Переконання та адміністративний примус в державному управлінні

Правильне розуміння  принципу розумного поєднання методів  переконання, заохочення й примусу  забезпечує досягнення максимально  корисних результатів у процесі  здійснення державного управління.

При цьому поєднання  методів переконання, заохочення й  примусу повинно бути гармонійним. Перебільшення ролі того чи іншого методу керівництва неухильно призводить до соціальних дисонансів порушення  норм законності.

Гарантією правильного  поєднання методів переконання, заохочення і примусу є визнання головної ролі методів переконання  і заохочення як методів психічного впливу на свідомість, а через неї  – на поведінку людей. Ці методи виявляються в системі заохочувальних, виховних, пояснювальних, рекомендуючих  заходів, що забезпечують правочинність  вчинків і дій учасників управлінських  відносин.

Переконання й заохочення як всеохоплюючі методи становлять основу функціонування апарату державного управління.

При здійсненні державного керівництва господарством, соціально-культурним і адміністративно-політичним будівництвом, а також у процесі правоохоронної діяльності органи державного управління використовують найрізноманітніші  прийоми і способи переконання  та заохочення як методи цілеспрямованого впливу.

Якщо звернутися до правоохоронної діяльності, то виявиться, що органи держави найчастіше використовують:

1) правове пропагування, пояснення сутності законів, правової  політики держави;

2) постійне інформування  населення про стан справ у  галузі охорони громадського  порядку;

3) стимулювання  ініціативи громадськості у справі  надання правоохоронним органам  допомоги у боротьбі за забезпечення  правопорядку;

4) забезпечення  поширення позитивного досвіду  в боротьбі з порушеннями правопорядку;

5) проведення профілактичних  заходів щодо недопущення антигромадських  проявів;

6) заохочення громадян, які активно виявили себе в  боротьбі з правопорушеннями.

Зростання свідомості, організованості громадян робить методи переконання й заохочення дедалі ефективнішими інструментами регулювання  громадських управлінських відносин. При цьому звужується сфера адміністрування, невиправдане застосування адміністративно-примусових засобів впливу.

Останнім часом  у правовій науці більше уваги  приділяється такому методу, як заохочення правомірної поведінки громадян.

Вважається, що цей  метод ефективно використовується в ряді розвинених країн (США, Японія, Німеччина, Швеція та ін.). Передбачається, що з побудовою правової економічно розвиненої і стабільної держави, він  пошириться і в діяльності наших  органів управління.

Однією із форм здійснення держорганом управлінської діяльності є застосування службовими особами  заходів адміністративного примусу.

Існують різні підходи  щодо визначення поняття адміністративний примус:

– це метод вольового  забезпечення згідно з правовою нормою поведінки громадян, посадових та юридичних осіб за допомогою застосування заходів впливу, урегульованих адміністративно-правовими  нормами, з метою досягнення відповідного порядку, припинення та попередження правопорушень, притягнення порушників до відповідальності;

– це владне, здійснюване  в односторонньому порядку і  в передбачених правовими нормами  випадках застосування від імені  держави до суб’єктів правопорушень  заходів попередження та запобігання правопорушенням, притягнення правопорушників до адміністративної відповідальності;

Адміністративний  примус – поняття родове. Залежно  від мети призначення усі заходи адміністративного примусу можуть бути зведені у відповідні однопорядкові групи.

Види заходів  адміністративного примусу:

– заходи адміністративного  попередження (перевірка документів, заборона експлуатації несправних транспортних засобів) правопорушень;

– заходи адміністративного  припинення (затримання, огляд) правопорушень;

– заходи адміністративної відповідальності (штраф, арешт) за правопорушення.

Основні ознаки адміністративного  примусу

1. Перш за все,  необхідно відрізняти поняття  “адміністративний примус“ від поняття “адміністративна відповідальності”. Адміністративна відповідальність є частиною адміністративного примусу.

2. Як правило,  вони застосовуються органами  державного управління та їх  посадовими особами (міліція,  ДПС, СБУ, прокуратура).

3. Функція адміністративного  примусу, як правило, закріплюється  у відповідних адміністративно-правових  нормах (КпАП, Митний кодекс).

4. Багаточисельність органів і посадових осіб, яким надано право на його застосування (ОВС, ДПА, ДСМУ, рибо-, лісо-, водо-, природоохорона, екологія, газ, електроенергія, усі види транспорту і т. д.).

5. Засоби адміністративного  примусу менш суворі, ніж ті, що виникають при застосуванні заходів кримінального примусу.

6. Ці засоби є  профілактикою злочинної поведінки  (ст. 23 КпАП), метою адміністративного стягнення є попередження правопорушень.

7. Засоби адміністративного  примусу можуть застосовуватися  і до законослухняних громадян, які не здійснюють ніяких порушень (заборона при “надзвичайному  стані” перебувати на вулицях та в інших громадських місцях).

8. Багатоцільове  спрямування заходів впливу (покарання  за вчинок; припинення правопорушення, попередження правопорушення; забезпечення  правослухняної поведінки суб’єктів правовідносин).

9. Засоби адміністративного  примусу передбачені різними  за юридичною силою нормативними  документами (кодекси, закони, постанови,  положення, правила (правила дорожнього  руху).

10. Такі засоби  застосовуються як до фізичних, так і до юридичних осіб (припинення  діяльності чи розпуск об’єднань  громадян).

11. Вони мають  примусово-обов’язковий характер, застосовуються від імені держави  і в інтересах держави.

Гарантією правильного  поєднання методів переконання, заохочення й примусу є визнання головної ролі методів переконання  і заохочення як методів психічного впливу на свідомість, а через неї - на поведінку людей. Ці методи виявляються  в системі заохочувальних, виховних, пояснювальних, рекомендуючих заходів, що забезпечують правочинність вчинків  і дій учасників управлінських  відносин.

