці погляди вищезазначених авторів, послідовно відстоював думку про те, що сукупність процесуальних норм, які регулюють діяльність арбітражу щодо вирішення господарських спорів, слід називати арбітражним процесуальним правом, яке є самостійною галуззю права. Свою позицію автор пояснював тим, що норми арбітражного процесуального права досить повно формулювали принципи арбітражного провадження, його цілі та завдання, права й обов’язки арбітрів і осіб, які брали участь у справі, підвідомчість господарських спорів тощо.

У подальшому існування арбітражного процесуального права як самостійної галузі права підтверджувалося всім ходом перетворення арбітражу в арбітражні суди, а надалі – у господарські суди й розвитком законодавства про господарське судочинство.

На сьогодні уявлення про господарське процесуальне право як про самостійну галузь права сумнівів не викликає. У літературі на користь цього наводять такі аргументи:

- чітка визначеність законодавством правової природи господарського суду як органу правосуддя;

- наявність правових норм, що регулюють їх діяльність і мають свій суб’єкт, об’єкт регулювання та зміст;

- ці норми закріплюють постадійний розвиток процесу, вони об’єднані в окремі інститути і становлять певну систему;

- наявністю самостійних джерел права, що містять організаційно-правові та процессуально-правові норми [9, с.13].

Таким чином, господарське процесуальне право – це сукупність правових норм, що регулюють діяльність господарського суду та інших заінтересованих суб’єктів, пов’язану із здійсненням правосуддя у справах, віднесених до відання господарських судів. Іншими словами, господарське процесуальне право є сукупністю правових норм, що регулюють порядок здійснення господарського судочинства.

Система галузі права - це сукупність норм галузі та їх поділ на структурні частини.

Систему господарського процесуального права можна поділити на дві частини: загальну й особливу.

До загальної частини мають бути віднесені норми й інститути, які мають значення для всього господарського процесу, на всіх його стадіях та закріплюють: право на звернення до господарського суду, принципи господарського процесуального права, склад суду й осіб, які беруть участь у справі, підвідомчість і підсудність, докази в гос­подарському процесі, судові витрати у господарському процесі, процесуальні строки господарського судочинства та інші.

Особлива частина господарського процесуального права об'єд­нує норми й інститути, які регулюють окремі види процесуаль­них відносин, а саме постадійні процесуальні відносини: пору­шення справи, підготовку справ до судового розгляду, порядок розгляду і вирішення спорів, оскарження і перегляд рішень, ви­конання судових рішень [7, с.40-41].