Адміністративна юстиція: поняття, сутність, зміст

1. Для розгляду всіх адміністративних спорів створюються адміністративні суди, що складають спеціальну систему від судів нижчої інстанції до судів середньої і вищої інстанцій. Така система існує паралельно системі “загальних” судів, що розглядають кримінальні і цивільні справи. Адміністративні суди можуть бути формально незалежними від адміністративних органів (Австрія, ФРН, Фінляндія та ін.), або знаходитися в них у певному підпорядкуванні (Франція, Греція, Італія та ін.).

2. Для розгляду деяких адміністративних  спорів утворюються в межах  окремих відомств адміністративні суди, що не складають єдиної системи. Одночасно зацікавлені особи зберігають право на звернення до загального суду за будь-якою адміністративною справою (Англія, США, Канада, Австралія  та  ін.).

3. Частина адміністративних спорів вирішується загальними судами за правилами цивільного судочинства, а інші розглядаються в адміністративному порядку відповідними органами з дотриманням правил адміністративного процесу (деякі країни Східної Європи, країни СНД).

4. Усі адміністративні спори  вирішуються загальними судами, а правосуддя в адміністративних  справах – специфічний вид  цивільного судочинства (Японія, Китай).

Незалежно від способу побудови системи адміністративної юстиції  цьому інституту, як  уявляється,  притаманні  такі  загальні  ознаки:

1. Характерною рисою адміністративної  юстиції є те, що вона являє  собою правосуддя, судову, а не  виконавчу владу. У той же  час слід враховувати точку  зору В.В. Бойцової і В.Я.  Бойцова, які вважають, що адміністративна  юстиція – це особлива, окрема  адміністративна галузь правосуддя. Ознака “адміністративна” вказує, на думку цих авторів,

- по-перше, на наявність адміністративного елемента і в організації адміністративної юстиції (з погляду кадрового складу), і в порядку її функціонування (елементи адміністративного процесу),

- по-друге, на характер справ, що вирішуються органами адміністративної юстиції (адміністративно-правові чи управлінські спори).

2. Для всіх систем адміністративної  юстиції характерне віднесення  до її відання  спорів, що виникають  у сфері управлінської діяльності між громадянами чи юридичними особами, з одного боку, і адміністративними (управлінськими) органами – з іншого. Коло і зміст цих спорів індивідуальні в кожній окремій системі адміністративної юстиції, однак загальним для всіх спорів є їх адміністративно-правовий характер. У деяких системах встановлюється принцип, за яким усі адміністративно-правові спори можуть розглядатися в органах адміністративної юстиції, в інших до компетенції відповідних органів віднесені лише окремі категорії спорів. Одні системи допускають розгляд тільки таких спорів, в яких ставиться питання про захист суб'єктивного права, інші допускають і можливість оспорювання законності нормативних актів, що видаються  органами  управління.

Проте в деяких країнах в порядку адміністративної юстиції вирішуються не лише  саме адміністративні спори, а й цивільно-правові, якщо в них беруть участь адміністративні органи і цивільні правовідносини виникли в результаті адміністративних дій, наприклад, спори про відшкодування збитку, заподіяного адміністративними діями. Але  це  є виключенням  із загального правила.

Як би не різнилися між собою  окремі системи, наявність спору про адміністративне право, характеризує адміністративну юстицію як спірну юрисдикцію з адміністративних справ. Слід зазначити, що відповідно до чинного законодавства України при виявленні в ході розгляду справи наявності спору про цивільне право, який розглядається в порядку позовного провадження, суд залишає скаргу без розгляду і роз'яснює заявнику його право на подання  позову на загальних підставах.

3. Адміністративній юстиції притаманна  наявність системи судових органів,  до компетенції яких входить  розгляд  зазначених справ по скаргах на рішення, дії чи бездіяльність державних органів у сфері управлінської діяльності. З погляду на структурну організацію, адміністративну юстицію характеризує незалежність (відносна чи абсолютна) від будь-яких органів, що дає змогу говорити про можливість існування автономної системи адміністративного правосуддя. 

