Зв'язок аудиту з іншими контрольними службами

Зв'язок аудиту з іншими контрольними службами

Зміст

Вступ……………………………………………………………………………….3

1. Огляд літератури…………………….…………………………………...4
2. Державний аудит в Україні …………………………………………..…8
3. Рахункова палата України…………………………………………..….10
4. Державна контрольно-ревізійна служба………………………………14
5. Державна податкова служба України…………………………………16
6. Інші органи державного аудиту………………………………………..18

Висновки і пропозиції………………………………………………………...…19

Список  використаної літератури……………………………………………..…21

Додатки…………………………………………………………………………...23 
 
 
 
 

     Вступ

     Розвиток  України на сучасному етапі характеризується становленням ринкової економіки, її інтеграції в систему міжнародних економічних  відносин, виникненням акціонерних  компаній, товариств, різних фондів. До розвитку економіки залучаються  зовнішні й внутрішні інвестиції, кредити, проводяться емісії цінних паперів тощо. Учасники цих процесів потребують достовірної і неупередженої  інформації про фінансово-майновий стан, перспективи розвитку й фінансову  стабільність суб’єктів господарювання, нарахування дивідендів.

     Поточний  стан системи державного фінансового  контролю в Україні не можна назвати задовільним – нецільове використання, неповернення державних коштів, малоефективне управління і відчуження державної власності залишаються значними. Функціонує велика кількість контролюючих і перевіряючи органів різної підлеглості, відсутня чітка регламентація їх функцій і повноважень. Реформи років незалежності призвели до існування розгалуженої, але малоефективної і погано скоординованої системи різних органів фінансового контролю. Причин тому багато, але в першу чергу – це відсутність наукових засад формування і функціонування вітчизняної системи державного фінансового контролю.

     Актуальність  проблеми, недостатня наукова розробка і практична її значущість обумовили  вибір теми індивідуальної науково-дослідної  роботи, її мету та завдання.

     Метою роботи є дослідження основних державних  структур, що займаються питанням фінансового  державного контролю.

     Завданнями, що ставляться перед виконанням роботи є:

1. Визначення суті фінансового державного аудиту;
2. Дослідження функцій і мети діяльності органів у сфері фінансового державного аудиту.

     1.Огляд  літератури

     Відповідно  до Господарського Кодексу України  аудиторською діяльністю визнається діяльність громадян та організацій, предметом якої є здійснення аудиту, організаційне і методичне забезпечення аудиту та надання інших аудиторських послуг. Аудиторська діяльність регулюється цим Кодексом, законом «Про аудиторську діяльність» та іншими прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами [5].

       Аудит - це перевірка публічної  бухгалтерської звітності, обліку, первинних документів та іншої  інформації щодо фінансово-господарської  діяльності суб'єктів господарювання  з метою визначення достовірності  їх звітності, обліку, його повноти  і відповідності законодавству  та встановленим нормативам. Аудит здійснюється незалежними особами (аудиторами), аудиторськими організаціями, які уповноважені суб'єктами господарювання на його проведення.

     Відповідно  до Ст.363 державний фінансовий аудит є різновидом державного фінансового контролю і полягає у перевірці та аналізі фактичного стану справ щодо законного та ефективного використання державних чи комунальних коштів і майна, інших активів держави, правильності ведення бухгалтерського обліку і достовірності фінансової звітності, функціонування системи внутрішнього контролю. Державний фінансовий аудит здійснюється Рахунковою палатою та органами державної контрольно-ревізійної служби відповідно до законів. Аудит та державний фінансовий аудит можуть проводитися за ініціативою суб'єктів господарювання, а також у випадках, передбачених законом (обов'язковий аудит)[5].

     Теоретичні, методологічні та організаційні проблеми функціонування системи державного фінансового контролю в господарському бутті суспільства досліджуються в працях Барановського А.І [1], Білухи М.Т. [2], Германчука П.К. [4],  Шевчука О.А. [18-19] та ін.

