Загальний стан інтеграційного співробітництва в рамках СНД

У регіональному розрізі СНД та ЄС є двома найбільшими чинниками  існування пасивного сальдо в  торгівлі України, яке частково покривається активом у відносинах з іншими країнами (особливо КНР, Індією, Туреччиною, США). Іншим важливим джерелом зниження дефіциту торговельного балансу є позитивне сальдо у сфері послуг — за даними 1998 р., воно становило 2,4 млрд. дол., у тому числі 2,0 млрд. припало на відносини з країнами СНД (понад 98 % на РФ) стосовно послуг із транзиту вантажів, зв'язку, ділових послуг та інших видів співробітництва в цій сфері. Однак у цілому наведені дані не забезпечують повного покриття пасивного сальдо у торговельних відносинах України з країнами Співдружності та й усім світовим ринком, яке становить в останні роки 1,1—1,4 млрд. дол.

Особливістю торговельних відносин України з  країнами СНД є висока частка такої  малоефективної форми, як бартерні (товарообмінні) операції. Питома вага таких операцій за 1995—1998 рр. знизилася в українському експорті з 26,9 до 7,5 %, а в імпорті — з 21,4 до 7,1 %. Однак частка бартеру залишається ще великою у вивозі до Росії та Туркменистану, тоді як за свої поставки енергоносіїв ці країни вимагають сплати у ВКВ та лише частково — зустрічними поставками продовольчих товарів з України, а також наданням транспортних та інших послуг (табл. 18.3).

Кризова ситуація в промисловості змушує Україну використовувати й таку форму торговельних зв'язків, як операції з давальницькою сировиною (обробка на українських підприємствах сировини та напівфабрикатів іноземних фірм з наступним поверненням виготовленої з них продукції). РФ є основним партнером України в цій формі торгівлі, використовується вона також у відносинах з білоруськими, молдавськими та узбецькими партнерами. Та все ж на країни СНД припадає лише п'ята частина операцій з давальницькою сировиною, решта є результатом угод з англійськими, ірландськими, німецькими, швейцарськими та іншими фірмами й підприємствами, яким до вподоби порівняно низька оплата кваліфікованої робочої сили в Україні.

Отож  можна констатувати, що торговельні  відносини України з країнами СНД мають складний та суперечливий характер. Українські експортери не спромоглися забезпечити собі стабільне місце на ринку Співдружності, ефективність зв'язків із більшістю партнерів є невисокою. Але відсутність навіть таких позицій в інших регіонах світу спричиняє збереження пріоритетності СНД як основного напряму зовнішньоекономічної політики України. Це — найважливіший сектор вивозу вітчизняної продукції та головне джерело отримання товарів так званого критичного імпорту (енергоносії, запасні частини для раніше поставленої техніки тощо), без яких неможливі функціонування національної економіки та підтримка соціальної сфери, навіть в умовах їх скорочення під час кризи. Підвищення ефективності відносин із СНД та забезпечення альтернативних напрямів співробітництва з іншими регіонами світу є двома взаємопов'язаними найважливішими завданнями зовнішньоекономічної стратегії України.

Найбільш  драматично розвиваються економічні відносини  з провідним партнером — Росією. Починаючи з різкого підвищення цін на енергоносії, керівництво РФ проводить політику «вибіркового» тиску на Україну, маючи на увазі не лише економічні, а й політичні цілі (стосовно поділу Чорноморського флоту, різниці позицій відносно НАТО, інтеграційних процесів у Співдружності тощо). Дві угоди між Україною та РФ про вільну торгівлю 1993 та 1995 рр. містили істотні застереження на користь Росії, яка завдяки цьому щорічно додатково отримувала близько 1,1 млрд дол. від взаємного обміну товарами. Подальші роки характеризувалися посиленням вибіркового захисту російського ринку від українських товарів, загрозами оголосити Україну державою-банкрутом, уведенням додаткових податків та квот на імпорт українського цукру, горілчаних виробів тощо.

Внаслідок такої політики починаючи з 1992—1993 рр. різко зростає заборгованість України. Характерною була ситуація із затриманими Україною виплатами за газ у 1995 р. На їх переоформлення в кредит із довгостроковим терміном погашення РФ згодилася лише під прямим тиском МВФ, який обумовив надання Росії чергових валютних траншів саме реструктуризацією українського боргу. Складність ситуації загострюється ще й тим, що при збереженні високої залежності України від економічних зв'язків з РФ керівництво останньої наполегливо прагне ліквідувати залишки взаємозалежності в окремих галузях економіки. Це виявляється, зокрема, у створенні альтернативних українським інфраструктурних об'єктів (трубопровід РФ — Білорусь — Польща, нові порти на Чорному та Балтійському морях) та переорієнтації на них експортно-імпортних вантажів, у заміні комплектуючих українського виробництва власними тощо. Не забезпечило суттєвого поліпшення взаємних економічних відносин і підписання в травні 1997 р. широкомасштабного договору про дружбу, співробітництво та партнерство між двома державами.

