Пропаганда як форма комунікації

      Налічуються десятки різних методів пропаганди. Дуже широко застосовується військова пропаганда, у тоталітарних державах, якими, наприклад, були фашистська Німеччина і Радянський Союз, пропаганда служить одним з головних ідеологічних інструментів. Їй приділяється велика увага, вони вивчається і вдосконалюється. [1, c. 254]

      Серед основних методів пропаганди можна назвати: анонімний авторитет, «буденний розповідь», «забовтування», емоційний резонанс, ефект бумеранга, ефект ореола, ефект первинності та інші. Структура пропаганди включає адресанта, інформацію, адресата та його дії, угодні адресант і викликані впливом отриманої інформації. [13, c. 24]

     Як правило, джерелами інформації є ЗМІ, адресатом - держава, інститути влади, політичні партії і їхні лідери, в ролі адресата виступає масову свідомість громадян або певної групи населення

      Але іноді джерело інформації та адресант можуть мінятися місцями, тобто адресантом стає засіб масової інформації.

      Масова свідомість, як адресат має тенденції до спрощення і конкретизації на основі чого формуються стереотипи як кінчений мета її впливу. [2, c. 49]

      У свідомості людей відбуваються емоційні та логічні зміни, які ведуть до формування соціальних установок, що впливають на соціальну поведінку людей. При цьому порушується вся емоційна вольова сфера особистості. Пропаганда найчастіше застосовується в політичній комунікації, але також пропаганда може використовуватися іншими соціальними інститутами або комерційними організаціями, наприклад, пропаганда здорового способу життя органами охорони здоров'я країни. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

      Розділ 3 Технології та прийоми пропаганди 

      3.1 Маніпулятивні психотехнології  у пропаганді 

      Істотне скорочення «інформаційних відстаней» та часу доступу до інформації пов’язане  з появою нових можливостей для  отримання освіти, формування особистості  та реалізації її потенціалу. Проте інформаційна інфраструктура безпосередньо впливає й на психічну діяльність та формування соціальної поведінки людей. Небезпечним джерелом загроз інтересам як особистості, так і суспільства є істотне розширення можливостей маніпулювання свідомістю людини за рахунок формування довкола неї індивідуального «віртуального інформаційного простору», а також уможливлення використання технологій впливу на її психічну діяльність. Одним із основних засобів впливу маніпулятивних психотехнологій залишаються засоби масової інформації та комунікації, сфера діяльності яких постійно розширюється.

      Історія використання маніпулятивних прийомів починається ще в 500-х роках до н.е. Представник Східної школи  Сунь-Дзи у «Трактаті про тридцять шість стратегій» пише про перемогу над противником без застосування фізичної сили та наводить 36 стратегій ефективного здійснення маніпулятивного впливу.

      На  сьогодні більшість джерел не містить  чітко виведеного поняття «маніпулювання». Окремі автори ототожнюють маніпулювання  з пропагандою та стверджують, що пропаганда включає маніпулювання.

      Англійський соціолог Л. Фразер зазначає: «Пропаганда  – мистецтво примусити людей  робити те, чого б вони не робили, якби мали у своєму розпорядженні всі  дані, що стосуються ситуації». [1]

      Відомий український соціолог В. Полторак вважає за можливе маніпулювання свідомістю в процесі пропаганди, «під якою розуміє дії комунікатора, спрямовані на зміну психологічних настанов, ціннісних орієнтацій, поведінки індивіда чи аудиторії незалежно від їхніх бажань». [2]

      Існує думка, згідно з якою маніпулювання  – це «сіра» або «чорна» пропаганда. Поняття «сіра» й «чорна» пов’язані  з використанням протиправних чи «неетичних» технологій (здебільшого  це політичні технології). В. Полторак пише, що «процес організації пропаганди за різних умов (залежно від етичних принципів відповідного органу управління, комунікатора) може здійснюватися у формі співробітництва («білої пропаганди»); коли індивіди під впливом пропагандистських повідомлень добровільно обирають лінію поведінки. Або у формі маніпулятивного пропагандистського впливу («чорної пропаганди»), що відрізняється від попереднього тим, що маніпулятор, впливаючи на свідомість індивіда, не залишає останньому вибору у визначенні лінії поведінки. Тут йдеться про пропаганду як об’єктивне явище».

