Курсова робота

     з дисципліни «Економіка інформаційної безпеки»

     на  тему : «Класифікація  фінансових інструментів та їх роль в забезпеченні економічної безпеки  підприємства» 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

    Класифікація  фінансових інструментів

    Відповідно  до ПБО 13 фінансові інструменти поділяються на різні види,  залежно від умов, зазначених у контракті.

 

    Рис.1. Класифікація фінансових інструментів 

    Отже, як видно із класифікації, фінансові  інструменти поділяються на фінансові  активи, фінансові зобов’язання та інструменти власного капіталу.

    Відповідно  до ПБО 13 фінансовий інструмент – контракт, який одночасно приводить до виникнення (збільшення) фінансового активу в одного підприємства і фінансового зобов’язання або інструменту капіталу іншого підприємства.

    Інші  визначення, що використовуються у  Положенні та які пов’язані з  визначенням фінансових інструментів, є такими:

    Фінансовий  актив – це:

         а) грошові кошти та їх еквіваленти;

б) контракт, що надає право отримати грошові кошти або інший фінансовий актив від іншого підприємства;

в) контракт, що надає право обмінятися фінансовими інструментами з  іншим підприємством на потенційно вигідних умовах;

        г) інструмент власного капіталу іншого підприємства.

      Фінансове зобов’язання – контрактне зобов’язання:

а) передати грошові кошти або інший  фінансовий актив іншому підприємству;

б) обмінятися фінансовими інструментами  з іншим підприємством на потенційно невигідних умовах.

    Інструмент  власного капіталу – контракт, який підтверджує право на частину в активах підприємства, що залишається після вирахування всіх його зобов’язань. 

    Прикладами  первинних фінансових інструментів є:

    Рис. 2. Приклади первинних фінансових інструментів 

    За  визначенням, наведеним у ПБО 13, похідний фінансовий інструмент – це фінансовий інструмент:

• розрахунки за яким провадитимуться у майбутньому;

• вартість якого змінюється внаслідок змін відсоткової ставки, курсу цінних паперів, валютного курсу, індексу цін, кредитного рейтингу (індексу) або інших змінних, що є базисними;

• який не потребує початкових інвестицій¹.

    Прикладами  похідних фінансових інструментів є:

• ф’ючерсні контракти;
• форвардні контракти;
• опціони;
• відсоткові та валютні свопи.

Оцінка  фінансових інструментів

    Усі фінансові активи та зобов’язання повинні визнаватися у балансі, включаючи всі похідні фінансові інструменти.

    Усі фінансові інструменти повинні спочатку обліковуватися за їх фактичною собівартістю, яка складається із:

• справедливої вартості активів, зобов’язань або інструментів власного капіталу, наданих або отриманих в обмін на відповідний фінансовий інструмент;
• витрат, які безпосередньо пов’язані з придбанням або вибуттям фінансового інструмента (комісійні, обов’язкові збори та платежі при передачі цінних паперів тощо).

    Оцінка  фінансових активів

    Після первісного визнання усі фінансові активи повинні переоцінюватися за їх справедливою вартістю, крім наведених нижче їх категорій, які оцінюються за амортизованою собівартістю:

• дебіторської заборгованості, що не призначена для перепродажу (амортизована собівартість зменшена на суму резерву сумнівних боргів);
• фінансових інвестицій, що утримуються підприємством до їх погашення;
• фінансових активів, справедливу вартість яких неможливо достовірно визначити.

    Дебіторська заборгованість, не призначена для перепродажу – дебіторська заборгованість, що виникає внаслідок надання коштів, продажу інших активів, робіт, послуг безпосередньо боржникові та не є фінансовим активом, призначеним для перепродажу.

    Оцінка  фінансових зобов’язань

       На  кожну наступну після визнання дату балансу фінансові зобов’язання оцінюються за амортизованою собівартістю, крім фінансових зобов’язань, призначених для перепродажу, і фінансових зобов’язань за похідними фінансовими інструментами.

