Адміністративна юстиція: поняття, сутність, зміст

Вітчизняні дослідження у галузі теоретичного обґрунтування сутності, змісту та необхідності запровадження  адміністративної юстиції в Україні  знаходяться на початковій стадії, але вже існують окремі надбання за цим напрямом.

Проблемою адміністративної юстиції  в Україні займалися і продовжують  займатися такі провідні вчені-адміністративісти, як В.Б. Авер’янов, О.Ф. Андрійко, Ю.П. Битяк, І.Л. Бородін, В.Д. Бринцев, В.М. Гаращук,  І.П. Голосніченко, Ю.М. Грошевий, Ю. Димитров,  В.М. Кампо, І.Б. Коліушко, А.Т. Комзюк, О.Д. Крупчан, І.Є. Марочкін, О.П. Недбайло, Л.І. Пахолок, Ю.Педько, Н.Б. Писаренко, Г.В. Рижков, В.В. Риков, А.О. Селіванов,  В.С. Стефанюк,  М.М. Тищенко, Г.Й. Ткач, В.І.Шишкін, А.Фоков  та  ін.

У вітчизняній юридичній літературі інтерес до проблеми  адміністративної юстиції став виявлятися ще на початку минулого століття. Він пов'язувався з різними засобами забезпечення законності в межах  механізму захисту публічного права.

Так, А.І. Єлістратов визнавав важливим самий устрій проявів влади (відокремлення  законодавчих і адміністративних установ, колегіальність, чітке визначення повноважень, сприяння самоврядуванню, адміністративний нагляд і ревізія), принцип “закономірної  покори” вимогам влади, скарги на чиновників. При цьому особлива увага приділялась саме адміністративній юстиції, яку А.І. Єлістратов визначав, як “судове оскарження актів управління, інститут, що служить для громадян публічно-правовою гарантією та означає підпорядкування влади судовому контролю”⁵. 

Як і більшість російських адміністративістів початку ХХ ст.,  А.І. Єлістратов описував адміністративну юстицію в країнах Заходу, звернення до суті якої було поширеним  в  Російській Федерації в перші післяреволюційні роки.

Стосовно ж становлення вітчизняної адміністративної юстиції, то зокрема, наприклад, М.Д. Загряцьков, робив акцент скоріше на “скарзі як легальній формі опротестування порушених прав і засобах їх переважно “інстанційного” розгляду”⁶.

Найбільш повно проблематику адміністративної юстиції за радянських часів досліджував  Д.М. Чечот, який визначав її як порядок  розгляду і вирішення в судовій  процесуальній формі спорів у сфері адміністративного управління, що виникають між громадянами чи юридичними особами, з одного боку, і адміністративними органами – з іншого.

При розгляді обсягу адміністративного  процесу французький юрист Г. Бребан відмічав, що “загальногромадянські суди застосовують приватне право, а адміністративна юстиція спирається на адміністративне право як підгалузь публічного права”.

Його послідовники серед радянських адміністративістів визнавали спірні адміністративні правовідносини своєрідними, оскільки в них діє  владний суб'єкт. Так, на думку В.В. Сажиної, “адміністративна юстиція бере до своєї орбіти лише ту сторону адміністративної діяльності, яка виражена у формі дії чи бездіяльності. Її об'єкт – неналежна управлінська діяльність”⁷. При чому відмежування скарги від позову полягає не в тому, що другий розглядається в цивільному процесі. Скаргу може вирішувати і звичайний суд. Але з нею часто пов'язують скасування або зміну адміністративного акту, що оскаржується. Різноманітність адміністративних актів, за допомогою яких вирішуються податкові, земельні й інші питання, породжує квазі-судові органи.

Російський науковець Д.М. Бахрах визначає адміністративну юстицію  чи правосуддя  з  адміністративних справах як розгляд судами скарг громадян на акти посадових осіб і органів виконавчої влади.

