Аналіз зернового ринку в Україні

В останні роки виробництво  зерна на експорт в Україні  зросло до рекордних рівнів, що вимагає  певних змін у побудові системи зберігання врожаю та його транспортування.

Історично елеваторна промисловість  розвивалась так, аби підприємства зі зберігання зерна були розташовані  на території регіонів досить рівномірно. В умовах ринкової економіки офіційно закріплення районів за елеваторними комплексами відсутнє, але, оскільки під час їхнього будівництва  наслідувався принцип найбільш вигідного  розташування щодо певного кола господарств, стара схема закладки зерна переважно  зберігається.

Затрати на послуги елеваторів безпосередньо пов’язані з динамікою  цін на енергоносії (газ, електроенергію) та прожитковим мінімумом.  
Новим видом зберігання зерна, що дозволяє мінімізувати енергоскладову, є зберігання зернових у багатошарових поліетиленових «рукавах» -- герметичних гнучких поліетиленових шлангах. Вартість зберігання в рукавах може бути вдвічі-втричі нижчою, ніж на елеваторі.У 2009 році за такою схемою було віддано на зберігання 0,9-1,0 млн т зерна. Цьогоріч обсяг зберігання зерна у рукавах може збільшитися на 10-15%.

Завантаженість сертифікованих елеваторних потужностей в Україні  в середньому не перевищує 50-60%. Тим  не менш, актуальним залишається будівництво  нових елеваторів із подальшим скороченням  транспортного шляху доставки зерна  з поля. Найбільшу частку сертифікованих елеваторів за потужністю зберігання займають елеватори з об’ємом 40-70 тис. тонн. (рисунок1.6).

Рисунок 1.6 – Частка сертифікованих елеваторів за потужністю зберігання зерна у 2010 році, тис. тонн.

 

Економічна ефективність експлуатації елеватора як комерційного проекту є ключовим фактором, що визначає прийняття рішення про  будівництво нових потужностей.

Виходячи з досвіду  США, обсяг потужностей для якісного зберігання зерна повинен перевищувати обсяг урожаю на 15-20%[14].

За оцінками УкрАгроКонсалт, ураховуючи подальший розвиток виробництва  зернових та олійних культур, Україна  потребує будівництва нових високотехнологічних  елеваторів сумарною потужністю 15-20 млн  т.

Зростання експорту українського зерна значною мірою було обумовлено розвитком інфраструктури портів. За оцінкою УкрАгроКонсалт, на початок  сезону 2010-2011 року потужності українських  портів з перевалки зернових на експорт  становлять 33-34 млн т. При цьому  максимальний коефіцієнт завантаження існуючих потужностей за їх постійного зростання не перевищував 80% [3].

Рисунок 1.7 – Коефіцієнт завантаження портових потужностей  з перевали зернових на експорт

 

Розбудова інфраструктури, зокрема елеваторної промисловості, є актуальною практичною задачею  у контексті подальшого розвитку зернової галузі та нарощування експортного  потенціалу. Її вирішення залежить від здатності держави та суб’єктів  господарювання реалізувати й примножити інвестиційний потенціал елеваторної  промисловості.

Інвестиційний потенціал  представляє собою здатність  суб’єктів господарювання реалізувати  сукупність інвестиційних можливостей  щодо генерування додаткових потоків  капіталу завдяки мобілізації наявних  ресурсів з метою підвищення вартості об’єкту інвестування [15].

Формування інвестиційного потенціалу полягає у створенні  додаткових інвестиційних можливостей, що можуть бути реалізовані шляхом мобілізації внутрішніх або залучення  зовнішніх ресурсів. При цьому  формування інвестиційного потенціалу відбувається під впливом позитивних та негативних факторів, що поділяються  на внутрішні й зовнішні. Залежно  від співвідношення впливу різних груп факторів визначається тип інвестиційного потенціалу та приймається рішення  про доцільність інвестування.

Для сучасної елеваторної  промисловості України характерні такі тенденції:

1. Структуризація ринку  зберігання зерна й олійних  культур на основі концентрації  потужностей. Зростає рівень інтегрованості  елеваторів до складу агропромислових  холдингів.

2. Підвищення вартості  послуг елеваторів через збільшення  попиту, збільшення ключових елементів  собівартості та процентних ставок  по кредитах. Це в свою чергу  обмежує інвестиційний ресурс.

3. Зміна структури елеваторного  господарства від пріоритетного  забезпечення потреб українських  зернопереробних підприємств до  обслуговування експортних потоків[16].