      Суб’єктами  та об’єктами маніпулювання можуть виступати не тільки окремі особистості, а й суб’єкти різного рівня  складності, від малих соціальних груп громадських організацій до вищого політичного керівництва  держав, населення однієї або кількох країн. [3]

      Характерною особливістю маніпулювання є  ставлення до партнера як до специфічного засобу досягнення мети маніпулятора без врахування інтересів партнера, його волі та бажань. Філософ Єрмаков, який досліджував проблему маніпулювання  особистістю, стверджує: «Коли ми говоримо про маніпулювання живою людською особистістю, то мимоволі асоціюємо цю особистість із предметом, що є чимось завершеним, закінченим. Інакше кажучи, цей вираз, хоч і не явно, але заперечує особистісний потенціал людини». [4]

      Останнім  часом розробляється та використовується величезна кількість маніпулятивних прийомів та технологій, зокрема під  час ведення інформаційних війн. У цьому контексті основними  об’єктами впливу стають символи, бренди, особистий імідж, імідж організацій, політичних партій, держав. Однією з найголовніших ознак маніпулятивних технологій та стратегій є невловимий, прихований, непомітний вплив.

      У процесі маніпулятивного впливу психіка індивіда входить у деякі  гіпнотичні або напівгіпнотичні  стани, внаслідок чого помітно слабшає критичність в оцінці інформації, яка надходить у свідомість, а отже стає можливим проведення над подібним індивідом маніпулятивного впливу. Варто зазначити, що будь-які форми впливу (втручання в психіку) не зовсім благотворно позначаються на самому реципієнті. Після певного психологічного  впливу в психіці індивіда помітно знижується бар’єр критичності психіки (свідомості) до будь-якої інформації із зовнішнього впливу. Якщо упродовж певного часу подібний захист ламати, психіка вже не стане в майбутньому адекватно реагувати на інформацію.

      Життя будь-якої людини багатогранне завдяки  життєвому досвіду, який є у цієї людини, рівню освіти, рівню виховання, генетичній складовій та іншим чинникам, які обов’язково необхідно враховувати  при здійсненні психологічного впливу на людину. Фахівці з маніпулювання психікою використовують різні технології, що дають змогу їм управляти людьми. Знати такі методи необхідно в тому числі й із метою протидії подібним маніпулюванням. Саме знання про механізми маніпулювання психікою людини допомагає протистояти незаконним вторгненням у психіку (у підсвідомість людини), а отже і захистити себе таким чином. [5]

      У працях із загальної психології відокремлюють  головний механізм взаємовпливу –  імітацію як найпростішу форму відображення людиною поведінки інших. На її основі формуються такі важелі впливу, як навіювання, конформність та переконання. Результатом навіювання є неусвідомлене наслідування зразків поведінки іншого, конформність – це процес свідомої переорієнтації та зміни оцінок, переконання полягає у зверненні до раціональних сторін психіки, знань, логічного мислення людини. [6]

      Відомо, що представники однієї культури мають  загальноприйняту поведінку, ставлення  до дійсності, до життя загалом, що називається  менталітетом. Здійснюються маніпулювання, в рамках яких розрізняють міфологічне маніпулювання, маніпулятивні психотехнології, маніпулювання засобами управління інформаційними потоками, а також ціннісно-емоційне маніпулювання. Можна стверджувати, що йдеться про вплив на психічний стан людини, яка є представником певного народу, культури, носієм менталітету. 