Деякі адміністративісти, наприклад, В.В. Бойцова і В.Я. Бойцов, характеризують адміністративну юстицію як окрему галузь правосуддя. Наявність у цій галузі трьох адміністративних елементів (кадри, акти, процедури) додає органам адміністративної юстиції характер квазісудових органів на відміну від класичного судового процесу і загальних судів.

Як вбачається, термін “адміністративна юстиція” внутрішньо суперечливий, тому що поєднує різні за своєю суттю поняття “адміністрація” і “юстиція”.

В українському правознавстві поки що не склалося єдиного розуміння  поняття адміністративної юстиції, проте в юридичній літературі вказується на три основні підходи (А.Б. Зеленцов, Н.Ю. Хаманева, Ю.С. Шемшученко та ін.), відповідно до яких адміністративна юстиція визначається:

а) як особливий порядок вирішення  адміністративно-правових спорів;

б) як самостійна галузь правосуддя;

в) як система спеціалізованих судів  або спеціалізованих судових  підрозділів, що здійснюють адміністративне судочинство.

Привертає увагу визначення, запропоноване  О.В. Кузьменко, яка розглядає адміністративну  юстицію як систему спеціалізованих  судових органів, створених для  розгляду і вирішення суперечок  про право у визначеній законодавством процесуальній формі, що виникають  з приводу діяльності публічної  адміністрації між громадянами  чи юридичними особами, з одного боку, і органами публічної адміністрації, їхніми посадовими особами – з  іншого, в результаті чого може бути прийнято рішення про визнання недійсності  і (чи) скасування незаконного акта чи інше відновлення порушеного суб'єктивного  права зацікавленої особи.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                             Висновок

 

 

Дослідивши тему курсової роботи можна дійти висновків про наступне.

Виникнення й розвиток інституту  адміністративної юстиції значною  мірою пов'язане із втіленням  у життя теорії поділу влади. Завдяки цьому постійно зростала роль судової влади при розгляді правових суперечок між адміністрацією й громадянами, а самі чиновники переставали бути суддями у своїх справах.

Зараз у багатьох країнах світу (Німеччина, Франція, Швеція й ін.) інститут адміністративної юстиції одержав своє законодавче закріплення. Закордонний досвід функціонування цього важливого юридичного інституту дозволяє виділити два його основних види:

1) здійснення административно-юрисдикционной  діяльності загальними судами;

2) здійснення такої діяльності  спеціальними адміністративними судами.

Основна риса адміністративної юстиції  проявляється в її організаційному  відокремленні від органів, які виконують виконавчі функції.

Адміністративна юстиція - це правосуддя, судова галузь влади. Разом з тим це окрема адміністративна галузь правосуддя. Процес в адміністративних судах, незважаючи на деякі особливості, будується на зразок загального судового процесу.

Адміністративна юстиція - це встановлений законом порядок розгляду й рішення в судовій процесуальній формі справ, які виникають в області державного керування між громадянами або юридичними особами, з одного боку, і органами державного керування (посадовими особами), - з інший, здійснюваний загальними або спеціально створюваними для рішення правових суперечок судами.

У цілому адміністративна юстиція  являє собою один із засобів обмеження  виконавчої влади, а адміністративні  суди - засіб реалізації принципу поділу влади, додатковий захисний механізм суб'єктивних прав і свобод громадян.

Враховуючи той факт, що правова  система України більшою мірою  належить до романогерманської правової сім'ї, пріоритетним для вивчення має бути правовий досвід саме цих країн, але цілком корисним є також пізнання організації системи адміністративної юстиції й інших типів.

Слід зазначити, що функціонування адміністративної юстиції вважається однією з найважливіших правових гарантій в системі забезпечення законності в будь-якій сучасній демократичній  країні. Незважаючи на той факт, що єдиного підходу до розуміння поняття, сутності й форми адміністративної юстиції серед вчених юристів і практиків немає, всі вони погоджуються із тим, що розвиток системи адміністративної юстиції загалом є важливим фактором для стабілізації і розбудови механізму будь-якої правової держави, зміцнення її авторитету на міжнародній арені.

У зв'язку з цим проблематика адміністративного  судочинства потребує подальшої  розробки, зокрема, у напрямку підготовки такого документа як Концепція адміністративної юстиції в Україні, яка має стати складовою частиною теоретичної основи створення і подальшого удосконалення адміністративного законодавства.

Велике значення для подальшого розвитку системи адміністративної юстиції України має узагальнення та вивчення зарубіжного законодавства  з питань адміністративного судочинства, здійснення відповідних порівняльно-правових досліджень, врахування основних недоліків  функціонування, адаптація зарубіжного  досвіду з урахуванням історичних особливостей розвитку української  держави та сучасних політико-економічних  факторів.

Вбачається, що такий підхід, який би дозволив проводити аналогії не тільки з посиланнями на передовий  досвід, а й з урахуванням типологічних ознак національної правової системи, буде сприяти подальшому розвитку законодавства  про адміністративне судочинство.

 

Перелік використаних джерел:

1. Конституція України: Прийнята на п¢ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р. // Відомості Верховної Ради України.- 1996.- № 30.- Ст. 141.
2. Кодекс адміністративного судочинства України: від 06.07.2005 р., № 2747–IV // ВВР України. – 2005. – № 35–36, № 37. – Ст. 446. 
3. Закон України «Про Загальнодержавну програму адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу»: від 18.03.2004 р., № 1629–IV // ВВР України. – 2004. – № 29. – Ст. 367. 
4. Науково-практичний коментар до Кодексу адміністративного судочинства України: В 2-х т.т.-Том 1/За заг. ред. В.К.Матвійчука, -К.: КНТ, 2007. - 788c.
5. Адміністративне право України.  Академічний курс: підручник: у 2-х : Т. 1. Загальна частина / ред. кол.: В. Б. Авер’янов (голова). – К. : Вид-во «Юрид. думка», 2004. – 584 с. 
6. Адміністративне право України / [Авер'янов В.Б., Андрійко О.Ф., Битяк Ю.П. та ін.]. - К: Юридична думка, 2007. - 209 с.
7. Адміністративна юстиція: європейський досвід і пропозиції для України. Автори-упорядники І.Б. Коліушко, Р.О. Куйбіда. — К.: Факт. — 2003.
8. Голосніченко І.П., Стахурський М.Ф. Адміністративний процес: Навч. посіб. / За заг. ред. Голосніченка І.П. — К.: ГАН, 2003. — 256 с.
9. Егоров П. Ю.  Становление советского административного права (1917–1940) / Ю. П. Егоров. –  Ульяновск:  ОАО  «ИПК «Ульяновский Дом печати», 2006. – 160 с. 
10. Комзюк, А. Т. Адміністративний процес України:  навч.  посіб. /  А.  Т.  Комзюк, В. М. Бевзенко, Р. С. Мельник. – К.: Прецедент, 2007. – 542 с.
11. Кузьменко О.  В. Адміністративно-процесуальне право України: підручник / О.В. Кузьменко,  Т.О. Гуржій ;  за заг.  ред. О. В. Кузьменко. – К.: Атіка, 2007. – 416 с. 
12. Мельник Р. С. Інститут адміністративної юстиції у системі українського права / Р.С. Мельник // Форум права. – 2010. – № 4. – С. 618–623 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/e-journals/FP/2010-4/10mrccup.pdf
13. Мирончук І. В. Міжнародний досвід організації адміністративного судочинства / І. В. Мирончук // Право і суспільство. – 2007. – № 2. – С. 105-112.
14. Николаева Л.А., Соловьева А.К. Административная юстиция и административное судопроизводство: Зарубежный опыт и российские традиции: Сб. Ассоциация Юридический центр. – СПб.: Из-во Р. Осланова «Юридический центр Пресс», 2004.
15. Перепелюк В.Г. Адміністративне судочинство: проблеми практики / В. Перепелюк. – К.: Конус-Ю, 2003. – 272 с. – с. 86-88
16. Пєтков С.В. Адміністративно-правове регулювання діяльності публічної влади в Україні/ С.В. Пєтков // Юридичний журнал. – 2009. – №4/ [Електронний ресурс]: http://www.justinian.com.ua
17. Пономаренко Г.О., Комзюк А.Т., Бевзенко В.М., Мельник Р.С. Адміністративна юстиція в Україні: навч. посібник. – К.: Прецедент. – 2009. – 198с.
18. Пухтецька А.  Поняття європейського адміністративного простору:  необхідність запровадження у вітчизняній адміністративно-правовій науці/ А. Пухтецька // Юридична Україна. – 2006. – № 2. – С. 38–44. 
19. Права громадян у сфері виконавчої влади:  адміністративно-правове забезпечення реалізації та захисту/ [Авер’янов В.  Б., Бояринцева М.  А.,  Кресіна І.  А.  та ін.]; за заг. ред. В. Б. Авер’янова. – К.: Наук. думка, 2007. – 588 с.
20. Селіванов А.О. Адмiнiстративне судочинство - новий інститут реалiзацiї судової влади. Проблеми судово-правової реформи / А.О. Селіванов // [Електронний ресурс]: http://www.viaduk.net
21. Стефанюк В.С. Адміністративна юстиція як провідна форма судового захисту прав громадян // Виконавча влада і адміністративне право/ За заг. Ред. В.Б. Авер’янова. – К.: Видавничий дім “Ін-Юре”, 2002. – 218с.
22. Чечот Д.М. Административная юстиция (теоретические проблемы). – Л., изд-во ЛГУ, 1973. - 265с.
23. Шруб І. В. Новий підхід до періодизації історії становлення адміністративної юстиції в Україні / І. В. Шруб // Науковий вісник Київського національного університету внутрішніх справ. – 2008. – № 5. – С. 222-232.
24. Шемшученко Ю.С. Адміністративна юстиція// Юридична енциклопедія: в 6 т./Редколегія:Ю.С. Шемшученко (відповід. Ред.) та ін. – К.: Укр. Енциклопед., Т. 1 2008. – С. 47.

