Аналіз адміністративно-правового статусу іноземців, осіб без громадянства та біженців

Водночас іноземці не можуть бути членами політичних партій України, не можуть обирати і бути обраними до органів державної влади та місцевого самоврядування, а також  брати участь у референдумах. На іноземців не поширюється загальний  військовий обов'язок, вони не проходять  військової служби у Збройних Силах  України та інших військових формуваннях, створених відповідно до законодавства  Украї-ни. Вказані обмеження цілком логічно випливають зі ст. 5 Конституції  України, згідно якої носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні  є народ. Народ здійснює владу  безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого  самоврядування, а тому, очевидно, що особа у якої відсутній правовий зв’язок з державою не повинна брати участь у її управлінні, але і не зобов’язана її захищати.[6; с 211]

Окремо зупинимось на характеристиці прав та обов’язків біженців. Відповідно до ст. 19 Закону України „Про біженців”  особи, яким надано статус біженця в  Україні, є іноземцями чи особами  без громадянства, які перебувають  в Україні на законних підставах. Такі особи користуються тими ж правами  і свободами, а також несуть такі самі обов'язки, як і громадяни України, - за винятками, встановленими Конституцією та законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість  яких надана Верховною Радою України.

Особа, якій надано статус біженця, має  рівні з громадянами України  права на:

- пересування, вільний вибір місця проживання, вільне залишення території України, за винятком обмежень, які встановлюються законом;

- працю;

- підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом;

- охорону здоров'я, медичну допомогу та медичне страхування;

- відпочинок;

- освіту;

- свободу світогляду і віросповідання;

- направлення індивідуальних чи колективних письмових звернень або особисте звернення до органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб цих органів;

- володіння, користування і розпорядження своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності;

- оскарження до суду рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб;

- звернення за захистом своїх прав до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини;

- правову допомогу.

Особа, якій надано статус біженця  в Україні, має рівні з громадянами  України права у шлюбних та сімейних відносинах.

Особа, якій надано статус біженця  в Україні, має право на одержання  грошової допомоги, пенсії та інших  видів соціального забезпечення в порядку, встановленому законодавством України, та користування житлом, наданим  у місці проживання.

Особа, якій надано статус біженця  в Україні, користується іншими правами  і свободами, які передбачені  Конституцією та законами України. Таким  чином, біженці перебувають на національному  правовому режимі. Крім обов’язків, які повинні виконуватися будь-яким іноземцем, що перебуває в Україні  на біженців в силу особливого статусу  покладаються додаткові обов’язки. Статтею 21 Закону України „Про біженців”  передбачено, що особа, якій надано статус біженця в Україні, зобов'язана:

- повідомляти протягом десяти робочих днів органу міграційної служби за місцем проживання про зміни прізвища, складу сім'ї, сімейного стану, місця проживання, набуття громадянства України або іншої держави, надання притулку або дозволу на постійне проживання в іншій державі;

- у разі зміни місця проживання і переїзду до адміністративно-територіальної одиниці України, на яку поширюється компетенція іншого органу міграційної служби, знятися з обліку і стати на облік у відповідному органі міграційної служби за новим місцем проживання. Взяття на облік у органі міграційної служби за новим місцем проживання є підставою для реєстрації у відповідному органі спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань громадянства та реєстрації фізичних осіб;

- проходити щорічну перереєстрацію у строки, встановлені органом міграційної служби за місцем проживання.

В зв’язку з тим, що процедура  отримання статусу біженця досить тривала на особу на різних стадіях  оформлення вказаного статусу покладаються додаткові обов’язки та надаються  деякі додаткові права чи обмежуються  існуючі[7; с 104].

Так, особа, стосовно якої прийнято рішення  про оформлення документів для вирішення  питання щодо надання статусу  біженця, має право на:

- тимчасове працевлаштування, навчання, медичну допомогу у порядку, встановленому законодавством України;

- проживання у родичів, у готелі, піднайом житлового приміщення або користування житлом, наданим у пункті тимчасового розміщення біженців;

- правову допомогу.