       Фінансове зобов’язання, призначене для перепродажу – фінансове зобов’язання, що виникає внаслідок випуску фінансового інструмента з метою подальшого продажу для отримання прибутку від короткотермінових коливань його ціни та/або винагороди посередника.

       Похідні фінансові інструменти та фінансові  зобов’язання, призначені для продажу, переоцінюються до справедливої вартості, крім зобов’язання за похідним фінансовим інструментом, яке має бути погашене шляхом передачі пов’язаного з ним інструмента власного капіталу.

       Зобов’язання  за похідним фінансовим інструментом, яке має бути погашене шляхом передачі пов’язаного з ним інструмента  власного капіталу, справедливу вартість якого на кожну наступну після визнання дату балансу не можна достовірно визначити, оцінюється за собівартістю.

       Збільшення  або зменшення  балансової вартості фінансових інструментів, які не є об’єктом хеджування та оцінюються за справедливою вартістю, визнається:

• іншими доходами (рахунок 74 “Інші доходи”);
• або іншими витратами (рахунок 97 “Інші витрати”).

       Фінансовий  актив і фінансове зобов’язання згортаються з відображенням  у балансі згорнутого сальдо, якщо підприємство має:

• юридичне право на залік визнаних сум;

• можливість і намір погасити згорнуте зобов’язання або реалізувати активи і погасити зобов’язання одночасно. 
  

Облік традиційних (первинних) фінансових інструментів

Дебіторська заборгованість

    Одним із видів фінансових активів є  дебіторська заборгованість. Дебіторська заборгованість включає:

• торгову дебіторську заборгованість – дебіторська заборгованість від продажу готової продукції, товарів, робіт та послуг;
• векселі отримані;
• заборгованість працівників, акціонерів перед підприємством;
• інші види.

    Підприємство  має змогу змінити час руху грошових коштів від реалізації, використовуючи свою дебіторську заборгованість як заставу для позики, або може продати  її.

    За  умов застави кредитор має обмежені права на перевірку інформації, що відображена на рахунках бухгалтерського обліку позичальника, для того щоб впевнитися, що дебіторська заборгованість дійсно існує. Дебітори, чия заборгованість була заставлена, не обізнані з цією подією і тому їх платежі продовжують надходити до первинного кредитора. Заставлена дебіторська заборгованість просто надає впевненості кредитору відносно того, що позичальник володіє активами, які можуть генерувати грошові потоки, у сумі та за періодом, достатнім для погашення боргу. Єдиним питанням обліку такої дебіторської заборгованості є адекватне розкриття інформації у примітках до фінансової звітності.

    Перепризначення є більш сильною формою передачі кредитору права на дебіторську заборгованість. Позичальник у цьому випадку перевіряє дебіторську заборгованість, яка була запропонована як застава, і дає згоду лише в тому випадку, якщо, з його точки зору, вона може бути використана як застава. Дебіторам не повідомляється, що право на їх дебіторську заборгованість було передано іншому кредиторові. У деяких випадках, якщо це передбачено угодою, надходження за дебіторською заборгованістю повинні передаватися позичальником кредитору негайно. Позичальник повинен своєчасно гасити свої зобов’язання за позикою незалежно від того, чи була погашена дебіторська заборгованість, як очікувалось. Така дебіторська заборгованість продовжує залишатись активом позичальника та повинна бути відповідним чином розкрита у примітках до фінансової звітності.

    Факторинг – це продаж дебіторської заборгованості третій стороні (фактору).

    Факторингова  угода передбачає:

• повідомлення клієнта про переадресування платежів на адресу покупця (фактора);
• передачу дебіторської заборгованості без права регресу (це означає, що покупець не може вимагати від продавця дебіторської заборгованості платежів, якщо деякі з них виявилися безнадійними).

    Переваги  від продажу дебіторської заборгованості для  продавця:

1. така угода дозволяє підприємству отримати грошові кошти раніше;
2. ризик, пов’язаний з безнадійними боргами, передається покупцю.