¹ Селіванов А.О. Адмiнiстративне судочинство - новий інститут реалiзацiї судової влади. Проблеми судово-правової реформи / А.О. Селіванов // [Електронний ресурс]: http://www.viaduk.net

² Чечот Д.М. Административная юстиция (теоретические проблемы). – Л., изд-во ЛГУ, 1973. - 265с.

³ Стефанюк В.С. Адміністративна юстиція як провідна форма судового захисту прав громадян // Виконавча влада і адміністративне право/ За заг. Ред. В.Б. Авер’янова. – К.: Видавничий дім “Ін-Юре”, 2002. – 218с.

⁴ Адміністративне право України.  Академічний курс: підручник: у 2-х : Т. 1. Загальна частина / ред. кол.: В. Б. Авер’янов (голова). – К. : Вид-во «Юрид. думка», 2004. – 584 с. 

⁵ Пономаренко Г.О., Комзюк А.Т., Бевзенко В.М., Мельник Р.С. Адміністративна юстиція в Україні: навч. посібник. – К.: Прецедент. – 2009. – 198с.

⁶ Пономаренко Г.О., Комзюк А.Т., Бевзенко В.М., Мельник Р.С. Адміністративна юстиція в Україні: навч. посібник. – К.: Прецедент. – 2009. – 198с.

⁷ Пономаренко Г.О., Комзюк А.Т., Бевзенко В.М., Мельник Р.С. Адміністративна юстиція в Україні: навч. посібник. – К.: Прецедент. – 2009. – 198с.