Тенденції, що нині спостерігаються  в зерновій логістиці України, дозволять  припустити прихід ери диверсифікації, тобто активного використання різних та альтернативних систем зберігання та транспортування зерна як на внутрішньому ринку, так і на експорт. Головним критерієм вибору способу зберігання або транспортування буде його економічна ефективність[14].

 

 

1.3 Експортний потенціал зернових  та технічних культур України

 

Україна входить до вісімки  найбільших експортерів зерна у  світі. Вона спеціалізується на низькосортних  фуражних зернових, таких як кукурудза  та пшениця. Величезні площі полів, сприятливий клімат та родючі ґрунти дозволяють Україні вважати себе сільськогосподарською державою.

Основними культурами, що експортуються  з України, залишилися пшениця, ячмінь і кукурудза. За минулий сезон  з України було вивезено більш  ніж 9 млн т пшениці. Це на 3 млн  т менше, ніж у минулому сезоні. Найбільшими ринками збуту стали  Бангладеш і Південна Корея (Рисунок 1.8) [17].

Рисунок 1.8 – Географія  експорту українського зерна у розрізі  країн у липні-листопаді 2009/2010 маркетингового року

 

 Але несподівано уряд  встановив квоти на експорт  зерна до кінця 2010 року (квота  на експорт 2,7 млн т зерна,  з якої 2 млн т - кукурудзи), які,  швидше за все, будуть продовжені  до кінця цього маркетингового  року. Уряд прагнув уникнути ситуації, яка склалася кілька років  тому, коли при достатньому урожаї  зерна Україні довелося купувати  його навесні. А все через  те, що попередньої осені трейдери  вивезли з країни забагато  зерна через сприятливі ціни  на зовнішніх ринках. Отже, обмеживши  експорт, уряд пересунув баланс  попиту і пропозиції так, аби  ціни на зерно всередині України  не підвищувалися. Обмеживши експорт  зерна, уряд зміг би утримати  достатньо збіжжя усередині країни  і при цьому не підвищувати  ціни на нього. В результаті  країна отримала своє дешеве  зерно і багато розчарованих  сільгоспвиробників, які не змогли  отримати за свою продукцію  багато грошей, на які вони  так розраховували [18] .

Попри введення квот, трейдерам  все ж вдалося вивести Україну  в список світових годувальниць. За підсумками 2009-2010 маркетингового року наша країна відвантажила на зовнішні ринки близько 21 млн т зерна, або 45% урожаю, зібраного торік (рисунок 1.9). І цей результат дозволив їй залишитись у трійці лідерів з-поміж постачальників збіжжя на світовий ринок. Що, до речі, абсолютно відповідає планам наших можновладців, які вже бачать Україну постачальником продовольчих продуктів світового масштабу[19].

Рисунок 1.9 – Показники  експорту зерна у світі за 2009/2010 маркетинговий рік

 

Активний експорт зерна  спостерігався у першій половині маркетингового року - з липня по грудень 2009 року на світові ринки  відвантажувалося більш ніж 2 млн  т щомісяця. На початку 2010-го, темпи  значно впали, зокрема, через зниження світових цін на зерно. Але ціни на зерно на світових ринках начали зростати і досягли максимальних значень за останні два роки. Ажіотажу додало рішення Росії заборонити експорт зерна через пожежі та втрати врожаю. На європейських ринках ціна тонни пшениці зросла майже вдвічі й за даними становила 227,5 євро за тонну. На біржі в Парижі котирування пшениці досягли рекордного рівня за останні 28 місяців і склали 220 євро за тонну. У Лондоні вартість фуражної пшениці становить майже 250 доларів за тонну. За результатами останніх торгів на Чиказькій товарнібіржі, вартість пшениці досягла максимуму за два роки[19].

