Загальний стан інтеграційного співробітництва в рамках СНД

Вже встановлено відносини з  такими впливовими міжнародними економічними організаціями, як Міжнародний валютний фонд, Світовий банк, Європейський банк реконструкції та розвитку. Із Світовою організацією торгівлі (СОТ) Україна вже провела переговори і має реальні шанси роботи в цій організації.

Україна, як і інші нові держави  Східної Європи, прагне приєднатися  до Європейського Союзу (ЄС), маючи  для цього всі підстави. Розвиток відносин з ЄС варто розглядати як один із стратегічних пріоритетів зовнішньоекономічної політики України, але в більш віддаленій перспективі. Сьогодні Україна має мало спільних економічних інтересів з країнами ЄС, що зумовлено різницею у рівнях їх розвитку, в інституційних структурах тощо. Вступ України в майбутньому до ЄС підвищить її міжнародний авторитет, політичну, соціальну й макроекономічну стабільність.

Важливими передумовами розширення співробітництва  між Україною та ЄС можна вважати:

— загальне поліпшення макроекономічної ситуації в Україні та більш динамічне проведення економічних реформ;

— розв'язання тих проблем, які  були породжені практикою антидемпінгових  розслідувань з боку ЄС;

— проведення роботи щодо розв'язання тих проблем, які виникають в Україні по лінії СОТ;

— участь у системі субрегіонального та прикордонного соціально-економічного співробітництва.

10.15. Співробітництво України з  країнами СНД

Неабияку роль у зовнішньоекономічних зв'язках відіграють економічні відносини  з країнами Співдружності Незалежних Держав (СНД). Економічні відносини країн СНД мають здійснюватись відповідно до моделі економічного співробітництва, яка полягає в подальшій економічній взаємоінтеграції при збереженні політичної незалежності цих країн і без втручання політики в економіку. Реалізація цієї принципової моделі слугуватиме вдосконаленню економічних відносин країн СНД. Для цього необхідна система колективних скоординованих заходів у межах СНД, що ґрунтується на принципах рівноправності, взаємної вигоди, взаємної заінтересованості у спільному виході з економічної кризи.

Україна стала центром, навколо  якого групуються держави, з тих  чи інших причин не зацікавлені у  сприянні інтеграційним процесам в  СНД або які бажають дистанціюватись  від Росії в економічному або політичному плані.

Міжнародні зв'язки України з  країнами СНД здійснюються як у зовнішній  торгівлі, так і в економічному, науково-технічному і культурному  співробітництві, в міжнародному туризмі, військово-стратегічному співробітництві  та інших формах. Політична й географічна близькість до пострадянських держав, підкріплена угодами СНД майже з усіх глобальних питань багатостороннього співробітництва, зумовлює орієнтацію української зовнішньої торгівлі на ринки саме цих країн. Втім, роки існування СНД засвідчили, що Співдружність у передбачуваному вигляді остаточно так і не відбулася, оскільки її координуючі органи практично не мали впливу на розвиток економік країн-учасниць. Елементи інтеграції виникали переважно за рахунок двосторонніх угод.

Україна розглядає Співдружність як консультативний орган і відкидає спроби зробити його наддержавним, вважаючи, що в межах СНД вона не змогла вирішити жодної проблеми, тому надає перевагу розвитку відносин на двосторонній основі. При цьому Україна виступає проти угруповань усередині Співдружності, проти політики "різних швидкостей" в інтеграційних процесах, за створення зони вільної торгівлі. Вона також продовжує курс на інтеграцію з країнами Європейського Союзу.

Створення зони вільної торгівлі передбачає реалізацію країнами СНД комплексу  відповідних заходів. Невиконання  хоча б одного з них поставить  під загрозу успіх усього проекту. Цей процес має деякі об'єктивні  причини і пов'язаний з певними  труднощами. Головним є те, що держави СНД переживають системну соціально-економічну кризу, в них відбувається реформування економічних і суспільних відносин, утвердження демократичних основ управління. Держави СНД значно відрізняються одна від одної за структурою економіки і ступенем її розвитку. У значній частині свого експорту вони виступають як конкуренти на зовнішніх ринках, про що свідчать, наприклад, складні переговори про придбання або транспортування через Росію нафти із Азербайджану і Казахстану, природного газу із Туркменистану.

