Харакеристика озимоъ пшеницы

       Навесні посіви пшениці оглядають, визначають стан їх після зимівлі, ступінь зрідженості та приймають рішення щодо доцільності їх залишення для подальшої вегетації. Слабкорозвинену пшеницю при густоті близько 200 рослин на 1 м² у Лісостепу і на Поліссі підсівають, а в Степу пересівають високоврожайними ярими культурами. При пізньому відновленні вегетації нормально розвинені посіви підживлюють підвищеними нормами азоту і організують старанний догляд. Пшеницю, яка з осені не розкущилася або розкущилася, але вийшла із зими із загиблою вегетативною масою, а також посіви, які навесні виявилися наполовину зрідженими, пересівають незалежно від зволоження фунту. Підсівають пшеницю, як правило, ярим ячменем, використовуючи для нього дискові сівалки, впоперек до напрямку сівби пшениці з нормою висіву 60 - 80 кг/га; пересівають в умовах сухої весни кукурудзою, при достатньому зволоженні ґрунту — ярим ячменем.

       Система догляду за озимою пшеницею, крім азотних підживлень, включає захист рослин від вилягання, бур'янів, хвороб та шкідників.

       Для продовження вегетації і фотосинтезу  озимої пшениці, збереження верхніх 1-2 листків, які в цей період мають вирішальне значення у формуванні та наливанні зерна, від ураження борошнистою росою, бурою листковою іржею та іншими хворобами пшеницю обробляють тілтом (0,5 кг/га), тозонітом (0,5 кг/га) або іншими рекомендованими препаратами. Проти шкідників застосовують метафос (0,5 — 0,8 кг/га), метатіон та інші препарати.

       Збирання. Збирають озиму пшеницю у фазі воскової стиглості зерна, застосовуючи однофазний (пряме комбайнування) і двофазний (роздільний) способи збирання. Двофазним способом збирають забур'янені посіви, густу високорослу пшеницю, сорти, схильні до обсипання. Починають збирати при досягненні зерном вологості 30-32 %. Скошують пшеницю жатками ЖВП-6А, ЖВН-6А у валки товщиною 12 - 18 см, шириною до 1,8 м при висоті зрізу середньо- і низькорослих сортів 15-20 см, високорослих та густих 25 - ЗО см. За такої висоти стерні валки швидше просушуються. При двофазному збиранні полеглої забур'яненої пшениці використовують бобові жатки (ЖБА-3,5), бо під час роботи різальних агрегатів зернових жаток втрачається багато зерна. Через 2-4 дні підсохлі валки підбирають комбайнами СК-5М «Нива», Дон 1200, Дон 1500 з приставками ПУН-5, ПУН-6 і обладнані підбирачами ППТ-2, ППТ-ЗА.

       Роздільне збирання на півдні проводять протягом 2 — 4 днів, у Лісостепу й на Поліссі — 2-4 днів, після чого переходять на пряме комбайнування, яке починають при вологості зерна 18 — 20 %. Для прямого комбайнування залишають чисті, стійкі проти обсипання, неполеглі та зріджені низькорослі посіви пшениці, які досягли повної стиглості. Застосовують його також у дощові жнива.

       Важливо стежити за режимом роботи комбайна на збиранні. Наприклад, при обмолоті вологої хлібної маси, коли зерно  вимолочується важко і менше травмується, що буває на початку збирання, обмолот проводять при підвищених обертах барабана і меншому зазорі деки; при сухій хлібній масі зерно легко вимолочується і більше травмується, тому обмолот слід проводити при менших обертах і більшому зазорі між декою і барабаном. Збільшують оберти барабана при обмолоті остистих сортів, остюки яких більшою мірою розбиваються і менше забивають деку, що поліпшує обмолот зерна. Уранці і увечері обмолочують пшеницю при підвищених обертах, удень — при менших. Втрати зерна при збиранні не повинні бути більше 0,5 %, а травмованого зерна може бути не більше 2 %.

