Право інтелектуальної власності

     Одинична  ліцензія видається лише одному ліцензіату і виключає можливість видачі ліцензіаром  іншим особам ліцензій на використання об'єкта права інтелектуальної власності  у сфері, що обмежена цією ліцензією, але не виключає можливості використання ліцензіаром цього об'єкта у зазначеній сфері.

     Невиключна  ліцензія допускає можливість використання ліцензіаром об'єкта права інтелектуальної  власності у сфері, що обмежена цією ліцензією, та видачі ним іншим особам ліцензій на використання цього об'єкта у зазначеній сфері.

     За  згодою ліцензіара, наданою у письмовій  формі, ліцензіат може видати письмове повноваження на використання об'єкта права інтелектуальної власності  іншій особі (субліцензію).

     Основною  правовою формою передання майнових прав інтелектуальної власності є ліцензійний договір, за яким одна сторона (ліцензіар) надає другій стороні (ліцензіату) дозвіл на використання об'єкта права інтелектуальної власності (ліцензію) на умовах, визначених за взаємною згодою сторін з урахуванням вимог закону.

     У випадках, передбачених ліцензійним  договором, може бути укладений субліцензійний договір, за яким ліцензіат надає  іншій особі (субліцензіату) субліцензію  на використання об'єкта права інтелектуальної  власності. У цьому разі відповідальність перед ліцензіаром за дії субліцензіата несе ліцензіат, якщо інше не встановлено ліцензійним договором.

     Відповідно  до вимог ст.1109 ЦК у ліцензійному договорі мають бути визначені вид  ліцензії, сфера використання об'єкта права інтелектуальної власності (конкретні права, що надаються за договором, способи використання зазначеного об'єкта, територія та строк, на які надаються права, тощо), розмір, порядок і строки виплати плати за використання об'єкта права інтелектуальної власності, а також інші умови, які сторони вважають за доцільне включити у договір. При цьому предметом ліцензійного договору не можуть бути права на використання об'єкта права інтелектуальної власності, які на момент укладення договору не були чинними. Права на використання об'єкта права інтелектуальної власності та способи його використання, які не визначені у ліцензійному договорі, вважаються такими, що не надані ліцензіату (ст.ст.1107-1109 ЦК).

     Розпорядження майновими правами інтелектуальної  власності може здійснюватися також  шляхом внесення їх до статутного капіталу юридичної особи, передачі у заставу та використання в інших цивільних відносинах (ч.З ст.424 ЦК, Закон "Про заставу" тощо). Оцінка вартості майнових прав інтелектуальної власності у таких випадках провадиться за згодою сторін з урахуванням приписів закону.

     Особливості має здійснення права інтелектуальної  власності, яке належить кільком  особам спільно. Вони полягають у  тому, що таке право може здійснюватися  за договором між ними. Якщо ж  суб'єкти права інтелектуальної  власності, що належить кільком особам, вважають недоцільним укладення такого договору або не зуміли досягти згоди стосовно суттєвих умов такого договору, то право інтелектуальної власності здійснюється ними спільно (ст.428 ЦК). Це означає, що жоден з таких суб'єктів не може самостійно розпорядитися жодним з майнових чи немайнових прав інтелектуальної власності, усі вони беруть участь в управлінні правом інтелектуальної власності, мають право на прибутки від нього, несуть видатки, пов'язані зі здійсненням права інтелектуальної власності.  

6. Захист  права інтелектуальної власності  

     Захист  права інтелектуальної власності  в Україні в останні роки набуває  усе більшої гостроти, оскільки масштаби порушення цих прав стрімко зростають. Варто хоча б пригадати проблему виробництва та реалізації неліцензійних компакт-дисків, відеокасет, комп'ютерних програм тощо, а також пов'язані з цим ускладнення міжнародних торгових відносин у цій та суміжних сферах. З цих міркувань наслідкам порушення права інтелектуальної власності та захисту від порушень присвячена низка норм ЦК та спеціального законодавства.  

Порушення права інтелектуальної власності  можливе:  

- у формі  дій (посягання на право інтелектуальної  власності);  

— у  формі бездіяльності (невизнання права  інтелектуальної власності органами, через які у встановлених законом випадках має проводитися легітимація результатів інтелектуальної, творчої діяльності);  

— у  змішаній формі (невизнання права інтелектуальної  власності з наступним незаконним використанням тим же суб'єктом  результатів чужої інтелектуальної, творчої діяльності).

     Порушенням  права інтелектуальної власності  визнається також ввезення на митну  територію України виробів (товарів), в яких використано об'єкти права  інтелектуальної власності, що захищаються  на території України, без дозволу суб'єкта права інтелектуальної власності, з порушенням цього права незалежно від того, захищалися чи захищаються ці об'єкти в країнах походження.

     Водночас  навіть за наявності ознак порушення  права інтелектуальної власності, дії, які законом визнаються правомірними, порушеннями права інтелектуальної власності не визнаються.

     Порушником  права інтелектуальної власності  може бути фізична або юридична особа. Вина порушника для кваліфікації дій чи бездіяльності як таких, що є порушенням права інтелектуальної власності, значення не має.

     Матеріальним  наслідком порушення права інтелектуальної  власності є поява контрафактних  виробів, тобто продукції (товарів), вироблених з використанням об'єкта права інтелектуальної власності  і реалізованих в межах України з порушенням права на них. Контрафактними вважаються також вироби, які виготовлені законно, але розповсюджені з порушенням права суб'єкта інтелектуальної власності.

     Загальні  засади захисту права інтелектуальної  власності від порушень встановлені  ч.З ст.418 ЦК, яка зазначає, що таке право є непорушним. Воно належить його володільцю як природне право, внаслідок чого ніхто не може бути позбавлений права інтелектуальної власності чи обмежений у його здійсненні, крім випадків, передбачених законом.