Організація з питань продовольства  та сільського господарства ООН FAO зафіксувала, що за останнє десятиліття ціни у  світі на продовольчі продукти зросли майже вдвічі. За даними ООН, на початку  цього року ціни на харчі у світі  підскочили майже на 3,5%, що є найвищим показником за останні 20 років[20]. Серед причин підвищення цін на продовольчі товари є:

1. Збільшення населення  планети. Так,   якщо   у   1990   р. чисельність населення  світу  становила 5,26 млрд осіб,  то вже у 2009 р. – 6,6 млрд. При  цьому останнім часом 90 % приросту  населення припадає на слаборозвинені  країни[21];

2.  Зростання  споживання  у найбільш населених країнах  світу, зокрема в Індії та  Китаї, внаслідок стрімкого зростання  економік цих країн, що супроводжується  збільшенням доходів населення  і споживчого попиту;

3. Збільшення   обсягів   вирощування   зернових   з   метою   вироблення   біопалива.  За оцінками Міжнародного валютного  фонду, від 15 до 30% зростання цін на продовольство є результатом вирощування зернових культур для виробництва біопалива. З іншого боку, виробництво етанолу — основного замінника автомобільного пального дає змогу стримувати зростання цін на нафту і сприяє зниженню інфляції в країнах — великих імпортерах нафтопродуктів. За оцінками Bank of America Merrill Lynch,припинення виробництва біопалива призведе до зростання цін на нафту і бензин на 15%. І це зростання по ланцюжку також зумовить подорожчання сільгосппродукції[22];

 4. Зменшення площ, придатних для обробітку сільськогосподарських культур. Земля щороку втрачає від 5 до 10 млн га сільгоспугідь через погіршення навколишнього   середовища,   ще   19,5   млн   га   втрачається   щороку   через   стрімкий   розвиток промисловості та ринку нерухомості.

В Україні також спостерігається  зменшення площ обробітку ріллі, і за останні 10 років, площі, що не обробляються, збільшилися на 9% (Таб.1.3)[23].

Таблиця 1.3 - Динаміка використання орних земель в Україні, тис. га

Показники	Роки
	1990	2000	2002	2005	2008	2009
Рілля	33400	31400	32537,1	32482,2	32473,4	32478,4
Уся посівна площа	32406	27173	27539	26044	27133	26990
Не обробляється ріллі	-	1014	2737,3	4419,9	4261,9	3965,4

 За даними Державного земельного кадастру та  Держкомстату України

Україна   має   значні   можливості   виробництва   сільськогосподарської   продукції   через сприятливі   природно-кліматичні   умови   та   потужний   людський   потенціал, що реалізований лише на 30%.

Українська земля щедро  обдарована природою. Забезпеченість України сільськогосподарськими угіддями дуже висока і становить близько 1,2 га на одного жителя. Чорноземи займають в Україні близько 44 % території ,та близько 6% у світі[24].

За розрахунками вчених, українська земля — за належного ставлення до неї — здатна нагодувати понад 300 млн. чоловік.

Кабінет міністрів України  опублікував дані, згідно з якими  наша країна в 2011 році посіла 3-є місце (16,7% світового ринку) за обсягами експорту ячменю, 4-е місце (6%) з експорту кукурудзи  і 6-е (5,4% ) - за обсягами експорту пшениці, незважаючи на вимушене через торішню  посуху квотування експорту зерна[25].

Україна поставила на світовий ринок 2,5 мільйона тонн соняшникової олії. Це 60% всього світового експорту і  понад 80% обсягу соняшникової олії, виробленої українськими заводами (2,9 мільйона тонн). Експортувавши 2,5 мільйона тонн, Україна з великим відривом випередила своїх головних конкурентів - Аргентину і Росію, які забезпечили 19% і 11% потреб ринку відповідно. Вказаний обсяг експорту - небувалий для нашої країни[26].

Згідно оцінки, яку дав  Кабінет міністрів України, сумарні  потреби зерна на внутрішньому ринку  у 2010/2011 маркетинговому році становлять 26,2 млн. т. Запаси зерна в країні достатні для забезпечення не лише продовольчих потреб, але й потреб тваринництва і створення посівного фонду, та відповідно забезпечення стабільності цін на зерно та продукти харчування[27].

Виходячи з вище наведеної  інформації видно, що експортний потенціал  України знаходиться на досить високому рівні, країна є одним із лідерів  експорту зернових у світі, але існує  маса проблем. До них відносять:

1) Існування мораторію  на продаж земель сільськогосподарського призначення та відсутність інститутів з контролю за ними.

2) Низька урожайність  земель та відсутність належного  удобрення ріллі. 

3) Відсутність пільг для фірм, що займаються будівництвом та експлуатацією інфраструктури зернового ринку (елеватори, дороги, транспорт, зернопричали морських портів, суднові флотилії). Так загальна місткість елеваторів України - близько 30 млн. тонн, незадовільний технічний стан багатьох із них; пропускна здатність українських портів - усього 1,2 млн. тонн на місяць.