Фізичні особи як субєкти цивільного права

МІНІСТЕРСТВО  ВНУТРІШНІХ СПРАВ  УКРАЇНИ

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ  ВНУТРІШНІХ СПРАВ

Навчально – науковий інститут заочного та дистанційного  навчання

Факультет підготовки працівників  органів внутрішніх справ

Кафедра цивільного права 
 
 

КУРСОВА РОБОТА

з навчальної дисципліни: «Цивільне право»

на тему №3 «Фізичні особи як суб’єкти цивільного права» 
 
 
 
 
 
 
 
 

Виконала: студентка І навчальної групи

          3 курсу

Білань  Наталія Анатоліївна

Залікова  книжка №09-03

Домашня адреса:

Хмельницька обл.

смт. Стара Синява

вул. Заводська 2А кв. 13  

м. Хмельницький

2011 р.  
ПЛАН

ВСТУП

1. Поняття правоздатності фізичної особи.

2. Поняття та види дієздатності фізичної особи.

3. Безвісна відсутність. Визнання людини померлою.

4. Опіка та піклування

ВИСНОВКИ

СПИСОК  ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

 

       ВСТУП 

      Одним із найважливіших учасників цивільних правовідносин є фізична особа.

      Неможливо зрозуміти сучасне суспільство  і сучасну людину без вивчення різноманітних відносин людей з  державою.

      Важливість  розгляду теми даної роботи можна  пояснити тим, що питання прав і свобод людини і громадянина на сьогодні є найважливішою проблемою внутрішньої та зовнішньої політики усіх держав світової співдружності. Саме стан справ у сфері забезпечення прав і свобод особи, їх практичної реалізації є тим критерієм, за яким оцінюється рівень демократичного розвитку будьякої держави і суспільства в цілому.

      На  українських теренах питання  прав людини та їх захисту порушувалися ще в конституції Пилипа Орлика 1710 р. Остаточне ж становлення прав людини і громадянина як абсолютної соціальної цінності пов'язане з поваленням феодалізму й проголошенням за доби буржуазних революцій свободи людини. У Декларації прав людини і громадянина, прийнятій у Франції 1789 р., визначено:

      1. Люди народжуються і зостаються  вільними та рівними в правах.

      2. Мету кожного державного союзу  становить забезпечення природних  і невідчужуваних прав людини. Такими є свобода, власність,  безпека і опір пригнобленню.

      Свобода людини  є вихідне поняття проблеми прав людини і громадянина. Розрізняють  права людини природні, тобто пов'язані з самим її існуванням і розвитком, і набуті, які в основному характеризують соціальнополітичний статус людини і громадянина. Зрозуміло, що за відсутності у людини свободи вона не може володіти і реально користатися своїми правами. Саме свобода створює умови для реального набуття прав та їх реалізації.

      Свободу людини визначають певні ознаки. Слід зазначити, що люди є вільними від  народження, ніхто не має права  порушувати їхні природні права. До того ж, у демократичному суспільстві саме держава є головним гарантом свободи людини. За своїм обсягом поняття свободи людини повно відображає принцип, закладений у ст. 19 Конституції України, за яким людина має право робити все, за винятком того, що прямо заборонено чинним законодавством.

      Основна мета даної роботи полягає у вивченні поняття фізичної особи як суб’єкта цивільних правовідносин.

      Права людини порівняно з правами громадянина  пріоритетні. Адже права людини поширюються  на всіх людей, які проживають у тій  або іншій державі, а права громадянина лише на тих осіб, які є громадянами певної країни.

      Говорячи  про права людини і громадянина, слід враховувати, що таке їх розмежування не має абсолютного значення, оскільки за згодою між державами деякі  громадянські права можуть бути поширені на громадян іншої держави — суб'єктів укладених між державами договорів.

      На  мою думку, необхідно звернути увагу на слова Основного Закону про те, що кожен має право захищати свої права не забороненим законом способом. А чи можна передбачити в законі всі негативні наслідки самозахисту цивільних прав і заборонити їх? Відомі випадки, коли власники земельних ділянок створювали самосуд над особами, які посягали на їх власність. Але, крім закону, є ще моральні норми, яких теж потрібно дотримуватись при самозахисті цивільних прав.

      Основна мета даної роботи полягає у вивченні цивільних прав фізичних осіб. Зловживання правом  це особливе цивільне правопорушення. Специфіка його в тому, що дії порушника випливають з належних йому прав, але при цьому порушують права й охоронювані законом інтереси інших осіб. Відомі випадки, коли особа використовує свої права виключно з метою заподіяти шкоду іншій особі (такі дії порушника називаються шиканою). Шикана може бути як матеріального, так і процесуального характеру.

1. Поняття правоздатності фізичної особи

 

      Цивільна  правоздатність - це здатність громадянина  мати цивільні права і обов'язки.

      Термін  «правоздатність» застосовується в  широкому і вузькому значенні. У широкому значенні під правоздатністю розуміють здатність громадянина мати права і обов'язки, що стосуються всіх галузей права (державного, адміністративного, трудового, сімейного тощо).

      Цивільне  право має за мету упорядкувати поведінку  людей у різних життєвих ситуаціях  та відносинах, забезпечити їм можливість автономно вирішувати приватні суспільно значимі питання. Досягти цієї мети можна лише у випадку, коли людина з її інтересами буде в центрі уваги законодавця, коли всі галузі права будуть спрямовані на захист громадянина як особи, як суб'єкта права.

      Варто усвідомити, що суб'єктом права громадянин є не тільки тому, що дозвіл на це йому надала держава в спеціальних законодавчих приписах, а й внаслідок вироблених суспільством традицій, звичаїв.

      Правовий  статус громадянина як суб'єкта цивільного права характеризується не лише свободою і незалежністю, а ще й тим, що його свобода і незалежність є обмеженими. Адже якщо особа претендує на те, щоб до неї ставилися як до громадянина, поважали її честь і гідність, то й сама вона мусить таким же чином ставитися до інших. Аморальні вчинки особи при укладанні угод або виникненні інших юридичних фактів, порушення добрих звичаїв, що склалися в суспільстві, повинні зумовлювати недійсність таких угод (навіть у тому випадку, якщо в законі не передбачено подібної підстави припинення правовідносин) або призводити до інших негативних для порушника наслідків.

      На  правовий статус особи впливають  як природні, так і суспільні, в  тому числі й правові фактори.

      До  правових факторів відносяться цивільна правоздатність і цивільна дієздатність.

      Серед суб'єктів конституційного права слід виділити фізичних осіб. Особливий характер має конституційна правосуб'єктність депутатів представницьких органів, насамперед депутатів загальнонаціональних представницьких органів — парламентів та установчих зборів (конституційних асамблей). Конституційна правосуб'єктність депутатів пов'язана з компетенцією відповідного органу. Депутати не є посадовими особами. Вони репрезентують представницький орган і водночас є його органічною частиною. Іноді конституційною правосуб'єктністю наділяються групи депутатів. Наприклад, певні групи депутатів мають право утворювати парламентську фракцію або звертатися з інтерпеляцією (запитом) до уряду. В ряді країн визнається лише групова депутатська законодавча ініціатива.

      Спеціальна  правоздатність характеризує конституційноправовий статус виборців. До того ж у деяких країнах групи виборців також виступають у ролі суб'єкта конституційного права, будучи наділеними правом так званої народної законодавчої ініціативи.

      На  відміну від депутатів і виборців, громадяни мають не спеціальну, а загальну політичну (конституційну) правоздатність. Суб'єктами конституційного права є також іноземці й особи без громадянства. Вони наділені певними правами і несуть обов'язки. Обсяг конституційної правоздатності громадян у цьому випадку є вихідним і звичайно ширшим, ніж у інших відповідних категорій населення.

      Цивільна  правоздатність  це здатність громадянина  мати цивільні права і обов'язки.

      Термін  «правоздатність» застосовується в  широкому і вузькому значенні. У широкому значенні під правоздатністю розуміють здатність громадянина мати права і обов'язки, що стосуються всіх галузей права (державного, адміністративного, трудового, сімейного тощо).

      У вузькому значенні під правоздатністю розуміють цивільну правоздатність, тобто здатність особи мати права і обов'язки в сфері дії цивільного права. Саме в такому значенні термін «правоздатність» застосовується в Цивільному кодексі та інших цивільноправових актах.

      Але це не означає, що цивільна правоздатність не пов'язана з іншими галузями права. Чисельні норми конституційного права є базовими для розвитку цивільного законодавства, в тому числі й норм, що регулюють відносини, пов'язані з правоздатністю. На підставі норм кримінального та адміністративного права громадянина можна обмежити в правоздатності.

      Цивільна  правоздатність визнається однаковою  мірою за всіма громадянами незалежно  від їх віку, стану здоров'я та інших факторів.

      У вузькому значенні під правоздатністю розуміють цивільну правоздатність, тобто здатність особи мати права і обов'язки в сфері дії цивільного права. Саме в такому значенні термін «правоздатність» застосовується в Цивільному кодексі та інших цивільно-правових актах.

      Але це не означає, що цивільна правоздатність не пов'язана з іншими галузями права. Чисельні норми конституційного права є базовими для розвитку цивільного законодавства, в тому числі й норм, що регулюють відносини, пов'язані з правоздатністю. На підставі норм кримінального та адміністративного права громадянина можна обмежити в правоздатності.

      Цивільна  правоздатність визнається однаковою  мірою за всіма  громадянами незалежно від їх віку, стану здоров'я та інших факторів.

      Цивільна  правоздатність виникає в момент народження. Це означає, що ще до народження людини суспільство, держава вже визначили для неї коло прав, а сам факт народження свідчить про набуття цих прав людиною.

      З цього випливає, що для визнання громадянина правоздатним потрібно, щоб він народився живим. Чинне законодавство України не встановлює якогось мінімального строку, який має прожити новонароджений, а пов'язує його правоздатність з моментом його народження.

      На  перший погляд, таке твердження закону досить повно охороняє права громадян, але воно деякою мірою розходиться із судовою практикою. Так, Пленум Верховного суду України в постанові «Про практику розгляду судами України справ про спадкування» в ч. 2 п. 5 звернув увагу судів на те, що особи, які померли в один і той же день (незалежно від часу смерті), не спадкують один після другого. Припустимо, що одразу ж після народження дитини її мати померла, а через 10 годин того ж дня померла й сама дитина. Чи набула вона право спадкоємства? А потім, коли дитина померла, чи відкривається спадщина? (Мати дитини перебувала у незареєстрованому шлюбі з чоловіком, який визнає себе батьком померлої дитини).

      Керуючись зазначеною постановою Пленуму Верховного суду, потрібно дати негативну відповідь. А якщо так, то виникає запитання: яке практичнее значення має вказівка закону про те, що правоздатність виникає з моменту народження? Можливо, має рацію законодавець Іспанії, який у ст. 30 цивільного кодексу закріпив правило, згідно з яким дитина не вважається народженою, якщо вона природно помре в перші 24 години свого життя.