Антимонопольна політика в Україні

Предметом дисципліни “Антимонопольна політика та конкурентне  право”, з якої написана дана монографія, є вивчення стосунків між суб’єктами підприємницької діяльності, органами влади і управління з метою  захисту конкуренції, припинення зловживань монополістичною діяльністю, недобросовісної  конкуренції на ринках товарів. При  цьому товаром є продукт діяльності {включаючи роботи, послуги, а токож  цінні папери}, призначений для  реалізації. Щоб надати можливість читачам досконало зрозуміти  предмет, політику в Україні щодо захисту конкуренції, автор монографії подала ґрунтовний теоретичний матеріал щодо цієї теми, почавши із визначення конкуренції, досконалих конкурентних ринків та видів недосконалих конкурентних ринків.  

У законодавстві  України конкуренцією вважається змагання підприємців, коли їхні самостійні дії  обмежують можливості кожного з  них впливати на загальні умови реалізації товарів на ринку і стимулюють виробництво товарів, яких потребує споживач (Закон України “Про обмеження  монополізму та недопущення недобросовісної  конкуренції у підприємницькій  діяльності”, ст.1).  

Досконало конкурентний ринок має такі основні риси:  

1) кожний підприємець  є малим відносно ринку в  цілому;  

2) продукція, що  реалізується на ринку, є однорідною;  

3) покупці інформовані  про ціни;  

4) продавці діють  незалежно один від одного;  

5) вступ та вихід  з ринків вільний.  

Ринки, на яких покупці  або продавці беруть в розрахунок свою здатність впливати на ринкову  ціну, є недосконалими конкурентними  ринками, а підприємці, які на них  працюють, є недосконалими конкурентами.  

Автор монографії розглядає  детально усі види недосконалих конкурентних ринків:  

монополістичну конкуренцію;  

олігополію та олігопсонію;  

монополію та монопсонію.  

У книзі проаналізовано механізм дії досконалого конкурентного  ринку у порівнянні з механізмами  дії видів недосконалого ринку.  

Важливим розділом, моментом даної монографії, причиною, чому вона була обрана для розгляду у цьому рефераті, є аналіз конкурентної політики та її ролі в ринковій економіці. Дуже корисним у викладі матеріалу  є чітке розмежування антитрестівської, конкурентної та антимонопольної політики держави.  

Конкурентна політика є одним із інструментів економічної  політики. Поняття конкурентної політики охоплює комплекс узгоджених дій  уряду, спрямованих на підтримку  конкуренції на ринках товарів, робіт  та послуг. Тобто це є цілеспрямована державна політика, що має на меті розвиток ринкових відносин і сприяє підвищенню ефективності використання обмежених  ресурсів. Вона необхідна для забезпечення економічного зростання країни. Здійснення цієї політики спрямоване не тільки на підтримку та розвиток конкуренції, але й на вирішення таких питань і завдань: захист від монополістичної  діяльності, недобросовісної конкуренції, сприяння демонополізації економікии, забезпечення фінансової, метеріально-технічної, інформаційної, консультативної та іншої підтримки підприємців [стор. 23].  

Це політика, яка  здійснюється уповноваженими органами державної влади, органами місцевого  самоврядування та органами адміністративно-господарського управління і контролю.  

На сучасному етапі  для України притаманним є  проведення антимонопольної політики. Її сутність була визначена у Державній  програмі демонополізації і розвитку конкуренції як економічна політика, спрямована на запобігання монопольній  дояльності, її обмеження та припинення, а також розвиток конкуренції. Тобто  це економічний інструмент з обмеженим  спектром дії у порівнянні з конкурентною політикою. Він характерний для  країн, що тільки починають перехід  до ринкових відносин, де панівною є  державна власність; конкурентного  середовища майже не існує; дуже сильні традиції, успадковані від адміністративно-командної  системи; виробництво неефективне  та сильна корпоративна влада; всеохоплюючим  є державне регулювання; економіка  в цілому не пристосувалася до політичних змін в країні і суспільстві; виробництво  страждає від галопуючої інфляції та загальної економічної кризи.  

Семенова Л.Н. у  своїй роботі аналізує і ті загальні принципи здійснення політики щодо захисту  конкуренції, на яких базуються законодавства  багатьох країн. Серед них є такі: законність, незалежність, гласність, рівність перед законом, комплексність, координованість, індивідуальний підхід, етапність проведення, охорона комерційної  таємниці і таємниці слідства [стор. 31].  

Законодавства країн  світу, які захищають конкуренцію, формуються на загальній теоретичній  базі. Різниця між ними полягає  в тому, що вони розвивались на різних концептуальних засадах. Найбільшого  поширення в світі набули дві  концепції конкурентної політики.  

Перша з них базується  на пануванні ринку. Її суть зосереджується на необхідності зняття будь-яких обмежень в конкуренції. Застосування цієї концепції  дозволяє підприємцям займати монопольне становище на ринках. Але вона не допускає зловживань із застосуванням  ринкової влади.  

Друга концепція  базується на владі над ринком. Вона спирається на той факт, що влада  над ринком є здатністю змінювати  ціни, не змінюючи кількість продажів при відсутності альтернативних продуктів. Тому великі фірми можуть впливати на дії малих. Це потребує застосування заходів проти використання великими фірмами своєї влади над ринком.  

Як уже згадувалося, у світі відомі такі різновиди  політики щодо захисту конкуренції:  

антитрестівська політика, характерним прикладом якої є  законодавча система США;  

конкурентна політика, якої найбільш суворо дотримуються законодавства  країн ЄС;  

антимонопольна політика, яка представлена законодавчою системою, що діє в Японії.  

Законодавства щодо розвитку конкуренції в країнах  із перехідною економікою мають свої особливості. Вони обумовлені різними  чинниками. На відміну від розвинених країн світу, вони створюють та удосконалюють  свої законодавчі системи не в  період піднесення виробництва, а навпаки  – за умови глибокої економічної  кризи. Для багатьох з них нагальними проблемами є проведення демонополізації  в процесі приватизації, створення  конкурентного середовища, якого  в багатьох галузях народного  господарства раніше не існувало [стор. 37].  

Як стверджує автор  монографії, здійснення будь-якої підприємницької  діяльності в умовах конкуренції  – справа дуже важка. Тому підприємці, що працюють на ринку, завжди намагаються  поліпшити існування шляхом посилення  влади на ринку. Світова практика визначає два основні типи дій, до яких звертаються підприємці, щоб  істотно послабити конкуренцію:  

1) обмеження конкуренції  по горизонталі, тобто свідоме  об’єднання постачальників або  потенційних конкурентів, що реалізують  однакові товари на ринках;  

2) обмеження по  вертикалі, які здійснюються підприємцями, що реалізують різні товари, але  мають тісний зв’язок за технологічним  ланцюжком.  

Проблеми горизонтальних та вертикальних обмежень і їх регулювання  досліджені у вже згадуваній книзі  Е.Гелхорна та В.Ковасика “Антитрестовское законодательство и экономика”.  

У монографії ґрунтовно  пояснена та законодавча та нормативна база, що регулює політику щодо захисту  конкуренції в Україні. Оскільки ця книга була видана у 1999 р., то вона не містить аналізу Законів України “Про захист економічної конкуренції” та “Про природні монополії”, які у 1999 році були ще законопроектами. У книзі розглянуто Закони України “Про захист від недобросовісної конкуренції”, “Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуреції у підприємницькій діяльності”, “Про Антимонопольний комітет України”, “Про рекламу”.  

Отже, ця книга є  потужним стартом для вивчення політики держав щодо захисту конкуренції  та антимонопольної політики України  зокрема.  

3. Статті  

3.1. Анотація на  статтю  

Н.В. Задорожная. Предприятие  на монопольном рынке// Экономика  предприятия.-2001.-№1.- с.70-96.  

