Організація пасовищного ландшафту

     За  строками використання культурні пасовища поділяються на багаторічні (або  постійні), короткострокові та однорічні. Багаторічні культурні пасовища створюють переважно поза сівозміною і використовують без перезалуження протягом 6-10 і більше років. Травостій їх складається переважно із низових злаків і конюшини повзучої, а при внесенні азотних добрив у високих дозах -лише із злаків з переважанням грястиці збірної. Завдяки інтенсивній системі удобрення, правильному використанню та належному догляду за травостоєм продуктивність таких пасовищ протягом багатьох років залишається високою.

     Короткострокові пасовища створюють у сівозмінах або поза ними і використовують до п’яти років. У травосумішки підбирають не більше двох-трьох верхових злаків і бобових трав, тому вони і дають високі врожаї лише протягом короткого періоду, після чого їх врожай різко зменшується через випадання сіяних трав. Вартість корму з них вища, ніж з багаторічних пасовищ.

     Короткострокові пасовища можуть бути постійними і змінними (останні розміщують переважно в сівозмінах). Ці види пасовищ створюють у районах з недостатньою кількістю опадів, на бідних ґрунтах та первинно освоюваних ділянках до закладання на них багаторічних пасовищ. Вони можуть мати постійну огорожу та інше обладнання. На змінних пасовищах використовують переважно електроогорожу.

     Однорічні пасовища — це кормові угіддя з однорічних трав, що використовуються переважно для одноразового випасання худоби. Вони доповнюють короткострокові і багаторічні незрошувані пасовища, які забезпечують нерівномірний вихід зеленого корму протягом всього пасовищного періоду. У Лісостепу завдяки однорічним пасовищам можна на 20 днів продовжити пасовищний період, випасаючи худобу рано навесні на посівах озимих культур, влітку — на вико-вівсяних чи інших сумішках, а восени — на післяжнивних посівах багатокомпонентних сумішок та кормової капусти. За призначенням розрізняють культурні пасовища для корів, нетелей, відгодівельного молодняку великої рогатої худоби і телят віком до одного року, а також для овець, коней, свиней та птиці. Найважливішу роль пасовища відіграють у годівлі молочного стада та ремонтного молодняку. В західноєвропейських країнах, США, Канаді та Новій Зеландії такі пасовища є основою кормової бази для молочного тваринництва.

     Важливе значення мають культурні пасовища і для м’ясного скотарства. Їх необхідно, насамперед, впроваджувати у господарствах, які мають великі площі природних  кормових угідь, для утримання м’ясного поголів’я, а також для відгодівлі молодняку. Наявність культурних пасовищ дає змогу ефективніше організувати в літній період вирощування молодняку великої рогатої худоби на м'ясо з наступною відгодівлею в стійлі.

     Утримання на культурних пасовищах корів і  телиць з телятами м’ясних порід, а також відгодівельного молодняку поряд з високими приростами живої маси сприяє економії концентрованих кормів, які в сучасних відгодівельних комплексах становлять 40-77 % раціонів.

     Добре доглянуті культурні пасовища є  одним з основних факторів інтенсифікації вівчарства та переведення його на промислову технологію. Вівці не вибагливі до пасовищного корму, краще поїдають різнотрав’я, ніж велика рогата худоба, можуть пастися на будь-яких природних кормових угіддях, в тому числі на крутих схилах. Випасання позитивно впливає на продуктивність і відтворювальні функції тварин та на якість вовни. За даними О.В. Андреєва та О.А. Зотова (1985), вівці романівської породи при стійловому утриманні мали приріст живої маси за літній період на 24% менший, в той час як кормів витрачалося на 1 кг приросту на 38% більше, ніж при пасовищному.

     Культурні пасовища для коней, перш за все, створюють  на кінних заводах та племінних фермах. Утримання коней на таких угіддях  зміцнює здоров'я, сприяє швидкому і  гармонійному розвитку організму тварин. Для коней, не зайнятих на роботах, достатньо лише пасовищного корму. У лактуючих конематок у пасовищний період підвищується молочність і поліпшується якість молока, пасовищна трава в поєднанні з активним моціоном покращує відтворювальні функції тварин. Завдяки створенню культурних пасовищ можна зменшити площі угідь для утримання коней, зекономити робочу силу на їх догляд, а також у ветеринарно-профілактичних цілях утримувати окремо різні групи тварин.

