Харакеристика озимоъ пшеницы

       Повна стиглість настає через 6—12 днів після воскової. Зерно в цій фазі сухе містить-у південних районах 13—15, у північних — 17—20 % води.  
 

2.3. ЕКОЛОГІЧНІ ТА БІОЛОГІЧНІ УМОВИ РОЗВИТКУ ОЗИМОЇ ПШЕНИЦІ

       Озима пшениця належить до холодостійких  культур. Насіння її здатне проростати при температурі посівного шару ґрунту всього 1-2 °С, проте за такої температури сходи з'являються із запізненням і недружно. Найбільш інтенсивно ґрунт поглинає воду, яка потрібна для набухання і проростання насіння, при прогріванні ґрунту до 12 - 20 °С. За такої температури і достатній вологості ґрунту (близько 15 мм продуктивної вологи у посівному шарі) сходи з'являються вже на 5 - 6-й день. Більш висока температура (понад 25 °С) несприятлива для проростання, бо може стати причиною сильного ураження сходів хворобами, особливою іржею, а при температурі 40 °С, коли відносна вологість повітря сягає 30 % і нижче, насіння, яке проросло, гине через інтенсивне випаровування вологи, а те, яке набухло, втрачає схожість внаслідок дихання, витрат поживних речовин і ураження пліснявою. Найсприятливішим для сівби пшениці є календарний строк із середньодобовою температурою повітря 14 — 17 °С. Більшість сортів озимої пшениці, районованих в Україні, відносно стійкі проти понижених температур в осінній, зимовий та ранньовесняний періоди. При доброму загартуванні восени вони витримують зниження температури на глибині вузла кущення до 15 - 18 °С морозу, а деякі з них (Миронівська 808) — навіть до мінус 19 — 20 °С. Найвищою холодостійкістю озима пшениця відзначається на початку зими, коли вузли кущення містять максимум захисних речовин — цукрів. Навесні, внаслідок зимового виснаження, вона часто гине при морозах усього близько 10 °С. Особливо знижується її холодостійкість при різких коливаннях температури, коли вдень повітря прогрівається до 8-12 °С, а вночі, навпаки, знижується до мінус 8-10 °С.

       Високою морозо- і зимостійкістю відзначається пшениця, яка утворює восени 2-4 пагони і нагромаджує у вузлах кущення до 33-35 % цукру на суху речовину, що досягається при тривалості осінньої вегетації рослин 45 - 50 днів з сумою температур близько 520 - 670 °С. Перерослі рослини, які утворили восени 5-6 пагонів, втрачають стійкість проти низьких температур, часто гинуть або сильно зріджуються, і площі доводиться пересівати або підсівати інші культури.

       Озима пшениця добре витримує високі температури  влітку. Короткочасні суховії з підвищенням температури до 35 — 40 °С не завдають їй великої шкоди, особливо при достатній вологості ґрунту. Цим відзначаються переважно сорти південного походження, наприклад, Одеська 51, Безоста 1 та ін. Протягом вегетації сприятливою середньою температурою є 16 — 20 °С із зниженням у період кущення до 10 - 12 °С та підвищенням при трубкуванні до 20 - 22 °С, цвітінні і наливанні зерна — до 25 — 30 °С. Для розвитку сильної кореневої системи кращою температурою ґрунту є від 10 до 20 °С.

       Вимоги  до вологи. Озима пшениця вимоглива до вологи культура, її насіння для набухання потребує 55-60% води від своєї ваги. За недостатньої вологості ґрунту рослини не кущаться і різко знижують продуктивність. Найбільш негативно впливає на врожай озимої пшениці нестача вологи в період виходу в трубку - колосіння, а також наливу зерна, коли потреба рослин у воді максимальна. Оптимальні умови для росту і розвитку створюються за вологості ґрунту не менше 75-80% від польової його вологоємкості. За період вегетації озима пшениця залежно від умов вирощування витрачає 2500-4000 м2 води з 1 га. Транспіраційний коефіцієнт її становить 300-500.