Скорочення взаємної торгівлі між  країнами СНД і вибір торговельних партнерів зумовлюються такими чинниками, як великі відстані перевезень та високі залізничні тарифи. Саме з цих причин нині продукція із Казахстану, Киргизстану  або Узбекистану для України коштує в 1,5 разу дорожче, ніж аналогічна із Польщі, Угорщини та Німеччини.

У торгівлі з країнами СНД Україна  має від'ємне сальдо балансу на продукцію  виробничо-технічного призначення, а  структура українського експорту є  неефективною.

 

 

 

 

 

 

 

Перспективы взаимодействия стран СНГ

ВЛАДИМИР ПОКРОВСКИЙ 
заместитель министра РФ по делам СНГ

 

Конец нынешнего столетия отмечен  беспрецедентной по количественным и качественным параметрам ломкой системы торгово-экономических отношений в рамках Содружества Независимых Государств. Всего за последние семь лет их взаимный товарооборот сократился в 3,3 раза. Если в начале 90-х годов важнейшей его составляющей были кооперационные связи, то сейчас в основном идет простой обмен товарами, характерный для начальной формы развития внешней торговли. Доля стран СНГ во внешнеторговом обороте России сейчас составляет 18%, в то время как в начале 90-х годов – 60%.

В отличие от недавнего прошлого хозяйственные взаимосвязи между странами СНГ (кроме Белоруссии) стали гораздо менее значимы, чем с дальним зарубежьем. В 1991 г. доля взаимного товарооборота между странами СНГ во всей внешней торговле составляла 79%, а в 1998 г. – только 31%, что, конечно, очень печально.

Чем обусловлены такие сдвиги? Являются ли они следствием каких-то конъюнктурных  причин или же носят необратимый  характер? Ответив на эти вопросы  сможем определиться – что делать, как работать дальше.

Причин здесь много. Главная  заключается в резком спаде производства во всех странах СНГ. Объем их ВВП за семь лет в целом снизился в 1,7 раза. Общее сокращение взаимных связей по темпам в 2 раза превышало падение товарооборота. Безусловно, фактор падения отечественного производства стал определяющим. Но нельзя не видеть, что реальное его снижение было в 2 раза больше и поэтому надо поискать другие причины.

Вторая – труднейшее финансово-экономическое  положение, в которое попали страны. Большая часть их поддерживает свою финансовую систему за счет внешних  заимствований. Но в результате растет внешний долг и страны начинают жить за счет будущих поколений. Хотел бы отметить, что после дефолта 1998 г. за счет снижения товарооборота Россия потеряла прямых налоговых поступлений в свой бюджет 1,5 млрд долл.

Третья причина психологическая. К продукции стран ближнего зарубежья, бывших еще недавно единым государством, отношение во многих случаях скептическое. В основном это связано с качеством товаров.

Преходящий характер причин изменений  очевиден, и есть возможность на них воздействовать или им противодействовать.

Чем та ситуация, которая сейчас сложилась  в СНГ, не устраивает Россию?

Мы сдаем свои традиционные емкие  рынки. На них приходят другие государства, которые буквально дерутся за них. Параллельно протекает процесс, когда Россия постепенно оттесняется от рынков сырья, которого у нее нет, от уникальных ресурсов, находящихся в странах ближнего зарубежья.

Плохо и то, что мы теряем торговые позиции при транспортировке  грузов в другие государства через  морские порты и другие инфраструктурные объекты, находящиеся на территории других стран СНГ. В результате структура российской экономики примитивизируется, увеличивается доля экспорта с минимальной первичной обработкой, что уменьшает доходы, которые мы могли бы получать от наших партнеров.