Та  попри все це об'єктивні геополітичні та економічні передумови визначають високий рівень і довгостроковий характер взаємин народногосподарських комплексів двох найбільших країн СНД. Тому лише перехід на рівноправну та взаємовигідну основу може розв'язати складні проблеми україно-російського співробітництва. Разом із тим розвиток обопільних зв'язків не може бути самоціллю — це лише законсервує успадковану від радянських часів низьку ефективність виробничого потенціалу кожного з партнерів. Вихід має бути віднайдений у раціональному співвідношенні співробітництва між Україною та РФ з інтенсифікацією їхньої активності на світовому ринку, особливо у взаєминах з передовими державами.

Враховуючи  високу залежність України від імпорту  енергоносіїв, особливе значення має її співробітництво з Туркменистаном. На частку останнього припадало до 10—12 % імпорту (практично лише поставки газу) та всього 2—3 % експорту України до країн СНД. Така диспропорція щорічно створювала дефіцит у 0,5—0,6 млрд дол., що становило в окремі роки від чверті до половини пасиву платіжного балансу України. Цей дефіцит лише частково покривався сплатою за транзит туркменського газу до Європи українськими трубопроводами. Тому для зменшення валютних витрат Україна намагається урізноманітнити компенсаційні джерела сплати за туркменські енергоносії, пропонуючи поряд з товарними поставками (продукція АПК, труби, деякі види устаткування для нафтогазової промисловості тощо) проведення в Туркменистані меліоративних та геологорозвідувальних робіт, допомогу в будівництві залізниць та ін. Проте це лише частково вирішує проблему, тому необхідна більш глибока проробка потенційних потреб туркменського партнера та можливостей їх задоволення Україною в умовах конкуренції з боку фірм мусульманських та західних держав, а також інших країн СНД.

До останнього часу одним із головних споживачів українських товарів виступала Білорусь (13,0 % експорту до країн СНД при активному для України торговельному сальдо у 200 млн дол.). Хоча умови угоди 1993 р. про вільну торгівлю не виконувалися в повному обсязі, за загальним рівнем обороту з країнами СНД Білорусь посідала друге (після РФ) місце у вивозі України та третє (після РФ та Туркменистану) місце в її імпорті. При цьому структура товарообміну між двома державами вирізнялася доволі широкою номенклатурою порівняно з іншими членами СНД. У відносинах з Білоруссю особливо значною є частка бартерних операцій. Це пояснювалося спеціалізацією багатьох білоруських фірм на реекспорті українських товарів до РФ та російських до України, що викликало численні звинувачення з боку Росії відносно надмірної «прозорості» білорусько-українського кордону. Після січня 1995 р. у зв'язку з формуванням Митного союзу умови торгівлі з Білоруссю поступово ускладнювалися, особливо після рішення Президента О. Лукашенка в липні 1997 р. про «закриття» білорусько-українського кордону. Із створенням союзної держави Росії та Білорусі умови торгівлі з цією країною поступово стануть повною аналогією економічним відносинам України з РФ.

Зовсім протилежними є тенденції  українсько-молдавського економічного співробітництва. Обидві країни в останні роки послідовно здійснюють заходи з лібералізації взаємних відносин на основі режиму вільної торгівлі, плідно співпрацюють у транзитних операціях, поступово налагоджують коопераційні зв'язки. Урядами цих держав розглядається питання про можливість створення між ними митного союзу.

Рівень економічних зв'язків  України з іншими країнами СНД (особливо з Вірменією, Таджикистаном та Киргизстаном) набагато нижчий: він не відповідає ні їхнім потенційним можливостям, ані навіть рівневі відносин за часів СРСР. Стосовно Казахстану поряд з незначним обміном його промислової сировини на українські товари можна зазначити використання можливостей українських підприємств у кооперації з казахськими партнерами на давальницькій основі (в імпорті з Казахстану частка давальницької сировини досягала майже 50 %, що дорівнювало й частці виробленої з неї та вивезеної продукції). Казахстан є найбільшим серед неевропейських країн СНД споживачем транспортних послуг України. Підписання довгострокової програми співробітництва під час візиту Президента Н. Назарбаєва до Києва в 1999 р. може суттєво інтенсифікувати економічні зв'язки обох країн у наступному столітті.

У торгівлі з Узбекистаном бартерні операції становлять чверть обсягу українського експорту та імпорту. В невисокому за рівнем товарообміні між двома країнами слід зазначити обмін вузлами в межах кооперації авіапідприємств. З 1997 р. Узбекистан почав експортувати до України природний газ.

У перспективі можна передбачити  суттєве розширення співробітництва України з двома закавказькими республіками — Азербайджаном та Грузією — в рамках міжнародного нафтового проекту. На переговорах адміністрації Президента Г. Алієва з міжнародними консорціумами про розробку родовищ на Каспії було розроблено варіант створення транспортного коридору, яким азербайджанська нафта від грузинських портів буде доставлятися танкерами до Одеського термінала й далі постачатися трубопроводом до Європи. Реалізація цього проекту дасть Україні змоту, крім коштів за транспортування, отримати альтернативне щодо Росії джерело енергоносіїв, завантажити вітчизняні нафтопереробні підприємства, зменшити дефіцит палива для автотранспорту та сільського господарства, сировини для підприємств нафтохімії.

31997 р. інтенсифікації взаємних  зв'язків у галузі транспортування енергоносіїв та обміну товарами сприяє утворення союзу ГУУАМ, до якого увійшли Грузія, Україна, Узбекистан, Азербайджан та Молдова.

Складність нинішнього економічного співробітництва України з державами  СНД зовсім не означає безперспективності подальших зусиль щодо використання потенціалу взаємних відносин. Сучасні та стратегічні потреби української економіки вимагають більш гнучкої та виваженої політики стосовно закріплення в окремих регіональних та галузевих нішах цього великого й найбільш знаного для українських експортерів ринку. Взаємовигідні відносини з країнами Співдружності мають залишитися одним із пріоритетів довгострокової концепції утвердження України у світовому господарському просторі.

Разом із тим необхідно враховувати  й тенденцію до переорієнтації більшості країн СНД на прискорений розвиток відносин поза межами цієї організації, насамперед із найбільш економічно розвинутими країнами. Україна пертою серед держав СНД підписала угоду про партнерство та співробітництво з Європейським Союзом (14 червня 1994 р.), пізніше подібні угоди були укладені РФ, Молдовою тощо. Хоча ці документи не створюють таких пільгових умов, як для Польщі, Угорщини та інших центральноєвропейських держав — асоційованих членів ЄС, усе ж вони створили надійне підґрунтя для активізації торговельних відносин між членами СНД та західними партнерами.

Взаємні торговельні зв'язки в межах  СНД домінували на початку 90-х років, нині ж у більшості країн Співдружності  вони дорівнюють приблизно половині товарообороту (в 1998 р. частка країн  СНД у загальному обсязі зовнішньої торгівлі України становила 44 %, тобто за п'ять років зменшилася майже на третину). Особливо значні зміни відбулися в регіональному перерозподілі торговельних відносин Росії. Виступаючи ініціатором прискореної інтеграції в межах СНД, РФ фактично переорієнтувала свою зовнішню торгівлю на інші регіони світу, на які в 1991 р. припадало лише близько 30 %, а в 1998 р. — вже 79 % російського експорту та імпорту.

Реалізація масштабних проектів розробки природних ресурсів за участю ТНК уже в найближчі роки сприятиме значному збільшенню частки найбільш розвинутих країн у зовнішній торгівлі Казахстану, Азербайджану та Узбекистану. Щодо Туркменистану, то основну частину свого експорту, де переважають енергоносії, він спрямовує до Західної Європи, намагаючись через вихід до Перської затоки утвердитися в інших регіонах світу. Крім того, всі згадані держави різко активізували свої відносини з мусульманськими країнами, особливо з Туреччиною та Пакистаном.

Тенденція до зміщення пріоритетів країн СНД має враховуватися в зовнішньоекономічній політиці нашої держави як вагомий фактор конкурентної боротьби в господарському просторі Співдружності. За цих умов особливо важливого значення набуває використання геоекономічної позиції України як транзитної території на шляху вантажопотоків між цими країнами й світовим ринком. Цілеспрямованих зусиль державних органів та комерційних структур вимагають стратегія і тактика завоювання окремих сегментів згаданого простору, диференційований підхід до тих чи інших національних ринків, зважаючи на місцеві особливості споживання продукції, потенціал експортно-імпортних потреб виробничої сфери та населення, а також на обмеження, що випливають з національного законодавства та міжнародних угод, зокрема про участь у Митному союзі. Необхідно, нарешті, повною мірою використовувати можливості створення з партнерами по СНД спільних підприємств, фінансово-промислових груп, розгортання коопераційних зв'язків тощо.

10.14. Інтеграція України у міжнародні  організації

Всебічна інтеграція у світові структури і міжнародні організації є стратегічною метою зовнішньої політики України. Адже Україна ще після Другої світової війни була прийнята в Організацію Об'єднаних Націй і в її комітет з питань освіти, науки і культури (ЮНЕСКО). Після проголошення незалежності Україна була зарахована непостійним членом Ради Безпеки і мала можливість головувати в ній.

Україна бере також участь у багатьох підрозділах ООН: МОП — Міжнародній  організації праці; ВОЗ — Всесвітній організації охорони здоров'я; ФАО — продовольчій та сільськогосподарській організації; MATATE — міжнародній комісії з атомної енергетики та ін. Наша держава є активним учасником у роботі європейських політичних організацій: Раді Європи та Парламентській Асамблеї Ради Європи.

Отже, порівняно високий економічний, науково-технічний, мінерально-сировинний і трудовий потенціал, надзвичайно  вигідне економіко-географічне та геополітичне положення в центрі Європи створюють об'єктивні умови  для забезпечення взаємовигідного  міжнародного поділу праці, спеціалізації, кооперування та інтеграції у світовий економічний простір.