Конституція України як основний документ держави

Зміст

Стор.

      Вступ

     Прийняття п'ятою сесією Верховної Ради України 28 червня 1996 p. Конституції України стало найважливішою історичною подією в житті українського народу після проголошення 24 серпня 1991 p. незалежності України і схвалення 1 грудня 1991 p. всенародним голосуванням Акту проголошення незалежності України. Тим самим було завершено процес становлення України як суверенної держави, яка має свій Основний Закон.

    Метою дослідження  даної  роботи є аналіз змісту та значення сучасної Конституції України як нормативно-правового акту.

     Основними задачами є розглянути зміст та значення сучасної Конституції України, докладно проаналізувати розділи Конституції, визначити їх найважливіші ідеї та потенціал у справі розбудови в нашій країні правової держави.

      Провести  дослідження даної теми допомогли  діючі законодавчі акти, інструктивні матеріали, публікації різного рівня, матеріали науково-дослідницьких  установ.

      При досліджені даної теми використовувались наступні методичні прийоми:  загальнонаукові ( аналіз та синтез, індукція та дедукція, аналогія та моделювання, системний аналіз), власні методичні прийоми,  документальні (дослідження документів, камеральні перевірки, нормативно-правове регулювання),   узагальнення результатів дослідження (групування недоліків, документування результатів), прийняття рішень.

      Об’єктом  дослідження даної роботи є Конституція України як основний закон держави.

      Сучасна Конституція України це не тільки підсумок процесів державотворення, це й своєрідний дороговказ подальшого вдосконалення нашої держави, наповнення її сформованих інститутів реальним змістом, перетворення їх на реальні чинники правового регулювання суспільних відносин в Україні. Слід зазначити, що прийняття Конституції стало результатом компромісу різноспрямованих політичних сил, тому її можна розглядати як запоруку майбутньої злагоди в нашому суспільстві, гарантію його розвитку на засадах забезпечення врівноваженості різних соціальних верств та політичних течій за умови неодмінного визнання непорушності політичного суверенітету нашої держави.

      Розділ 1. Конституція України, її суть та характеристика

      1.1 Розвиток конституційної думки в Україні як історична передумова сучасної Конституції.

      Термін  “конституція” має латинське  походження і походить від слова constitutio – “устрій”, “установлення”. У Стародавньому Римі конституціями  називалися акти, що їх видавав імператор. “Словник іншомовних слів” стверджує, що конституція -  “основний закон держави, який визначає основи політичної, економічної і правової системи країни. Конституція закріплює форму правління й державний лад, порядок утворення, принципи діяльності і компетенцію центральних і місцевих державних органів, виборчу систему, права і обов’язки громадян, організацію та принципи правосуддя тощо”¹.

      Сучасний  європейський конституціоналізм має  витоки в середньовічній Англії, адже в 1215 році тут, на вимогу повсталих баронів  та городян король Іоанн Безземельний затвердив Велику хартію вольностей, що вперше законодавчим шляхом обмежила королівську владу. Також хартія встановила недоторканість майна та особистості англійців.

      Першою  загальновизнаною у світі конституцією є Конституція Сполучених Штатів Америки, прийнята в 1787 р. Молода демократична держава, яку утворили європейські колоністи в Північній Америці, одразу зафіксувала в законодавчому порядку принципи поділу влади, народного суверенітету, забезпечення природних прав людини. Правам людини було присвячено прийнятий в 1791 р. Білль про права, який увійшов до Конституції США.

      У 1791 році з’явилася й перша конституція  Франції. Її поява стала наслідком  французької революції кінця XVIII ст. Під час цієї революції у  Франції на зміну абсолютної монархії прийшла конституційна, а в 1791 році – республіка. З 1791 по 1799 роки у Франції було послідовно прийнято чотири конституції.

      У 1867 році було видано конституцію. Північнонімецького союзу, який об’єднав більшість тодішніх німецьких держав. У 1871 році окремі німецькі монархії об’єдналися в Німецькій імперії, конституція якої надала всім німцям загальне виборче право, на засадах якого обирався рейхстаг – загальнонімецький парламент.

      Тривалішим  був шлях Росії до конституції. В  цій державі ще наприкінці XIX –  на початку ХХ ст. глибинні монархічні традиції поєднувалися з недорозвинутістю громадянського суспільства. Перша конституція побачила світ у Росії тільки в 1918 році.

