Аналіз зернового ринку в Україні

В інших країнах Чорноморського регіону спостерігається аналогічна ситуація. Згідно з оцінками УкрАгроКонсалт у новому 2010-2011 сезоні в регіоні  посівна площа під соєю зросте на 40,5%, а урожай сої - більш ніж  на 30-35%[6].

Рекордний  урожай сої, найімовірніше, чинитиме серйозний тиск на ціни в  новому сезоні. У зв'язку з цим  Мінагрополітики України має  намір залучити трейдерів до фінансування вирощування зерна шляхом укладання  форвардних контрактів з виробниками. Таким чином, виробники зможуть  отримати обігові кошти для проведення посівної кампанії ще до збору урожаю, тим самим отримавши гарантії збуту своєї продукції. Для держави  вчасно проведена кампанія означатиме гарантування продовольчої безпеки. Проте  після нещодавнього введення торговельних обмежень зернотрейдери з великим  скепсисом ставляться до пропозиції, вказуючи на непередбачуваність регулювання  ринку.

Показник інвестиційної  привабливості українського агропромислового комплексу продовжує триматися  на дуже високому рівні. І цей інтерес  надалі зростатиме. Найбільш сприятливим  для вкладення грошей до 2012 року буде велике молочне тваринництво України. Так, принаймні, кажуть експерти.

Про те, що, незважаючи на кризу, АПК залишився чи не єдиною галуззю  із позитивним торговельним сальдо, знають всі. Але ще раз повторимось. У 2009 році цей показник перевищив $4,5 млрд, тоді як інші галузі стали здавати  свої експортні позиції. У 2008 році експорт  сільгосппродукції приніс Україні  більш ніж $10 млрд, у 2009 - $9,5 млрд унаслідок  зниження урожаю.

Частка сільського господарства в структурі ВВП країни також  зростає. Торік збільшення внутрішнього валового продукту в АПК становило 1% порівняно з минулим роком. У  результаті частка агросектору в  структурі ВВП України в 2009 році досягла 13% і збільшуватиметься надалі. Це якнайкраще впливає на плани великих  компаній із залучення капіталу. З 2004 року прямі іноземні інвестиції і  вкладення в основний капітал  у сфері АПК збільшилися. По першому  напряму - з $224 млн до $803,2 млн. По другому - з 634 млн до 3,4 млрд. Основна заслуга  такої динаміки - успішна діяльність великих агрохолдингів.

Аграрний бізнес таким  привабливим для іноземців робить наша земля. Річ у тому, що в Україні  зосереджено 30% чорноземів, а рівень гумусу вдвічі перевищує європейські  показники. Крім того, потенціал українських  ґрунтів використаний лише на 30%. До того ж наші землі не так засмічені  і окислені продуктами аграрної хімії, як в розвинених країнах, що ведуть інтенсивний спосіб господарювання. Вказані переваги перекривають усі  ризики з ведення цього бізнесу  в Україні, в першу чергу - непослідовну політику влади. І в результаті іноземні багатії відважно закопують свої капітали в українську родючу землю, розуміючи, що вони зможуть отримати належний фінансовий врожай [3].

Необхідність активного  залучення капіталу усвідомили і  в уряді. Зі слів прем'єр-міністра, Україна  може стати ключовим гравцем у  справі забезпечення продовольчої безпеки  у світі, але для цього їй потрібні серйозні інвестиції в агропромисловий  комплекс. «Україна могла б внести значний внесок у справу продовольчої безпеки. Ми маємо в розпорядженні 50 млн га родючої землі. І тому наше завдання - створити такі умови,  при яких інвестиції прийшли б у виробництво екологічно чистої продукції», - сказав він. Український прем'єр нагадав, що цьогоріч дефіцит зерна у світі становив близько 60 млн т. У деяких країнах, наприклад у Росії, це сталося через аномальну спеку і пожежі, в інших, зокрема Пакистані - через повені[7].

Одне з найавторитетніших  світових агентств Fitch Ratings прогнозує, що капіталовкладення в український  агропромисловий комплекс у 2010-2012 роки становитимуть близько $1 млрд 870 млн[8].

За оцінками експертів[9], в Україні загальний обсяг інвестицій в АПК в 2010 році становив 60 млрд грн., інвестиції в основний капітал АПК у 2010 році буде на рівні минулого - близько 20 млрд грн..