Такие процессы ведут к тому, что  Россия постепенно утрачивает лидерство  в СНГ не только в экономической, но и в политической сфере. Здесь  же надо исходить из стратегических интересов.

При всей сложности прогнозирования  финансово-экономической ситуации в странах СНГ, мы можем сделать определенные выводы и предположения о том, как будут строиться наши отношения в ближайшем будущем.

Есть как бы два возможных  альтернативных варианта дальнейшего  развития событий в рамках СНГ. Первый, как представляется, менее вероятный и наихудший для СНГ и их народов. Он базируется на том, что начавшиеся процессы дезинтеграции и дистанцирования друг от друга, прежде всего от России, сохранятся в ближайшие 5 – 10 лет. Тогда образовавшийся вакуум постараются заполнить фирмы дальнего зарубежья. Но даже их сил и возможностей в перегруппировке явно не хватит. Как итог  получим то, что еще раз случится нечто аналогичное дефолту 1998 г. Это предопределяется тем, что большинство стран Содружества, включая Россию, не обнаруживает способности к самостоятельному развитию. Так, если Россия потеряет поставки из стран ближнего зарубежья, то она сможет обеспечить своими ресурсами только около 70% объема производства.

Есть еще один вариант. Одни государства  стараются стать на положение рантье – сбывают по достаточно дешевым ценам сырьевые ресурсы и живут за счет будущего своей страны. Другие пытаются получить доходы от использования своего географического положения. Но не связаннный с реальным производством такой вариант неперспективен.

Сама жизнь заставляет встать на твердую почву экономического взаимодействия, наладить устойчивые хозяйственные  связи между странами. Такая перспектива  более оптимистична и диктуется, как думается, интересами стран СНГ. Руководствуясь именно коренными интересами принято решение о введении с 1 января 2000 г. в рамках СНГ зоны свободной торговли, чтобы упростить процедуры, связанные с обменом товарами и услугами и получить существенный эффект от развития собственной экономики.

Попытки ввести зону свободной  торговли предпринимались и ранее – в 1993 г. в договоре об Экономическом союзе; в 1997 г. заключено специальное соглашение, предусматривающее введение зоны свободной торговли с 1 января 1998 г. Надо признать, что если бы тогда эти попытки были доведены до конца, то не было бы тех огромных потерь, которые понесли страны СНГ. По нашим расчетам, каждый процент прироста товарооборота в рамках Содружества приносит России более 40 млн долл. только прямых поступлений в бюджет за счет взимания налогов.

Если удастся перейти к зоне свободной торговли, то будет дан неплохой стартовый толчок для ускорения выхода стран Содружества из затянувшейся кризисной ситуации.

Хотелось бы обратить внимание еще  на один аспект. Россия на начальном  этапе существования Содружества  проводила в отношении его членов достаточно активную и даже, можно сказать, агрессивную торговую политику. Например, в 1992 г. сумма кредитов, которые мы предоставили для развития торговли со странами СНГ, составила 69% стоимости экспорта России в эти страны. Потом постепенно началось сведение этой формы поддержки торговли к нулю. Сейчас связанные кредиты практически не предоставляются. Между тем это весьма важная активная форма, которую надо было бы восстановить.

Необходимо учитывать еще и  тот вектор взаимодействия, который складывается в отношениях со странами СНГ. Есть три ключевых партнера – Украина, Белоруссия, Казахстан, товарооборот с ними превышает 80% и связи с этими странами дают максимальный эффект. Есть страны, с которыми отношения не выглядят так масштабно, хотя, естественно, тоже требуют внимания.

Конечно, на пути дальнейшего развития будет встречаться немало конъюнктурных  моментов, приводящих к различным  сбоям. Не надо воспринимать их болезненно, как какое-то чрезвычайное происшествие. Они в определенном смысле закономерны. А контуры будущего Содружества уже просматриваются, костяк у него достаточно прочный. Будущее у СНГ есть.