      3.2 Прийоми пропаганди 

      «А  зараз - рекламна пауза!». Ця фраза всім нам добре відома. Ведучі розважальних шоу звичайно випереджають нею черговий рекламний блок, що перериває телепрограму. Можливо, ви звернули увагу, що проголошення вищезгаданого заклинання незмінно супроводжується «реакцією залу»: тривалими оплесками й схвальними вигуками сидячої в студії публіки. Навіщо це робиться? Просто телевізійним босам добре відомі результати соціально-психологічних досліджень. Оглушливі оплески й привітальні вигуки слугують як соціальне схвалення. Це сигнал, що говорить нам: «Усі погоджуються із цим повідомленням, і тобі варто зробити так само!». Це один із способів «відключення» психологічного захисту в людини, що сприймає рекламне повідомлення. Так із самого початку реклама використовує методи та прийоми, що впливають на людину та змінює її свідомість. Такі методи та прийоми є пропагандистськими.

      Пропаганда  може бути використана, аби переконувати людей і, в залежності від того, як вона використовується, її результат може бути або корисним , або шкідливим для людей, які її сприймають. Наприклад, пропаганда може бути використана, щоб переконати людей використовувати зубну пасту. З іншого боку пропаганда може зловживати показом такого «чудового» продукту, як гамбургер з ресторану швидкого харчування.[29, c. 112]

      Пропаганда  може бути як позитивним, так і негативним явищем.

      Знання  основних методів пропаганди допоможе аналізувати рекламу та критично її оцінювати.

      Найчастіше  в рекламі використовується не одна, а декілька технік. Та найчастіше можна  виділити одну, основну, провідну.

      Серед загальновідомих прийомів пропаганди такі:

1. «Роби, як усі!»: Всі це роблять, значить, і ти маєш робити також! Соціальне схвалення – один із психологічних автопілотів, якими нас у надлишку забезпечила матінка-природа. Відповідно до цього принципу ми визначаємо, що є гарним і правильним інші люди. Дії тих, хто нас оточує, багато в чому визначають нашу думку й поведінку. Коли велика кількість людей робить те саме, ми готові допустити, що, можливо, вони знають щось таке, чого не знаємо ми. А виходить, варто швидше приєднатися до більшості, щоб не залишитись в дурнях. Головну роль у нашому мисленні починає відігравати менталітет.
2. Напівправда: Давайте рекламувати ті факти, які роблять наші ідеї чи вироби привабливими! Але не будемо говорити про негативні аспекти наших виробів чи ідей. Маркіз Астольфа де Костина у історичних писаннях демонстрував, що стрижнем пропагандистської війни є неправда. Так, описуючи погані санітарні умови життя в Росії й дикі вдачі місцевого населення, він зовсім «забув», що в цей же час у кожному шановному французькому домі, у тому числі й королівському, під час гри в карти на стіл ставилася спеціальна тарілочка для роздавлювання вший, що періодично вибігали з розкішних одягів дам і кавалерів.
3. Авторитетна думка: Одним з найефективніших метолів впливу є звертання до авторитету. Авторитет, до якого звертаються, може бути релігійним, це може бути вагома політична фігура, діяч науки або іншої професії. Ім’я авторитету не повідомляється. При цьому може здійснюватися цитування документів, оцінок експертів, і інших матеріалів, які необхідні для більшої переконливості. Приклади: «Учені на підставі багаторічних досліджень установили…», «Лікарі рекомендують…», «Джерело з найближчого президентського оточення, що побажав залишитися невідомим, повідомляє…». Які вчені? Які доктори? Яке джерело? Повідомлювана в такий спосіб інформація в більшості випадків є неправдою. Посилання на неіснуючий авторитет надають їй солідності в очах обивателів.
4. Гра на емоціях: Якщо ви у захваті від чогось, сумні чи щасливі, то це і є той самий виріб чи ідея, які вам потрібні!
5. Повторення: «Маси називають істинною інформацією, що найбільш знайома, –  писав Йозеф Геббельс. – Звичайні люди звичайно набагато примітивні, ніж ми уявляємо. Тому пропаганда, по суті, завжди повинна бути простою і без кінця повторюваною. В остаточному підсумку, найвидатніших результатів у впливі над громадською думкою досягне той, хто здатний звести проблеми до найпростіших слів і виразів і в кого вистачить мужності постійно повторювати їх у цій спрощеній формі, незважаючи на заперечення високочолих інтелектуалів». Один із найефективніших способів пропаганди – безустанне повторення тих самих тверджень, щоб до них звикли й стали приймати не розумом, а на віру. Людині завжди здається переконливим те, що він запам’ятав, навіть якщо запам’ятовування відбулося в ході чисто механічного повторення рекламного ролика або настирливої пісеньки. При цьому треба впливати не на ідеї й теорії супротивника, а на повсякденну свідомість, повсякденні «маленькі» думки, бажання й вчинки середньої людини. Психологами проведена величезна кількість досліджень з метою з’ясувати характеристики повторюваних повідомлень, що забезпечують запам’ятовування. Виявлено наявність критичної тимчасової величини: цілісне повідомлення повинне укладатися в проміжок від 4 до 10 секунд, а окремі частки повідомлення – у проміжки від 0,2 до 0,5 секунд. Щоб сприйняти повідомлення, що не вміщується в 8-10 секунд, людина вже повинна зробити зусилля, і мало хто його хоче робити. Таке повідомлення просто відкидається пам’яттю. Тому кваліфіковані редактори телепередач доводять текст до примітива, часто викидаючи з нього логіку й зв’язний зміст, заміняючи їх асоціаціями та грою слів.
6. Негативні вислови про суперників: «Вони брешуть і намагаються переконати вас, що їх хліб свіжий, проте наш – найсвіжіший в усьому світі!». 

      Отже, засоби масової інформації й комунікації мають у своєму арсеналі та використовують різні способи й технології впливу на громадськість із метою зміни їх думки на таку, яка потрібна маніпулятору. Маніпулювання вважається найбільш ефективним, якщо суб’єкт впливу не помічає, що ним маніпулюють і поступово змінює свої ідеї та переконання. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Висновки 

      Після виконання даної роботи були виконані всі поставлені завдання:

      1. Охарактеризовано політична комунікація як процес передачі політичної інформації в політичній системі та її основні засоби: переконання в ході пропаганди.

      2. Описано пропаганду як комунікацію, її структура і специфіку. Структура її складається з адресанта. Інформації, джерела інформації та адресатів. При всій своїй схожості вона відрізняється і від агітації, і від паблік рілейшенз, метою яких є лише реклама певних ідей. Людей або товарів. Пропаганда ж є одночасно і комунікаційним процесом і засобом комунікації, і покликана впливати на соціальну поведінку людей.

      3. Розглянуто історію використання маніпулятивних психотехнології у пропаганді, їх роль у пропагандистських кампаніях та засоби захисту від їх впливу. Досліджено технології та методи пропаганди, які можуть бути використані для переконання людей, впливу на їх свідомість. Наведено загальновідомі технології пропаганди, які на сьогодні використовуються в українських ЗМІ.

      4. З’ясовано важливу роль пропаганди як форми масової культури та комунікації, її історію та методи застосування у різний період життя суспільства, різновиди засобів впливу на громадськість.

      Таким чином, мету виконання даної роботи можна вважати досягнутою. 
 
 
 
 
 
 
 
 

      Список  використаної літератури 

1. Аронсон Э., Пратканис Э. Эпоха пропаганды: Механизмы  убеждения. – СПБ.: Прайм-еврознак, 2001. – 384 с.
2. Березин В.М. Массовая коммуникация: сущность, каналы, действия. – М.: Рип-Холдинг, 2003. – 174 с.
3. Викентьев И. Л. Приемы рекламы и PR / И. Л. Викентьев. – СПб., 1995. – 380 с.
4. Войтасик Л. Психология политической пропаганды. – М.: Прогресс, 1981.
5. Гринберг Т.Э. Политические технологии: ПР и реклама. – М.: Аспект-Пресс, 2006. – 317 с.
6. Гуревич П. С. Буржуазная пропаганда в поисках теоретического обоснования. — М., 1978
7. Гуревич П. С. Пропаганда в идеологической борьбе.— М., 1987.
8. Дейан А. Реклама: Пер. с фр. / Под ред. В. С. Загашвили. - М.: Прогресс, 1993.
9. Дихтль Е., Хермген X. Практический маркетинг: Учеб. пособие / Пер. с нем. А. М. Макарова; Под ред. И. С. Минко. - М.: Высш. шк., 1995.
10. Долішній М., Вачевський М., Скотний В. Маркетинг для менеджера. - Стрий: Просвіта, 1993.
11. Доценко Е. Л. Психология манипуляции: феномены, механизмы и защита/ Е. Л. Доценко. – М., 1996. – 344 с.
12. Дридзе Т. М. Текстовая деятельность в структуре массовой коммуникации. – М., 1982.
13. Зимбардо Ф. Социальное влияние/ Ф. Зимбардо, М. Ляйппе. – СПб., 2000. – 448 с.
14. Каптерев С.Е. Политическая коммуникация: основы управления избирательным процессом. – Новгород.: ННГУ, 2003. – 342 с.
15. Кардаш В. Я. Товарна інноваційна політика: Навч. посіб. - К.: КНЕУ, 1999.
16. Карлоф Б. Деловая стратегия: концепция, содержание, символы / Пер. с англ. - М.: Экономика, 1992.
17. Киселев М.В. Психология пропаганды// psyfactor.org/ Сайт литературы по психологии.
18. Котлер Ф. Маркетинг, менеджмент. Анализ, планирование, внедрение и контроль. - СПб.: Питер, 1998.
19. Ламбен Ж. Ж. Стратегический маркетинг. Европейская перспектива / Пер. с фр. - СПб.: Наука, 1996.
20. Лебедев-Любимов А.Н. Психология рекламы. – СПб.: Питер, 2003. – 368 с.
21. Лиходій В. Г. Маркетинг: Навч.-практ. посіб. - К.: Вид-во НАУ, 1998.
22. Маркетинг: принципи і функції: Навч. посіб. для вищих навчальних закладів. - 3-є вид., перероб. і доп. / За ред. О. М. Аза-рян. - Харків: Студцентр, 2002.
23. Полуэктов В. В. Полевые и манипулятивные технологии / В. В Полуэктов. – М., 2003. – 464 с.
24. Портер М. Стратегія конкуренції: Методика аналізу галузей і діяльності конкурентів / Пер. з англ. А. Олійника, Р. Скільсько-го. - К.: Основи, 1998.
25. Почепцов Г.Г. Информационные войны. – М.: Рефл-Бук, 200. – 576 с.
26. Почепцов Г.Г. Пропаганда и контрпропаганда. – М.: Центр, 2004. – 452 с.
27. Свириденко С. С. Современные информационные технологии.- М.: Радио и связь, 1989.- 300 с.
28. Сидоренко Е. В. Тренинг влияния и противостояниия влиянию / Е. В. Сидоренко. – СПб., 2001. – 256 с.
29. Скуленко М. І. Журналістика та пропаганда. – Київ, 1987
30. Скуленко М. І. Історія політичної пропаганди. – Київ, 1988
31. Федотова Л.Н. Паблик-рилейшенз и общественное мнение. – СПб.: Питер, 2003. – 352 с.
32. Хабермас Ю. Моральное сознание и коммуникативное действие. – СПб., 2000.
33. Цуладзе А.М. Большая манипулятивная игра. - М.: Алгоритм, 2000. — 336 с.
34. Шейнов В. П. Искусство убеждать / В. П. Шейнов. – М., 2004. – 304 с.
35. Шейнов В.П. Психология влияния. – М.: Харвест, 2007. – 448 с.
36. Яковлев И. П. Ключи к общению. Основы теории коммуникации. – СПб.: Авалон. Азбука-классика, 2006.
37. Braddock R. An Extension of the «Lasswell Formula». Journal of Communication, 8, 1958, pp.93.
38. Fishbein M., Ajzen I. Belief, Attitude, Intention, Behavior: An Introduction to Theory and Research, Reading, 1975. – 358 рр.
39. Walinska de Hackbeil H. Pojecie «komunikacja» w amerykanskiej teorii komunikacji spolecznej: Докт. дис….- Uniwersytet Wroclawski, 1975. – 150 рр.