       Озима пшениця негативно реагує і на перезволоження. Якщо воно короткочасне і температура повітря невисока, то рослини не знижують темпів росту. Тривале перезволоження сповільнює ріст, можливе загнивання кореневої системи, листки набувають блідо-зеленого кольору. Надлишок вологи легше переноситься рослинами молодого віку. Осіннє перезволоження зменшує морозостійкість і зимостійкість.

       Велика  кількість опадів у весняно-літній період сприяє сильному росту вегетативної маси, що призводить до вилягання рослин, погіршення фітосанітарного стану посівів і зниження врожайності.

       Надмірна  кількість опадів у період формування і достигання зерна призводить до ураження хворобами та зниження якості зерна

       Вимоги  до ґрунту. За даними А. І. Носатовського, коренева система озимої пшениці на родючих ґрунтах здатна проникати на глибину до 2 м. Тому озимій пшениці найбільше відповідають ґрунти з глибоким гумусовим шаром та сприятливими фізичними властивостями, достатніми запасами доступних для неї поживних речовин і вологи з нейтральною реакцією ґрунтового розчину (рН 6 - 7,5).

       Коренева  система пшениці найкраще розвивається на пухких ґрунтах, об'ємна маса яких становить 1,1 — 1,25 г/см³. При об'ємній масі 1,35 — 1,4 г/см³ ріст коріння пригнічується, а якщо вона перевищує 1,6 г/см³, корені не проникають у ґрунт або проникають лише по червоточинах та щілинах.

       Надмірна  пухкість ґрунту з об'ємною масою  менше 1,1 г/см³ теж несприятлива для формування коріння, бо при наступному осіданні ґрунту можливе обривання коренів (що буває, наприклад, при запізнілій оранці). На таких ґрунтах багато втрачається води і верхній шар пересихає, що особливо небажано для посушливих районів. Встановлено, що серед озимих культур озима пшениця — одна з найбільш вибагливих до ґрунтових умов вирощування. Найвища урожайність її спостерігається при вирощуванні на чорноземних ґрунтах на півдні — також на каштанових і темно-каштанових Малопридатними (особливо для сортів твердої пшениці) є кислі підзолисті та солонцюваті ґрунти, а також ґрунти, схильні до заболочування, торфовища. Проте за відповідної технології і на таких ґрунтах можна вирощувати до 40 ц/га і більше зерна пшениці.

       За  виносом поживних речовин з ґрунту озима пшениця є азотофільною рослиною: 1 ц зерна виносить у середньому з ґрунту азоту 3,75, фосфору — 1,3, калію — 2,3 кг. На початку вегетації особливо цінними для пшениці є фосфорно-калійні добрива, які сприяють кращому розвитку її кореневої системи і нагромадженню в рослинах цукрів, підвищенню їх морозостійкості. Азотні добрива більш цінні для рослин навесні і влітку — для підсилення росту, формування зерна і збільшення в ньому вмісту білка.

     Вимоги  до світла. Сонячне світло - основне джерело енергії всіх фотосинтезуючих рослин. Приплив сонячної енергії на поверхню землі дуже великий. Проте лише незначна частина енергії, так звана фотосинтетично активна радіація (ФАР), використовується у процесі фотосинтезу. У формуванні врожаю задіяно близько 1-3% сонячної радіації. Високоврожайні посіви зернових, що реалізують біологічні і фізико-хімічні можливості за сприятливих умов росту і розвитку, можуть нагромаджувати у врожаї сухої біомаси близько 5% ФАР, що відповідає 300 ц сухої маси. Якщо прийняти співвідношення зерна і соломи рівним 1,0:1,0- 1,0:1,5, то врожайність зерна досягатиме 150 ц/га. Таким чином, сонячна радіація не належить до чинників, що обмежують урожайність культури на сучасному етапі розвитку рослинництва.

     Добре освітлення на початку виходу рослин в трубку сприяє формуванню коротких міцних міжвузлів. Стебла стають стійкими до вилягання під час сильних вітрів і зливних дощів.

     На  сильно загущених посівах через  травостій проникає не більше 10% сонячного  проміння. У зв'язку з великим затіненням рослин, нижні міжвузля стебла дуже витягуються. Такі посіви можуть вилягати навіть у роки, коли на початку фази виходу в трубку були сонячні дні. Вилягання призводить до великого недобору врожаю. 
 

2.4. ХАРАКТЕРИСТИКА ВИДІВ ТА СОРТІВ ОЗИМОЇ ПШЕНИЦІ

       Пшениця належить до родини Роасеае, роду Friticum L. Серед зернових культур вона представлена у виробництві найбільшою кількістю видів. Всього налічують 22 види, які об'єднують у чотири генетичні групи.

       В  основу поділу видів пшениці на групи  покладено кількість хромосом у соматичних клітинах: диплоїдна група (14); тетраплоїдна (28); гексаплоїдна (42); октаплоїдна (56). Види, що належать до однієї групи, легко схрещуються між собою і дають плодючі гібриди, тоді як види, що належать різних груп, при схрещуванні дають потомство безплідні або з низькою плодючістю.

       Всі види пшениці за морфологічними ознаками поділяють на дві групи: голозерні  й плівчасті, або полб'яні. Важливою особливістю культурних голозерних пшениць є те, що колосовий стрижень їх неламкий і зерно при обмолочуванні легко відділяється від колоскових лусок. Всі інші пшениці (полб'яні та дикорослі) мають стрижень, який під час достигання врожаю легко розламується на окремі членики разом з колосками. Зерно цих пшениць при обмолочуванні не відділяється від квіткових і колоскових лусок.

       Найбільше значення у виробництві мають  два види пшениці: м'яка, або звичайна, і тверда. У культурі найпоширеніші  сорти м'якої пшениці.

       Невеликі  площі в світі займають карликова, карталінська, тургідум, Тимофеева, польська, полба, спельта, однозернянка та інші пшениці .

       М'яка, або звичайна, пшениця . Її посіви поширені в усіх частинах світу — від Полярного кола до тропіків. Вона характеризується високою пластичністю і великою різноманітністю форм. Відомо 250 різновидів і кілька тисяч сортів м'якої пшениці. У виробництві поширені озимі та ярі форми.

       М'яка  пшениця має великий, нещільний  колос, в якому лицевий бік  ширший, ніж бічний. Є остисті  й безості форми. Остюки, що відходять  від зовнішніх квіткових лусок, коротшім від колоса і розходяться під значним кутом. Колоскові луски широкі, такі самі за довжиною, як і квіткові, або трохи коротші. Кіль на колосковій лусці розвинений слабо і закінчується добре розвиненим зубцем або остюкододібним додатком.

       Колосок багатоквітковий. Залежно від умов вирощування й сортових особливостей розвивається від двох додаяти квіток і утворюється від двох до чотирьох зернин у колоску. Зерно з добре вираженим чубком, борошнисте, напівсклоподібне і склоподібне. Соломина по всій довжині  порожниста.

       Тверда  пшениця (Тг. durum) характеризується щільним остистим колосом (безості форми трапляються рідко). Соломина біля колоса виповнена. Остюки грубі, значно довші від колоса, розміщені паралельно до колосового стрижня. Колоски багатоквіткові. Зерно склоподібне, з підвищеним вмістом білка. У виробництві поширені ярі форми.

       Сорти. Коломак 3. Пшениця м'яка. Різновидність еритроснермум. Середньостиглий. Стебло середньої товщини, міцне, пусте. Листки зелені, за величиною проміжні, не опушений восковий наліт середній. Колос солом'яно-жовтий, призматичний, щільний. Зернівка червона, нзшввидовженз, борідка середня. Урожайність — 44,9—58 ц/га. Зимостійкість - 4,3—4,7 бала. Стійкість протії вилягання — 4,8 бала, обсипання — 4,8, посухи — 4,2 бала.