В усіх системах адміністративної юстиції діє орган, спеціально створений  і  пристосований  до вирішення спорів про право. В одних випадках цю роль відіграють незалежні від адміністрації загальні суди, які крім адміністративних можуть вирішувати й інші спори. В інших– юрисдикційні функції покладаються на спеціалізовані адміністративні суди, які створюються поза системою адміністративних органів і вирішують адміністративні спори різного характеру. Можливе використання в якості юрисдикційних органів спеціальних відомчих "квазі-судів", які вирішують спори лише в межах свого  відомства.  (наприклад у США – суди  агентств).

Теоретики права висловлюють різні думки щодо необхідності формування системи спеціалізованих адміністративних судів. Свого часу за англійською доктриною вважалось, що справжній контроль над адміністративною діяльністю може бути здійснений тільки за допомогою загальних судів, оскільки будь-який адміністративний суд – це завжди привілей, насамперед для адміністрації.

В останні роки традиційний англійський  погляд було істотно похитнуто практикою створення квазісудових органів з вирішення адміністративних спорів якв самій Великобританії, так і в інших англосаксонських країнах (США, Канада, Австралія та ін.).

Противники англійської доктрини висловлювали думку, що тільки адміністративні суди, об'єднані у систему, формально незалежну від адміністрації, здатні забезпечити ефективний контроль зазаконністю у сфері державного управління.

4. Адміністративна юстиція характеризується  також наявністю особливих процедур  розгляду зазначених справ. Механізм розгляду справ в адміністративних судах побудований на зразок судового процесу в загальних судах і майже цілком відтворює його принципи (гласності, публічності, усності, змагальності). Разом з тим, одна із сторін адміністративно-правового спору – орган управління, або посадова особа, рішення, дії або бездіяльність яких оскаржуються. Кожна система адміністративної юстиції припускає, що розгляд і вирішення адміністративних спорів відбувається з дотриманням судової процесуальної форми. Залежно від відповідної системи можуть застосовуватися цивільно-процесуальна, адміністративно-процесуальна чи, нарешті, так звана "квазісудова" форми. В англосаксонських країнах під "квазісудовою" формою розуміється процесуальна форма, що відповідає принципам так званого "природного правосуддя", серед яких виділяють гласність, змагальність, можливість бути вислуханим, обов'язковість виконання мотивованого рішення, можливість оскарження  такого  рішення  в  суді  загальної  юрисдикції.

5. Правовим наслідком вирішення  спору у сфері управлінської  діяльності  органом адміністративної юстиції є визнання недійсності і (чи) скасування незаконного акта чи інше відновлення порушеного суб’єктивного права зацікавленої особи. Наявність органів адміністративної юстиції – це показник зрілості судової організації і ступеня розвиненості різних форм здійснення  правосуддя, необхідний атрибут демократичної правової держави.

Таким чином, адміністративна  юстиція –  це  порядок  розгляду і вирішення в процесуальній формі загальними або спеціально створюваними судами спорів, що виникають у сфері управлінської діяльності між громадянами чи юридичними особами, з одного боку, і органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими особами, – з  іншого, в результаті чого може бути прийняте рішення про визнання недійсності і (чи) скасування незаконного акта чи інше відновлення порушеного суб’єктивного права зацікавленої особи.

 

 

1.2. Основні риси та призначення адміністративної юстиції

Термін «адміністративна юстиція» недаремно називають «внутрішньо  суперечливим», адже він поєднує різні за своєю суттю явища – адміністрацію (управлінська складова) і юстицію (судова складова).

Але з формально-логічного погляду  на її характеристики, таке формулювання є справедливим і, з огляду на вищезазначені фактори, поняття «адміністративна юстиція» (буквально «правосуддя в сфері управління») передбачає наступні теоретичні ознаки цього державно-правового явища:

1)   суспільні відносини, які регулюються інститутом адміністративної юстиції, є спірними і виходять з конфліктних управлінських ситуацій, які виникають у сфері державного управління між громадянами й відповідними органами або посадовими особами;