      Конституційні процеси відбувалися наприкінці минулого – в першій половині нинішнього століття і в інших країнах  Європи та Америки, призвівши зрештою до юридичного оформлення в них Основного Закону.  Своєрідним винятком була Англія, де так і не з’явилося єдиної писаної конституції. Основні засади державного ладу цієї держави викладено в декількох державно-правових актах. Проте ця особливість законодавчої системи Великої Британії не зашкоджує їй бути демократичною.

      І навпаки, формальна наявність конституції  ще не гарантує того, що держава є  справді правовою та демократичною. Доказом тому є історія тоталітарних держав, насамперед СРСР. Ця держава, як і її східноєвропейські та азіатські сателіти та Китай, мали конституції, а конституція СРСР 1936 року стала для свого часу найбільш демократичною. Але на практиці комуністична влада всіляко нехтувала проголошеними нею самою правами людини, наповнивши формально демократичні державні інститути тоталітарним змістом.

      В Україні зародження конституційної думки належить ще до початку XVIII ст. Автономний осередок українського державного життя – Запорозька Січ – традиційно функціонувала на засадах демократії навіть в умовах чужоземного панування на більшій частині України. Демократичний ідеал був покладений в основу державотворчих процесів у Гетьманщині – українській козацькій державі, заснованій під час Визвольної війни 1648-1657 років. 

      “Однією з найцікавіших пам’яток української правничої думки є “Пакти й конституції законів та вольностей Війська Запорозького”, що з’явилися на світ у Бендерах серед тієї частини українського козацтва, яка пішла за Мазепою і в результаті опинилася у вимушеній еміграції…Важливою особливістю, яка відрізняла цей акт від традиційних гетьманських статей і робила його подібним до пізніших європейських конституцій, було те, що він укладався не між гетьманом і монархом – протектором української держави, а між гетьманом і козацтвом, яке виступало від імені українського народу”². Щоправда, автори підручника з правознавства за редакцією І.Б.Усенка не вважають цей акт конституцією в сучасному розумінні, але в ньому були встановлені повноваження й порядок діяльності вищих органів козацької влади, її головних посадових осіб, визначалися кордони козацької держави, повноваження судових органі і т.і. За умов тодішнього панування в Україні Російської імперії та Речі Посполитої Конституція П.Орлика, що на 77 років випередила Конституцію США, не набула чинності на теренах України, залишившись яскравою пам’яткою вітчизняної конституційно-правової думки.

      Вагомий доробок до історії українського конституціоналізму належить видатному  українському громадському діячеві  другої половини XIX ст. М.Драгоманову, який “…розробив конституційний проект перетворення Російської імперії на децентралізовану федеративну державу – «Проэктъ основаный устава украинскаго общества «Вольний союзъ» – «Вільна спілка» (1884 р.). Адміністративний устрій тут нагадує федеративні республіки США, Швейцарії…Однак Михайло Драгоманов реально оцінює можливості докорінних змін у тодішній Російській імперії і пропонує систему не місцевого самоврядування і певної централізації, виборності та призначення”³.

      Наступним кроком у формуванні історично-правових передумов Конституції України можна вважати проект, який “…було опубліковано у вересні 1905 р. в першому номері часопису Української народної партії “Самостійна Україна” під назвою “Основний закон “Самостійної України” спілки народу українського”. Цей проект передбачав повну самостійність України, територія якої мала складатися з дев’яти земель”⁴.

      Повалення російського царату 27 лютого (ст.ст.) 1917 року та проголошення Україною автономії  поставило питання про конституцію  нашої країни в порядок денний. Новостворений орган – Українська Центральна Рада з червня 1917року по січень 1918 року видала чотири Універсали. I, II та III Універсали виходили з ідеї автономії України у складі оновленої федеративної Росії, а IV Універсал, прийнятий 22 січня 1918 року, проголошував незалежність Української Народної Республіки. Рівно роком пізніше, 22 січня 1919 р,, було прийнято акт про злуку Української Народної Республіки й Західноукраїнської Народної Республіки в єдину УНР.

      У 1918 році “…29 квітня, на засіданні Центральної Ради ухвалено проект Конституції Української Народної Республіки, зміну земельного закону (залишалося без вивласнення не 40, а 30 десятин) і обрано М.Грушевського на президента УНР”⁵. Конституція УНР не набула чинності через переворот гетьмана П. Скоропадського.