Особа, стосовно якої прийнято рішення  про оформлення документів для вирішення  питання щодо надання статусу  біженця, зобов'язана:

- подати до відповідного органу міграційної служби відомості, необхідні для вирішення питання щодо надання статусу біженця;

- у разі одержання направлення органу міграційної служби відбути до визначеного місця тимчасового проживання і протягом трьох робочих днів зареєструватися у відповідному органі спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань громадянства та реєстрації фізичних осіб;

- проходити медичне обстеження на вимогу органів міграційної служби;

- з'являтися до відповідного органу міграційної служби у визначений ним строк;

• повідомляти органу міграційної служби, до якого було подано заяву, про свої виїзди за межі території адміністративно-територіальної одиниці України, на яку поширюються повноваження цього органу.

Особа, якій відмовлено в оформленні документів для вирішення питання  щодо надання статусу біженця  за відсутності передбачених законом  умов, у разі виникнення зазначених умов може повторно звернутися із заявою про надання статусу біженця.

Особа, стосовно якої прийнято рішення  про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо надання  статусу біженця, про відмову  у наданні, втрату або позбавлення  статусу біженця і яка оскаржує відповідне рішення до спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади  у справах міграції або до суду, до прийняття рішення за скаргою  має права та обов'язки особа, стосовно якої прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання  щодо надання статусу біженця.

 

 

 

2.2 Гарантії прав і свобод іноземців, осіб без громадянства й біженців в Україні.

 

Законодавством України іноземцям  та особам без громадянства гарантуються недоторканність особи, житла, невтручання  в особисте і сімейне життя, таємниця листування, телефонних розмов і телеграфних  повідомлень, повага їх гідності нарівні  з громадянами України. Іноземці та особи без громадянства мають  право на звернення до суду та до інших державних органів для  захисту їх особистих, майнових та інших  прав. В судочинстві іноземці та особи без громадянства як учасники процесу користуються такими ж процесуальними правами, що й громадяни України[8; с. 360].

Вважаю за необхідне більш детально зупинитись на проблемі захисту в  нашій державі прав біженців, як найменш захищеної категорії  осіб, що розглядаються в даній  курсовій роботі.

На територію нашої держави  прибувають біженці з пострадянських держав, які постраждали від міжетнічних  конфліктів і громадянських війн. Окрім цих осіб у державі з’явилася  численна група вихідців з Африки, Азії, Ближнього і Середнього Сходу, які заявляють про себе як про  біженців, а також групи осіб, які проживають на території України  з часу існування СРСР. Ці особи  прибули в державу на законних для того часу підставах, які не мають  можливості повернутися до себе на батьківщину з різних причин і  продовжують проживати без визначеного  правового статусу. Це в’єтнамці, курди, сомалійці, ангольці та інші африканці.

Зростанню кількості іноземців  на території України сприяє також  значне розширення та збагачення міжнародних  зв’язків. Ці стосунки приймають різні  форми: зв’язки окремих трудових колективів, туристичні поїздки, поїздки  за особистим запрошенням і т.ін.

Є всі підстави вважати, що кількість  осіб, які заявляють про себе як про біженців, буде зростати. Цьому  сприяє законодавство України.

На думку правозахисників, міграція є найбільш характерним символом нового тисячоліття. Всього у світі, за даними ООН, нараховується близько 90 млн. іммігрантів. Разом з цим зростає й кількість проблем, пов’язаних із цією категорією осіб: правових, економічних, соціальних, етнокультурних, релігійних, психологічних.

Ці проблеми не тільки не вирішуються, а й практично не вивчаються. Серед  великої кількості проблем, пов’язаних із біженцями, слід особливо виділити додержання прав людини, захисту її честі та гідності. Вона включає  в себе питання, що пов’язані з  найважливішими сторонами життя  людини. Біженці перебувають утакому  стані, що навіть ці основні права  часто не дотримуються[9;с 214].

