Конституція України як основний документ держави

      Статті 55, 56, 57, 59 та 64 Конституції закріплюють  конституційні гарантії прав людини, а саме:

• право на судовий захист;
• право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди;
• право громадянина на знання своїх прав і обов’язків;
• право на правову допомогу.

 

      2.3 Конституція України  про систему органів державної влади

 

      Як  вже зазначалося, побудова системи  органів влади в Україні ґрунтується на принципі поділу влади на три гілки: законодавчу, виконавчу й судову. Порядку формування і діяльності даної системи присвячено переважну більшість розділів Конституції – розділи IV, V, VI, VII, VIII, XI. XII та, певною мірою, розділ III.

      Єдиним  органом законодавчої влади в Україні є Верховна Рада України, що складається з 450 депутатів, обраних по виборчих округах на засадах загального виборчого права на 4 роки. Ст. 85 Конституції містить перелік 36 повноважень Верховної Ради України. Найважливішим з них, на мою думку, є третє – прийняття законів. Верховна Рада скликається на сесії не менше двох разів на рік, обирає для керівництва своєю роботою Голову Верховної Ради, яким нині є  В.Литвин.

      Главою  Української держави є, згідно Конституції, Президент, що обирається громадянами на 5 років. Ст. 106 Конституції викладає 31 повноваження Президента, серед яких, зокрема, такі: “Президент України:

      1) забезпечує державну незалежність, національну безпеку і правонаступництво  держави <…>;

      3) представляє  державу в міжнародних відносинах, здійснює керівництво зовнішньополітичною діяльністю держави, веде переговори та укладає міжнародні договори України <…>;

      17) є верховним головнокомандувачем  Збройних Сил України <…>;

      29) підписує закони, прийняті Верховною  Радою України;

      30) має право вето щодо прийнятих Верховною Радою України законів із наступним поверненням їх на повторний розгляд Верховної Ради України <…>”²¹.

      Крім  того, Президент призначає багатьох вищих посадових осіб держави.

      У відповідності до Конституції України  Президент призначає за згодою Верховної Ради Прем’єр-міністра, який очолює Кабінет Міністрів України – вищий орган виконавчої влади. Членів Кабінету Міністрів також призначає Президент – за поданням Прем’єр-міністра.

      Ст. 116 Конституції визначає повноваження Кабінету Міністрів: “Кабінет Міністрів України:

1. забезпечує державний суверенітет і економічну самостійність України, здійснення внутрішньої і зовнішньої політики держави, виконання Конституції і законів України, актів Президента України;
2. вживає заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина;
3. забезпечує проведення фінансової, цінової, інвестиційної та податкової політики, політики у сфері праці й зайнятості населення, соціального захисту, освіти, науки і культури, охорони природи, екологічної безпеки і природокористування;
4. розробляє і здійснює загальнодержавні програми економічного, науково-технічного, соціального і культурного розвитку України…”²².

      Іншими  органами виконавчої влади є обласні, районні та міські (в Києві й  Севастополі) державні адміністрації, Рада Міністрів Автономної Республіки Крим.

      Органами  судової влади в Україні є  Верховний Суд України, Конституційний Суд України, суди загальної юрисдикції, спеціалізовані суди. “Перше призначення  на посаду професійного судді строком  на п’ять років здійснюється Президентом України. Всі інші судді, крім суддів Конституційного Суду України, обираються Верховною Радою України безстроково, в порядку, встановленому законом”²³. Останній формується на паритетних засадах Президентом, Верховною Радою та з’їздом суддів України, кожен з яких призначає по 6 суддів Конституційного Суду на 9 років.

      Конституція України признає місцеве самоврядування правом територіальної громади –  жителів села, об’єднання декількох  сіл, селища, міста, а органами місцевого  самоврядування – сільські, селищні, міські ради, до складу яких входять депутати, обрані жителями села, селища, міста на 4 роки. 

      Висновок  до 2-го розділу 

     Таким чином, Конституція — це, насамперед, закон, тобто акт виключної ваги і значення;

     Конституції властиве юридичне верховенство, найвища юридична сила у порівнянні з іншими правовими актами: ні один акт не може перевищувати Конституцію;

     Конституція є основою правової системи України, її законодавство, поточне законодавство  розвиває конституційні приписи, деталізує їх;

     Конституції властивий особливий порядок  її прийняття і зміни, тобто це закон що має підвищений ступінь  стабільності;

     Існує досить складний механізм реалізації Конституції, оскільки її дія відбувається на трьох рівнях: на рівні реалізації Конституції в цілому; на рівні реалізації окремих конституційних інститутів; на рівні реалізації конституційних норм. 