За підрахунками українських  та іноземних аналітиків, інвестиції, яких вимагає АПК, обчислюються приблизно  на рівні $20 млрд. «Якщо подивитися, що відбувалося за попередні 18 років, ми бачимо, що в АПК поступило  в цей період близько $2,5 млрд прямих іноземних капіталовкладень. Звичайно, якщо брати в обсягах прямих іноземних  інвестицій всю економіку, це становить  близько 7%. Але ми чітко розуміємо, що перші роки - навіть років 14, інвестиції в АПК, фактично, не йшли. На сьогодні обставини на світовому ринку продуктів харчування і на внутрішньому ринку склалися так, що АПК став привабливим для інвестицій», - зазначив міністр[9].

Аналітики також підкреслюють, що нині аграрний сектор перетворюється на один із найпривабливіших для інвестування. Ця тенденція має загальносвітовий характер. І Україна не є виключенням. Збільшення інвестиційної привабливості  агропромислового комплексу є основним способом вирішення наявних проблем  економіки, включаючи її аграрний сектор.

Причинами виникнення ускладнень на ринку зерна, зокрема скорочення рівня рентабельності зерновиробництва, зменшення обсягів виробництва  та урожайності, а також прояву інших  негативних обставин є відсутність  дієвих економічних стимулів для  виробництва зерна та системного підходу до розв'язання питань управління зерновим комплексом.

Питання ціни на зерно залишається  соціально-політичним, що заважає його об'єктивному розгляду.

Стримування цін на зерно  в умовах зростання цін на добрива, пальне, засоби захисту рослин змушує аграріїв переорієнтовувати виробництво  на більш прибуткові культури, зокрема  олійні. Аграрії втрачають фінансові  можливості використовувати сучасні  більш ефективні технології ведення  господарства та розширювати виробничі  потужності.

Крім того, політика щодо зернового ринку є недостатньо  прогнозованою та стабільною. Державне регулювання зернового ринку  не пристосоване для ефективного  реагування ринковими методами на впливи світового ринку. Наслідком неефективного  виконання Законів України та певної недоопрацьованості таких законів  є застосування замість окремих  мало дієвих сьогодні ринкових підходів до управління зерновим ринком, які  передбачені чинним законодавством, адміністративних втручань, зокрема  застосування механізмів адміністративного  обмеження експорту зерна, що зменшують  прибутки або приносять збитки учасникам  зернового ринку і негативно  впливають на імідж країни на світових ринках зерна.

Необхідність вирішення  питань нарощування обсягів виробництва  зерна та підвищення рівня рентабельності зерновиробництва програмним методом (державною програмою) викликана  неможливістю їх розв'язання виключно засобами територіального чи галузевого управління. З огляду на широкий  спектр проблем, що охоплює розвиток ефективного зернового ринку, виключно необхідним для розв'язання порушених  проблем є ефективна координація  діяльності центральних і місцевих органів виконавчої влади, органів  місцевого самоврядування, громадського та приватного сектору. Для удосконалення  функціонування зернового ринку  та підвищення результативних показників роботи всього зернового комплексу  є необхідним забезпечення дієвих міжгалузевих зв'язків, зокрема зі сферою постачання засобів, необхідних для зерновиробництва, переробними, тваринницькими та іншими підприємствами, що закуповують зерно  на внутрішньому ринку, транспортною інфраструктурою, біржами, кредитними, страховими та іншими установами тощо. Вирішення проблеми також вимагає чіткої міжрегіональної  координації заходів[10].

На думку Сергія Наливки, директора консалтингового агентства «ААА» [11], ринок зернових на сьогодні більше політичний. Аналізуючи поточний сезон, можна визначити головні його ознаки. Це - добрий урожай, відносно висока якість зерна, великі залишки з минулого року, фактична заборона експорту, відсутність покупців, надлишок зерна в Україні та падіння цін.

Якщо говорити про основні  внутрішні фактори впливу на ціни, то варто згадати ту ж саму заборону експорту (95%), значні запаси з минулого року, новий Податковий кодекс, невизначеність стосовно весняного посіву та монополізація  виробництва добрив. До зовнішніх  чинників можна віднести обов’язкову  сертифікацію продукції для експортерів  у ЄС, з якої виробляють біопаливо - ріпак, соя, соняшник.

З новим Податковим кодексом в аграрний сектор вводиться ПДВ. А це означає, що з 1 липня сільгосптоваровиробник отримуватиме на 20% менше від ціни за рахунок ПДВ. Тому важливо звертати увагу на цей податок, а не на прогноз  цін на зернові до кінця МР чи календарного.