     Отже, відповідно до Господарського кодексу України в Україні проводиться два види аудиту – аудит, який здійснюється  незалежними особами (аудиторами), аудиторськими організаціями, які уповноважені суб’єктами господарювання на його проведення (комерційний аудит), та державний фінансовий аудит про який далі йтиметься і який буде розглядатися в роботі, що здійснюється Рахунковою палатою та органами державної контрольно-ревізійної служби (далі – ДКРС) [5].

     Основним  міжнародним документом в сфері  контролю державних фінансів є Лімська декларація про керівні принципи фінансового контролю, яка була прийнята у жовтні 1977 року на ІХ Конгресі Міжнародної організації вищих органів фінансового контролю (INTOSAI). Основною метою цієї декларації є визначення незалежності вищих органів контролю державних фінансів, що є неодмінною ознакою правової та демократичної держави. Відповідно до Лімської декларації належне управління громадськими фінансами і дієвість рішень органів влади залежить від забезпечення цільового і ефективного використання громадських коштів. Для цього кожна країна повинна мати Вищий орган контролю державних фінансів, незалежність якого повинна бути законодавчо гарантована. У більшості країн світу державний аудит здійснюють незалежні органи, відокремлені від уряду: рахункові палати, державні контрольні палати, незалежні контрольні управління, національні управління аудиту, аудиторські суди тощо[8].

     На  ХІХ Конгресі INTOSAI 2007 року у Мехіко було затверджено Мексиканську декларацію незалежності вищих органів державного аудиту. Метою цієї декларації стало  проголошення незалежності вищих органів  державного аудиту для тих випадків, коли така незалежність не проголошена  в Конституції країни, або проголошена  лише формально.

     В Україні вперше термін «аудит» в  сфері державних фінансів було застосовано у Бюджетному Кодексі у 2001 році [3]. Наступним кроком у запровадженні державного аудиту став прийнятий парламентом у 2005 році Закон України «Про управління об’єктами державної власності». Статтями

 даного закону було встановлено, що органи державної контрольно-ревізійної служби здійснюють державний аудит суб’єктів господарювання державного сектору економіки, спрямований на запобігання фінансовим порушенням, забезпечення ефективного використання бюджетних коштів, державного майна [11].

     І лише з прийняттям у 2005 році Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо запобігання фінансовим порушенням, забезпечення ефективного використання бюджетних коштів, державного і комунального майна» було дано офіційне трактування терміну «державний фінансовий аудит». Даним законом визначено, що «державний фінансовий аудит є різновидом державного фінансового контролю і полягає у перевірці та аналізі фактичного стану справ щодо законного та ефективного використання державних чи комунальних коштів і майна, інших активів держави, правильності ведення бухгалтерського обліку і достовірності фінансової звітності, функціонування системи внутрішнього контролю» [12].

     Варто зазначити, що в результаті прийняття  цього закону було також скасовано заборону займатися наданням аудиторських послуг органам державної контрольно-ревізійної служби, а також встановлено, що положення Закону України «Про аудиторську діяльність» не поширюватимуться на аудиторську діяльність державних органів, їх підрозділів та посадових осіб, уповноважених законами на здійснення фінансового контролю, зокрема й у формі аудиту[6].

     Чинним  законодавством визначено, що в Україні  державний фінансовий аудит здійснюють контрольно-ревізійна служба, яка підпорядковується Міністерству фінансів, і Рахункова палата [13]. В той самий час, чітко не прописаний статус Рахункової палати як вищого органу фінансового контролю, а лише зазначається, що вона підпорядкована і підзвітна Верховній Раді України і здійснює свою діяльність самостійно і незалежно від будь-яких інших владних органів [14]. І лише в новій редакції Концепції розвитку державного внутрішнього фінансового контролю на період до 2015 року, схваленої розпорядженням Кабінету міністрів України від 22 жовтня 2008 року, розмежовується зовнішній і внутрішній державний аудит. Так, відповідно до зазначеної Концепції, зовнішній державний аудит здійснює Рахункова палата України, а внутрішній аудит може проводитись централізовано – органами державної контрольно-ревізійної служби, і децентралізовано – уповноваженим самостійним підрозділом, що підпорядкований безпосередньо керівництву органу державного чи комунального сектору, але функціонально незалежним від нього [7].