       Альбатрос одеський. Пшениця м'яка. Різновидність єретроспермум. Рослини заввишки 75—108 см. Листки світлозелені, вузькі, короткі. Колос циліндричний, завдовжки 9— 11 см, середньощільний, вегетаційний період — 287—303 дні. Стійкість проти вилягання — 3—5 балів, зимостійкість 4—-5 балів. Придатний для вирощування за інтенсивною технологією. Борошномельні та хлібопекарські якості добрі Аміяні Вміст білка — 13,6—14,6 %, сирої клейковини — 28.4-29,3 %. Маса 1000 зерен — 33,7—44,7 г.

       Вимпел  одеський. Пшениця м'яка. Різновидність лютес. Ранньостиглий. Кущ нагаврозлогий, стебло тонке, пусте, пружне. Листки світло-зелені, без опушення. Колос циліндричний, білий, завдовжки 8—9 см, середньої щільності. Зернівка середньої крупності, червона, напіввиражена, боріздка ока. Морозостійкість середня — вище середньої. Урожайність — 56,6 на богарних і 69 ц/га на зрошуваних земдях. Маса 1000 зерен — 41,5—42,4 г.

       Миронівська30. Пшениця м'яка. Різновидність лютесценс, середньостиглий. Форма куща проміжна, стебло міцне, середньої товщини. Листки зелені, опушення відсутнє, циліндричний, білий, середньої довжини, зернівка крупна, овалновидовжена, червона. Маса 1000 зерен — 45,4—46,2 г. ФЙйкість проти вилягання — 4,7—4,8, обсипання.— 4,7—4,9.Ураження борошнистою росою — 3—3,2 %,бурою іржею — 4-4,9,фузаріозом — 0,6-4

       Поліська  87. Пшениця м'яка. Різновидність лютесценс. Сходи темно-зелені. Стебло пусте, досить міцне Із слабим, восковим нальотом. Листки темно-зелені, вузькі, короткі. Колос призматичний, нещільний. Зерно яйцеподібної форми,, велике. Маса 1000 зерен — 45—53,2 г. Середшюстиглий Вегетаційний період — 288—306 днів. Добре зимує. Зимостійкість — 4—5 балів. Вміст білка — ІЗ—14, сирої клейковини — 25,9—29,3 %. Загальна хлібопекарська оцінка — 3,2—3,8 бала.

       Ровенська ЗІ. Пшениця м'яка. Різновидність лютесценс, пізньостиглий. Форма куща прямостояча, стебло міцне, товсте. Листки темно-зелені з сизим відтінком, широкі, неопушені. Колос циліндричний, солом'яно-білий, завдовжки 8— 11 см, щільний. Зернівка середньої крупносгі, напіввидовжена, червона, боріздка глибока. Маса 1000 зерен — 42,6—46,4 г. Урожайність — 57,8—64,1 ц/га. Стійкість проти вилягання — 4,6—4,8 бала. Ураження борошнистою росою — 4,7— 6,4 %.

       Тіра. Пшениця м'яка. Різновидність еритроспермум. Середньоранній. Форма куща сланка, стебло середньої товщина, міцне. Листки зелені, без опушення, з восковим нальотом. Колос coлом'яно-жовтий, призматичний, середньої щільності. Зернівка яйцеподібна, середка за величиною, борідка неширока, неглибока. Маса 1000 зерен — 37,4—41 г. Уржайність — 46,4—54,9 ц/га. Вміст білка —11,7—14,3, клейковини — 25,0—29,1 %, хлібопекарська,оцінка — 3,6 -4,8 бала. Стійкість проти вилягання — 4,9 бала, ураженість борошнистою росою — 12,6—19,2 %.