На думку експерта, аграріям потрібно переглянути спосіб ведення  бізнесу, оскільки жорсткі умови  призведуть до перебудови аграрного  сектору. І не можна забувати про  обов’язкову сертифікацію для виробників культур біопалива»[11].

Отже, Україна має достатні ресурси і працьовитий народ  для того, щоб виробляти сільськогосподарську продукцію у тому обсязі, що необхідний для задоволення як власних потреб, так і потреб країн – імпортерів. Для досягнення цієї мети, конче  необхідна підтримка держави.

1.2 Ситуація із зберіганням зерна в Україні

Україна невпинно нарощує  обсяги валового виробництва зернових. Згідно попередніх розрахунків Мінагрополітики, в 2008-2010 рр. валове виробництво зернових коливалося в межах 40-52 млн. тон в залежності від погодних умов. В той же час загальний обсяг потужностей зі зберігання зерна в Україні становить близько 30 млн. тон, з яких 6 млн. тон – потужності ДАК «Хліб України». Таким чином, дефіцит елеваторних потужностей складає 5-18 млн. тон. До того ж, значна частина елеваторів, збудованих ще за радянських часів, мають застаріле обладнання і не відповідають сучасним вимогам до зберігання зернових.

Доведення зібраного зерна  до товарних кондицій потребує його доробки. Вона включає сушіння, очистку, сепарування, вентиляцію, охолодження, хімічну обробку, зберігання та транспортування до споживача. Досвід показує, що із всього об’єму зібраного  зерна 25-30% потребує сушіння, а 80-90% - очистки  від смітних домішок. Відсутність  інфраструктури та обладнання для доробки  зерна призводять до зниження його якісних показників, і, як наслідок, зниження вартості зерна.

В Україні при врожаї на рівні вже 30 млн. т зернових на рік, через недостатньо розвинену  матеріально-технічну базу з переробки  та зберігання врожаю, втрачається  близько 8 млн. т зерна на суму майже $1 млрд. Гостроти проблема недостатку сховищ для зерна набула особливо у надврожайному 2008 р. З 54 млн. т зерна  майже половина врожаю постраждало.

Сьогоднішні реалії показують, що актуальним є питання якісного зберігання і первинної обробки  зернових, круп’яних та олійних  культур безпосередньо у виробника. Розв’язання цього питання дає  змогу виробнику бути незалежнішим і продавати врожай за прийнятнішими  цінами.

Через невчасну обробку та недотримання режимів і термінів зберігання знижується також якість, посівні та продовольчі кондиції зерна. Найбільші втрати зерна у  тих господарствах, де немає сушильно-зберігаючого обладнання. Водночас у країнах Європи та Америки з високим рівнем післязбиральної  технології та розвиненою інфраструктурою  зберігання зерна втрати врожаю доведено до технічного мінімуму — 1–2%.

З 1990 року до 2009 року спостерігається  спад обсягу введення в експлуатацію зернонасіннєсховищ з одночасним зберіганням  серовини із 486,6тис.тонн до 44,6 тс.тонн.(рисунок1.5).

Рисунок 1.5 – Динаміка введення зернонасіннєсховищ, тис.т 

одночасного зберігання

В Україні основна маса зерна зберігається на державних  великотоннажних залізобетонних елеваторах, обладнання яких морально і фізично  застаріло, через що знижується якість зерна та пропускна здатність  елеваторів. Елеватори переважно  віддалені від зерновиробника, а  вартість зберігання зерна в них  дуже висока й становить майже 25% вартості закладеного на зберігання зерна. Одним із шляхів зменшення втрат і підвищення якості продукції є безумовне забезпечення кожного господарства власним сучасним зерносховищем.

Світовий досвід свідчить, що в аграрно розвинених країнах  до 80% урожаю зберігається в його виробника. У світі перевагу надають баштовим сховищам. Технологію зберігання зерна  у баштових сховищах з активною вентиляцією  широко застосовують у США та Канаді, а також останні десятиріччя  в Європі. Збірні металеві зерносховища мають такі переваги:

- знижують капітальні  витрати при монтажі вдвічі-втричі  і трудомісткість монтажу вчетверо-вп’ятеро;

- дають змогу максимально  наблизити сховища до місця  збирання і використання фуражного  зерна;

- дають можливість впроваджувати  повну механізацію та автоматизацію  процесу зберігання зерна[13].