Продуктивність праці в аграрних підприємствах і фактори їх підвищення

     Одним із основних факторів, що впливає на продуктивність праці, є використання робочого часу. Зменшення втрат робочого часу і нераціональних його витрат веде до зростання продуктивності праці, ліпшого використання трудових ресурсів без додаткових заходів і витрат.

Основним  джерелом даних для аналізу використання фонду робочого часу є форма 3-ПВ “Звіт про використання робочого часу”.

      Підприємство, прагнучи до найвищої продуктивності, зацікавлене в стабільному колективі  і вживає з економічних міркувань заходів щодо обмеження числа небажаних звільнень.

      Аналіз  раціональності використання персоналу на підприємстві здійснюють і за такими показниками: кількість днів відпрацьованих одним працівником, коефіцієнт використання річного фонду робочого часу, коефіцієнт використання робочого дня, загальний коефіцієнт використання робочого часу.

      Система показників робочого часу об’єднує такі основні їх групи:

Показники, які характеризують календарний, табельний  і максимально можливий фонди  часу, а також коефіцієнти використання цих фондів.

Показники, які відображають тривалість робочого дня і робочого періоду (місяць, квартал, рік), а також коефіцієнти використання сталої тривалості робочого дня, робочого періоду, інтегральний показник використання робочого часу.

     Показники, які характеризують структуру і  динаміку фондів робочого часу. Використання робочого часу характеризується в першу чергу абсолютними показниками календарного фонду часу, табельного фонду часу і максимально можливого фонду робочого часу.

     Показники використання робочого часу ТОВ «Дукла»  представлені в наступній таблиці 2.8. 

Таблиця 2.8

Показники рівня використання робочого часу

у ТОВ «Дукла», 2007-2009 рр.

 

     Як  свідчать дані таблиці 2.8, що у ТОВ «Дукла» за досліджуваний період середньооблікова чисельність працівників у 2009 році порівняно з 2007 зменшилася на 175 осіб (47,3%) і становила 195 працюючих.

     Відпрацьовано всіма працівниками за рік люд.-днів, тис. у 2009 році порівняно з 2007 зменшилася на 6300 (4,7%) і становила 70200 тис. людино-днів, у тому числі 1260 тис. людино-годин  відпрацьованих всіма працівниками за рік.

      Кількість днів відпрацьованих одним середньообліковим  працівником за 2007-2009 рр. збільшився на 1 особу і складає 220 працівників.

Коефіцієнт  використання річного фонду робочого часу збільшився на 2,3 % і становив 89,2. Коефіцієнт використання робочого дня за 2007-2009 рр. зменшився на 1,3%.

     Отже, на основі проведеного аналізу можна зробити висновок, що: коефіцієнт використання робочого часу свідчить про ефективність використання робочого часу з точки зору впливу рівня використання встановлених привабностей робочого дня. Слід відмітити, що найбільша ефективність використання робочого часу основних робітників була в 2008 році – 90,4. Найменше значення даного показника 86,2% відмічено в 2007 році, що свідчить про неефективне використання встановленої тривалості робочого часу в цьому періоді.

     Підвищення  продуктивності праці є головним чинником подолання економічного спаду, забезпечення стійкого і потужного  економічного зростання та підвищення рівня життя населення.

     Теоретична  значимість дослідження продуктивності праці зумовлена тим, що в загальному баченні, економічна наука досліджує шляхи найбільш ефективного використання ресурсів для задоволення потреб суспільства. При цьому значна увага належить праці як визначальному фактору виробництва.

     З практичної точки зору актуальність аналізу полягає в тому, що більш висока продуктивність характеризує більш ефективну форму економічного управління. Досягнутий  рівень продуктивності суспільної праці виступає індикатором якості державного регулювання економіки, а забезпечення позитивної її динаміки свідчить про ефективність регулювання економічних процесів.

     Різні аспекти проблеми аналізу продуктивності суспільної праці досліджували: О. Грішнова, А. Ревенко, А. Колот, А. Пасєка, Б. Грабовецький, О. Мороз, Е. Ліанова та інші вчені. Але досі невирішеними залишаються проблеми формування механізму управління продуктивністю праці, зокрема методики її аналізу та оцінки на макро- та мікроекономічному рівні.

     Трудові ресурси більшою мірою, ніж інші чинники виробництва, визначають стратегічний успіх підприємства, є основою забезпечення ефективності його діяльності. Виходячи з цього, резерви людського чинника слід розглядати як головні резерви розвитку виробництва. Недостатня увага до людського чинника у підготовці та реалізації господарських рішень, як правило, веде до низького економічного ефекту. В сучасних умовах ефективність діяльності підприємств визначається великою кількістю чинників і умов. Одним із чинників, які обумовлюють досягнення підприємством конкурентних переваг, є наявність достатньої кількості якісних трудових ресурсів та високий рівень продуктивності праці, який можна забезпечити при виконанні наступних умов: 

     1) зростання результатів праці  при зниженні витрат праці:

                                                                                                         ( 2.1)

      2) зростання результатів праці  при стабільних витратах праці:

                                                                                                (2.2)

     3) сталість результатів при заниженні  витрат праці:

                                                                                                 (2.3)

     4) темпи росту результатів випереджають  темп росту витрат праці:

                                             

                                                    (2.4) 

     5) темпи зниження результатів нижчі  за темпи зниження витрат:

                                               

                                                   (2.5)

     Продуктивність  праці виступає комплексним показником ефективності економічної діяльності, тому прагнення найкращим чином  виразити і виміряти цей показник є обґрунтованим і зрозумілим.  Оскільки будь-яка уречевлена праця втілює результати живої на попередніх етапах виробництва, то на макроекономічному рівні продуктивність праці відбиває загальну ефективність виробництва товарів і послуг в економіці. В тому числі динаміка продуктивності праці опосередковано характеризує ступінь прогресу в управлінні економічними процесами. Тому зростає значення її вимірювання як у контексті завдань державного регулювання, так і для приватного підприємництва.