       Після збирання зерно старанно очищають, при потребі пропускають через сушильні агрегати, доводять вологість його до 14 — 15 % і використовують за призначенням. Зерно сильної пшениці до його реалізації зберігають на критих токах окремо від іншого зерна, з позначенням на табличці «сильна пшениця». 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

4. ОСНОВНІ ХВОРОБИ  І ШКІДНИКИ ОЗИМОЇ  ПШЕНИЦІ. ЗАХОДИ  БОРОТЬБИ З НИМИ

       Висіяне насінин, проростки та підземні органи молодих рослин пошкоджуються жуками хлібної жужелиці, дротяниками, а в Стену і Лісостепу, крім того,— несправжніми дротяниками.

       В осінньо-зимовий період у фазах  сходів і кущіння н степовій зоні посівам озимих після стерньових попередників великої шкоди завдають личинки хлібної жужелиці.

       В ряді районів Стену в окремі роки загрозу становлять пшенична (чорна злакова) муха, підгризаючі совки та мінуючі мухи, цикадки, злакові попелиці. В Лісостепу періодично завдають шкоди підгризаючі совки, гесенська муха, сисні шкідники та мінери.

       Весною, в період відновлення вегетації  — виколошування рослин, їх продовжують пошкоджувати личинки хлібної жужелиці. Крім неї, у Степу значну загрозу посівам, особливо слаборозкущеним, становлять личинки весняного покоління пшеничної мухи і шкідлива черепашка, а в окремі роки — злакова опоміза та гесенська муха. В Лісостепу та на Поліссі найбільшої шкоди в цей час завдають озима муха та опоміза, а в західному Лісостепу інколи і зеленоочка.

       У фазі виколошування — цвітіння посіви жита пошкоджує пустоцвітий трипе. У південних районах Степу на цей період припадає максимальна шкідливість злакової листовійки. В період формування наливу і достигання зерна у Степу найбільш небезпечним шкідником пшениці є шкідлива черепашка, одночасно з якою на посівах трапляються пшеничний тріте, хлібні пильщики, злакові попелиці, хлібні жуки та жуки хлібної жужелиці. У Лісостепу та на Поліссі поряд з хлібними жуками і злаковими попелицями велику загрозу якості зерна пшениці можуть становити гостроголові та інші клопи-щитники.

       У боротьбі з комплексом шкідників  дуже велике значення має дотримання чергування культур у сівозміні. У районах посиленого розмноження хлібної жужелиці та деяких інших небезпечних шкідників задовільні фітосанітарні умови вирощування озимих створюються лише при насиченні сівозмін колосовими культурами не більше 40—50 % і частці стерньових у структурі попередників озимих до 20—30 %. В разі більшого насичення сівозмін колосовими та стерньовими попередниками озимих чисельність жужелиці різко зростає, що змушує вдаватися до масових багаторазових хімічних обробок. Кращими попередниками озимих є чистий і зайнятий пари, баштанні культури, горох, багаторічні бобові трави, кукурудза па силос і зелений корм, рання картопля.

       Велике  значення у боротьбі з шкідниками зернових культур мають строки сівби. Звичайно при сівбі в другій половині оптимальних строків посіви значно менше порівняно з ранніми пошкоджуються озимою совкою, пшеничною та іншими мухами, попелицями, тому для зменшення їх шкідливості сіяти озимі треба наприкінці оптимального строку. Не слід допускати занадто пізніх строків сівби, оскільки слаборозкущені з осені посіви сильніше пошкоджуються у весняний період злаковими мухами.

       У період сівби при виявленні після  стерньового попередника вогнищ розмноження личинок хлібної жужелиці з середньою їх чисельністю 0,3 і більше на 1 м², якщо висівають необроблене інсектицидами насіння, при достатній вологості ґрунту застосовують припосівне нанесення базудину гранульованого 5 %-ного, волатону 5 %-ного або 2 %-ного гамма-ізомеру ГХЦГ великозернистого з нормою витрати 50 кг/га (норму витрати волатону збільшують до 75 кг/га).

