Фермерське господарство

 Так, ст. 121 Земельного  кодексу України передбачає, що  громадяни України мають право  на безкоштовну передачу їм  у власність земельних ділянок  із земель державної або комунальної  власності для ведення фермерського господарства розміром земельної частки (паю), визначеної для членів сільськогосподарських підприємств, розташованих на території сільської, селищної, міської рад, де знаходиться фермерське господарство, або відповідно середнього по таких підприємствах на території села, селища, міста чи середнього по району, якщо на території села, селища чи міста відсутні сільськогосподарські підприємства.

 Громадяни можуть отримувати  у власність або в оренду  земельні ділянки для ведення  фермерського господарства і  більшого розміру на підставі  цивільно-правових угод. [11].

Однак, якщо особа бажає  придбати у  власність  або  в   оренду земельну ділянку державної  власності з метою ведення  фермерського господарства  громадяни  звертаються   до   відповідної   районної державної  адміністрації, а  для  отримання цієї земельної  ділянки із земель комунальної власності  з метою  ведення фермерського господарства громадяни звертаються  до місцевої ради.  До   заяви   додаються документи,   що   підтверджують   досвід   роботи   у   сільському господарстві   або   наявність   освіти,   здобутої   в  аграрному навчальному  закладі.

Важливим при цьому  є той факт, що законодавство чітко  не визначає, який саме досвід громадянина  у сільському господарстві є достатнім  для надання йому можливості створення  фермерського господарства, а це створює  підґрунтя для зловживань і корупційних  дій.

Після  одержання  засновником  державного  акта  на право власності  на  земельну  ділянку  або  укладення  договору  оренди земельної   ділянки   та   його  державної  реєстрації  фермерське господарство    підлягає    державній    реєстрації   у   у виконавчому комітеті міської, районної у місті ради або районній, районних міст Києва та Севастополя державних адміністраціях за місцем проживання особи або місцем знаходження земельної ділянки. Строк  державної  реєстрації  юридичної  особи  не повинен перевищувати три робочих дні з  дати  надходження  документів.

Після цього фермерське господарство одержує печатку зі своїм найменуванням  і адресо, відкриває поточні та вкладні (депозитні) рахунки в установах  банку і вступає у відносини  з підприємствами та організаціями, визнається органами державної влади  та органами місцевого самоврядування як самостійний товаровиробник при  плануванні економічного і соціального  розвитку регіону.

Саме з моменту державної  реєстрації фермерського господарство є юридичною особою, набуває правоздатності та дієздатності.

Тепер розглянемо детальніше питання стосовно складу фермерського господарства. відповідно до ст. 3 ЗУ «Про фермерське господарство» членами фермерського господарства можуть бути подружжя, їх батьки,  діти,  які  досягли  14-річного  віку,  інші члени сім'ї, родичі,  які  об'єдналися  для  спільного   ведення   фермерського господарства,    визнають    і   дотримуються   положень   Статуту фермерського господарства.  Членами фермерського  господарства  не можуть  бути  особи,  які  працюють  у ньому за трудовим договором (контрактом).

Фермерське господарство може бути створене однією особою. В такому випадку інші члени сім'ї,  а також родичі можуть стати членами цього фермерського господарства тільки після внесення змін до його Статуту.

В ч. 3 ст 3 цього Закону надано чіткий перелік осіб, які можуть бути членами фермерського господарства.  До них відносяться дружина (чоловік),  батьки, діти, баба, дід, прабаба, прадід, внуки, правнуки, мачуха, вітчим, падчерка,  пасинок,  рідні та двоюрідні брати та  сестри,  дядько, тітка,  племінники як голови фермерського господарства, так і його дружини (її чоловіка),  а також особи,  які перебувають у родинних стосунках першого ступеня споріднення з усіма вищезазначеними членами сім'ї та родичами (батьки такої особи та  батьки  чоловіка або дружини, її чоловік або дружина, діти як такої особи, так і її чоловіка або дружини, у тому числі усиновлені ними діти).

Трудову функцію члени  фермерського господарства виконують  на підставі членських відносин. Інші особи працюють в такому господарстві за трудовим договором (контрактом). Якщо ж член сім’ї чи родич засновника працює в господарстві за трудовим договором (контрактом), то для надання  членства у ньому він повинен  припинити дію цього трудового  договору (контракту) [10,c. 109-110].