     Для свиней культурні пасовища створюють, насамперед, на племінних фермах. В результаті цього за літо можна збільшити поголів’я племінного молодняку без розширення капітальних приміщень та запобігти багатьом захворюванням. При утриманні свиней на таких угіддях потреба в концентратах зменшується на 15-50 % порівняно із потребою при стійловому утриманні. До створення пасовищ майже половину молодняку продавали як некласний, а останніми роками 50-60% загального поголів’я (1500 свиней) складають тварини класу еліта, а некласних тварин зовсім немає.

     Пасовища  для птиці також досить ефективні, особливо на племінних фермах, адже вони дають змогу збільшити вихід  молодняку без використання додаткових приміщень. Пасовищний корм значно доповнює раціон протеїном, вітамінами, фосфором, кальцієм, які необхідні для розвитку скелета птиці. З використанням пасовищ продукція птахівництва істотно здешевлюється. Створювати їх можна для всіх видів домашньої птиці, але найдоцільніше для гусей та індиків. Гусей та качок у період росту можна випасати з додаванням невеликої кількості зерновідходів. Індичі ферми при дворазовому випасанні птиці заощаджують до 50% корму, що згодовується при утриманні у приміщеннях.

6. Підбір трав та їхніх сумішок для пасовищ  

     Здебільшого пасовища залужують сумішками кількох  багаторічних бобових і злакових трав. Правильно підібраний склад травосумішок буде давати стійкіші врожаї, які менше залежатимуть від несприятливих погодних умов та інтенсивного використання територій. Пасовищний травостій має бути продуктивним протягом багатьох років, давати врожайні отави, відзначатися стійкістю проти витоптування, містити всі необхідні поживні речовини, вітаміни та мінеральні елементи в потрібному співвідношенні, реагувати на удобрення і зрошення. Тому підбираючи травосумішки для пасовищ, необхідно враховувати біологічні та господарські особливості трав, грунтово-кліматичні умови, режим використання, вид і вікову групу тварин. З біологічних і господарських особливостей насамперед беруть до уваги тип розвитку, темпи росту в рік сівби і в роки використання, довговічність, посухо- і зимостійкість, посуховитривалість, отавність, відношення до поживного і водного режиму, реакції ґрунту.

     Для забезпечення продуктивного довголіття пасовища травостій створюють з  двох-трьох злакових і одного-двох видів бобових трав, поєднуючи види з різними типами кущіння, висотою і облистяністю: один-два нещільнокущових, один-два кореневищних злаки та один-два види бобових. В травосумішки 10-12-річного пасовищного використання включають найбільш довговічні злакові (тонконіг лучний, костриця червона, грястиця збірна, костриця тростинна (східна) та стоколос безостий) і бобові трави (конюшина повзуча та лядвенець рогатий). Доцільно також поєднувати верхові і низові злаки, які забезпечують стійкість травостою проти витоптування худобою. За масою насіння в таких сумішках необхідно мати верхових злаків 50-60%, низових — 20-25 і бобових трав — 20-30%.

     Щоб забезпечити належну отавність  і безперервне надходження зеленого корму протягом пасовищного періоду, необхідно підбирати травосумішки різних строків пасовищної стиглості: ранні, середні та пізні. Їх створюють на основі видів з різними темпами росту, розвитку і отавності. Так, грястицю збірну, лисохвіст лучний, пажитницю багаторічну, конюшину повзучу та люцерну посівну, які швидко відростають з весни і після спасування, вводять у ранні сумішки. Кострицю лучну та стоколос безостий, конюшину лучну і лядвенець рогатий, що відростають пізніше згаданих трав, включають до середньостиглих сумішок. До них додають один низовий злак, наприклад тонконіг лучний або кострицю лучну та конюшину повзучу.

     Тимофіївку  лучну, мітлицю велетенську, пирій  безкореневищний та конюшину лучну  одноукісну, що повільно відростають  навесні та пізно цвітуть, використовують у пізніх травосумішках. Ранні та пізні сумішки мають становити у пасовищному травостої не більше 25-30%, середні — 45-50%. Застосування двох-трьох різночасно достигаючи сумішок на одному пасовищі, за даними А. В. Боговіна (1974), дає змогу без зниження врожаю трав і погіршення якості корму подовжити період випасання в першому циклі на 18- 20, а в наступних — на 28-30 днів.  

