Харакеристика озимоъ пшеницы

 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     План 

       Вступ…………………………………………………………………………3

1. Народногосподарське значення озимої пшениці……………………….5
2. Ботанічні особливості озимої пшениці………………………………….6
1. Морфологічні особливості озимої пшениці…………………………6
2. Фази розвитку озимої пшениці……………………………………….9
3. Екологічні та біологічні умови розвитку озимої пшениці…………16
4. Характеристика видів та сортів озимої пшениці…………………...19
3. Технологія вирощування озимої пшениці………………………….…..24
4. Основні хвороби і шкідники озимої пшениці. Засоби 

боротьби з  ними………………………………………………………….38

     Висновки…………………………………………………………….……….41

     Список  використаних джерел………………………………………………42 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

ВСТУП

     У зерновому балансі країни провідне місце належить пшениці. Найважливіше завдання на перспективу — зростання врожайності й поліпшення якості зерна на основі інтенсифікації виробництва.

     Актуальність  виробництва високоякісного зерна озимої пшениці є важливою народногосподарською проблемою у формуванні продовольчих ресурсів держави та експорту його на зовнішні ринки. Посідаючи одне з провідних місць у структурі зернових культур, озима пшениця вкрай чутливо реагує на всезростаючі фактори ризику як антропогенного, так і природного походження, але вітчизняний та зарубіжний досвід свідчить, що застосування інтенсивних технологій вирощування пшениці на сучасному етапі розвитку землеробства дає можливість у зонах із сприятливими грунтово-кліматичними умовами постійно одержувати на великих площах 45—50 ц/га зерна.

     Створення високопродуктивних посівів озимої пшениці з оптимальною структурою агроценозу, ідеальним морфобіотипом рослин, синхронним розвитком елементів продуктивності в значній мірі залежить від строків і способів сівби, норм висіву, сорту, глибини загортання насіння та інших прийомів, які складають посівний блок технології. Більшість цих питань окремо добре вивчені. Проте вказані прийоми взаємозалежні та потребують системного вирішення в єдиному технологічному комплексі, що майже не вивчено. Крім того, агротехнології вимагають подальшого вивчення цих питань.

     Таким чином, викладене вище зумовлює актуальність дослідження курсової роботи.

     Об'єкт  дослідження: озима пшениця

     Предмет дослідження: ботанічні, біологічні та агротехнічні особливості озимої пшениці.

     Мета  дослідження: вивчення теоретичних основ ефективності виробництва озимої пшениці, її сутності, показників та факторів, які впливають на ефективність вирощування  озимої пшениці.

       Завдання  дослідження:

• ознайомитися з народногосподарським значенням озимої пшениці;
• вивчити морфологічні, біологічні і екологічні особливості озимої пшениці;
• з’ясувати агротехнічні особливості озимої пшениці;
• ознайомитися з основними хворобами та шкідниками озимої пшениці та заходами боротьби з ними.

 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

1. НАРОДНОГОСПОДАРСЬКЕ  ЗНАЧЕННЯ ОЗИМОЇ  ПШЕНИЦІ

       Серед найважливіших зернових культур озима пшениця за посівними площами займає в Україні перше місце і є головною продовольчою культурою. Це свідчення великого народногосподарського значення озимої пшениці, її необхідності у задоволенні людей високоякісними продуктами харчування.

     Пшениця – одна з найбільш давніх поширених  культур на земній кулі. Встановлено, що вона була відома приблизно за 900 р. до н.е. в Іраку, близько 600 р. до н.е. в Єгипті. На території нашої країни, і зокрема, сучасних Грузії, Вірменії, Азербайджану та середньої Азії, її почали використовувати за 3000 – 4000 років до нашої ери [2,10].

     Основне призначення озимої пшениці — забезпечення людей хлібом і хлібобулочними виробами. Цінність пшеничного хліба визначається сприятливим хімічним складом зерна. Серед зернових я культур пшеничне зерно найбагатше на білки. Вміст їх у зерні м'якої пшениці залежно від сорту та умов вирощування становить у середньому 13-15 %. У зерні пшениці міститься велика кількість вуглеводів, у тому числі до 70 % крохмалю, вітаміни В-І, В2 РР, Е та провітаміни A, D, до 2 % зольних мінеральних речовин. Білки пшениці є повноцінними за амінокислотним складом, містять усі незамінні амінокислоти — лізин, триптофан,-- валін, метіонін, треонін,  фенілаланін, гістидин, аргінін, лейцин, ізбдейцин, які добре засвоюються людським організмом.

       Особливо  якісні хліб та хлібобулочні вироби одержують  із борошна сортів сильних пшениць, які належать до виду м'якої пшениці. За державним стандартом, зерно таких пшениць, які за класифікацією належать до вищого, першого та другого класів, містить відповідно 36, 32 і не менше 28 % сирої клейковини першої групи і має натуру не менше 755 г/л, скловидність — не нижче 60 %, а хлібопекарська сила борошна становить 280 і більше одиниць альвеографа. 

       У виробництві досить поширена також група цінних пшениць, які за класифікаційною якістю належать до 3-го класу, їх зерно містить від 23 до 28 % сирої клейковини другої групи, а сила борошна нижче 280 о. а. (до 200 о. а.). З борошна цінних пшениць випікають хліб доброї якості, але воно не здатне поліпшувати борошно слабких пшениць.

       Пшениці із вмістом у зерні менше 23 % (до 18 %) клейковини належать до 4-го класу і є найменш якісними за хлібопекарськими показниками, їх віднесено до слабких пшениць.

       Сорти пшениці 5-го класу з вмістом у зерні сирої клейковини менше 18 % вирощують на корм худобі.

       В Україні поширені також сорти  озимої твердої пшениці. Порівняно з м'якими пшеницями їх зерно багатше на білок (16 - 18 %). Проте вони утворюють коротку й - тугу клейковину (другої групи), яка для хлібопечення менш придатна: хлібі з такого борошна формується низького об'єму, швидко черствіє. Борошно твердих пшениць є незамінною сировиною для макаронної промисловості, їх клейковина дає змогу виготовляти макарони, вермішель, які добре зберігають форму при варінні, не ослизнюються і мають приємний лимонно-жовтий або янтарний колір. Тверді пшениці використовують для виробництва особливого сорту борошна - крупчатки та виготовлення вищої якості манної крупи.

       У тваринництві широко використовують багаті на білок (14 %) пшеничні висівки, які особливо ціняться при годівлі молодняку. Озиму пшеницю висівають у зеленому конвеєрі в чистому вигляді або в суміші з озимою викою.  
 
 
 
 
 
 
 

     2. БОТАНІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ  ОЗИМОЇ ПШЕНИЦІ

     2.1 МОРФОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ОЗИМОЇ ПШЕНИЦІ

     Коренева  система. Озима пшениця утворює добре розвинену, розгалужену кореневу систему мичкуватого типу. Основна маса її розміщується в орному шарі ґрунту, окремі корені проникають на глибину 1,5-2 м і більше. Із зародка насінини спочатку виростає 3-6 однаково розвинутих зародкових коренів, утворюючи первинну кореневу систему. У процесі росту з підземних стеблових вузлів, і найбільше з вузла кущіння, утворюються стеблові або вузлові корені, які складають основну масу кореневої системи пшениці.

     Розвиток  кореневої системи залежить від  низки чинників. За меншої вологості  ґрунту корені проникають на більшу глибину. На перезволожених ґрунтах, внаслідок  погіршення газообміну, корені розвиваються слабо й лише в поверхневих  шарах. Найкраще ростуть корені при вологості ґрунту 60-70% від повної вологоємкості.

     Розвиток  кореневої системи залежить від  біологічних особливостей сорту. При  зниженні температури відносно краще  ростуть корені, при підвищенні - надземні органи. На родючих ґрунтах  і після кращих попередників коренева система менш розвинута порівняно з надземними органами, ніж на бідних ґрунтах. Азотні добрива сприяють кращому росту надземної маси, а фосфорні - коренів рослин. Дещо поліпшують розвиток коренів і калійні добрива.

     Стебло. Ріст зачаткового стебла починається з часу проростання зерна. У пшениці воно має назву соломина, яка складається з 4 – 7 міжвузлів, розділених стебловими вузлами. Росте стебло у висоту за рахунок поділу клітин біля вузлів. Його міжвузля видовжуються і потовщуються. Одночасно стебло росте і верхівкою всередині листкової трубки. Кожне наступне міжвузля довше за попереднє. Найвищий приріст стебла за добу може становити 5-7 см, і припадає він на період перед виколошуванням. Після закінчення цвітіння ріст стебла зовсім припиняється.

     Висота  стебла залежить від біологічних  особливостей сорту, родючості ґрунту, удобрення, вологості, густоти стояння  та ін. Вважається, що найбільшу потенціальну продуктивність мають короткостеблові  сорти із співвідношенням маси зерна  до соломи, як 1:1.

     Листок. Листок пшениці складається з листкової пластинки та листкової піхви, яка щільно охоплює стебло. В місці переходу піхви у листкову пластинку є язичок, що запобігає затіканню у піхву води, потраплянню пилу тощо. По боках язичка є вушка. За вушками і язичком пшеницю відрізняють від інших злаків до викидання рослинами суцвіть. Найперше утворюються прикореневі листки, які формуються з підземних вузлів. Пізніше з надземних вузлів ростуть стеблові листки.

     Листки  виконують важливу фізіологічну функцію в житті рослини, забезпечуючи проходження процесу фотосинтезу, транспірації і газообміну. Чим більша асиміляційна поверхня, тим вища продуктивність рослин. Площа поверхні листків на 1 га в озимої пшениці може становити 30-60 тис.м2. Крім того, листки пшениці є тимчасовим сховищем запасних поживних речовин, а також частково виконують і механічні функції, укріплюючи міцність стебла.

     Суцвіття. В пшениці суцвіття - колос, який складається з членистого стрижня і колосків. На кожному виступі колосового стрижня міститься по одному багатоквітковому колоску. Загальна їх кількість коливається від 16 до 22 шт. Довжина колоса, кількість колосків у ньому залежить від сортових особливостей і технології вирощування.

     Колосок складається з двох колоскових лусок, які захищають від пошкоджень квітки, а потім зерна, які з них розвиваються. Луски відрізняються кольором, опушенням і формою, що є основою визначення різновидностей і сортів пшениці. Між колосовими лусками розміщується одна або декілька квіток. Кожна квітка у пшениці з обох боків прикривається двома квітковими лусками - зовнішньою і внутрішньою. Зовнішня у остистих сортів закінчується остюком, у безостих - остюковим відростком. Між квітковими лусками містяться найважливіші частини квітки - зав'язь з дволопатевою приймочкою і три тичинки з пиляками. Першими починають цвісти квітки середньої частини колоса, а потім зона цвітіння поширюється по всьому колосу. В колоску першими зацвітають дві нижні квітки, а через 1-2 дні - решта (третя, четверта і т.д.). Квітки, що цвітуть першими, формують найкрупніше зерно. Залежно від місця розміщення колоска в колосі та умов вирощування, в ньому може утворитися від 1 до 6 зернівок.

     Плід. У пшениці плід є одночасно насіниною і має назву зернівка. Зовні зернівка вкрита плодовою і насінною оболонками. Вони захищають зерно від впливу чинників зовнішнього середовища і пошкодження хворобами та шкідниками. Маса оболонок становить 7-8% маси сухої речовини зерна, а з цієї кількості на частку плодової оболонки припадає 70-85%.

     Під оболонками в нижній частині зерна розміщується зародок. Його маса становить 1,5-3,0% від маси зернівки. При помелі зерна зародки разом з оболонками відходять у висівки. Зародок має щиток, що є сім'ядолею зернівки, і призначений для вбирання поживних речовин з ендосперму.

     Найбільшу частину зернівки пшениці займає ендосперм. Зовнішній (алейроновий) шар  клітин ендосперму багатий на азотні сполуки. Проте білок цього шару не еластичний і не пружний, тому домішування  його до борошна знижує якість останнього. За товщиною алейроновий шар майже дорівнює оболонкам зернівки.

     Під алейроновим шаром міститься  основна (борошниста) частина ендосперму. Вона складається з клітин, наповнених крохмальними зернами, в проміжках  між якими містяться білкові  речовини переважно у вигляді  клейковини. На ендосперм разом з алейроновим шаром припадає близько 90% ваги зернівки пшениці.