       

 

       Розділ 3. Конституція України і перспективи подальшої розбудови правової держави

 

      Прийняття в 1996 році нової Конституції України  заклало підвалини для розбудови в нашій Батьківщині правової держави. Разом з тим цей документ сам по собі не означає, що таку державу громадяни України вже мають. Її формування – це тривалий багатоплановий процес, на початку якого ми тепер перебуваємо.

      Розглядаючи Конституцію як основу розвитку законодавства нашої держави, В.Опришко виділяє три напрями такого розвитку: “Перший – це прийняття абсолютно нових законів, які випливають з Конституції. Другий зводиться до приведення чинного законодавства у відповідність з Основним Законом. Якщо вести мову про третій напрям, то він полягає у вдосконаленні норм самої Конституції”²⁴.

      Правова держава передбачає, поміж іншим, реальне дотримання прав людини всіма  державними органами й посадовими особами. На заваді порушенню цих прав стоїть насамперед суд. Отже, “створення в Україні умов для суду, який міг би на високому професійному рівні ефективно захищати і поновлювати права людини, є одним з головних завдань сьогодення”²⁵.

      Як  зазначав  В.Стефанюк, “важливо, щоб  суспільство усвідомило, що у правовій державі суд може ухвалити рішення на користь особи і проти держави…Віра в державу може сформуватися лише в тому разі, коли вона є демократичною і правовою, ставиться до громадян не як до об’єктів своїх дій, а поважає їх права і зміцнює правову стабільність, насамперед за допомогою передбачуваності своїх рішень”²⁶.

      У правовій державі суд не лише вирішує  спори про право, а й виступає своєрідним арбітром у процесі законотворчості. “…Суд має певні переваги перед  законодавцем у оперативності приведення правопорядку у відповідність з вимогами життя. При застосуванні Конституції і законів суд може використовувати аналогію закону і аналогію права, тобто приймати рішення, керуючись не тільки буквою, а й духом закону, аксіомами та принципами права. Йдеться, передусім про екстремальні, виняткові ситуації, особливо у процесах, що забезпечують такий баланс двох інших гілок влади, який в остаточному підсумку гарантував би панування в суспільстві права і справедливості”²⁷.

      Процес  подальшої розбудови правової держави означає, поміж іншим, відмову від усталених, але вже неприйнятних норм правовідносин, прийняття суспільством нових норм і процедур. Поняття “правова держава” набуває реального наповнення лише за умови досягнення волі кожним окремим її громадянином в межах цієї держави.

      Йдеться, зокрема, про взаємну, “двоїсту”  спрямованість процесу формування правової держави – не тільки держава  набуває ознак правової, а й  її громадяни усвідомлюють засадничі (юридичні й моральні) поняття такої  держави.

      Л.Шкорута зазначає: “Правовим можна визначити суспільство, члени якого свідомо й добровільно дійшли взаємної згоди щодо врівноваження волі (а значить – моральності) кожної особи та формалізувати таку згоду в певних "правилах гри" -  правових нормах..." ”²⁸.

        Поняття правової держави тісно пов’язано з іншою характеристикою сучасних високорозвинутих суспільств – демократією, адже “…побудова демократичного суспільства передбачає насамперед наявність чіткої правової бази, покликаної регламентувати всі сторони суспільного буття, а також забезпечення можливості вільного вибору (в межах і у відповідності до норм чинного законодавства) для всіх громадян держави”²⁹.

      Разом з тим, прагнення до побудови правової держави не може означати відмови  від можливості силового впливу на волю окремих осіб (примушування їх до виконання тих чи інших норм права), адже в протилежному випадку загроза для суспільства може з’явитися вже не з боку необмеженого всевладдя держави, а, навпаки, від свавілля певних громадян. 

      Висновок  до 3-го розділу 

      Таким чином, основними чинниками подальшої розбудови в Україні правової держави мають стати:

      щодо  суспільства – дотримання норм Конституції  та законів усіма без винятку  членами суспільства;

      щодо  права – наявність такої законодавчої та нормативної бази, яка здатна забезпечити правовий аспект демократичного суспільства;

      щодо  держави – спроможність владних  структур виробляти закони, здатні гарантувати дотримання норм права  всіма членами суспільства, а  насамперед самими урядовцями.