     Відповідно до цих засад, які у свою чергу грунтуються на положеннях Конституції, захист права інтелектуальної власності здійснюється судом.

     Зокрема ст.432 ЦК встановлює, що кожна особа  має право звернутися до суду за захистом свого права інтелектуальної  власності відповідно до ст.16 цього Кодексу. Отже, для суб'єкта права інтелектуальної власності існує можливість вимагати, щоб суд застосував такі загальні для всіх цивільних відносин способи захисту:  

1) визнання  права (наприклад, визнання права  інтелектуальної власності, визнання права використання відповідного об'єкта тощо),  

2) визнання  правочину недійсним (наприклад,  визнаная недійсним ліцензійного  договору);  

3) припинення  дій, які порушують право (наприклад  припинення використання твору  без згоди його автора);  

4) відновлення  становища, яке існувало до  порушення права (наприклад, вилучення  і знищення незаконно виданого  накладу літературного твору);  

5) примусове  виконання обов'язку в натурі (наприклад, вимога до видавця  про виконання його обов'язку  за договором про видання твору);  

6) зміна  правовідношення (наприклад, зміна  умов авторського договору на  вимогу автора у вигляді реакції  на порушення з боку видавця),  

7) припинення  правовідношення (наприклад, дострокове  розірвання ліцензійного договору у випадку його порушення);  

8) відшкодування  збитків та інші способи відшкодування  майнової шкоди;  

9) відшкодування  моральної (немайнової) шкоди;  

10) визнання  незаконними рішень, дій чи бездіяльності  органу державної влади, органу  влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб.  

     Суд може також захистити цивільні права  та інтереси, пов'язані з інтелектуальною  власністю, застосувавши спеціальні способи  захисту права інтелектуальної  власності та постановивши рішення про:  

1) застосування  негайних заходів щодо запобігання  порущенню права інтелектуальної  власності та збереження відповідних  доказів;  

2) зупинення  пропуску через митний кордон  України товарів, імпорт чи  експорт яких здійснюється з  порушенням права інтелектуальної власності;  

3) вилучення  з цивільного обігу товарів,  виготовлених або введених у  цивільний обіг з порушенням  права Інтелектуальної власності  (контрафактних виробів);  

4) вилучення  з цивільного обігу матеріалів  та знарядь, які використовувалися переважно для виготовлення товарів з порушенням права інтелектуальної власності;  

5) застосування  разового грошового стягнення  замість відшкодування збитків  за неправомірне використання  об'єкта права інтелектуальної  власності. Розмір стягнення визначається відповідно до закону з урахуванням вини особи та інших обставин, що мають істотне значення;  

6) опублікування  в засобах масової інформації  відомостей про порушення права  інтелектуальної власності та  зміст судового рішення щодо  такого порушення.  

     З метою запобігання порушенню  права інтелектуальної власності  та збереження відповідних доказів  суд має право заборонити відповідачеві  чи іншій особі вчиняти певні  дії. Для цього необхідна наявність  таких умов: 1) існують достатні підстави вважати, що ця особа є порушником права інтелектуальної власності; 2) зазначені дії стосуються виробництва, відтворення, розповсюдження, використання, а також транспортування, збереження або володіння виробами (товаром); 3) є достатні підстави вважати вироби контрафактними; 4) зазначені дії вчиняються з метою випуску в цивільний обіг цих контрафактних виробів (товарів).

     За  своєю природою це - - прогібіторний  позов, можливість якого передбачена  ч.2 ст.386 ЦК. Принагідне слід зазначити, що у тих випадках, коли порушення права інтелектуальної власності стосується майнових прав його суб'єкта на певний матеріальний субстрат (наприклад, на рукопис, плівку із аудіо- чи відеозаписом, носій комп'ютерної програми тощо), для їх захисту можуть бути використані засоби захисту права власності, встановлені гл.29 ЦК.

     Якщо  дії порушника права інтелектуальної  власності мають ознаки злочину, за який передбачена кримінальна  відповідальність, орган дізнання, слідства або суд зобов'язані  вжити заходів для забезпечення вчиненого або можливого в майбутньому цивільного позову шляхом розшуку і накладення арешту на: 1) вироби (товари), щодо яких припускається, що вони є контрафактними; 2) матеріали та обладнання, призначені для виготовлення і використання зазначених виробів (товарів); 3) документи, рахунки та інші предмети, що можуть бути доказом вчинення дій, за які відповідно до чинного законодавства передбачена кримінальна відповідальність.  
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Список  використаної літератури 

1. Азимов  Ч.Н. Основи патентного права  Украини. — Харьков, 1995  

2. Липцик  Д. Авторское право й смежные  права / Пер. с фр. -М., 2002.  

3. Макода  В.Є. Правова охорона промислових  зразків в Україні. - К., 2000.  

4. Пиленко  А.А. Право изобретателя. — М., 2001.  

5. Підопригора  О.А. Проблеми кодифікації законодавства про інтелектуальну власність // Українське право. — 1997. — Число 1. — С.61-80.  

6. Підопригора  О. Проблеми системи законодавства  України про інтелектуальну власність  // Інтелектуальна власність. -- 2000. —  №3. - С.3-14.  

4. Право  інтелектуальної власності: Підручн. / За ред. О.А. Підопригори, О.Д. Святоцького. — К., 2002.  

8 Сіренко  І. Юридична природа прав на  об'єкти інтелектуальної власності  // Українське право. — 1997. —  Число 3. — С.132-135.  

9. Шишка  Р.Б. Охорона права інтелектуальної  власності: авторсько-правовий аспект. — Харків, 2002.