      Гетьманат П.Скоропадського та Директорія на чолі з В.Винниченком також залишили в історії певні конституційно-правові  документи. Проте зберегти державну незалежність України в умовах московсько-більшовицької  агресії їм не вдалося.

      Поразка українського народу в боротьбі за незалежність зумовила встановлення  в Україні радянської влади, жорстко  керованої московським більшовицьким  проводом. На теренах Наддніпрянської  України проголошувалася формально  незалежна Українська Соціалістична Радянська Республіка, суверенітет якої з самого початку існував виключно на папері. Доказом цьому може бути текст “Союзного робітничо-селянського договору між Російською Соціалістичною Федеративною Радянською Республікою й Українською Соціалістичною Радянською Республікою”, укладеного 28 грудня 1920 року, в якому передбачалося: “Об’єднані народні комісаріати обох республік входять до складу Раднаркому РСФРР і мають у Раді Народних Комісарів УСРР своїх уповноважених, затверджених і контрольованих Українськими ЦВК і з’їздом Рад…Керівництво й контроль об’єднаних комісаріатів здійснюється через Всеросійські з’їзди Рад депутатів робітничих, селян і червоноармійців, а також І Всеросійський Центральний Комітет, в які УСРР відправляє своїх представників на підставі постанови Всеросійського з’їзду Рад”⁶.

      У грудні 1922 року VII Всеукраїнський з’їзд  Рад  схвалив ідею створення Союзу  Радянських Соціалістичних Республік  і входження до нього УСРР. На практиці нове багатонаціональне державне утворення стало відновленою Російською імперією на інших політичних та економічних засадах, але з тою ж імперіалістичною сутністю.

      Перебуваючи у складі СРСР Україна послідовно мала чотири конституції, прийняті в 1919, 1929, 1937 та 1978 роках. Вони являли собою  скоріше політичні, ніж юридичні документи. Формально наша країна була суверенною соціалістичною державою, але в дійсності перебувала під цілковитим контролем союзних органів.

      Перший  важливий крок до реальної незалежності Україна зробила 16 липня 1990 року, коли Верховна Рада  прийняла Декларацію про державний суверенітет УРСР. “Виходячи з невід’ємного права української нації на самовизначення, Декларація проголошувала верховенство, самостійність, повноту і неподільність влади Республіки у межах її території, недоторканість і незмінність кордонів, право народу України на володіння, користування і розпорядження національним багатством, самостійного створення банкової, цінової, фінансової, митної і податкової систем. Україна заявила про свої права на власні Збройні Сили, власні внутрішні війська та органи державної безпеки, підпорядковані Верховній Раді”⁷.

      Декларацію  про суверенітет можна розглядати як початок новітнього періоду конституційного  процесу в Україні. В даному періоді  можна виділити три етапи:

1. 16 липня 1990 року – 26 жовтня 1993 року. На початку цього етапу була створена Конституційна комісія на чолі з тодішнім головою Української держави Л.М.Кравчуком. Ця комісія розробила Концепцію нової Конституції, в якій було сформульовано загальнометодологічні принципи майбутньої Конституції. Водночас до чинної Конституції УРСР вносилися зміни й доповнення з метою приведення її у відповідність до положень Декларації про суверенітет та Акту проголошення незалежності України від 24 серпня 1991 року. Проте конституційний процес був перерваний через загострення політичної ситуації та протистояння різних гілок влади, представники кожної з яких мали різні, ба навіть суперечливі, бачення майбутньої Конституції.
2. 10 листопада 1994 року – 8 червня 1995 року. Під час цього етапу паралельно з розробкою проекту нової Конституції розв’язувалася проблема створення тимчасового конституційного порядку. Завершенням цього етапу слід вважати укладення Конституційного Договору між Президентом України і Верховною Радою України про організацію державної влади та місцевого самоврядування на період до прийняття нової Конституції України. Цей Договір забезпечив умови для пришвидшення конституційного процесу.
3. 8 червня 1995 року – 28 червня 1996 року. Даний етап мав суттєві особливості, що рідко зустрічаються у світовій практиці. Саме на цьому етапі відбулися наступні вирішальні щодо прийняття сучасної Конституції події: