Адміністративно-правовий статус органів виконавчої влади зі спеціальним статусом

Київський національний університет імені Тараса Шевченка

Юридичний факультет

Кафедра адміністративного права

Курсова робота

на тему:

«Адміністративно-правовий статус центральних органів

виконавчої влади зі спеціальним статусом»

Студента 2 курсу 18 групи

Денної форми навчання

Кального Дмитра Костянтиновича

Науковий керівник:

Доцент кафедри адміністративного права

к.ю.н. Задирака Наталія Юріївна

Київ 2012

Зміст

Вступ

1.              Загальна характеристика центральних органів виконавчої влади зі спеціальним статусом.

2.              Сучасні центральні органи виконавчої влади зі спецальним статусом

2.1.              Антимонопольний комітет України: організаційно-правові засади діяльності, повноваження та завдання.

2.2.              Державний комітет телебачення і радіомовлення України: організаційно-правові засади діяльності, повноваження та завдання.

2.3.              Фонд державного майн України: організаційно-правові засади діяльності, повноваження та завдання.

2.4.              Адміністрація Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України: організаційно-правові засади діяльності, повноваження та завдання.

2.5.              Національне агентство України з питань державної служби: організаційно-правові засади діяльності, повноваження та завдання.

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

Актуальність теми дослідження. Україна від перших років незалежності прагне рухатися шляхом побудови правової держави та створення якісно нового суспільства, в якому мають забезпечуватися пріоритети загальнолюдських цінностей. Вона з кожним роком наполегливіше претендує на визнання її іншими державами світу цивілізованою країною, яка прямує у своєму розвитку шляхами забезпечення неухильного дотримання прав людини і верховенства права.

Особливе місце в державній правореалізаційній діяльності належить центральним органам виконавчої влади. Незважаючі на велику кількість законодавчих змін у сфері адміністративного права - досить довгий час вони не підлаштовували центральні органи виконавчої влади під реалії сьогодення.

На протязі формування та розвитку України як суверенної і незалежної, демократичної, соціальної та правової держави, ці органи постійно змінювалися, замінювали та заважали виконувати функції один одного, випускали з полю свого зору певні питання, або просто функціонували зовсім не ефективно.

В результаті – центральні органи виконавчої влади почали відокремлюватися від обєктивної реальності і перестали виконувати саме суспільно корисні завдання.

Особливу увагу я хотів би звернути на центральні органи виконавчої влади зі спеціальним статусом, які створюються для регулювання дуже вузькопрофільних та важливих проблем нашого суспільства. Але з останніми адміністративними реформами, які провадить діючий Уряд разом із Президентом України, ситуація змінюється на краще, проводится оптимізація та систематизація діяльності всіх виконавчих органів в Україні.

Отже, актуальною актуальною науково-теоретичною та практичною проблемою видається визначення адміністративно-правового статусу центральних органів виконавчої влади зі спеціальним статусом, аналіз проведених змін та реформ в контексті історичного розвитку цих органів.

Дослідження цієї проблеми є досить цікавим і в одночас необхідним,  адже діяльність цих органів є досить різноманітною та вузьконаправленною одночасно, а також немає майже жодних джерел, крім законів, постанов та указів, з яких можна було б дізнатися більш детально про функціонування цих органів. В одночас тема може досить швидко втратити актуальність або потребувати доповнення, адже формування і ліквідація центральних органів виконавчої влади має досить динамічний характер.

Мета і завдання дослідження. Метою даної роботи є встановлення сучасного адміністративно-правового статусу центральних органів виконавчої влади зі спеціальним статусом. Відповідно до поставленної мети в роботі зосереджуєтся увага на вирішенні наступних завдань:

      встановити сучасний адміністративно-правовий статус центральних органів виконавчої влади зі спеціальним статусом.

      дослідити сучасне та недіюче законодавство для порівняння і аналізу змін, що відбулися в процессі адміністративно-правової реформи.

      визначити основні тенденції розвитку центральних органів виконавчої влади зі спеціальним статусом.

1. Загальна характеристика центральних органів виконавчої влади зі спеціальним статусом.

Перед тим, як перейти до характеристики сучасного стану органів виконавчої влади зі спеціальним статусом, пропоную зануритися в недалеке минуле і поглянути на нього.

Розглянемо центральні органи виконавчої влади зі спеціальним статусом із погляду вже не чинного законодавства.