Вивчаючи практику дотримання прав людини, захисту її честі та гідності відносно до біженців і осіб, які  шукають притулок, у першу чергу  необхідно розглянути закони України, в яких закладено правові норми, що мають відношення до цієї категорії  осіб. Це дозволить з’ясувати сукупність прав і обов’язків, що передбачено  українським законодавством для  цієї категорії осіб. Права біженців, їх честь та гідність захищаються  і міжнародними документами. Центральним  міжнародним документом, що спрямовано на захист прав біженців і осіб, які  шукають притулок, є Конвенція  про статус біженців, прийнята у 1951 році.

Окрім цієї Конвенції міжнародне товариство в рамках ООН видало низку документів (декларації, пакети, договори), які  містять у собі норми, що стосуються захисту прав біженців. Першим із цих  документів є Загальна декларація прав людини, що була затверджена та проголошена  Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 року. В преамбулі до Декларації зазначено:

“Беручи до уваги, що визнання гідності, яка властива всім членам людської сім’ї, і, рівних та невід’ємних прав їх є основою свободи, справедливості та загального миру; і, беручи до уваги, що зневажання і нехтування правами  людини призвели до варварських актів, які обурюють совість людства, і  що створення такого світу, в якому  люди будуть мати свободу слова і  переконань і будуть вільні від страху і нужди, проголошене як високе прагнення  людей; і, беручи до уваги, що народи Об’єднаних Націй підтвердили в Статуті  свою віру в основні права людини, в гідність і цінність людської особи  і в рівноправність чоловіків  і жінок та вирішили сприяти соціальному  прогресові і поліпшенню умов життя  при більшій свободі; і, беручи до уваги, що загальне розуміння характеру цих прав і свобод має величезне значення для повного виконання цього зобов’язання”[10; с. 1].

У подальшому приймалися інші документи  і, насамперед, Міжнародний пакт про  громадські та політичні права, Європейська  конвенція прав людини та інші, де сформульовано  широкий комплекс норм по забезпеченню і захисту прав людини, її основних свобод, що ґрунтуються на положеннях Загальної декларації прав людини.

Поява цих документів була зумовлена  необхідністю міжнародного контролю захисту  прав і свобод у масштабах усього суспільства і знаменувала визнання пріоритету загальних норм міжнародного права над нормами внутрішнього державного права.

Україна лише у 2002 р. було прийнято закон  відповідно до якого Україна приєдналася  до Конвенції про статус біженців та Протоколу про статус біженців. Це було викликано тяжким економічним  станом країни. Разом з тим, основні  принципи Конвенції про статус біженців ще раніше увійшли до національного  законодавства і таким чином  були присутні у правовому полі України.

У новій Конституції України  закладені принципи основних прав біженців, які, очевидно, будуть розвинуті та конкретизовані у відповідних законах. Це важливо зробити найближчим часом, тому що правове поле відносно регулювання  різних аспектів поведінки іноземців  і осіб без громадянства в Україні  на багатьох ділянках ще не заповнене.

В українському законодавстві є  відповідні нормативні акти, що регламентують  права й обов’язки біженців і  осіб, які шукають притулок і аналіз яких був здійснений у даній курсовій роботі. Разом з тим, практика їх реалізації пов’язана з великими труднощами, що обумовлені рядом причин: по-перше, відсутністю матеріальних можливостей для реалізації прав біженців, передбачених законом. Неспроможність держави захистити права біженцівта осіб, які шукають притулок, їх честь  та гідність викликає вкрай негативні  наслідки, оскільки вона паралізує  законослухняність населення держави, включаючи і біженців, і осіб, які шукають притулок. До сьогодні не вирішене питання про створення  хоча би одного на всю Україну пункту тимчасового розташування біженців. Створюється замкнене коло: держава не надає біженцям місць законного проживання, але вимагає виконання закону про біженців.

Іншою причиною труднощів реалізації українського законодавства відносно біженців і осіб, які шукають притулок, є відсутність досвіду роботи державних органів з такою  категорією населення. Це призводить до надто повільної, багатомісячної, а  іноді й багаторічної підготовки підзаконних актів. Відсутність  же таких документів створює обстановку правової невизначеності, а це означає, що створюється середовище, яке сприяє порушенню прав людини.