 

       Висновки

 

      Таким чином Конституція України, прийнята Верховною Радою 28 червня 1996 року, являє собою Основний Закон нашої держави, що створює підґрунтя для подальшого розвитку правотворчого процесу в нашій країні. Поява Конституції стала одним з етапів процесу державотворення, продовживши конституційні традиції, що мають витоки ще в конституції П.Орлика.

      Конституція України містить 15 розділів, 161 статтю. Вона проголошує Україну суверенною і незалежною, демократичною, соціальною, правовою державою, в якій найвищою соціальною цінністю визнається людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканість і безпека, а носієм суверенітету і єдиним джерелом влади – народ. Конституція визнає принципи поділу влади і верховенства права.

      Конституція України визнає рівноправ’я різних форм власності, зокрема, приватної. Захист суверенітету та безпеки України Конституція покладає на її Збройні Сили.

      Розділ II Конституції присвячено правам, свободам і обов’язкам людини і громадянина. У даній курсовій роботі вони охарактеризовані по трьом категоріям:

• особисті права і свободи;
• політичні права і свободи;
• економічні, соціальні і культурні права і свободи.

      Велику  увагу приділено в Основному  Законі характеристиці системи органів  державної влади і місцевого  самоврядування, елементами якої є  Верховна Рада, Президент, Кабінет Міністрів, інші органи виконавчої влади, прокуратура, органи правосуддя, державні органи Автономної Республіки Крим та місцевого самоврядування, Конституційний Суд України.

      Юридичне  оформлення Основного Закону в Україні  стало своєрідним поштовхом до активізації процесу подальшої розбудови правової держави.

      Список використаної літератури:

 
     

