Право інтелектуальної власності

     Таким чином, згідно із сучасною вітчизняною  концепцією у цій галузі право  інтелектуальної власності розглядається  як особливий різновид права власності, а отже, і речових прав на специфічний  об'єкт — результати інтелектуальної, творчої діяльності.  

3. Суб'єкти, об'єкти та підстави виникнення  права інтелектуальної власності  

     Суб'єкти права Інтелектуальної власності  — це особи, яким можуть належати права  володіння, легітимації, користування, розпорядження та захисту прав на результати інтелектуальної, творчої діяльності.  

     Суб'єктами права інтелектуальної власності  можуть бути два види суб'єктів:  

1) творець  (творці) об'єкта права інтелектуальної  власності;  

2) Інші  особи, яким належать особисті  немайнові та (або) майнові права Інтелектуальної власності.  

     Творець — це особа, результати інтелектуальної, творчої діяльності якої є або  можуть бути визнані об'єктами права  інтелектуальної власності. Коло суб'єктів, які визнаються творцями, у законі (ст.421 ЦК) не визначене І не обмежене певними вимогами до їх віку, стану здоров'я, дієздатності тощо. У зазначеній нормі ЦК наведений лише приблизний перелік осіб, які створюють той чи інший об'єкт права Інтелектуальної власності: автор, виконавець, винахідник тощо. Звідси випливає, що для суб'єктів права інтелектуальної власності характерною є однакова дієздатність суб'єктів "творчого процесу. Іншими словами, творцями будь-яких результатів творчої діяльності можуть бути як повнолітні, так і неповнолітні особи.

     Слід  звернути увагу на те, що "творча правосуб'єктність" не збігається із загальною цивільною дієздатністю, яка за загальним правом настає з досягненням фізичною особою 18 років. Суб'єктом права інтелектуальної власності може бути частково дієздатна, обмежено дієздатна або недієздатна особа. Інша річ, що здійснювати авторські права така особа може лише за допомогою інших осіб (батьків, усиновлювача, опікуна, піклувальника тощо).

     Інші  особи визнаються суб'єктами права  інтелектуальної власності, якщо відповідно до ЦК, іншого закону чи договору їм належать особисті немайнові та (або) майнові права інтелектуальної власності. Наприклад, це може бути особа, якій автор відповідно до закону повністю або частково передав майнові права інтелектуальної власності — видавець літературного твору, який уклав відповідний договір з автором (ст.427 ЦК).

     Суб'єктом  права інтелектуальної власності  на об'єкт, створений у зв'язку з  виконанням трудового договору, за певних умов може бути також юридична чи фізична особа, де або у якої працює той, хто створив цей об'єкт. Про це йдеться у ст.429 ЦК, яка розрізняє два випадки:  

1) визначення  суб'єктів особистих немайнових  прав;  

2) визначення  суб'єктів майнових прав.  

     Щодо  особистих немайнових прав як загальне правило встановлено, що на об'єкт, створений у зв'язку з виконанням трудового договору, такі права належать працівникові, який його створив. Водночас у випадках, передбачених законом, окремі особисті немайнові права інтелектуальної власності на такий об'єкт можуть належати юридичній чи фізичній особі, де або у якої працює творець.

     У зв'язку з цим слід нагадати, що авторське  право традиційно виходило з того, що у більшості випадків твір, створений  у порядку виконання службового завдання, належить роботодавцю, з яким автор перебуває у трудових відносинах. Проте ст.429 ЦК підходить до вирішення цього питання з більш демократичних позицій, загалом надаючи перевагу інтересам працівника, що створив об'єкт права інтелектуальної власності.

     Аналогічні  правила діють при визначенні суб'єкта особистих немайнових прав інтелектуальної власності на об'єкт, створений за замовленням. Такі права належать творцеві цього об'єкта і лише у випадках, передбачених законом, окремі особисті немайнові права інтелектуальної власності на вказаний об'єкт можуть належати замовникові (ч.І ст.430 ЦК).

     Майнові права інтелектуальної власності  на об'єкт, створений у зв'язку з  виконанням трудового договору, належать працівникові, який його створив, та юридичній  чи фізичній особі, де або у якої він працює, спільно, якщо інше не встановлено договором. Тут слід звернути увагу на те, що це правило є диспозитивним і застосовується за умови, якщо інше не встановлено договором творця об'єкта інтелектуальної власності і особи-роботодавця. Такі ж правила діють щодо визначення суб'єкта майнових прав інтелектуальної власності на об'єкт, створений за замовленням (ч.2 ст.429 та ст.430 ЦК).

     Об'єктами права інтелектуальної власності  згідно з п.УІІІ ст.2 Конвенції про  заснування Всесвітньої організації  інтелектуальної власності 1967 р. (Стокгольмської конвенції) є:  

— літературні, художні і наукові твори;  

— виконавська  діяльність артистів, звукозаписи, радіо  і телевізійні передачі;  

 в  усіх сферах людської діяльності;  

— наукові  відкриття;  

— промислові зразки;  

— товарні  знаки, знаки обслуговування, фірмові найменування і комерційні позначення;  

— захист проти недобросовісної конкуренції;  

— усі  інші права щодо інтелектуальної  діяльності у виробничій, науковій, літературній і художній сферах.  

     Хоча  країни, що приєдналися до цієї Конвенції, не зобов'язані у своєму законодавстві відтворювати наведений перелік, а самі визначають коло об'єктів інтелектуальної власності, проте практика законотворчості йде шляхом врахування цих рекомендацій. Тому в ЦК значною мірою відтворено перелік об'єктів інтелектуальної власності, вказаний у Стокгольмській конвенції.

     Згідно  зі ст.420 ЦК об'єктами права інтелектуальної  власності в Україні, Зокрема  вважаються:  

— літературні  та художні твори;  

- комп'ютерні  програми;  

- компіляції  даних (бази даних);  

- виконання;  

— фонограми, відеограми, передачі (програми) організацій  мовлення;  

- наукові  відкриття;  

- винаходи, корисні моделі, промислові зразки;  

- компонування (топографії) інтегральних мікросхем;  

- раціоналізаторські  пропозиції;  

- сорти рослин, породи тварин;  

- комерційні (фірмові) найменування, торговельні  марки (знаки для товарів і  послуг), географічні зазначення;  

- комерційні  таємниці.  

     Оскільки, на відміну від Стокгольмської конвенції, ст.420 ЦК не вказує на те, що до об'єктів інтелектуальної власності належать інші права, що стосуються інтелектуальної діяльності у виробничій, науковій, літературній і художній сферах, постає питання: чи є перелік об'єктів, встановлений у ст.420 ЦК, вичерпним?

     Враховуючи  ту обставину, що ст.420 ЦК починається зі слів: До об'єктів права інтелектуальної власності, зокрема, належать .", можна дійти висновку, що перелік невичерпний, оскільки інакше слово "зокрема" не мало б смислового навантаження. Отже, як і Стокгольмська конвенція, ЦК визначає поняття об'єктів інтелектуальної власності шляхом невичерпного переліку результатів інтелектуальної діяльності, яким надається правова охорона.

     Слід  підкреслити, що об'єктом права інтелектуальної  власності не кожен результат  творчої діяльності, а лише той, який відповідає вимогам закону. Будь-який твір літератури, науки і мистецтва, суміжні права підпадають під охорону права, якщо вони відповідають вимогам закону. Науково-технічним результатам правова охорона надається лише на підставі відповідної кваліфікації спеціальним державним органом управління і видачі правоохоронного документа. Правова охорона об'єктів права інтелектуальної власності обмежується лише територією України. Охорона прав на зазначені об'єкти на території інших держав здійснюється лише на підставі відповідних міжнародних конвенцій і договорів.

     Відповідно  до переліку об'єктів, що міститься  у ст.420 ЦК, визначаються і види права  інтелектуальної власності в  Україні:  

1) право  інтелектуальної власності на  літературний, художній та інший  твір (авторське право) — гл.36 ЦК;  

2) право  інтелектуальної власності на  виконання, фонограму, відеограму  та програму (передачу) організації  мовлення (суміжні права) — гл.37 ЦК;  

3) право  інтелектуальної власності на  наукове відкриття (гл.38 ЦК);  

4) право  інтелектуальної власності на винахід, корисну модель, промисловий зразок (гл.39 ЦК);  

5) право  інтелектуальної власності на  компонування інтегральної мікросхеми (гл.40 ЦК);  

6) право  інтелектуальної власності на  раціоналізаторську пропозицію (гл.41 ЦК);  

7) право  інтелектуальної власності на  сорт рослин, породу тварин (гл.42 ЦК);  

8) право  інтелектуальної власності на  комерційне найменування (гл.43 ЦК);  

9) право  інтелектуальної власності на  торговельну марку (гл.44 ЦК);  

10) право  інтелектуальної власності на географічне зазначення (гл.45 ЦК);  

11) право  інтелектуальної власності на  комерційну таємницю (гл.46 ЦК).  

     Встановлення  права інтелектуальної власності  охоплює дві ситуації: 1) виникнення права інтелектуальної власності; 2) набуття права інтелектуальної власності. Залежно від того, про яку ситуацію йдеться, можна говорити про первинні (виникнення) і вторинні (набуття) способи встановлення права інтелектуальної власності

     У випадку виникнення права інтелектуальної  власності йдеться про встановлення права інтелектуальної власності вперше — раніше його не існувало, а потім виникли відповідні правовідносини. У цьому разі підстави виникнення цивільних прав та обов'язків є первинними — вони виникають вперше. Це — створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності, яке супроводжується у необхідних випадках вчиненням творцем легітимаційних дій (ст.И ЦК).

     У випадку набуття права інтелектуальної  власності, воно виникає з підстав, що мають вторинний характер. Зокрема таке право можна набути в результаті отримання необхідних документів, пра-вонаступництва, передання автором майнових прав інтелектуальної власності Іншій особі тощо (ст.427 ЦК). У цьому разі підставою виникнення відповідних правовідносин вже є не тільки сам акт творчості (легітимований у необхідних випадках відповідно до вимог закону), а складна юридична сукупність (створення об'єкта права Інтелектуальної власності і подія — смерть автора і відкриття спадщини; створення об'єкта права інтелектуальної власності і право-чин, спрямований на його передачу, тощо).  

4. Зміст  права інтелектуальної власності  

     Для сучасної концепції українського цивільного права характерним є те, що право  інтелектуальної власності стосовно особи розглядається у двох значеннях: 1) як елемент правосуб'єктності (правоздатності, статусу) особи; 2) як суб'єктивне право.  

Відповідно  і зміст права інтелектуальної  власності має два тлумачення.  

     По-перше, йдеться про сукупність майнових та немайнових прав, які разом становлять право інтелектуальної власності як елемент статусу приватної особи. Саме такого змісту права Інтелектуальної власності стосуються ст.ст.418, 423, 424, 425 ЦК.  

     Зокрема ч.2 ст.418 ЦК розкриває зміст права  інтелектуальної власності, як елементу правосуб'єктності, вказуючи, що право Інтелектуальної власності становлять особисті немайнові права інтелектуальної власності та (або) майнові права інтелектуальної власності, зміст яких щодо певних об'єктів права інтелектуальної власності визначається ЦК та Іншими законодавчими актами.