3. Правовий режим майна  фермерського господарства

Правовий режим майна  ФГ законодавчо встановлювався з  врахуванням родинно-сімейного характеру  членських фермерських відносин і пройшов еволюційний шлях розвитку від права спільної сумісної власності  членів ФГ до права власності самого господарства як юридичної особи.

До складу   майна   фермерського   господарства   (складеного капіталу)  можуть   входити:   будівлі,   споруди,   облаштування, матеріальні   цінності,   цінні   папери,   продукція,   вироблена господарством  в  результаті  господарської  діяльності,  одержані доходи, інше майно, набуте на підставах, що не заборонені законом, право користування землею,  водою та іншими природними  ресурсами, будівлями,  спорудами,  обладнанням, а також інші майнові  права (в тому  числі  на  інтелектуальну  власність),  грошові  кошти,  які  передаються  членами  фермерського господарства до його складеного капіталу. Отже, як майно фермерського господарства найчастіше виступають різноманітні речі, котрі мають властивість задовольняти головним чином виробничі протреби самого господарства та його членів. [10, c. 112]

З прийняттям нового Закону України "Про фермерське господарство" від 19 червня 2003 р. проблема вдосконалення майнових правовідносин у ФГ не втратила своєї актуальності, оскільки цей закон, усунувши існуючі досі недоліки правового режиму майна ФГ, містить низку норм, які допускають двояке їх тлумачення або суперечать цивільному законодавству.

Закон України "Про фермерське господарство" від 19 червня 2003 року запровадив зміни в правовому  режимі майна, яке використовується фермерськими господарствами. Попереднім Законом України "Про селянське (фермерське) господарство" від 22 червня 1993 року було передбачено, що майно  осіб, які ведуть селянське (фермерське) господарство, тобто членів СФГ, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не передбачено угодою між  ними.

Право спільної сумісної власності  членів фермерського господарства суперечило правовому статусу самого СФГ  як юридичної особи, оскільки за господарством  не визнавалося право мати відокремлене майно, а саме ця ознака є однією з визначальних для всіх юридичних  осіб. Очевидно, саме тому в законі "Про  селянське (фермерське) господарство" зазначалося, що СФГ "набуває статусу  юридичної особи", а не є "юридичною  особою", як це зараз закріплено в  нині діючому законі "Про фермерське господарство".

У попередньому Законі України "Про селянське (фермерське) господарство" суперечливою була не лише форма власності  на майно, але і той перелік  майнових об’єктів, які могли перебувати у спільній сумісній власності членів фермерського господарства, враховуючи те, що членами господарства могли  бути не лише члени однієї сім’ї, але  й інші родичі, часом і досить далекої спорідненості, які не проживали  разом. Тому недоречним видається віднесення до об’єктів спільної сумісної членів фермерського господарства житлових будинків, квартир, а тим більше предметів  домашнього господарства та предметів  особистого користування.

Цього законодавчого недоліку вже позбавлений Закон України "Про фермерське господарство", і у переліку майнових об’єктів, які можуть перебувати у власності  ФГ, закріплене лише те майно, яке необхідне  йому для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Загалом, фермерський закон 2003 року значно досконаліший від попереднього Закону України "Про селянське (фермерське) господарство".

Чинний Закон закріплює  поняття «складеного капіталу», який є зручною правовою конструкцією частини майна, яке використовується фермерським господарством. Важливим є те, що не відбувається переходу права власності від окремих членів господарства до всіх членів господарства (у спільну сумісну власність) чи до статутного фонду фермерського господарства.

Отже, для члена ФГ зникає загроза втрати свого майна (чи його частини) у випадку виходу інших  членів зі складу господарства і необхідності виділення йому рівної частки зі спільної сумісної власності чи банкрутства господарства і включення відокремленого майна юридичної особи до ліквідаційної маси.

Правова конструкція складеного капіталу, введена у правове поле фермерських відносин, вигідно відрізняється  від права спільної сумісної власності  членів ФГ і має певні переваги навіть порівняно з правом власності  фермерського господарства як юридичної  особи.