7. Економічна ефективність створення постійних та змінних пасовищ  

     Рівень  продуктивності культурних пасовищ  при правильному їх використанні значною мірою залежить від їх довголіття. Короткострокові або перемінні пасовища, які використовують 4-5 років, в умовах недостатнього атмосферного або ґрунтового зволоження бувають більш продуктивними, ніж багаторічні або постійні. Так як постійні пасовища створюються на 7-12 років і більше, то економічно вони вигідніші за змінні, бо витрати на їх створення розподіляються на весь період використання, а отже, вони дають найбільш дешевий корм. Це стосується перш за все зрошуваних культурних пасовищ, які забезпечуються вологою і добривами протягом всього пасовищного періоду.  

8. Особливості створення культурних пасовищ в різних зонах України та їх ефективність.  

     Передовий досвід свідчить, що культурні пасовища є економічно ефективними в усіх грунтово-кліматичних зонах України. При дотриманні технології створення травостою, режиму використання пасовищ та догляду за ними вони за продуктивністю не поступаються високоврожайним посівам кормових культур, зокрема кукурудзи та кормових буряків, а за якістю й збалансованістю корму та впливом його на продуктивність худоби і зниження собівартості продукції культурні пасовища переважають згадані культури.

     Досліди показали, що травосумішки для довгорічних  культурних пасовищ Лісостепу повинні  мати 50-60% бобових трав. Для забезпечення безперебійного надходження пасовищного корму протягом всього вегетаційного періоду необхідно створювати різночасно дозріваючі травостої з включенням в них видів і сортів, що відрізняються темпами росту та розвитку, інтенсивністю відростання. Ранодозріваючі сумішки повинні займати 20-25% загальної площі пасовища, середні — 50-55, пізні — 25-30%. При такому підборі період використання пасовища без зниження урожаю і його якості збільшується в першому циклі на 18-20, а в наступних — до 25 днів.

     При створенні незрошуваних культурних пасовищ необхідно висівати однорічні культури для використання їх на випас або зелений корм у періоди, коли уповільнюється відростання трав, з розрахунку 0,1-0,15га на одну дорослу голову великої рогатої худоби.

     Для одержання високої продуктивності з пасовища особлива увага приділяється створенню травостою. Трави висівають звичайним рядковим способом зерно-трав’яними сівалками СЗТ-3,6 і СНТ-3,6 на глибину 1,5-2,5 см (злаки), на 1-1,5 см (люцерну). Навесні трави висівають під покрив ячменю і вівса, а влітку — безпокривним посівом. Норма висіву ячменю — 90-100 кг/га, вівса — 60-70 кг/га. Підпокривні посіви трав поливають разом з покривною культурою 2-3 рази за нормою 300-400 м3/га. Після збирання покривної культури і під кожний наступний укіс трав вносять азотні добрива з розрахунку N45 і проводять 2-3 поливи у дозі 400-500 м3 води на гектар. Останнє підкошування отави проводять не пізніше як за 30 днів до настання стійкого похолодання.

     При серпневих строках сівби через 8 днів після з’явлення сходів трав проводять полив за нормою 300-350 м3/га, а наступні поливи проводять за такою ж нормою через 10-15 днів. Всього проводять 3-4 вегетаційних поливи за зрошуваною нормою 900-1200 м3/га. Випасання проводиться загінним і загінно-порційним способами. Воно здійснюється за допомогою постійно вигороджених прогонів і переносної електроогорожі.

     Догляд  за зрошуваним пасовищем в роки використання полягає в своєчасному проведенні вегетаційних поливів, внесенні мінеральних  добрив, підкошуванні нез’їдених решток трави. Зрошення проводять широкозахватною машиною ДФ-120 «Дніпро». Навесні роблять один полив 350-400 м3/га. Влітку, коли випаровування води становить 50-60 м/га за добу, між черговим стравлюванням проводять три поливи за нормою 400-450 м3/га. Восени між циклами стравлювання проводять 1-3 поливи за нормою 350-400 м3/га. Всього за пасовищний період проводять 11-14 поливів за зрошуваною нормою 4200-5200 м3/га.

     Поливи  поєднуються з внесенням азотних  добрив, що забезпечує рівномірне надходження  зеленого корму і підвищує загальну продуктивність пасовища. Азотні добрива на пасовище вносять роздрібно. Дози одноразового внесення азоту навесні становлять 60 кг і 30-45 кг/га в літньо-осінній період. Загальна норма щорічного внесення азоту на пасовище в перші 1-2 роки використання становить N180, а в наступні роки — N240. Фосфорні добрива з розрахунку Р100 вносять як основне добриво під оранку при залуженні. Після 2-3-річного використання пасовище підживлюють амофосом в дозі 60 кг діючої речовини на 1 га.