Конституція України як не регулює, так і не регулювала питання центральних органів виконавчої влади зі спеціальним статусом, центральних органів виконавчої влади взагалі, так само як і міністерств. Основний Закон встановлює тільки статус Кабінету Міністрів України, а також місцевих державних адміністрацій. Єдина згадка про центральні органи виконавчої влади присутня в статті 116, в пункті 9, де зазначено, що Кабінет Міністрів України «спрямовує і координує роботу міністерств, інших органів виконавчої влади». [6]

Раніше статус центральних органів виконавчої влади був закріплений двома Указами Президента України: «Про зміни в структурі центральних органів виконавчої влади» і «Про систему центральних органів виконавчої влади», які були видані  в 1999 році, а більш деталізовані у відповідних законах та положеннях про ці органи. Указ Президента України «Про систему центральних органів виконавчої влади» поділяє центральні органи виконавчої влади на: міністерства (20 міністерств), державні комітети (служби) (також 20) та центральні органи виконавчої влади зі спеціальним статусом.

«Центральний орган  виконавчої  влади  зі спеціальним статусом має визначені  Конституцією  та  законодавством  України  особливі завдання   та   повноваження,   щодо  нього  може  встановлюватись спеціальний   порядок   утворення,   реорганізації,    ліквідації, підконтрольності,  підзвітності,  а також призначення і звільнення керівників та вирішення інших питань.» [12]

Тоді існували: Адміністрація Державної прикордонної служби;  Головне управління державної служби України; Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг України;  Державна митна служба України;  Державна податкова адміністрація України; Державна служба експортного контролю України;  Державна судова адміністрація України;  Державний департамент України з питань виконання покарань; Державне агентство України з інвестицій та інновацій; Державний комітет статистики України; Державний комітет України з питань регуляторної політики та підприємництва; Державний комітет України з питань технічного регулювання та споживчої політики; Державний комітет фінансового моніторингу України; Державний комітет ядерного регулювання України; Національна комісія з питань регулювання зв'язку України; Національна комісія регулювання електроенергетики України; Національне агентство України з питань забезпечення ефективного використання енергетичних ресурсів; Національне космічне агентство.

Кожний з цих органів виконував певні особливі задачі, завдання та функції, поладені на нього, які відобразилися також і на самих назвах цих органів.

Уснували такі назви: державна служба - 2, адміністрація - 3, головне управління - 1, державна комісія - 1, державний департамент - 13, державне агентство -1, державний комітет - 5, національна комісія - 2, національне агентство - 2.  

Вказані органи виконавчої влади утворювалися для забезпечення реалізації державної політики в певних сферах діяльності. По суті вони здійснювали специфічне галузеве і міжгалузеве управління.

Ці органи очолювалися головою, голова мав заступників.

«...керівник іншого центрального органу виконавчої влади має  не  більше чотирьох заступників, у тому числі одного першого, які належать до числа керівників ... іншого центрального  органу  виконавчої  влади.  У  разі  необхідності за рішенням   Президента  України  кількість  заступників  керівників окремих  центральних органів виконавчої влади може бути збільшена.» [12]

Голова відповідного органи призначався Президентом України за поданням Прем’єр-міністра України і усувався з посади Президентом України. Голова не приріврнювався за посадою до міністрів, і знаходиться нижче в ієрархії посад. В своїй діяльності центральні органи виконавчої влади керуювалися Конституцією України, законами України, постановами і розпорядженнями Кабінету Міністрів України, указами Президента України, а також відповідними Положеннями про них. Їх діяльність направляв і координував Прем'єр-міністр України або один із віце-прем'єр-міністрів чи міністрів.

На момент таких змін в системі органів виконавчої влади, вони були дуже прогресивними і необхідними для руху в майбутнє, але із часом функції, що покладалися на ці та інші органи перемішалися, пріоритет одних для суспільства зріс, коли пріиритет інших впав, багато органів були дуже багатовекторними, коли інші майже втратили своє значення, асортимент органів виконавчої влади був завеликий, і це створило конфліктний стан між самими органами. В результаті – в небезпеці знаходився стан розвитку держави, органи виконавчої влади не відповідали потребам сучасного суспільства, а також повсяк час пересікалися в своїх повноваженнях, що створювало певний стан хаотичності.

Саме тому, одним із пріоритетів держави постало питання оптимізації органів виконавчої влади.

Процес перетворень почався лише після повернення Президенту України конституційних повноважень щодо утворення, реорганізації та ліквідації за поданням Прем’єр-міністра України міністерств та інших центральних органів виконавчої влади.

Після повернення до Конституції 1996 року, першим на черзі до реформи знаходився уряд, в «обличчі» Кабінету Міністрів України.

7 жовтня 2010 року Верховною Радою України було прийнято нову редакції закону України «про Кабінет Міністрів України».

Наступним кроком реформи – були зміни в загальній структурі органів виконавчої влади. Указ Президента "Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади" змінив стан речей. Замість 112 центральних органів виконавчої влади – було утворено 72 органи: 16 міністерств та 56 інших центральних органів виконавчої влади, серед яких зазначено 5 центральних органів виконавчої влади зі спеціальним статусом (Антимонопольний комітет України, Державний комітет телебачення і радіомовлення України, Фонд державного майна України, Адміністрація Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, Національне агентство України з питань державної служби). Помітне скорочення кількості центральних органів виконавчої влади не є єдиним результатом реформи, адже окрім оптимізації кількості, оптимізували і якість. Для реалізації заходів з оптимізації системи центральних органів виконавчої влади та підготовки узгоджених пропозицій, щодо визначення повноважень центральних органів виконавчої влади, Президентом України було утворено Робочу групу з опрацювання питань, пов’язаних з оптимізацією системи центральних органів виконавчої влади.     На вказану Робочу групу, зокрема, було покладено завдання щодо здійснення аналізу проектів положень про міністерства, інші центральні органи виконавчої влади та підготовки висновків стосовно оптимізації повноважень міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, усунення дублювання їх завдань і функцій. [8]

Ще одним кроком на шляху до оптимізації та вдосконалення виконавчої влади в Україні, стало прийняття Закону України «Про Центральні органи виконавчої влади», який і є загальним джерелом адміністративно-правового статусу центральних органів виконавчої влади зі спеціальним статусом. Розглянемо зпочатку загальний стан центральних органів виконавчої влади. Міністерства формують та реалізують державну політику в одній чи декількох сферах, у той час як інші центральні органи виконавчої влади виконують окремі функції лише з реалізації державної політики. Це означає, що саме міністерства і ніхто інший, забезпечують необхідне нормативно-правове регулювання через видання власних актів, визначають пріоритетні напрями розвитку, постійно інформують та надають роз’яснення щодо здійснення державної політики, узагальнюють практику застосування законодавства, розробляють пропозиції щодо його вдосконалення, насамперед, шляхом підготовки проектів законів, актів Президента України чи Кабінету Міністрів України. А в цей час інші центральні органи виконавчої влади виконують певні покладенні на них повноваження, які несуть більше допоміжний характер. Законом України    «Про Центральні органи виконавчої влади» передбачаются наступні повноваження інших центральних органів виконавчої влади:

1) надання адміністративних послуг;

2) здійснення державного нагляду (контролю);
3) управління об'єктами державної власності;
4) внесення пропозицій щодо забезпечення формування державної політики  на розгляд міністрів,  які спрямовують та координують їх діяльність;
5) здійснення інших завдань,  визначених законами України  та покладених на них Президентом України.

Загальні положення щодо центральних органів виконавчої влади встановленні статтею 24 цього ж закону:

1. Антимонопольний комітет  України,  Фонд  державного  майна України,  Державний  комітет телебачення і радіомовлення України є центральними органами виконавчої влади зі спеціальним статусом. Інші центральні  органи  виконавчої  влади   зі   спеціальним статусом можуть бути утворені Президентом України.
2. Голова  Антимонопольного  комітету  України,  Голова Фонду державного майна України, Голова Державного комітету телебачення і радіомовлення  України  призначаються  на посади та звільняються з посад Президентом України за згодою Верховної Ради України.

     Заступники Голови Антимонопольного комітету  України,  Голови Фонду   державного   майна  України,  Голови  Державного  комітету телебачення і радіомовлення України  призначаються  на  посади  за поданням   Прем'єр-міністра   України   та  звільняються  з  посад Президентом України.
3. Питання  діяльності  Антимонопольного  комітету   України, Фонду державного майна України,  Державного комітету телебачення і радіомовлення України та інших органів зі спеціальним  статусом  у Кабінеті Міністрів України представляє Прем'єр-міністр України.