1. Конституція України від 28.06.1996 року зі змінами, внесеними Законом України „Про внесення змін до Конституції України” N 2222-IV від 08.12.2004 року, ВВР, 2005, N 2, ст.44 – 96 с.
2. Алексеев С.С. Теория права — Харьков: БЕК, 2004. - 224 с.
3. Андрусяк Т. Г. Теорія держави і права. - Львів: Право України, 2007 - 267 ст.
4. Бандурка О., Пушкін О. А., Зайцев Л. Право і держава // Право України. - 2007. - №11
5. Банчук М. Громадянське суспільство в Україні: поняття і реальність // «Людина і політика» - 2003 - № 1 (25) – ст. 32 – 37
6. Бержель Ж.Л. Общая теория права / под. ред. В.И. Даниленко. – М.: Изд. Дом Nota bene, 2004. – 576 с.
7. Бечренко Г. Громадянське суспільство: критерії та сучасне становище в Україні Х.: Право, 2006. – 526 с.
8. Бутенко А.П. Государство: его вчерашние и сегодняшние трактовки // Государство и право. 2003. № 7.
9. Воронов І. Громадянське суспільство і влада // «Людина і політика» - 2003 - № 1 (25) – ст. 26 – 31
10. Гвоздецький В.Д. Основні ознаки правової держави та громадянського суспільства // «Вісник КНУВС» - 2005 - № 1 – ст. 21 – 23
11. Давид Р., Жоффре-Спинози К. Основные правовые системы Пер. с фр. В.А. Туманова. — М.: Междунар. отношения, 1999. — 400с.
12. Еволюція державного устрою в Україні: від тоталітаризму до демократії // Віче., 2007, №1, с.21-31.
13. Загальна теорія держави і права: [Підруч. для студ. юрид. спец. вищ. навч. закл. освіти] / [Цвік М.В., Ткаченко В.Д., Богачова Л.Л. та ін.]; За ред. М.В.Цвіка та ін.; Нац. юрид. акад. України ім. Ярослава Мудрого. -Х.: Право, 2002. - 427 c.
14. Из союзного рабоче-крестьянского договора между РСФСР и УССР// Хрестоматия по истории СССР, 1917-1945/ Сост. С.И.Дегтев и др. – М.: Просвещение, 1991. – С.211.
15. Історія української Конституції/ Упоряд. А.Г.Слюсарено, М.В.Томенко. – К.: Право, 2001. – 464 с.
16. Коментар до Конституції України: Науково-популярне видання / Під ред. О.Ф. Опришко та інш. – К., 1996. – 376с.
17. Котюк В.О. Основи деpжави i пpава.- К.: Вентуpi, 2005 – 276 с..
18. Котюк В.О. Теорія права. – К.: Вентурі, 1996. – 208 с.
19. Кравчук М.В. Теорія держави і права. Проблеми теорії держави і права: Навч. посіб. / Юрид. ін-т Терноп. акад. нар. госп-ва. - 3-є вид., змін. й допов. - Тернопіль: Карт-бланш, 2002. - 243 с.
20. Мелащенко В.Ф. Основи конституцiйного пpава на Укpаїнi.- К.: Вентуpi, 2004 – 211 с.
21. Общая теория государства и права / Под ред. В.В. Лазарева. – Изд. 3-е. – М., 1999. – 520с.
22. Общая теория государства и права. Акад.курс в 2-х тт. / Отв. ред. М.Н. Марченко. –М., 1998. т.1. Теория государства. –416с; т.2. Теория права. – 620с.
23. Общая теория права и государства / Под ред. Лазарева В. В. - М.- 2004- 425 с.
24. Общая теория права. / Под ред. Пиголкина А. С.:- М.- 2006.- 358 с.
25. Опришко В. Конституція - основа подальшого розвитку законодавства і правової системи України // Право України. 2004 - № 10.
26. Опришко В. Конституція України – основа розвитку законодавства // Право України. – 2003. - № 8. – С.14-17.
27. Основи конституційного ладу України/ А.М.Колодій, В.В.Копєйчиков, С.Л.Лисенков, В.В.Медведчук. – К.: Либідь, 2001. – 206 с.
28. Основи правознавства / За ред. І.Б.Усенка. – К.; Ірпінь: ВТФ “Перун”, 2007. – 416 с.
29. Панюк А., Рожик М. Історія становлення української державності. – Львів: Центр Європи, 1995. – 166 с.
30. Полешко А. Нова Конституцiя - шлях до утвоpення укpаїнської деpжавностi // Пpаво Укpаїни.- 2006.- №4.
31. Політологія: Посібник для студентів вищих навчальних закладів/ За ред. О. В. Бабкіної, В. П. Горбатенка. –К.: Видавничий центр “Академія”, 2008. –368 с.
32. Полонська-Василенко Н. Історія України: У 2 т. Т.2. Від середини XVII ст. до 1923 р. – К: Либідь, 2003. – 608 с.
33. Правознавство: Підручник / За ред. В. В. Копєйчикова А. М. Колодія. -К: Юрінком Інтер, 2004. - 752 с.
34. Скакун О.Ф. Теорія держави і права: Підручник / Пер. з рос. -Харків: Консум, 2004. - 647 с.
35. Скакун О.Ф. Теорія держави і права: Підручник /пер. з російської – Х.: Консум, 2001 – 656 ст.
36. Словник іншомовних слів. – К.: УРЕ, 1985. – 966 с.
37. Cлюсаpенко А.Г., Томенко М.В. Iстоpiя Укpаїнської Конституцiї.- К.: 1993 – 173 с.
38. Стефанюк В. Реалізація судами норм Конституції // Право України. – 1997. - № 8. – С.7-10.
39. Стецюк П.Б. Конституцiя - Основний Закон Укpаїни в запитаннях i вiдпо-вiдях.- Львiв-Київ: 1996 – 274 с.
40. Теория государства и права / Под ред. С.С.Алексеева. - М., 1985.
41. Теория государства и права: Курс лекций / Под ред. Н. И. Матузова и А. В. Малько. -М.: Юристъ, 2001. - 626 с.
42. Теория государства и права: Курс лекций/ Под ред. М.Н.Марченко. – М.: Зерцало, 2004 – 578 ст.
43. Теория государства и права: Учеб. для юрид. вузов и фак. / [Алексеев С.С., Архипов С.И., Корельский В.М. и др.; Отв. ред.: В.М.Корельский, В.Д.Перевалов]. -М.: ИНФРА-М: НОРМА, 2007. — 558 с.
44. Теорія держави і права. Академічний курс: Підручник / За ред. О.В. Зайчука, Н.М. Оніщенко. – К.: Юрінком Інтер, 2006. – 688 с.
45. Теорія держави і права: Навч. посіб./ ред. С.Л.Лисенков, В.В.Копєйчиков – К.: Юрінком Інтер, 2003 - 368 с.
46. Тихонова Є.А., Юзьков Л.П. Конституцiя юpидична i фактична // Пpаво Укpаїни.- 2002.- №1.
47. Хропанюк В.Н. Теория государства и права. Хрестоматия, -М. 1998 – 472 с.
48. Шаповал В.М. Конституцiйнi системи заpубiжних кpаїн.- К.: 2004 – 214 с..
49. Шаповал В.М. Теоpетичнi пpоблеми pеалiзацiї ноpм Конституцiї // Пpаво Укpаїни.- 2008.- №6.
50. Шкорута Л. Поняття моралі, права та держави // Розбудова держави. – 2007. - № 1. – С.13-17.