Переконання й заохочення як всеохоплюючі методи становлять основу функціонування апарату державного управління.

При здійсненні державного керівництва господарством, соціально-культурним і адміністративно-політичним будівництвом, а також у процесі правоохоронної діяльності органи державного управління використовують найрізноманітніші  прийоми і способи переконання  і заохочення як методи цілеспрямованого впливу.

Зростання свідомості, організованості громадян робить методи переконання й заохочення дедалі ефективнішими інструментами регулювання  громадських управлінських відносин. При цьому звужується сфера адміністрування, невиправдане застосування адміністративно-примусових засобів впливу.

Сутність адміністративного  примусу. Невід'ємною складовою системи  методів державного управління суспільством є метод примусу. Вказаний метод  належить до найбільш жорстких засобів  впливу, тому в діяльності органів  управління та їх посадових осіб примус застосовується, як правило, у поєднанні  з іншими управлінськими прийомами.

Важлива (хоч і  не єдина) функція державного примусу - правоохоронна. Вона полягає в локалізації, нейтралізації, недопущенні правопорушень.

Відмінності, що існують  між галузевими нормами і тими, які складаються під їх впливом, ступенем суспільної небезпеки галузевих  деліктів, зумовили розбіжності в  характері й особливостях державних  примусових заходів залежно від  тієї чи іншої правової галузі.

Внаслідок перелічених  обставин, види державного примусу  прийнято розглядати як явища, похідні  від існуючих галузей права і  властиві цим галузям правопорушення, і диференціювати згідно з існуючими  правовими галузями.

На цих підставах  виділяють: кримінальний примус, цивільно-правовий примус, адміністративний примус.

Адміністративний  примус - це владне, здійснюване в  односторонньому порядку і в  передбачених правовими нормами  випадках застосування від імені  держави до суб'єктів правопорушень, по-перше, заходів попередження правопорушень, по-друге, запобіжних заходів щодо правопорушень, по-третє, заходів відповідальності за порушення нормативно-правових положень.

Відмітні ознаки адміністративного примусу, що дозволяють розпізнати заходи адміністративного  впливу серед інших державних  примусових заходів, такі:

- як правило, заходи адміністративного примусу застосовуються органами державного управління та їх посадовими особами. Дана функція органів державного управління та їх посадових осіб фіксується у відповідних адміністративно-правових нормах.

- для адміністративного примусу характерна множинність органів і посадових осіб, яким надано право на його застосування.

- правообмеження, що настають у результаті застосування заходів адміністративного примусу, менш відчутні, менш суворі за силою примусового впливу, ніж ті обмеження, що виникають при застосуванні заходів кримінального примусу;

- засоби адміністративного впливу на правопорушників врешті-решт є профілактикою злочинної поведінки;

- заходи адміністративного примусу можуть застосовуватись як щодо правопорушників чи осіб, від яких можна чекати здійснення правопорушення, так і щодо осіб, які належать до категорії законослухняних, не здійснюють і не збираються здійснювати будь-яких проступків.

- адміністративний примус відзначається складною багатоцільовою спрямованістю заходів впливу. Це, по-перше, покарання за скоєний вчинок; по-друге, заходи припинення правопорушень; по-третє, заходи попередження правопорушення; по-четверте, заходи забезпечення право слухняної поведінки суб'єктів правовідносин.

- застосування заходів адміністративного примусу передбачається різними за юридичною силою нормативними документами.

- заходи адміністративного примусу застосовуються як до фізичних, так і до юридичних осіб.

- усі заходи адміністративного примусу мають примусово-обов'язковий, державно-владний характер; вони застосовуються від імені держави і в інтересах держави.

У наукових дослідженнях вітчизняних адміністративістів останніх років дуже багато уваги приділяється проблемам удосконалення організаційних структур державного управління, визначення статусу органів виконавчої влади, державних службовців, інших суб'єктів державного управління. Активно ведуться дослідження правових актів управління, питань сутності та процедур контролю в державному управлінні тощо. Все це, безумовно, сприяє розвитку теоретико-методологічних засад адміністративного права. Проте є питання, які в адміні-стративно-правовій літературі належного висвітлення не знайшли.

Традиційно в  системі методів державного управління виділяються переконання і примус  як найбільш універсальні засоби впливу на об'єкти з огляду на характер впливу. В наш час на перший план виступає проблема забезпечення прав людини в  застосуванні цих методів, особливо адміністративного примусу, заходи якого мають суттєвий правообмежувальний потенціал. Зважаючи на те, що статтею 3 Конституції України «людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю», а держава відповідає перед людиною за свою діяльність, важливо в законодавстві чітко визначити види цих заходів, підстави та процедури їх застосування.

Тут виявляється  ще одна проблема загального характеру. Йдеться про відсутність конституційного  обмеження рівня правового регулювання  видів, підстав та процедур застосування заходів адміністративного примусу, внаслідок чого можливі зазначені  порушення. Пунктом 22 ч. 1 ст. 92 Конституції  України визначено, що діяння, які  є адміністративними правопорушеннями, та відповідальність за них мають  визначатися виключно законами України. Тобто в цій нормі Конституції закріплено правило про виключно законодавче регулювання адміністративної відповідальності. Що ж до інших видів адміністративного примусу, то такого обмеження Конституція не передбачає. Зазначимо, що в такому стані речей також криється ставлення до адміністративного примусу як до чогось другорядного, неважливого. Адже регулювання інших видів правового примусу, які тотожні відповідним видам юридичної відповідальності, тією ж нормою Конституції також обмежено рівнем закону.