Підсумовуючи юридичні ознаки складеного капіталу ФГ, можна запропонувати  таке його визначення: складений капітал - це сукупність майнових об’єктів, переданих  членами фермерського господарства у безоплатне тимчасове користування фермерському господарству на визначений у Статуті термін для ведення  товарного сільськогосподарського виробництва.

Слід розглянути і питання  стосовно правового режиму землі, як окремого майна фермерського господарства. Так, згідно зі ст. 12 ЗУ «Про фермерське господарства» землі фермерського господарства можуть складатися із: земельної   ділянки,   що   належить  на  праві  власності фермерському господарству як юридичній особі;  земельних   ділянок,   що  належать  громадянам  -  членам фермерського господарства на праві  приватної власності;  земельної   ділянки,   що   використовується   фермерським господарством на умовах оренди.  Права володіння та користування земельними ділянками,  які знаходяться  у власності членів фермерського господарства, здійснює фермерське господарство. 

Фермерські господарства та його члени зобов'язані: забезпечувати використання земельних ділянок за їх цільовим призначенням; додержуватися вимог законодавства про охорону довкілля; сплачувати податки та збори; не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів; не допускати зниження родючості ґрунтів та зберігати інші корисні властивості землі; надавати відповідним органам виконавчої влади та органам місцевого самоврядування дані про стан і використання земель та інших природних ресурсів; дотримуватися санітарних, екологічних та інших вимог щодо якості продукції; дотримуватися правил добросусідства та встановлених обмежень у використанні земель і земельних сервітутів; зберігати геодезичні знаки, протиерозійні споруди, мережі зрошувальних і осушувальних систем. [14, с. 108].

Нині діючий закон "Про  фермерське господарство" встановлює заборону поділу земельної ділянки  лише у випадку спадкування двома  або більше спадкоємцями, якщо в  результаті їхнього поділу утвориться хоча б одна земельна ділянка менше  від мінімального розміру, встановленого  для даного регіону.

Згідно з Постановою Кабінету Міністрів України "Про затвердження мінімальних розмірів земельних  ділянок, які утворюють в результаті поділу земельної ділянки фермерського господарства, що успадковується", від 10 грудня 2003 року затверджено такий мінімальний розмір для кожної з областей.

Проте, Закон України "Про  фермерське господарство", окрім  уже зазначених позитивних новел, має  й низку недоліків. Так, зазначено, що структура цілісного майнового комплексу фермерського господарства вміщує майно, передане до складеного капіталу, не розподілений прибуток, майнові та інші зобов’язання (п.1 ст.22 Закону України "Про фермерське господарство"). Знову закон суперечить сам собі - адже ст.19 і 20 цього закону окремо містять перелік майна, яке може бути у власності фермерського господарства, і майна, яке передається членами господарства до його складеного капіталу, а, розглядаючи ФГ як майновий комплекс, закон не включає до його складу майно, яке перебуває у власності фермерського господарства як юридичної особи.

На наш погляд, доцільно чітко розмежовувати три поняття: майно фермерського господарства як юридичної особи, складений капітал  членів фермерського господарства і  цілісний майновий комплекс ФГ.

Законом України "Про фермерське господарство" передбачено, що звернення  стягнення на земельні ділянки, передані у власність для ведення фермерського господарства, допускається у випадках, коли у фермерського господарства відсутнє інше майно, на яке може бути звернено стягнення (п.2 ст.21 закону). Варто було би уточнити, які саме земельні ділянки  має на увазі законодавець, адже, відповідно до п.1 ст.12 Закону України "Про  фермерське господарство", землі  фермерського господарства можуть складатися із земельних ділянок, власниками яких є саме господарство, його члени, а  також із орендованих земельних  ділянок.

Підсумовуючи проведені  дослідження деяких аспектів правового  режиму майна, що використовується фермерськими господарствами, виділимо його основні  положення:

1. Правова регламентація  майнових відносин фермерських  господарств здійснюється нормами  Закону України "Про фермерське  господарство", а не Цивільного  кодексу України.

2. З прийняттям Закону  України "Про фермерське господарство" відбулися такі зміни в правовому  режимі майна, яке використовується  фермерським господарством:

на відміну від права  спільної сумісної власності членів ФГ запроваджено право власності  фермерського господарства як юридичної  особи;