       Для знищення гусениць підгризаючих сопок  необхідно застосовувати гамма-ізомер ГХЦГ у формі 16%-ної мм. е. (2—2,5 кг/га) або 50 %-ний з. п. (0,6—0,8 кг/га).

       Для підвищення стійкості рослин проти  пошкоджень необхідно підживити посіви восени мінеральними добривами у збалансованих нормах. У першу чергу підживлюють посіви, сильно пошкоджені злаковими мухами. Так само підживлюють посіви і ранньою весною.

       У фазі закінчення цвітіння — початок формування зерна при з'явленні 10—15 личинок третього і старших віків шкідливої черепашки на 1 м², що може спостерігатися лише в роки масового розмноження цього шкідника, за умов дуже теплої сухої весни посіви обробляють хлорофосом 80 %-ним (0,7—1 кг/га), метафосом 40 %-ним к. е. (0,5—0,6 кг/га) або ЗО %-ним з. п. (0,7—0,8 кг/га) чи метатіоном 50 %-ним к. с. (0,6—0,8 кг/га).

       Проти жука-красуна, якщо його чисельність  досягає 4—6 окз. на 1 м², треба обробити крайові смуги посіву 80 %-ним хлорофосом (1 —1,5 кг/га)¹ або 40 %-ним метафосом (0,5— 0,8 кг/га).

       Хімічні обробки проти злакових попелиць треба провадити не пізніше фази молочної стиглості, якщо їх середня  чисельність становить не менше 25—30 екз. на стебло або колос. Застосовують ті самі препарати, за винятком фосфаміду, що й проти попелиць наприкінці фази цвітіння.

       Велике  значення у зниженні, шкідливості  та обмеженні чисельності шкідників  має своєчасне, без втрат, збирання врожаю. Його необхідно провадити за заздалегідь складеним графіком з урахуванням наступного розміщення культур у полях сівозміни, чисельності шкідливої черепашки та інших хлібних клопів, а також цільового призначення посівів.

        Висновки

       Під час виконання курсової роботи були вивчені теоретичні основи ефективності виробництва озимої пшениці, її сутність, показники та фактори, які впливають на ефективність виробництва насіння озимої пшениці.

     Було  з’ясовано основне призначення  озимої пшениці — забезпечення людей хлібом і хлібобулочними виробами. У зерні пшениці міститься велика кількість вуглеводів, у тому числі до 70 % крохмалю, вітаміни В-І, В2 РР, Е та провітаміни A, D, до 2 % зольних мінеральних речовин. Білки пшениці є повноцінними за амінокислотним складом, містять усі незамінні амінокислоти — лізин, триптофан,-- валін, метіонін, треонін,  фенілаланін, гістидин, аргінін, лейцин, ізбдейцин, які добре засвоюються людським організмом.

     У тваринництві широко використовують багаті на білок (14 %) пшеничні висівки, які  особливо ціняться при годівлі молодняку. Озиму пшеницю висівають у  зеленому конвеєрі в чистому вигляді або в суміші з озимою викою.

     Ознайомилися  з теоретичними основами морфології, біології, екології, фазами розвитку та етапами озимої пшениці. Дізналися про технологію вирощування та основних хвороб і шкідників озимої пшениці, а також про засоби боротьби з ними.

     А також ознайомилися з шляхами  підвищення ефективності виробництва  зерна озимої пшениці, які забезпечують дальше збільшення обсягів виробництва  продукції і зменшення витрат на її одиницю, передбачають комплекс таких основних заходів: поліпшення використання землі, підвищення її родючості; впровадження комплексної механізації і автоматизації виробництва; раціональне використання виробничих фондів і трудових ресурсів; впровадження інтенсивних і ресурсозберігаючих технологій та індустріальних методів виробництва; підвищення якості і збереження виробленої продукції.