2)   адміністративна юстиція є формою судового захисту прав і свобод громадян, завдяки якій останні можуть реалізувати своє право на судове оскарження неправомірних дій чи бездіяльності органів виконавчої влади, що тягне за собою можливість певного втручання адміністративної юстиції в процес державного управління на різних його стадіях з метою попередження або усунення проявів порушення законності;

3)   адміністративна юстиція є гарантією реалізації публічних прав громадян (на судовий захист та оскарження) і, водночас, гарантією захисту всіх інших прав, незалежно від їх юридичної природи – публічних і приватних;

4)   адміністративна юстиція передбачає, що адміністративні спори розв’язуються в судовому порядку згідно з правилами судового адміністративного процесу (адміністративного судочинства) у відокремленому від структури державного управління органі – адміністративному суді;

5)   адміністративно-юстиційний захист майже завжди повинен супроводжуватися перевіркою законності нормативного матеріалу, який створює правове забезпечення управлінської діяльності, що може привести до скасування або зміни відповідного правового акта управління (нормативного чи індивідуального);

6)   об’єкт адміністративно-юстиційного розгляду – результати управлінської діяльності, при цьому об’єкт правопорушення, що розглядається, має публічно-правовий характер.

Щодо функціонального призначення  адміністративної юстиції, то у літературі в залежності від змісту і характеру виокремлюють:

– основні й додаткові функції  адміністративної юстиції – до перших відносять правозахисну, до другої – правоохоронну;

– допоміжні – найвагомішою допоміжною функцією називають контрольну. Поряд  з цим виокремлюють також правопоновлювальну, превенційну, виховну і юрисдикційну;

– факультативні та специфічні –  до них відносять консультативну, правотворчу, управлінського спрямування  й політичну.

В.В. Скітович піддає сумніву, що у  адміністративної юстиції є функція  правосуддя. Інші автори не виключають існування цієї функції, хоча, все ж таки, саме в судовому контролі бачать специфіку адміністративного судочинства.

На думку більшості вчених, в  першу чергу органи адміністративної юстиції (або такі, що виконують її функції) мають забезпечувати захист прав громадян і юридичних осіб, шляхом розв’язання адміністративно-правових спорів, чим, нарешті, забезпечується законність у сфері державного управління³. Вони оцінюють правомірність актів та дій, застосовують право до встановлених юридичних фактів і виносять рішення щодо прав, свобод і законних інтересів осіб, а шляхом визнання акта незаконним і його скасування здійснюють контроль за діяльністю органів виконавчої влади й органів місцевого самоврядування.

Можливість здійснювати обидві функції – правосуддя і контролю – при чому у специфічній сфері  – сфері державного управління й  місцевого самоврядування – і  обумовлює специфіку адміністративного  судочинства. Адміністративне судочинство слугує як інтересам окремих осіб, так і інтересам держави, суспільства в цілому.

Таким чином, адміністративна юстиція  – це провідна форма судового захисту прав і свобод громадян у сфері державного управління, що передбачає діяльність адміністративних судів щодо розгляду та розв’язання адміністративного спору, який ініціюється шляхом оскарження протиправних дій чи бездіяльності органів державного управління та їх посадових осіб відповідно до правил.

Під адміністративною юстицією необхідно розуміти комплексний інститут адміністративного права, норми якого регулюють діяльність органів правосуддя чи квазісудових органів з розгляду та вирішення спорів публічно-правового характеру між громадянами чи юридичними особами, з одного боку, та суб’єктами владних повноважень, з іншого, відновлення суб’єктивних публічних прав або порядку публічного управління, а також об’єктивного правопорядку в державі. Основною метою адміністративної юстиції є захист прав, свобод і інтересів фізичних і юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин, відновлення суб’єктивних публічних прав громадян і організацій, а також об’єктивного правопорядку в державі.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2. Розвиток адміністративної юстиції як інституту адміністративного права

 

Першою державою, де інститут адміністративної юстиції розпочав досліджуватись як наукова проблема, і де з’являється наукова література з цієї проблематики, вважається Франція. Саме у цій державі, на початку 19 століття сформувалась відповідна наукова база і в 1817 році прийняте відповідне законодавство, а у Паризькому університеті створено кафедру адміністративного права.