     Аналіз  постанов Кабінету Міністрів України  № 1017 від 10.08.04 «Порядок проведення органами державної контрольно-ревізійної служби державного фінансового аудиту виконання бюджетних програм» та № 361 від 25.03.06 «Порядок проведення органами державної контрольно-ревізійної служби державного фінансового аудиту діяльності суб'єктів господарювання» виявляє, що уряд прагне взяти на себе функції відповідального та координуючого органу, котрий повинен забезпечувати функціонування єдиної державної системи фінансового контролю[15]. Це суперечить Лімській декларації і нівелює статус вищого органу державного фінансового контролю в державі, яким має стати Рахункова палата.

     Порядок проведення державного аудиту наразі визначений Законом України „Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні” та прийнятими відповідно до нього актами законодавства, а також Законом України „Про Рахункову палату”. Він суттєво відрізняється від комерційного аудиту як за процедурою його проведення, так і за завданнями, на розв’язання яких він спрямований [13,14 ].

     Так, чинне законодавство (п. 3 ст. 363 Господарського кодексу України та ч. 3 ст. 2 Закону України “Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні”) під державним фінансовим аудитом визначає “різновид державного фінансового контролю, який полягає у перевірці та аналізі фактичного стану справ щодо законного та ефективного використання державних чи комунальних коштів і майна, інших активів держави, правильності ведення бухгалтерського обліку і достовірності фінансової звітності, функціонування системи внутрішнього контролю” [5,13]. Визначення цього поняття без змін продубльовано й у відомчому наказі ГоловКРУ № 232 від 09.10.2007 р. [15].

     Pозглянуті нормативно-правові акти в сфері державного фінансового контролю, що регламентують поняття державного аудиту, доводять невизначеність правового статусу аудиту в цій сфері, а саме: відсутня єдність у тлумаченні терміну «державний аудит», його законодавче визначення звужене до фінансового; чітко не визначений суб’єктний склад та об’єкти державного аудиту; відсутня законодавчо регламентована організаційна структура тощо. 

     2. Державний аудит в Україні

     Сьогодні  все частіше мова вітчизняних  практиків заходить про створення  цілісної системи державного контролю. Зокрема,  В. Мельничук наголошує  на тому, що без законодавчо створеної  ефективної системи внутрішнього та зовнішнього державного фінансового  контролю, особливо сьогодні – в  період становлення – держава  має і матиме великі проблеми.  Тільки навівши порядок в кожній із складових державного контролю, тобто у внутрішньому та незалежному  від уряду зовнішньому контролі, можна отримати єдину систему  державного контролю в Україні. І  вирішення цього завдання здається сьогодні надто необхідним [9].

     Система фінансового контролю нашої держави, що склалася ще за радянських часів, не змогла швидко сприйняти такий новий  інститут контролю, як державний аудит. Однак, на сьогоднішній день, в результаті ринкових перетворень, стає необхідним реформування системи фінансового  контролю шляхом відокремлення незалежного  зовнішнього фінансового контролю – державного аудиту [16]. Адже адекватний фінансовий контроль виступає гарантом ефективності здійснюваних економічних реформ і є одним з основних інструментів боротьби з правопорушеннями та корупцією в економіці.

     Виходячи  з цього, становлення державного аудиту на сучасному етапі розвитку країни передбачає формування такої  системи, яка б охоплювала всі  рівні економіки, була б цілісною та побудованою на єдиних методологічних і організаційних нормах, принципах  і вимогах функціонування, на вирішенні  поставлених завдань стосовно використання суспільних ресурсів, з чітким розмежуванням  функцій та повноважень органів  державного аудиту та державного фінансового  контролю.