     На  сучасному етапі для здійснення факторного аналізу продуктивності парці застосовуються економіко-статистичні моделі, зокрема метод ланцюгових підстановок та його похідні (модифікації) – методи відносних і абсолютних різниць, індексний метод та ін. Зазначені прийоми вирізняються простотою, можливістю виявлення функціональних залежностей між факторами та результативним показником, універсальністю. Але разом з тим, незважаючи на названі переваги, прийом ланцюгових підстановок та його різновиди мають окремі недоліки.

     Так, згідно з правилом послідовності  заміни факторів з базисних величин на звітні, у першу чергу заміні підлягають кількісні фактори, далі – структурні фактори і в останню чергу – якісні. Така послідовність наразі науково не обґрунтована, лише зазначено, що від послідовності включення факторів в «ланцюжок» врешті-решт залежать результати аналізу, а саме, кількісна оцінка впливу кожного фактора на рівень результативного показника. Яким чином діяти, якщо факторна система складається з кількох кількісних чи якісних факторів або з одних тільки якісних факторів. – стає проблемою дослідника.

     Наприклад, факторна модель продуктивності праці  може мати такий вигляд:

                                            

,                                                        (2.6)

де W –  продуктивність праці; f – фондовіддача; ФО – фондоозброєність.

      Оскільки  в рівнянні (3.6) обидва фактори якісні, то від послідовності включення їх в «ланцюжок» замін залежить кількісна оцінка впливу кожного фактора на рівень результативного показника. Зрештою це спричинює проблемну ситуацію при формулюванні кінцевих висновків дослідження. Даний приклад свідчить про недоліки методу ланцюгових підстановок та його різновидів.

Однак не потрібно заперечувати доцільність  використання вищезазначених прийомів, необхідно перш за все розширити методичний апарат факторного аналізу за рахунок економіко-статистичних моделей, зокрема кореляційних. Розглянемо методику проведення факторного аналізу продуктивності праці на основі економіко-статистичної моделі, за яку використовується кореляційна модель як один із основних інструментів моделювання економічних процесів.

      Найбільш  відповідальним і складним етапом економіко-статистичного  моделювання є  встановлення математичної форми зв’язку, тобто побудувати зв’язку показників, що відбиватимуть  залежність продуктивності від параметрів використання праці на підприємстві. Серед усього різноманіття рівнянь необхідно обрати те, що відповідатиме таким вимогам:

• у модель повинні входити величини, які можна кількісно виміряти;
• модель має бути порівняно простою для реалізації та зручною для розрахунку ряду додаткових параметрів, які мають чітко окреслений економічний зміст і їх інтерпретація значно підвищує аналітичні властивості кореляційних моделей.

      Для побудови багатофакторних моделей  використовуються лінійні, степеневі та логарифмічні рівняння. Розглянемо методику аналізу продуктивності праці на основі лінійної кореляційної моделі, яка  в загальному вигляді представлена рівнянням:

                                                

                                                      (2.7)

де  у – рівень продуктивності праці;

– параметри рівняння регресії;

 – відповідний фактор впливу на продуктивність праці;

і – номер фактора;

m – загальна кількість факторів впливу.

      Перевага  кореляційної моделі (3.7) полягає у тому, що більшість показників оцінені у натуральному вимірнику, чим нівелюється вплив зміни цін на основні фактори виробництва. У свою чергу це значно спрощує проведення розрахунків і підвищує обґрунтованість одержаних висновків.

      Таким чином, в кореляційну модель можуть бути включені різні фактори, які  впливають на продуктивність праці (матеріально-технічні, організаційні, соціально-економічні  фактори). Після  побудови моделі вона повинна пройти ретельну перевірку на логічну і статистичну адекватність.  Логічна адекватність означає відповідність рівняння економічному змісту досліджуваного явища.  Стосовно багатофакторних моделей логічна адекватність оцінюється насамперед шляхом з’ясування відповідності знаків при невідомих природі взаємозв’язків між кожним фактором і результативним показником.

      Статистична адекватність зумовлює рівень відповідності  характеристик рівняння встановленим критеріям та їх статистичну надійність. Статистична надійність лінійного коефіцієнта кореляції та самого рівняння оцінюється відповідно за t-критерієм Стьюдента та F- критерієм Фішера. При цьому розрахункові значення  вказаних критеріїв повинні бути більшими за табличні.

      Аналіз  впливу факторів на результативний показник, застосовуючи метод кореляційного аналізу,  не тільки розкриває причини його варіювання, але й дозволяє цілеспрямовано впливати на основні виробничі фактори для досягнення необхідного економічного ефекту.