Ця стаття професора, кандидата економічних наук із Київського національного економічного університету є українським варіантом теоретичних  розробок західних економістів щодо діяльності підприємств-монополістів. Вона може слугувати одним із першоджерел  ознайомлення і вивчення монополій, монопольної влади, впливу монополістів на добробут суспільства, дозволить  у порівнянні краще осягнути вивчений матеріал про досконало конкурентні  ринки. Ця стаття є систематизованим і корисним посібником для вивчення цього предмету, чогось особливо нового у змісті не містить, але дозволяє досконало розібратися у проблемах  функціонування монополій на сучасних ринках.  

Оскільки автор  статті не ввела нових понять, а  лише виклала загальновідомі теоретичні відомості, то просто назвемо основні  пункти.  

Підприємство називаєть "чистою" монополією, якщо воно є  єдиним продавцем унікального товару, функціонує на ринку, що має значні бар'єри на входження, і володіє  повною інформацією про функції  своїх витрат.  

Підприємство має  монопольну (ринкову) владу, якщо воно може підвищити ціну і збільшити  прибутки шляхом обмеження власного обсягу виробництва і збуту продукції. Сила ринкової влади окремого підприємства залежить від еластичності попиту, кількості підприємств на ринку  і розподілу між ними загального обсягу продажу, особливостей ринкової поведінки підприємств.  

Не існує єдиного  універсального способу діагностування монопольної влади. Є цілий арсенал  показників, кожний із яких характеризує певний симптом і тенденції ринку  до монополізації (коефіцієнт перехресної  еластичності, індекси концентрації ринку, Лернера, Херфіндаля-Хіршмана та ін.), однак разом вони дозволяють достатньо об'єктивно ідентифікувати тип ринкової структури.  

Ринок, який із найменшими витратами обслуговується одним  підприємством, має назву природної  монополії. Пряд із природними монополіями  виділяють патентні, моноцінові, дискримінаційні, відкриті, закриті та інші види монополій. Із метою обмеження можливостей  зловживання ринковою владою, діяльність природних монополій, як правило, регулюється  державою.  

У статті описані  відмінності становища чистого  монополіста і досконало конкурентного  підприємства. На основі досліджень закономірностей  ринкової поведінки чистої монополії  спростовано деякі стереотипні  уявлення про монополії.  
 

3.2. Анотація на  статтю  

В. Полуянов. Монополізованість  промисловості України і тенденції  формування ринкових суб’єктів господарювання// Економіка України. 2001.-№9.-с.36-42.  

Автор цієї статті обстоює  думку, що державне реформування економіки  України при переході від командно-адміністративної системи до ринкових відносин мало декілька вад, котрі спричинили не бажане зростання ефективності промислового виробництва, а його спад. Одна з  причин такої ситуації – поспішна приватизація державного майна. Ще до початку реформ як аксіома бралося  твердження про те, що підприємство недержавної форми власності  працює ефективніше. Але досвід роботи приватизованих підприємств показав, що зміна власника автоматично не забезпечує ефективну роботу.  

Автор розмірковує  над тим, що економіка Радянського  Союзу, яка керувалася на принципах  планової адміністративно-командної  системи, по суті, являла собою величезну  корпорацію, всередині якої будь-яка  конкуренція у тому вигляді, в  якому вона розуміється у ринковій економіці, була відсутньою. Основними  формами суспільної організації  виробництва були концентрація (збільшення розмірів виробництва), спеціалізація (обмеженість номенклатури продукції  виробничих одиниць), кооперація (встановлення тривалих виробничих зв’язків між  підприємствами), комбінування (об’єднання в межах підприємств кількох  технологічно різних, але взаємозв’язаних  між собою виробництв). Саме ці форми  розглядалися як найпрогресивніші, всебічно заохочувалися і використовувалися.  

Орієнтація на принципи концентрації виробництва призвела до того, шо радянська економіка  виявилася наймонополізованішою у  світі. За даними Держкомстату СРСР, у 1988 р. у машинобудуванні налічувалося 166 абсолютних монополістів і 180 монопольних  виробництв. Монополізованість того чи іншого ринку створює ситуацію, за якої зміна власника не тільки формує умови для підвищення ефективності функціонування підприємства, але швидше, є небажаною. Це утруднює рух до ринку. Але і розукрупнення підприємств  не завжди є доцільним з технологічних, технічних або економічних причин.